Поделиться Поделиться

Правове становище та організаційно-правові форми окремих видів суб'єктів господарської діяльності

Підприємство як організаційна форма господарювання. Види підприємств, їх організаційно-правові форми

З точки зору окремих правознавців-господарників, найважливішим видом серед суб'єктів господарювання дозволяється визнати підприємство. Це зумовлено особливими економічними і соціальними функціями підприємства в економічній системі, а саме функціями товаровиробника, котрий задовольняє суспільні потреби у продукції, роботах та послугах. Через те законодавчий інститут підприємства чи господарюючого суб'єкта є центральною частиною системи господарського права України, його правовою основою2. Правове становище підприємств в українському законодавстві, що почало формуватися після здобуття Україною державної незалежності, вперше було визначено Законом України від 27.03.1991 р. "Про підприємства в Україні", більшість положень якого було враховано при розробці ГК України. Згідно до умов ЦК "підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності", і як таке є сукупністю нерухомих і рухомих речей, майнових та інших прав, а також може бути в цілому чи в частині об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів (ст. 191 ЦК). Слід підкреслити, що термін

"підприємство" вживається в іншому розумінні - як об'єкт прав і в інших законодавчих актах, зокрема, у Законі України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" йдеться про підприємства як цілісні майнові комплекси. На відміну від цивільного законодавства, господарське використовує поняття підприємства як суб'єкта права. За сучасних умов таке його розуміння набуло значного поширення та використовується і в Європейському Союзі'.

Підприємство як багатопланове соціально-економічне і правове явище має певну сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб'єкт і суб'єкт права. За допомогою цих ознак визначається правове становище підприємств усіх форм власності і галузей народного господарства. Поняття "підприємство" є узагальнюючим, збірним. По-перше, воно визначає підприємства як певні організаційно-правові форми господарювання. По-друге, це поняття є загально-галузевим, тобто притаманне будівельним, транспортним, сільськогосподарським, торговельним та іншим підприємствам.

Згідно до змісту ст. 62 ГК України основною організаційною формою господарювання є підприємство, як самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, чи іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності, в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Ознаками підприємств як суб'єктів господарського права, складовими їх організаційно-правової форми є: 1) визначеність організаційно-правової форми суб'єкта господарювання; 2) майнова відокремленість; 3) легітимація існування як суб'єкта господарювання; 4) відповідальність за результати господарювання; 5) самостійність у господарському обороті.

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності, та не мають у своєму складі інших юридичних осіб.

Підприємство, коли законом не встановлено інше, діє на підставі статуту. Підприємство є юридичною особою (має всі ознаки юридичної особи, що визначаються в теорії цивільного права), має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Стаття 63 ГК України містить класифікацію підприємств за різними ознаками, серед яких форма власності, спосіб утворення, кількість працюючих та обсяг валового доходу від реалізації продукції за рік. Окрім того, важливою передумовою господарської діяльності треба вважати вибір організаційно-правової форми її здійснення, котрий зазвичай обумовлюється низкою чинників (мірою відповідальності, системою оподаткування, потребою у фінансуванні, можливістю зміни власника, управлінськими здібностями підприємця тощо).

До того ж, як слушно зазначає В. С. Мілаш, самі поняття "вид" та "організаційно-правова форма" підприємства співвідносяться поміж собою, як часткове та загальне, адже організаційно-правова форма є підсумковою юридичною конструкцією, в якій інтегровано всі ознаки (особливості, характеристики) підприємства, що служать критерієм відокремлення їх видів1. В Україні поширено здебільшого три головні організаційно-правові форми господарювання: одноосібна власність; товариства; корпорації.

Таким чином, залежно від форм власності, на базі якої підприємства функціонують, в Україні, вони поділяються на: 1) державні - до них відносять державні та казенні підприємства, державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, господарські міністерства та відомства (ст. 73 та ст. 76 ГК - характеристика цих видів підприємств); 2) комунальні - комунальні підприємства, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи (ст.78 ГК); 3) колективні (підприємства колективної форми власності)- господарські товариства, виробничі кооперативи, добровільні господарські об'єднання, унітарні підприємства, створені кооперативами, господарськими товариствами, громадськими та релігійними організаціями; 4) приватні - індивідуальні підприємці, приватні підприємства; 5) змішані (на базі об'єднання майна різних форм власності) - орендні підприємства, спільні підприємства, а також промислово-фінансові групи, до складу яких можуть входити господарські організації різних форм власності.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду виділяють: 1) унітарне підприємство (ч. 4 ст. 63 ГК) створюється одним засновником, котрий виділяє необхідне для того майно, формує згідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо чи через керівника, котрий ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації чи на приватній власності засновника; 2) корпоративне підприємство (ч. 5 ст. 63 ГК) утворюється, як правило, двома чи більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/чи підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у через те числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в через те числі засновані на приватній власності двох чи більше осіб.

Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції (ч. 7 ст. 63 ГК) розрізняють підприємства таких видів: )малі підприємства - підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітній (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за даний період не перевищує сімдесяти мільйонів гривень; 2) великі підприємства- підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 250 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму сто мільйонів гривень; 3) усі інші підприємства визнаються середніми.

Необхідно відзначити, що залежно від класифікації платників єдиного податку Законом України від 04.11.2011 р. № 4014-ІV "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України відносно спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності" дозволяється виокремити (п. 291.4) підприємства (юридичні особи) будь-якої організаційно-правової форми, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: 1) середньооблікова кількість працівників не перевищує 50 осіб; 2) обсяг доходу не перевищує 5 000 000 гривень.

Утім спеціальний податковий режим встановлений не лише для юридичних осіб, а й для фізичних осіб - підприємців.

Так, ст. 291 ПК встановлює загальні положення спеціального податкового режиму, у вигляді правових засад застосування спрощеної системи оподаткування (п. 291.1), обліку та звітності, а також справляння єдиного податку.

У цьому контексті (п. 291.2) спрощена система оподаткування, обліку та звітності - це особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених п. 297.1 ст. 297 ПК1, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених главою ПК про спеціальний податковий режим, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Юридична особа (п. 291.3) чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, коли така особа відповідає вимогам, встановленим главою ПК про спеціальний податковий режим, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному ПК.

Суб'єкти господарювання (п. 291.4), які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку: 1) перша група - фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб, здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/чи провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню і обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 150 000 гривень; 2) друга група - фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у через те числі побутових, платникам єдиного податку та/чи населенню, виробництво та/чи продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб чи кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб; обсяг доходу не перевищує 1 000 000 гривень1; 3) третя група - фізичні особи - підприємці, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб чи кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 20 осіб; обсяг доходу не перевищує 3 000 000 гривень; 4) четверта група - юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: середньооблікова кількість працівників не перевищує 50 осіб; обсяг доходу не перевищує 5 000 000 гривень.

Вищенаведену класифікацію дозволяється викласти у вигляді таблиці.

Таблиця 1. Класифікація платників єдиного податку

Група

Статус

Наймані працівники

Види діяльності

Обсяг доходу (грн/рік)

Ставка єдиного податку

1

2

3

4

5

6

І

Фізичні особи - підприємці

Відсутні

Роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/чи господарська діяльність з надання побутових послуг населенню

До 150 000

Від 1 до

10 % розміру

мінімальної

зарплати,

встановленої на

початок року, на

місяць

ІІ

Фізичні особи-підприємці

Не

більше 10

Надання послуг (зокрема, побутових) платникам єдиного податку та/чи населенню; виробництво та/ чи продаж товарів; діяльність у сфері ресторанного господарства

До 1 000 000

Від 2 до 20 % розміру мінімальної зарплати, встановленої на початок року, на місяць

III

Фізичні особи - підприємці

Не

більше 20

Будь-які, дозволені платникам єдиного податку

До 3 000 000

3% доходу (ПДВ сплачується окремо), чи 5 % доходу (ПДВ включено до єдиного податку)

IV

Юридичні особи

Не

більше 50

Будь-які, дозволені платникам єдиного податку

До 5 000 000

3% доходу (ПДВ сплачується окремо) чи 5 % доходу (ПДВ включено до єдиного податку)

При цьому недозволені платникам єдиного податку види діяльності визначено підпунктами 291.5.1 - 291.5.4 ПК.

