Поделиться Поделиться

Суспільний продукт та стадії його руху

Результатом суспільного виробництва є його продукт праці, чи благо. Суспільний продукт характеризується двома властивостями;

1) здатністю задовольнити певні потреби людей;

2) у ньому завжди втілюються затрати суспільної праці. Згідно розрізняють натурально-речову та суспільну сторони

продукту.

Натурально-речову сторону суспільного продукту формують різноманітні споживні вартості.

Для того, щоби стати споживною вартістю, продукт праці не обов'язково має набувати форми речі, бути матеріальним благом. Споживними вартостями є послуги, котрі мають нематеріальний характер (послуги освіти, охорони здоров'я, культури, побуту). Сучасне виробництво потребує наукових, інформаційних, транспортних та інших послуг. Обсяг і якість послуг - один із найважливіших показників соціально-економічного прогресу сучасного суспільства, рівня та якості життя населення. Виробничі та особисті послуги - невід'ємна частина суспільного продукту, а праця, яка затрачується на їх надання, є частиною продуктивної, суспільно корисної праці.

Інша властивість суспільного продукту полягає в через те, що він втілює у собі певну кількість витраченої людської праці. У господарській діяльності ця властивість суспільного продукту відіграє особливу роль. Суспільство має знати, скільки було затрачено праці на отримання тієї чи іншої споживної вартості та суспільного продукту.

Кожний матеріальний продукт, за винятком благ природи, є результатом праці. Споживна вартість складових суспільного продукту є результатом конкретної праці, яка характеризується приведенням у дію у процесі її вчинення певних трудових навичок та вмінь людини (землероба, шахтаря, слюсаря тощо), Інша сторона суспільного продукту втілює в собі затрати праці взагалі, безвідносно до її конкретної форми. Матеріальною основою даної сторони праці є праця у фізіологічному розумінні як затрати м'язевої, нервової та розумової енергії людини, затрати праці взагалі, безвідносно до її конкретної форми. Вона називається абстрактною працею, і нею створюється вартість товару, а згідно, і всього суспільного продукту.

Таким чином, продукт суспільного виробництва у процесі його створення набуває форми суспільного та являє собою сукупність усіх споживних вартостей, створених суспільством в цілому. Одночасно в ньому втілюється певна кількість затраченої абстрактної праці, що визначає його вартість. Суспільний продукт існує в декількох вимірах.

Валовий суспільний продукт - являє собою сукупність усіх споживних вартостей, створених суспільством за певний відрізок часу (як правило, за один рік). Однак у процесі виробництва його окремі ланки доволі часто не доводять продукт виробництва до форми придатної для споживання людиною, а лише готують його для подальшої обробки. На наступних стадіях виробництва продукт обробляється, щоби стати предметом споживання для людини. Через те у складі суспільного продукту розрізняють проміжний та кінцевий продукт. Всі продукти праці, які підлягають подальшій обробці чи також мають бути доставлені до споживача, називаються проміжним продуктом. Кінцевим продуктом вважаються такі продукти і послуги, які використовуються для споживання. Усі кінцеві продукти, виготовлені суспільством за певний час, утворюють валовий внутрішній продукт. Економічна природа останнього та інших форм суспільного продукту буде розглянута надалі.

Рух суспільного продукту так само безперервний, як безперервне життя суспільства. В цьому русі розрізняють окремі стадії. Почавшись у виробництві й пройшовши через стадії розподілу та обміну, він завершується у споживанні. Внаслідок руху суспільного продукту і виникають економічні відносини поміж людьми.

Таким чином, суспільний продукт у процесі свого руху проходить стадії власне виробництва, розподілу, обміну та споживання. Вони тісно взаємопов'язані, хоча кожна з них відносно відокремлена і має певні особливості.

Насамперед, тісно взаємопов'язані власне виробництво і споживання. Споживання являє собою використання створених матеріальних благ і здійснюється у формі виробничого і особистого.

