Поделиться Поделиться

Особливості розвитку економічної думки України в останній третині XIX ст. - на початку ХХ ст

- Формування економічної думки в Україні відбувалось тернистими шляхами й розцінювалось різними дослідниками в різні роки неоднозначно. Разом із тим в Україні також в 1920-ті році. й пізніше, у період політичної "відлиги" в 1950-1960-і роки, був виконаний надзвичайно великий обсяг роботи з вивчення та висвітлення історії суспільно-економічної думки в Україні з кінця XVI й до початку XX ст.

- Проте методологія дослідження, що сформувалася в рамках офіційної ідеології тоталітаризму, не могла не позначитись на характері й теоретичному рівні цих досліджень, зроблених оцінках і висновках. Значна політизованість, применшення впливу західної економічної науки чи трактування цього впливу переважно з негативного боку, недооцінка національного аспекту, особливостей розвитку української економічної думки не могли не призвести до значних наукових втрат.

- В останні роки, після здобуття Україною незалежності, до українських істориків-економістів приходить розуміння необхідності висвітлення реальної картини історії української економічної думки на засадах неупередженого аналізу із застосуванням методологічних досягнень сучасності. З рядом статей відносно цього виступили на сторінках української преси Л. Горкіна, Т. Дерев'янків, С. Злупко, Н. Петровська, В. Сікора.

- Скасування кріпацтва було необхідною передумовою економічного розвитку у Х-П-ХІХ ст. в Україні, адже до 1796 р. чисельність кріпаків в Україні становила 55,5 % населення. Одним з найбільш послідовних критиків кріпосництва був козак (депутат від козаків Хоперської фортеці), виходець із Слобідської України Андрій Алейніков. У своїх виступах він прямо вимагав скасування кріпацтва, чого в ті часи ні до нього, ні після нього ніхто не робив. Розкриваючи причини масової втечі селян, Алейніков пропонував, щоби "роботи на фабриці виконувались вільними людьми". Це мало важливе значення в умовах розпаду феодально-кріпосницького ладу й зародження капіталістичних відносин. Він рекомендував брати наприклад з інших держав, де немає кріпосницьких відносин: "Ми бачимо цілу Європу, яка в кріпосних селянах жодної потреби не має". Таким чином, розклад феодально-кріпосницького ладу, початок формування капіталістичного укладу й масові виступи селянства та козаків зробили безпосередній вплив на формування суспільно-економічної думки в тогочасній Україні, а основним питанням, навколо якого зосередилась ідеологічна боротьба, було селянське питання.

- Реформа 1861 р. поклала початок розвитку нових соціально-економічних відносин, а економічна думка того часу розвивалась навколо подальшого економічного й політичного розвитку країни. Ліквідація феодально-кріпосницької системи та перехід до нового способу виробництва пробудили до активного політичного життя широкі верстви населення й, зокрема, українську національну буржуазію. Визначне місце в цьому процесі посідали "громади", які утворились в ряді міст України.

- Значний вплив на ідеологічний напрям громад мав щомісячний журнал "Основа", котрий видавався в 1861-1862 році., а також такі діячі, як М. Костомаров, П. Куліш, В. Білозерський, М. Драгоманов.

- Повної єдності поглядів серед них, звичайно, не могло бути. Дехто з них виступав за часткові демократичні перетворення, інші, навпаки, перебували на реакційних позиціях. Редакція журналу "Основа" опублікувала ряд статей на економічні теми - про розвиток торгівлі, про ціни на сільськогосподарські продукти.

- У період скасування кріпосного права економісти основним девізом своєї економічної доктрини вважали максимальний розвиток приватної ініціативи, вільної конкуренції й мінімальне втручання держави в економічне життя.

П. Куліш

М. Костомаров

В. Білозерський

М. Драгоманов

- У другій половині ХІХ ст. розвиток економічної теорії в Україні відбувався в сфері впливу та самобутньої інтерпретації на власному суспільно-економічному ґрунті класичної школи політичної економії, західноєвропейських та російських соціалістичних учень, у через те числі й марксизму; плідний розвиток психологічного напряму (київська психологічна школа) готував ґрунт для наступного розвитку його маргінального та математичного відгалужень тощо. На відміну від Заходу, в Україні також в 1890-х році. зберігається досить відчутний вплив концептуальних положень класичної школи, маргіналізм тільки починає формуватись у самостійний напрямок, надзвичайно популярною в наукових економічних колах залишається економічна теорія марксизму.

Один із кращих спеціалістів з історії економічних учень того часу був М. Туган-Барановський. Характеризуючи головні тенденції та напрямки розвитку економічної думки в ХІХ ст., він відзначав, що завжди більше увага економістів переноситься на соціальні явища, породжувані капіталізмом, на розв'язання питання "про причини стійкої бідності серед зростаючого багатства". Саме відповідаючи на це питання, уважав вчений, політична економія й розпалась на три головні напрямки, представлені, по-перше, захисниками нерегульованого товарно-господарського ладу; по-друге, виразниками ідей соціалізму як антиподу першого; і, нарешті, третього, котрий "прагне зберегти товарно-господарський лад, пом'якшивши в той же час шляхом посилення державного втручання в інтересах слабих, різкість класових антагонізмів".

М. Туган-Барановський

На думку М. Тугана-Барановського

Кооперування

Кооперація в галузі обміну

Сільськогосподарська кооперація

непридатне для широких

робітничих мас через переваги великого машинного виробництва в промисловості.

