Поделиться Поделиться

Режим окремого проживання подружжя (сепарація)

Помітною новелою у СК України, поряд з узаконенням фактичних шлюбів, є запровадження права подружжя на встановлення режиму окремого проживання (ст. 119 СК України). Ідея сепарації (від лат. "separatio" – відокремлення, розлучення, розділення) у сімейному праві виникла під час розробки проекту Кодексу. Сепарація, чи режим окремого проживання ("відлучення від стола і ложа") є певним випробуванням, перед тим як наважитись розлучитися остаточно та розірвати шлюб.

Такий режим під назвою "сепарація" відомий системам права багатьох країн Європи, наприклад Франції, Швейцарії, Бельгії, Іспанії, Португалії, Данії, Фінляндії, Норвегії, Польщі. Застосовується він також у деяких країнах Південної Америки та окремих штатах США.

Зарубіжна судова практика застосовує інститут сепарації за наявності таких обставин, як хвороба одного із подружжя (наприклад, психічна, коли перебування з такою особою є небезпечним, чи безпліддя), відмова одного із подружжя від співжиття, алкоголізм, наркоманія дружини чи чоловіка, велика різниця поміж ними у віці та зумовлені цим розбіжності у поглядах, належність одного із подружжя до різних сект чи субкультур, інших підстав, що призвели до розладу відносин поміж подружжям.

Інститут сепарації визнається і канонічним правом. Запозичення цього інституту обумовило застосування у судовій практиці для тлумачення зазначеного розладу підстав, окреслених церквою, а саме: чужолозтво (зрада одного з подружжя); реальна загроза життю та здоров'ю одного із подружжя (бійки, знущання, інші ситуації); загроза душі одного із подружжя чи їхніх дітей (наприклад, перебування іншого з подружжя у секті, примушування ним інших членів сім'ї до цього); небезпека для спільних дітей (наприклад, знущання над ними, примушування їх до бродяжництва, безвідповідальне ставлення до них) тощо.

За національним законодавством інститути окремого проживання та розірвання шлюбу мають самостійний характер, оскільки рішення про розірвання шлюбу суд приймає, коли його подальше збереження суперечить істотним інтересам одного з подружжя чи їхніх дітей, а підставою для встановлення режиму окремого проживання є, згідно зі ст. 119 СК України, неможливість чи небажання дружини і (чи) чоловіка проживати спільно. За відсутності взаємної згоди подружжя на встановлення сепарації волевиявлення одного з них має бути обгрунтованим. Наприклад, перебування одного із подружжя у тривалому відрядженні, на заробітках, його навчання в іншому населеному пункті не може слугувати обґрунтуванням вимоги про застосування судом цього інституту.

Інститут сепарації є юридичним закріпленням одного з проявів права кожного з подружжя на особисту свободу. Дружина, чоловік мають право вибору відносно місця проживання і в результаті можуть жити окремо без встановлення режиму окремого проживання. Таким чином, кожен з подружжя може беззастережно змінити своє місце проживання, не підтримувати жодних зв'язків зі своїм чоловіком чи дружиною. Тобто фактична сепарація може відбутися тоді, як тільки цього побажає хтось із подружжя, проте коли ж йдеться про юридичне її оформлення, то тут волі лише одного з подружжя може бути замало.

Оскільки режим окремого проживання породжує досить серйозні правові наслідки, позивач має подати до суду відповідне обгрунтування своєї вимоги.

У ст. 119 СК України зазначено, що у разі неможливості чи небажання дружини і (чи) чоловіка проживати спільно, за заявою подружжя чи позовом одного з них суд може постановити рішення про встановлення для них режиму окремого проживання. Таким чином, необхідно подати спільну з дружиною заяву (а у разі її відмови – позов до суду) про встановлення режиму окремого проживання.

Відносно правових наслідків встановлення судом такого режиму, то, перш за завжди, слід звернути увагу на зміни майнового характеру. Так, під час окремого проживання, згідно до п. 1 ч. 2 ст. 120 СК України, припиняється режим спільної сумісної власності подружжя – майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком під час окремого проживання, не буде вважатися набутим у шлюбі, тобто, буде роздільним. Таким чином, коли сподівання на покрашення стосунків виявляться марними, то у подальшому розлученні завжди майно, набуте чоловіком і дружиною під час окремого проживання, не підлягатиме розподілу, оскільки вважатиметься їхньою особистою приватною власністю. Щоправда, подружжя, за взаємним бажанням, може замінити згадане положення СК України відносно майна, набутого під час окремого проживання, шляхом укладення шлюбного договору, адже у ч. 1 ст. 120 СК України міститься вказівка на те, що встановлення режиму окремого проживання не припиняє прав та обов'язків подружжя, які встановлені шлюбним договором. Таким чином, подружжя може одночасно звернутися до суду із заявою про встановлення режиму окремого проживання і до нотаріуса – з проханням посвідчити шлюбний договір, в якому будуть встановлені правила правового режиму набутого ними у майбутньому майна (наприклад, у договорі дозволяється зазначити, що певні речі, які сторони набудуть за період окремого проживання, становитимуть завжди ж таки їх спільну сумісну власність).