Так, (п. 291.5) не можуть бути платниками єдиного податку: (п. 291.5.1) суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійснюють: 1) діяльність з організації, проведення азартних ігор; 2) обмін іноземної валюти; 3) виробництво, експорт, імпорт, продаж підакцизних товарів (за винятком роздрібного продажу паливно-мастильних матеріалів в ємностях до 20 літрів та діяльності фізичних осіб, пов'язаної з роздрібним продажем пива та столових вин); 4) видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у через те числі органогенного утворення; 5) видобуток, реалізацію корисних копалин; 6) діяльність у сфері фінансового посередництва, за винятком діяльності у сфері страхування, яка здійснюється страховими агентами, визначеними Законом України "Про страхування", сюрвейєрами, аварійними комісарами та аджастерами; 7) діяльність з управління підприємствами; 8) діяльність з надання послуг пошти та зв'язку; 9) діяльність з продажу предметів мистецтва та антикваріату, діяльність з організації торгів (аукціонів) виробами мистецтва, предметами колекціонування чи антикваріату; 10) діяльність з організації, проведення гастрольних заходів; (п. 291.5.2) фізичні особи-підприємці, які здійснюють технічні випробування та дослідження1, діяльність у сфері аудиту; (п. 291.5.3) фізичні особи - підприємці, які надають в оренду земельні ділянки, загальна площа яких перевищує 0,2 гектара, житлові приміщення, загальна площа яких перевищує 100 квадратних метрів, нежитлові приміщення (споруди, будівлі) та/чи їх частини, загальна площа яких перевищує 300 квадратних метрів; (п. 291.5.4) страхові (перестрахові) брокери, банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії, інші фінансові установи, визначені законом; реєстратори цінних паперів; (п. 291.5.5) суб'єкти господарювання, у статутному капіталі яких сукупність часток, що відносять юридичним особам, які не є платниками єдиного податку, дорівнює чи перевищує 25 %; (п. 291.5.6) представництва, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи юридичної особи, яка не є платником єдиного податку; (п. 291.5.7) фізичні та юридичні особи - нерезиденти; (п. 291.5.8) суб'єкти господарювання, які на день подання заяви про реєстрацію платником єдиного податку мають податковий борг, за винятком безнадійного податкового боргу, що виник внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).

Слід відзначити, що право на вибір організаційно-правової форми є складовою принципу свободи підприємницької діяльності. Це означає, що суб'єкти під час заснування підприємства (господарської організації) самостійно вирішують питання, пов'язані із вибором його організаційно-правової форми. Однак це право, як й інші прояви свободи підприємницької діяльності, не є безмежним. Чинне законодавство в деяких випадках чітко регламентує, в яких організаційно-правових формах може здійснюватись той чи інший вид господарської діяльності, а також пред'являє певний (додатковий) перелік вимог до тих чи інших елементів структури організаційно-правової форми, зумовлений специфікою функціонування суб'єктів господарювання в особливих секторах ринку чи у сфері послуг (наприклад, фінансових) та необхідністю постійного державного регулювання та контролю у згаданих секторах ринку. Так, у Законі України "Про банки і банківську діяльність" регламентується, що банки в Україні мають створюватись у формі відкритого (публічного) акціонерного товариства чи кооперативного банку. В Законі України "Про страхування" визначається, що страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств чи товариств із додатковою відповідальністю.

Поняття організаційно-правової форми є категорією, що нерозривно пов'язується із поняттям суб'єкта господарювання - юридичної особи, оскільки становить комплексну правову характеристику, яка визначається такими структурними елементами: 1) порядок створення, функціонування та ліквідації; 2) порядок управління; 3) формування статутного фонду, коли це прямо передбачено законом; 4) порядок розподілу прибутку; 5) відповідальність за зобов'язаннями суб'єкта господарювання.

На сьогодні єдине законодавчо закріплене визначення поняття організаційно-правової форми визначено лише в наказі Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики "Про затвердження національних стандартів України, національних змін до міждержавних стандартів, внесення змін до наказу Держспоживстандарту України від 31.03.04 р. № 59 і скасування нормативних документів" від 28.05.2004 р. № 97. У ньому під організаційно-правовою формою господарювання розуміється форма здійснення господарської (у через те числі підприємницької) діяльності із відповідною правовою основою, яка визначає характер відносин поміж засновниками (учасниками), режим майнової відповідальності за зобов'язаннями підприємства (організації), порядок створення, реорганізації, ліквідації, управління, розподілу здобутого прибутку, можливі джерела фінансування діяльності.

