Поделиться Поделиться

Меркантилізм - перша школа політичної економії. Особливості меркантилізму в різних країнах

Ідеологію меркантилізму розкривають головні положення По-перше, багатством є лише те, що може бути реалізованим і справді реалізується в грошах; тобто багатство - це не що інше, як нагромадження грошей.

По-друге, виробництво створює потрібні передумови для утворення багатства, а через те потребує постійного заохочення й розвитку.

По-третє, безпосереднім джерелом багатства є сфера обігу, тобто сфера, де продукти перетворюються на гроші.

По-четверте, сфера обігу є водночас і джерелом прибутку, що утворюється завдяки продажу товарів за більш високою ціною, ніж ціна купівлі (Г-Г' -гроші, що породжують гроші, - такою є формула капіталу в меркантилістів).

По-п'яте, не будь-котрий обіг товарів і грошей є джерелом багатства.

По-шосте, баланс зовнішньої торгівлі має бути активним, тобто треба менше купувати в іноземців і більше їм продавати.

Найбільш відомі представники раннього меркантилізму

Вільям Стаффорд (Англія)

Гаспар Скаруффі (Італія)

Вільям Стаффорд

Виявляє досить правильне як на ті часи розуміння зв'язку поміж

вартістю грошей і вартістю товарів. - Доводить шкідливість вивезення монети за кордон, бо від

того зростають ціни й погіршується становище народу. Проте

гроші є тільки засобом обігу. - Пропонує:

- заборонити ввезення предметів розкошів та деяких інших товарів,

- регламентувати торгівлю,

- обмежити вивезення монети,

- розширити виробництво сукна - найпопулярнішого тоді англійського експортного продукту.

Томас Мен

- Висловлюється проти заборони вивезення грошей, через те що,

на його думку, гроші приносять багатство, тільки перебуваючи в обороті.

- Чітко формулює теорію торгового балансу: "Звичайним засобом для збільшення нашого багатства й наших скарбів є іноземна торгівля, що в ній ми завжди маємо дотримуватися того правила, щоби щорічно продавати іноземцям своїх товарів на більшу суму, ніж ми споживаємо їхніх товарів".

- Мен є прихильником розвитку вітчизняної промисловості. Як і Стаффорд, вимагає заміни експорту сировини експортом готових виробів.

- Уважає досить суттєвим також розвиток транзитної торгівлі, оскільки вона, на його думку, також є джерелом збагачення.

Самуїл Фортрей

- З метою стимулювання розвитку промисловості він пропонує встановлення на іноземні товари високого мита, унаслідок чого ціни на товари, що завозяться в Англію, зростатимуть. Це, у свою чергу, сприятиме збуту товарів вітчизняного виробництва.

- Чи не єдиний з меркантилістів, хто приділяє особливу увагу засобам, які могли б підвищити продуктивність сільського господарства. Він, як всі інші меркантилісти, уважає, що тільки від промисловості "головним чином залежить багатство королівства".

Джеймс Стюарт

- Спробував оновити й розвинути далі меркантилістську концепцію у XVIII ст., коли вже поширилася теорія трудової вартості.

- Не поділяє ілюзій меркантилістів, що багатство створюється внаслідок продажу окремими капіталістами товарів за ціною, що перевищує їхню вартість.

- Розрізняє "позитивний прибуток", що залежить від продуктивності праці, та "відносний прибуток", що є результатом обміну в процесі міжнародної торгівлі. На його думку, тільки позитивний прибуток породжує зростання суспільного багатства.

Жан Батист Кольбер

- На його честь політику меркантилізму інколи називають також кольберизмом.

- Уважав, що могутність держави визначається кількістю

грошей, що є в її розпорядженні, а їх може дати тільки торгівля. "Ми повинні завоювати народи нашою промисловістю, - говорив він, - і перемогти їх нашим смаком".

Антуан Монкретьєн де Ваттевіль

- Спробував розробити економічні заходи, запровадження

яких дало б змогу пожвавити народне господарство Франції.

Виходячи з англійського досвіду, досить детально розглядає

проблеми розвитку мануфактур, питання торгівлі,

мореплавства, професійного навчання тощо. - Є палким захисником третього стану, найбільш важливою

частиною якого він уважає торговців. - Протиставляючи інтереси Франції інтересам інших країн,

засуджує французьку політику забезпечення свободи

торгівлі купцям з інших країн. - Відрізняється від багатьох інших меркантилістів також й тим,

що приділяє увагу потребі поліпшити становище народу,

особливо селянства. Уважає, що держава має турбуватися

про нього.