Зміни в особистих стосунках подружжя, передбачені п. 2 ч. 2 ст. 120 СК України, полягають у через те, що дитина, народжена дружиною через десять місяців після встановлення режиму окремого проживання, не вважатиметься такою, що походить від її чоловіка. Відносно інших особистих прав та обов'язків подружжя у період окремого проживання, то вони, згідно з ч. 1 ст. 120 СК України, залишаються незмінними.

Встановлення режиму окремого проживання не означає, що один із подружжя має виїхати з помешкання, у якому вони спільно проживали, чи має відбутися його поділ. Режим окремого проживання може бути встановлено відносно подружжя, яке займає однокімнатну квартиру, і за умови, що ніхто з них не має наміру виселитися з неї.

Оскільки ст. 119 СК України не встановлює конкретні строки тривалості режиму окремого проживання, право вибору строку дії такого режиму належить позивачу з урахуванням думки відповідача. Суд може встановити режим окремого проживання без обмеження строку чи обмежити його певним терміном. Для припинення встановленого судом зазначеного режиму потрібна взаємна згода подружжя, що підтверджується поновленням сімейних відносин чи їх припиненням за їхньою заявою рішенням суду.

Згідно до українського законодавства стан сепарації не вимагає державної реєстрації.

Не виключено, що на пред'явлення позову про встановлення режиму окремого проживання може бути подано зустрічний позов про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання дитини чи одного з подружжя чи інші вимоги, пов'язані з наслідками встановлення режиму окремого проживання.

Відносно правових наслідків встановлення режиму окремого проживання слід зазначити, що, згідно з імперативною вказівкою ст. 120 СК України, права та обов'язки подружжя не припиняються (як до встановлення цього режиму, так і ті, що виникли за шлюбним договором). Сепарація не є видом припинення шлюбу. Норми про неї включені до глави 11 "Припинення шлюбу" СК України лише за спорідненістю з інститутом його розірвання. Сепарація не звільняє від збереження подружньої вірності, її встановлення не дає права на укладення іншого шлюбу.

Таким чином, правовими наслідками встановлення режиму окремого проживання є:

1) майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважається набутим у шлюбі (тобто на нього не поширюється режим спільності);

2) дитина, народжена дружиною десять місяців потому не вважається такою, що походить від її чоловіка.

Режим окремого проживання не припиняє шлюбу, а таким чином, не дає права на реєстрацію шлюбу з іншою особою. Режим окремого проживання не стосується тих прав та обов'язків, які виникли до його встановлення.

Встановлення режиму окремого проживання не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, яке було набуте до цього. А це значить, що для розпоряджання цим майном одним із подружжя згода другого із подружжя у випадках, встановлених у ст. 65 СК України, є обов'язковою.

Режим окремого проживання не є перешкодою для виникнення в одного із подружжя права на утримання. Проте та обставина, що подружжя у шлюбних відносинах перебувало нетривалий час, зокрема у зв'язку із сепарацією, може, згідно до ч. 1 ст. 83 СК України, бути підставою для позбавлення одного з них права на утримання.

Режим окремого проживання не є підставою для припинення дії шлюбного договору. Водночас зацікавлена сторона може вимагати внесення до шлюбного договору змін, обумовлених сепарацією.

Головний сенс режиму окремого проживання полягає у паралізації дії двох презумпцій: презумпції спільної сумісної власності на майно, придбаного у шлюбі, та презумпції батьківства. Через те майно, набуте дружиною та чоловіком після встановлення сепарації, вважається особистою приватною власністю кожного з них. Щоправда, спір поміж ними може виникнути відносно часу його придбання, у зв'язку з чим відповідні документи слід зберігати. Після встановлення сепарації презумпція батьківства також триває також десять місяців. Дитина, зачата після цього, не вважається такою, що походить від батьків, які перебувають у шлюбі. Батьківство відносно неї буде визначатися згідно до ст. 125 СК України. Коли дружина завагітніла після закінчення дії презумпції батьківства свого чоловіка, вона не має права на аліменти за ст. 84 СК України.

Режим окремого проживання припиняється у разі поновлення сімейних відносин чи за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя.

← Предыдущая страница | Следующая страница →