Таким чином, організаційно-правова форма діяльності юридичної особи є її істотною ознакою у визначенні характеру його діяльності як комерційної чи некомерційної організації. Конкретна організаційно-правова форма визначається законом і залежить від виду господарювання (комерційного чи некомерційного), цілей діяльності, правового режиму майна суб'єкта господарювання. Таким чином, дозволяється вважати, що організаційно-правова форма - це передбачена чи санкціонована правом організаційна структура, у якій діє суб'єкт права. У свою чергу, Д. В. Задихайло, акцентуючи увагу на організаційно-правовій формі, зазначає, що це поняття є виключно важливим, через те що являє собою комплексну правову характеристику відносин, що виникають із приводу створення, функціонування і ліквідації суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), у через те числі включає в себе такі параметри, як характер взаємовідносин поміж засновниками у процесі створення організації і управління нею; правовий режим майна, закріпленого за організацією фонду, характер майнової відповідальності засновників за зобов'язаннями заснованої ними організації та ін.".

Організаційна структура підприємства визначається ст. 64 ГК України. За загальним правилом підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо). Функції, права та обов'язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства чи іншими установчими документами.

Згідно із чинним законодавством підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про їх розміщення з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законом порядку.

Відокремлені підрозділи підприємств є суб'єктами внутрішньогосподарських відносин без прав юридичної особи, що створюються за рішенням підприємства, до структури якого входить, і діє в межах повноважень, закріплених у положенні, затвердженому підприємством-засновником. Вони можуть відкривати рахунки в установах банків згідно до вимог законодавства.

Відомості про відокремлені підрозділи обов'язково включаються до єдиного державного реєстру. Діяльність розташованих на території України відокремлених підрозділів підприємств, що знаходяться за її межами, регулюється ГК України та іншими законодавчими актами.

Загальні вимоги відносно порядку управління підприємством містяться у ст. 65 ГК України. У цій статті вказується, що управління підприємством здійснюється згідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника відносно господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права відносно управління підприємством безпосередньо чи через уповноважені ним органи згідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Органом управління підприємством визнається організаційно оформлена частина підприємства, яка представлена однією чи декількома фізичними особами та створюється в порядку, визначеному в законі й установчих документах, та володіє повноваженнями, що здійснюються в межах закріпленої за ним компетенції.

На доктринальному рівні органи управління підприємством традиційно класифікуються за низкою ознак:

1)за складом (конструкцією) створюються: а) одноособові органи (директор, генеральний директор); б) колегіальні органи (загальні збори, рада директорів, дирекція, спостережна рада та ін.);

2) за способом формування існують: а) органи, що призначаються (керівник державного унітарного підприємства призначається власником майна державного унітарного підприємства); б) органи, що обираються (голова кооперативу обирається загальними зборами шляхом прямого таємного голосування); в) органи, що формуються іншим способом, не забороненим законом (склад учасників загальних зборів акціонерів не призначається і не обирається, а формується згідно до даних реєстру акціонерів товариства);

3) за характером функцій, що виконуються, виокремлюють: а) керівні органи, що здійснюють загальне керівництво господарською організацією (загальні збори, спостережна рада); б) виконавчі органи, що здійснюють керівництво поточною діяльністю господарської організації (правління, дирекція, директор, генеральний директор);

4) за роллю, якому виконує орган у процесі утворення та наступного волевиявлення волі господарської організації, розрізняють: а) волеутворюючі органи - формують волю підприємства з окремих питань чи цілої низки питань та виявляють її (волю) тільки всередині підприємства чи стосовно інших учасників корпоративних відносин (як правило, це колегіальні органи); б) волевиявляючі органи, за допомогою яких підприємство реалізує свою господарську правосуб'єктність у відносинах із третіми особами (як правило, одноособові органи).

Згідно до вимог ч. 7 ст. 65 ГК України на всіх підприємствах, які використовують найману працю, поміж власником чи уповноваженим ним органом і трудовим колективом чи уповноваженим ним органом повинен укладатися колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства. Такий договір може передбачати додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії, соціально-побутові пільги.

Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і обов'язкові як для власника чи уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства. Вимоги до змісту, а також порядок укладення колективних договорів визначаються Законом України "Про колективні договори і угоди".

Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди) чи інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Повноваження трудового колективу відносно участі в управлінні підприємством встановлюються статутом чи іншими установчими документами.

Відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських правовідносин, що не суперечать законодавству України. Підприємство має право реалізовувати самостійно всю продукцію на території України і за її межами, коли інше не передбачено законом.

