Поделиться Поделиться

Типологія держав

Типологія держав – це класифікація держав на групи (типи) за характерними ознаками, найбільш значущими рисами та особливостями.

Класифікація держав постійно була предметом уваги науковців. За різними критеріями її намагалися здійснити видатні давньогрецькі мислителі Арістотель та Полівій. Так, Арістотель запропонував поділяти держави залежно від кількості людей, що здійснюють владу,

на правління одного, правління небагатьох та правління більшості, а також від цілей, які ставлять перед собою держави, – на правильні, де ставиться мета досягти загального блага, і неправильні, в яких досягаються лише приватні цілі.

Класова структура стала критерієм типології держав, яка проводилася в межах формаційної теорії. В основі кожної формації лежить певний спосіб виробництва, що визначається панівною формою власності. Згідно з цим критерієм державність розпочинається з рабовласницької держави (давні Єгипет, Месопотамія, Греція, Рим). Зі зміною формації відбувається перехід до феодального типу держави. Унаслідок політичної революції, яка здійснюється під гаслами свободи та рівності, виникають капіталістичний спосіб виробництва та відповідний йому буржуазний тип держави.

Подібною до даної класифікації, проте з дещо іншими акцентами, є типологія держави залежно від пріоритетної сфери виробництва на доіндустріальні, в основі яких лежить економіка сільського господарства, індустріальні, засновані на промисловому виробництві товарів, та постіндустріальні, де основним виробничим продуктом стають послуги, серед яких особливого значення набувають знання та інформація. Інформація в такому типі держави істотно впливає на характер та зміст усіх інших суспільних відносин, усе більшого поширення набувають інформаційні технології. Прикладом є прийнятий нещодавно у Фінляндії закон, котрий надає кожному громадянинові можливість розмістити на веб-сторінці парламенту підготовлений ним законопроект, котрий у разі підтримки протягом шести місяців не менш ніж 50 тисяч осіб включається до порядку денного роботи парламенту.

За винятком того, поширення набув цивілізаційний підхід до типології держави. У його основу покладається певна цивілізація, яка є своєрідною самоідентифікацією культури, характеризується особливостями релігії, традицій, менталітету та інших культурологічних ознак. Згідно держави поділяються на типи, які несуть на собі відбитки цивілізацій (західної, православної, ісламської, індійської, китайської, японської та ін.). З урахуванням особливостей розвитку того чи іншого типу держави дозволяється виділити його певні моделі. Наприклад, західна цивілізація охоплює моделі античної, середньовічної держав, а також держави модерну (Нового часу) та постмодерну.

Коли у загальному цивілізаційному критерії акцентували увагу на ролі релігії, то дозволяється виділити такі моделі держави, як світська, в якій релігія відокремлена від публічної сфери, теократична, яка заснована на пріоритеті релігії перед державою (Ісламська Республіка Іран, Саудівська Аравія, Пакистан та деякі інші), та клерикальна, в якій певна релігія визнається державною і має привілеї порівняно з іншими (Велика Британія, Греція, Швеція тощо).

Традиційним є поділ держав залежно від їх політичних режимів на ліберальні, демократичні, авторитарні, диктаторські. За винятком того, у XX ст. спостерігається поступовий перехід від ліберального до соціально орієнтованого типу державності, представленого соціальною правовою державою і "державою добробуту".

Головні положення теорії соціальної держави і "держави добробуту" є подібними: втручання в регулювання економічних відносин при збереженні ринкових механізмів; визначення соціальної справедливості і субсидіарності як основи діяльності держави в соціальній сфері; забезпечення рівності можливостей; визнання надкласової сутності держави; боротьба з безробіттям та створення умов для найбільш повної зайнятості населення.

← Предыдущая страница | Следующая страница →