Виробниче споживання - це споживання засобів виробництва і робочої сичи працівника у процесі створення суспільного продукту. Таким чином, ця форма споживання здійснюється у процесі виробництва. Тоді ж здійснюється і споживання робочої сили.

Споживання визначає мету виробництва і його структуру. Виробництво створює предмет споживання, породжує нове споживання, зумовлює спосіб споживання.

Таким чином, власне виробництво і споживання відрізняються одне від одного за функціями і роллю, проте тісно поміж собою пов'язані і лише в єдності можуть забезпечити продукування суспільного продукту.

З цього взаємозв'язку слід виділити особисте споживання як процес задоволення потреб суспільства і кожного його члена в матеріальних і духовних благах. Воно виступає логічною кінцевою метою будь-якого виробництва. Через те процес суспільного виробництва повинен мати на меті споживання. Коли ж зв'язок поміж виробництвом і споживанням десь втрачається, то трудова діяльність стає безглуздою чи перетворюється у виробництво заради виробництва, а не для споживання.

Сучасна економічна ситуація в Україні у сфері виробництва і споживання суспільного продукту значною мірою зумовлена деформованою структурою економіки, для якої характерна надзвичайно мала частка галузей споживчого сектору. Через те одним із важливих завдань структурних перетворень у суспільному виробництві на найближчі роки має стати переорієнтація значних ресурсів на розвиток галузей, які задовольняють споживчий попит населення.

Перед тим як перейти на стадію споживання, суспільний продукт має пройти стадії розподілу і обміну.

Розподіл поширюється на засоби виробництва, робочу силу та предмети споживання.

У процесі розподілу встановлюється частка певного суб'єкта (трудового колективу чи окремої особи) в отриманні суспільного продукту. Проте щоби одержати саме те, що необхідне для задоволення конкретних потреб суспільства, виробничого підрозділу (колективу) чи людини, суспільний продукт має пройти стадію обміну.

Обмін за формою здійснюється у вигляді обміну діяльністю і здібностями, обміну засобами виробництва, обміну предметами споживання. Він опосередковує зв'язок поміж виробництвом і розподілом з одного боку, та споживанням з іншого. Обмін, як і розподіл, здійснюється в самому виробництві (у вигляді обміну діяльністю та здібностями), і поза ним, як самостійна функція в русі суспільного продукту.

Розподіл і обмін опосередковують зв'язок поміж виробництвом і споживанням, утворюють своєрідний механізм їх взаємодії та розв'язання суперечностей, котрі поміж ними виникають. Водночас, стадії руху суспільного продукту не існують самі по собі, вони не ізольовані одна від одної, а утворюють частини єдиного цілого, які сполучені поміж собою прямими і зворотними зв'язками. Проте вихідний пункт цього руху - це виробництво. Перш, ніж щось обмінювати чи розподіляти, його треба виробити. Політична економія вивчає не технічну, а суспільну форму виробництва.

Споживання - це завершальна стадія руху суспільного продукту. Якраз у ньому використовується споживна вартість виробленої продукції.

Суспільне виробництво постійно розвивається і в сучасних умовах воно постає у вигляді трьох блоків галузей національної економіки:

1) основне виробництво;

2) виробнича інфраструктура;

3) соціальна інфраструктура.

Основне виробництво - це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання і засоби виробництва. Примноження суспільного багатства залежить саме від стану цих галузей, від їх технічного та технологічного рівня. їх сукупність утворює сировинний, паливно-енергетичний, металургійний, агропро-мисловий, хімічно-лісовий комплекси, комплекс галузей з виробництва товарів народного споживання, інвестиційний комплекс. У галузях основного виробництва продукується переважна частина суспільного продукту України. Так, у валовому національному продукті сфера промислового виробництва в Україні займає 55,8%, у той час, як у Великобританії - 29,8%, Франції

- 29,6%, США - 26,2%, Японії - 33,8%.