У наш час за ринкових умов господарювання частка державних підприємств серед суб'єктів господарської діяльності України залишається досить вагомою, незважаючи на приватизаційні процеси, що відбуваються в державі. Це зумовлюється необхідністю залишення в сучасних умовах в державній власності об'єктів загальнодержавного значення, які згідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" не підлягають приватизації, оскільки покликані забезпечити: 1) виконання державою своїх функцій, обороноздатність та економічну самостійність Української держави (підприємства з лісовідновлення, лісорозведення та охорони лісу, сортовипробувальні станції, підприємства, що забезпечують випуск і зберігання грошових знаків і цінних паперів тощо); 2) соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей (об'єкти Національного космічного агентства при КМУ; архіви; майнові комплекси установ Національної академії наук України та ін.); 3) життєдіяльність держави в цілому (підприємства авіаційної промисловості; підприємства залізничного транспорту; метрополітен; хлібоприймальні та хлібозаготівельні підприємства, що забезпечують розміщення та зберігання мобілізаційних запасів, та ін.); 4) контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання чи реалізації небезпечної продукції, послуг чи небезпечних виробництв (підприємства з виготовлення усіх видів зброї, яка є на озброєнні Збройних Сил України, Служби безпеки України; підприємства з випуску наркотичних, біологічних, бактеріологічних, психотропних, сильнодіючих хімічних та отруйних засобів (за винятком аптек), підприємства, що забезпечують діяльність у сфері обігу зброї та радіоактивних речовин, та ін.)1.

Через те правовий статус окремих видів підприємств має свої особливості.

Так, державне унітарне підприємство (ст. 73 ГК) утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених господарським законодавством.

Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління. Найменування державного унітарного підприємства повинно містити слова "державне підприємство".

Державне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями власника і органу влади, до сфери управління якого воно входить. Органом управління державного унітарного підприємства є керівник підприємства, котрий призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові.

Законом можуть бути визначені особливості статусу керівника державного унітарного підприємства, у через те числі встановлено підвищену відповідальність керівника за результати роботи підприємства. Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства чи казенні підприємства.

Державне комерційне підприємство (ст. 74 ГК) є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з господарським законодавством. Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання, згідно до якого таке підприємство володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним уповноваженим органом з обмеженням правомочності відносно розпорядження майном, зокрема: по-перше, заборонено передавати на безоплатній основі належне Йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, за винятком випадків, передбачених законом; по-друге, відчужувати, віддавати в заставу майнові об'єкти, що відносять до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах; до того ж відчуження нерухомого майна, повітряних та морських суден відбувається також й за погодженням із Фондом державного майна України; по-третє, одержані від продажу зазначених об'єктів кошти, що відносять до основних фондів державного комерційного підприємства, використовуються згідно до затвердженого фінансового плану. Розподіл прибутку (доходу) державних комерційних підприємств здійснюється згідно до вищезгаданого затвердженого фінансового плану з урахуванням вимог ГК України та інших законів.

Статутний фонд державного комерційного підприємства утворюється уповноваженим органом, до сфери управління якого воно входить, до реєстрації цього підприємства як суб'єкта господарювання. Мінімальний розмір статутного фонду державного комерційного підприємства встановлюється законом.

У разі коли вартість активів державного комерційного підприємства за результатами його діяльності виявиться меншою, ніж розмір статутного фонду, передбачений статутом підприємства, орган, до сфери управління якого входить дане підприємство, зобов'язаний провести в установленому законодавством порядку зменшення його статутного фонду, проте не нижче встановленого мінімального розміру статутного фонду.

Держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов'язаннями, за винятком випадків, визначених господарським законодавством. Збитки, завдані державному комерційному підприємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, які було визнано судом неконституційними чи недійсними, підлягають відшкодуванню зазначеними органами добровільно чи за рішенням суду.

Державне унітарне комерційне підприємство може бути перетворено у випадках та порядку, передбачених законом, у корпоратизоване підприємство (державне акціонерне товариство).

Державне комерційне підприємство (ст. 75 ГК) зобов'язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення, враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного і соціального розвитку та виборі контрагентів, а також складати і виконувати річний та з поквартальною розбивкою фінансовий план на кожен наступний рік.

Особливості правового статусу казенних підприємств визначаються ГК, а також низкою постанов Кабінету Міністрів України, а саме: "Про типовий статут казенного підприємства" та "Про перетворення державних підприємств у казенні" тощо.