складова цілісного капіталістичного господарства; - наявність пайового капіталу та капіталістичних доходів роблять її конкурентоспроможною поряд з іншими видами підприємств.

учений відводив особливе місце їй та розподіляв на кредитну, збутову, переробну с/г кооперацію яка є основою функціонування селянства за умов капіталістичного господарства.

М. Зібер

М. Бунге

- На відміну від провідних країн Заходу, для України, як і для Росії, також в останній третині ХІХ ст. головною залишається проблема капіталістичного розвитку в умовах напівкріпосницької самодержавної імперії. Це значною мірою пояснює той факт, що політична економія, представлена в Україні в 1870-1880-ті роки плеядою вчених, передусім викладачами Київського, Харківського, Новоросійського університетів та інших вищих навчальних закладів, серед яких М. Бунге, М. Зібер, А. Антонович, Г. Цехановецький, К. Гаттенбергер, М. Коссовський, М. Вольський та багато інших, продовжувала розвиватися на базі класичної школи та її пізніших відгалужень.

- Разом із тим теоретичні вподобання різних учених розмежовувались, усе більшої популярності набували ідеї протекціонізму. Спадщина професіональних українських політекономів того часу свідчить, що серед них залишається завжди менше беззастережних прихильників загальнофілософської концепції класиків відносно "природного права" людини та згідно індивідуалістичного "економічного егоїзму". Натомність усе більшої популярності набувають, з одного боку, ідеї Джона-Стюарта Мілля, а з іншого - концепції засновників німецької школи Фрідріха Ліста, Бруно Гільдебранта та ін.

- Посиленню уваги українських політекономів до соціального та історичного аспектів у трактуванні економічних явищ та законів значною мірою сприяв вплив економічної теорії марксизму. Особливо це виявилось у творчості таких відданих прихильників марксизму, якими в Україні були, зокрема, перший його глибокий коментатор та популяризатор, професор Київського університету Микола Іванович Зібер та професор Харківського університету Микола Миколайович Коссовський. Відносно М. Зібера, він поділяє марксистську точку зору на історичну обумовленість економічних законів та минущий характер капіталізму, заміну його планомірною діяльністю, що повинна прийти "на зміну хаотичному та безтямному веденню господарства егоїстичним шляхом".

- Основними працями М. І. Зібера вважаються:

"Основи політичної економії" (1873);

- "Життя та праці Д. Рікардо" (1874);

- "Девід Рікардо й Карл Маркс в їхніх суспільно-економічних дослідженнях" (1885).

- Щоби краще уявити мотиви, які визначали ставлення тих чи інших українських економістів до марксизму, а також до інших новітніх на той час шкіл, зокрема австрійської, етичної та соціально-політичної, потрібно взяти до уваги не тільки їхню відданість чи критичне ставлення до уявлень класичної школи, проте й той складний процес теоретичної переорієнтації, котрий на Заході по суті вже завершився і котрий продовжувала бурхливо переживати політична економія в Україні та Росії.

- Економічна література того часу відбиває всю складність теоретичних переживань української політичної думки. Від того, яким теоріям класичної школи та її відгалужень віддавав перевагу той чи інший економіст, як правило, залежало і його ставлення до новітніх на той час шкіл - нової німецької, австрійської та ін., а також марксизму. При цьому марксизм відігравав роль інтенсивного каталізатора в цьому складному процесі вибору й визначення шляхів подальшого розвитку політико-економічного знання в Україні.

- Характерною рисою розвитку політико-економічної думки в Україні в останній третині XIX ст. стає завжди більш відчутний відхід від канонів трудової теорії цінності класиків і разом із тим поглиблення критичного аналізу розвитку даної теорії марксизмом. Негативну позицію стосовно трудової теорії цінності зайняв професор М. Бунге - фундатор всесвітньо відомої Київської психологічної школи. Уже в 50-60-х році. XIX ст. він глибоко аналізує й критично переосмислює теорії представників пізніших відгалужень класичної школи - Ж.-Б. Сея, Н. В. Сеніора, Г. Ч. Кері та інших.

- У 1860-1870-х роках він уводить у відповідний курс та підручник "Основи політичної економії" (1870) засади психологічної школи, а пізніше викладає її головні концепції порівняно з іншими напрямами політекономічного знання у фундаментальній праці "Нарис політико-економічної літератури" (1895).

- Він визначив економіку як науку, завдання якої полягають у дослідженні явищ, законів та чим вони підпорядковані. Бунге вказував на велике значення правильного визначення її предмету. Учений уважав, що складність такого визначення пояснюється позицією ліберальної економічної школи та соціалістів. Критикував соціалістів, через те що вони засуджували існуючий порядок і вбачали відповідний ідеал у новій організації праці.

- Згодом М. Бунге розробив теорію цінностей на засадах психологічної школи, визнав цінність корисністю. Відкидав протекціонізм, через те що він позбавляє виробників:

- саморозвитку;

- технічного процесу;

- стимулів суперництва.

- Ідеї М. Бунге розвивав і його учень, професор того ж університету Дмитро Іванович Піхно, видавши такі відомі на той час праці, як "Закон попиту й пропозиції. До теорії цінності" (1886), "Базис політичної економії" (1890) та ін.

← Предыдущая страница | Следующая страница →