Гаспар Скаруффі

Запропонував грандіозний як на той час проект скликання загальноєвропейської конференції під керівництвом папи чи оратора з метою налагодити грошовий обіг у міжнародному масштабі.

- Запропонував установити єдину загальноєвропейську грошову систему, визнати золото та срібло валютними металами, прирівнюючи одну вагову частину золота до 12 вагових частин срібла.

- На відміну від інших монетаристів рекомендував ліквідувати національні бар'єри, що обмежують обіг; золото та срібло трактував як звичайні товари.

Бернардо Даванцаті

- Флорентійський банкір-економіст, котрий опублікував у 1582

р. книжку "Читання про монету". - Був прихильником біметалізму, засуджував хаос у

грошовому обігу, пропонував повернутися до вільного

карбування монет та обігу зливків.

Антоніо Серра

Заперечує концепцію монетаризму й дотримується теорії "торгового балансу".

- Засуджує заборону вивезення грошей і регламентацію їхнього обігу, втручання держави в економічне життя, як наприклад наводячи Венецію, котра має достатньо грошей завдяки через те, що розвиває свою промисловість, веде широку торгівлю.

- Наявність грошей у державі, що не має копалень, за Серрою, залежить від розвитку ремесла, працьовитості та винахідливості населення, розвитку торгівлі, відповідної політики уряду.

Антоніо Дженовезі

- У "Лекціях про комерцію й цивільну економіку" детально аналізує теорію торгового балансу. Неможливо допускати такий вивіз товарів, котрий послабив би вітчизняну промисловість, і таке ввезення, котре завдало б шкоди вітчизняним ремеслам, уважає Дженовезі.

- Багатство, на думку Дженовезі, це не гроші самі по собі, а правильно організована за їхньою допомогою зовнішня торгівля. Надлишок грошей є зайвим. Їх має бути стільки, скільки необхідно для обслуговування торгівлі.

Економічна думка України та Росії тієї доби здебільшого відрізнялася від західноєвропейських меркантилістських концепцій широтою й оригінальністю підходу до розв'язання багатьох питань, зокрема суті багатства та його джерел, ролі промисловості в економіці.

Афанасій Лаврентійович Ордін-Нащокін

Як і всі меркантилісти в цілому, захищав інтереси купецтва, а таким чином, велику увагу приділяв питанням торгівлі та її організації. - Економічні погляди й практична діяльність Ордін-Нащокіна були спрямовані на те, щоби ліквідувати економічну й культурну відсталість Росії, перебороти засилля іноземного торгового капіталу та створити вітчизняну промисловість. - Головним для піднесення продуктивних сил Росії вважав розвиток промисловості. "Росія, - наголошував він, - повинна розвивати промисловість не тільки й не стільки для продажу товарів за кордон, скільки для задоволення потреб внутрішнього ринку".

Іван Тихонович Посошков

- Економічну програму Посошкова викладено в його "Книзі про вбогість та багатство". Вона дуже близька до ідей класичного меркантилізму, особливо до ідей Монкретьєна.

- Великий поборник розвитку в Росії різних ремесел. З усіх видів діяльності найбільшого значення надає торгівлі, а із суспільних класів - купецтву.

- У І. Т. Посошкова немає властивого представникам західноєвропейського меркантилізму ототожнення багатства з грошима. Він розрізняє два види багатства: речове й неречове.

Петро І

- Намагаючись домогтися економічної незалежності Росії, рішуче розв'язував це завдання меркантилістськими методами: залученням у країну золота та срібла, форсуванням експорту, заохочуванням російського купецтва, розвитком промисловості, у через те числі експортної, будівництвом каналів та портів.

- Його політика безсумнівно була прогресивною й відповідала потребам Росії початку XVIII ст. Вона мала багато спільного з кольберизмом, проте Петро І не обмежувався заохочуванням торгівлі й промисловості, а вживав дієвих заходів для розвитку сільського господарства.

Феофан Прокопович

- Був прихильником активного господарського й торгового балансу. Уважав, що досягти такого балансу дозволяється лише безперервним розвитком промисловості, сільського господарства, торгівлі, шляхів сполучення, а також удосконаленням системи державних органів управління.

- Палко підтримував реформи Петра І. Уважав їх необхідними для поліпшення господарювання.

Г. Грабянка та С. Величко

- Ідеологи козацької старшини та шляхетства першої половини XVIII ст., надавали великого значення розвитку ремесел, промисловості й торгівлі, поширенню освіти.

← Предыдущая страница | Следующая страница →