Казенне підприємство - це державне комерційне унітарне підприємство (статті 76-77 ГК), яке діє на базі відокремленої частини державної власності, що не підлягає приватизації, створюється за рішенням КМУ і входить до сфери управління органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном. Такі підприємства створюються у галузях народного господарства, в яких: законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам; основним (понад 50 %) споживачем продукції (робіт; послуг) виступає держава; за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів; переважаючим (понад 50 %) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним; приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом.

Таким чином, казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У такому рішенні визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Реорганізація та ліквідація казенного підприємства провадяться згідно до вимог господарського законодавства за рішенням органу, до компетенції якого належить створення цього підприємства.

Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління в обсязі, зазначеному в статуті підприємства. Казенне підприємство не має права відчужувати чи в інший спосіб розпоряджатися закріпленим за ним майном, що належить до основних фондів, без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить. Функції власника майна (органу, уповноваженого управляти державним майном) відносно казенного підприємства виконує галузеве міністерство (відомство), яке: затверджує статут казенного підприємства, що розробляється згідно до затвердженого Кабінетом Міністрів України Типового статуту казенного підприємства, і має включати, за винятком загальних положень, положення про обов'язкову звітність казенного підприємства за встановленою Кабінетом Міністрів України формою та відповідальність керівника підприємства за результати його господарської діяльності; призначає його керівника; здійснює контроль за додержанням положень статуту та ефективністю використання закріпленого за казенним підприємством державного майна; здійснює планування та фінансовий контроль за господарською діяльністю казенного підприємства; затверджує фінансовий план і план розвитку казенного підприємства; укладає з ним державні контракти на поставку продукції (виконання робіт, надання послуг) для державних потреб; визначає порядок використання чистого прибутку казенного підприємства шляхом встановлення обов'язкових нормативів розподілу такого прибутку; затверджує умови та фонд оплати праці з урахуванням умов, передбачених галузевою угодою.

Казенне підприємство самостійно організовує виробництво продукції (робіт, послуг) і реалізує її за цінами (тарифами), що визначаються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, коли інше не передбачено законом. Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, здійснює контроль за використанням та збереженням належного підприємству майна і має право вилучити у казенного підприємства майно, яке не використовується чи використовується не за призначенням, та розпорядитися ним у межах своїх повноважень.

Схожими за своїм правовим статусом до державних підприємств є комунальні підприємства, оскільки також функціонують на базі публічної (державної чи комунальної) форми власності.

Комунальне унітарне підприємство (ст. 78 ГК) утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених господарським законодавством. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) чи на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Статутний фонд комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно входить, до реєстрації його як суб'єкта господарювання. Мінімальний розмір статутного фонду комунального унітарного підприємства встановлюється відповідною місцевою радою. Найменування комунального унітарного підприємства повинно містити слова "комунальне підприємство" та вказівку на орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого входить таке підприємство.

Комунальне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями власника та органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого воно входить. Очолює комунальне унітарне підприємство керівник підприємства, що призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові.

Збитки, завдані комунальному унітарному підприємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підлягають відшкодуванню зазначеними органами добровільно чи за рішенням суду. Особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються згідно до вимог, встановлених господарським законодавством відносно діяльності державних комерційних чи казенних підприємств.

Різновидом підприємств за ознакою форми власності, на базі якої вони утворюються та функціонують, є приватні підприємства, особливості правового статусу яких законодавством регулюються лише схематично.

Так, згідно до ст. 113 ГК України, приватним визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного чи кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їхньої) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи (дочірнє підприємство іншого приватного підприємства).

Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається ГК України (загальні положення відносно підприємств - статті 62-72) та іншими законами.

Приватні підприємства, залежно від вимог чинного законодавства, можуть бути двох типів - унітарними та корпоративними. За підприємством унітарного типу майно може закріплюватися на будь-якому з основних правових титулів: праві власності, праві господарського відання та праві оперативного управління. Приватне ж підприємство корпоративного типу має ту особливість, що майно за ним зазвичай закріплюється на праві спільної часткової приватної власності (на відміну від господарського товариства та виробничого кооперативу). Однак, як правильно зазначає О. М. Вінник, ГК України не містить положень відносно правового титулу майна такого підприємства, а таким чином, не виключає застосування таких правових титулів, як право господарського відання чи оперативного управління.

← Предыдущая страница | Следующая страница →