Поделиться Поделиться

Повноваження Верховного Суду України

До повноважень ВСУ як найвищого судового органу у вітчизняній системі судів загальної юрисдикції згідно з положеннями ст. 17, ч. 2 ст. 38 Закону та процесуальних кодексів (КПК, ЦПК, ГПК, КАС) відносять:

1) Перегляд справ з підстав неоднакового застосування тільки судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї самої норми виключно матеріального права у подібних правовідносинах у порядку, передбаченому процесуальним законом.

Забезпечення ВСУ однакового застосування судами (судом) касаційної інстанції норм матеріального права є одним з елементів єдності системи судів загальної юрисдикції. Рішення ВСУ, прийняті за наслідками розгляду заяв про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, і для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням ВСУ. Фактично процесуальні кодекси надали рішенням ВСУ статусу судового прецеденту. Таким чином, рішення ВСУ мають загальнообов'язковий характер, а роз'яснення вищих спеціалізованих судів – тільки рекомендаційний.

У Законі та процесуальних кодексах (КПК, ЦПК, ГПК, КАС) встановлено порядок подання сторонами та іншими учасниками судового розгляду заяв про перегляд судових рішень Верховним Судом України і визначено процедуру перевірки та допуску до провадження у ВСУ зазначених звернень вищими спеціалізованими судами із закріпленням права останніх приймати рішення про допуск чи відмову в допуску до такого провадження. На наш погляд, такі дискреційні повноваження вищих спеціалізованих судів суттєво обмежують дію принципу доступу до правосуддя, зокрема і право на звернення за судовим захистом до ВСУ. З моменту ратифікації (1997 р.) КЗПЛ, яка стала частиною національного законодавства України, згідно із ст. 6 Конвенції кожному гарантується право на справедливий суд. Право на суд включає і такий елемент, як право на доступ до суду, тобто кожній особі гарантується право на справедливий розгляд і вирішення справи судом без зайвих і неналежних правових чи практичних перешкод. Це покладає на державу обов'язок утримуватися від створення у законодавстві неналежних процесуальних перешкод до доступу до суду. У ситуації, що розглядається, державою якраз і створено процесуальний порядок, котрий фактично унеможливлює звернення особи за судовим захистом безпосередньо до ВСУ та вирішення питання про розгляд справи самим ВСУ. Таким чином, положення розділів "Провадження у Верховному Суді України" КПК, ЦПК, ГПК, КАС, на нашу думку, потребують вдосконалення, зокрема закріплення положення про те, що звернення сторін та інших учасників судового розгляду мають направлятися безпосередньо до ВСУ, а приймати рішення про відкриття (чи невідкриття) провадження та розгляд справи повинна відповідна палата ВСУ;

2) перегляд справ у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Коли за результатами розгляду питання про допуск справи до провадження з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом визначено, що порушення Україною міжнародних зобов'язань є наслідком недотримання норм процесуального права, ВССУ постановляє ухвалу про відкриття провадження у справі і сам вирішує питання про необхідність витребування справи. Розгляд справи здійснюється колегією у складі п'яти суддів ВССУ за правилами, встановленими для перегляду справ у касаційному порядку. З викладеного випливає висновок, що внаслідок касаційного дуалізму в повноваженнях цих судів, трапляються випадки, коли правові позиції вищих спеціалізованих судів є різними, по-різному трактуються та роз'яснюються одні й ті самі положення законодавства, що ускладнює спеціалізованим судам правозастосування і порушує одну з основних засад судочинства – законність (п. 1 ч. З ст. 129 Конституції України).

На нашу думку, змістом реалізації ВСУ як найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції, конституційної функції судочинства (правосуддя) має бути перегляд судових рішень на предмет однакового застосування судами всіх ланок та інстанцій норм як матеріального, так і процесуального права, зокрема, до предмета перевірки слід додати перевірку правильності застосування касаційної інстанції вимог процесуального закону та законності судових рішень за наявності викладеної суддею касаційної інстанції окремої думки. Будучи найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції, ВСУ зобов'язаний забезпечити законність – єдність судової практики (правозастосування) в діяльності всіх інших судів, які здійснюють судочинство в Україні, за винятком КСУ;

3) надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, в яких звинувачується Президент України, ознак державної зради чи іншого злочину; вносить за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров 'я;

4) звертається до КСУ з питаннями відносно конституційності законів, інших правових актів, а також відносно офіційного тлумачення Конституції та законів України;

5) здійснює інші повноваження згідно до закону.

ВСУ як найвищому судовому органу в системі судів загальної юрисдикції необхідно повернути право законодавчої ініціативи з внесенням відповідних змін до законодавства про судоустрій.

Результатом звуження повноважень ВСУ на користь вищих спеціалізованих судів є нівелювання та необгрунтоване приниження його ролі як найвищого судового органу державної влади в системі судів загальної юрисдикції. Питання місця та повноважень ВСУ України як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції потребують перегляду та належного правового врегулювання.

← Предыдущая страница | Следующая страница →