Виробнича інфраструктура - це комплекс галузей, які обслуговують основне виробництво і забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві та в економічній системі в цілому. До її складу входять транспорт, зв'язок, торгівля, кредитно-фінансові заклади; спеціалізовані галузі ділових послуг (інформаційних, рекламних, лізингових, консультаційних, інженерно-будівельних та ін.). Надаючи послуги виробництву, сприяючи підвищенню його ефективності і поліпшуючи умови праці, господарська діяльність галузей виробничої інфраструктури фактично сприяє примноженню суспільного багатства. Через те розширення виробничої інфраструктури і перетворення п у великий сектор народного господарства є однією з найважливіших закономірностей етапу постіндустріального розвитку людства.

В економічно розвинених країнах світу сфера виробничих послуг

- це велика і високоефективна галузь суспільної діяльності. Наприклад, у США в цій сфері створюється більше 1/5 частини валового внутрішнього продукту. В Україні вона розвинена недостатньо. Через те в сучасних умовах важливим напрямом удосконалення структури суспільного виробництва в Україні має бути прискорений розвиток виробничої інфраструктури.

Основне виробництво і виробнича інфраструктура в цілому утворюють сферу матеріального виробництва. Проте із розвитком суспільства зростають потреби в духовних благах, які створюються у нематеріальній сфері. Це зумовлює існування соціальної інфраструктури.

Соціальна інфраструктура - це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми суспільного багатства, які відіграють вирішальну роль у розвитку людини, примноженні її розумових та фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього і культурного рівня.

Тривалий час в економічній літературі цю сферу людської діяльності зараховували до невиробничої сфери. Підставою для такого висновку було те, що в ній не створюються матеріальні блага.

Звичайно, у частині невиробничої сфери такі блага не створюються (держапарат, апарат управління громадських рухів, збройні сили, міліція). Проте всю соціальну інфраструктуру зараховувати до невиробничої сфери неправомірно. Адже тут надаються послуги, які задовольняють соціальні і духовні потреби людей. Така праця є суспільно необхідною і суспільно корисною. Вона рівноцінна праці у сфері матеріального виробництва, через те її слід визнати продуктивною працею. У зв'язку з цим соціальна інфраструктура - це сфера нематеріального виробництва, проте її не дозволяється ототожнювати з невиробничою сферою.

До складу соціальної інфраструктури входять: охорона здоров'я та фізична культура; загальна середня, спеціальна середня, професійно-технічна і вища освіта, система підвищення кваліфікації і т. п.; житлово-комунальне господарство; пасажирський транспорт і зв'язок; побутове обслуговування; культура і мистецтво.

Згідно з прийнятою у статистиці практикою обліку до соціальної сфери належить наука, адже вона є однією з форм суспільної свідомості, одним із головних факторів духовного розвитку людини. Проте прикладна наука має взодити до сфери матеріального виробництва, адже вона перетворилася на його безпосередню продуктивну силу.

Даний підхід характерний і для таких галузей, як торгівля, транспорт, зв'язок. Частина цих галузей належить як до матеріального виробництва (в міру продовження у них процесу виробництва), так і до нематеріального виробництва (у сфері обслуговування людей).

Охорона навколишнього середовища може бути зарахована до матеріального і нематеріального виробництва. До матеріального виробництва вона належить як впровадження природоохоронних технологій, яке здійснюється шляхом удосконалення виробництва; до соціальної сфери - як покращення навколишнього середовища, що безпосередньо пов'язане зі створенням сприятливих умов для життя людини.

Оптимальне співвідношення поміж матеріальним і нематеріальним виробництвом забезпечує зростання матеріального добробуту поряд з духовним розвитком людини.

У цілому суспільного виробництва структуру дозволяється представити за допомогою схеми (див. рис. 2.3).

← Предыдущая страница | Следующая страница →