Поделиться Поделиться

Під впливом яких факторів трансформуються погляди і концепції економістів?

Відповідаючи на це і подібні запитання, важливо уникнути двох крайнощів.

З одного боку, не дозволяється визнати справедливим проведення прямого і безпосереднього зв'язку поміж зміною соціально-економічних умов і відображенням цих умов і відповідних інтересів в економічних теоріях і концепціях. Даний зв'язок є, проте він не має прямого, "твердого", характеру.

З іншого боку, при розгляді об'єктивних основ поява тієї чи іншої концепції не випливає з абсолютизуючого значення якого-небудь одного фактора. Взаємозв'язок економічної реальності з теоретичними узагальненнями дуже багатогранний, суперечливий, мінливий. Та й самі теорії, у через те числі погляди теоретиків, котрі відносять до однієї школи, далеко неоднозначні.

Спробуємо виділити лише найбільш істотні фактори, під впливом яких формуються й еволюціонують економічні погляди і концепції.

Цілком очевидно, що поява певних ідей і положень так чи інакше пов'язана з об'єктивними умовами, потребами й інтересами реальної економічної практики. Приміром, монетаризм своєю популярністю в другій половині 70-х років, зобов'язаний загостренню інфляції, проблему якої прагнули осягнути представники даної школи. Не варто лише спрощувати й абсолютизувати потреби і нестатки практики.

На формування і розвиток економічних теорій впливають також:

o наукові праці та погляди представників більш ранніх концепцій, їхні підходи, термінологія, проблематика;

o взаємовплив національних шкіл;

o розвиток суміжних розділів економічної науки - статистики, математики, демографії, соціології та ін.;

o удосконалювання методів наукового дослідження;

o розширення (зміна) тематики і поглядів на предмет економічної науки;

o взаємозв'язок та узгодження окремих розділів економічної теорії, наявність чи, навпаки, відсутність внутрішньої логіки, сполученості економічних законів і категорій.

На розвиток і зміст економічної науки впливає багато тісно взаємопов'язаних факторів. Еволюція економічних поглядів і концепцій відбувається під впливом практичних нестатків і потреб, у процесі зіставлення й уточнення різних підходів, позицій, методів, за відомої консервативності й безсумнівної наступності знань і висновків.

Які періоди охоплює історія економічних учень?

Виникнення економічної науки справедливо пов'язують із зародженням політичної економії (економічної теорії), яка утворює центральне ядро обширної системи економічних знань. Перші кроки до формування політичної економії зробили меркантилісти (XVI-XVIII ст.), проте її фундаторами завжди ж стали В. Петті, П. Буагільбер, Р. Кантільйон, а також фізіократи Ф. Кене, А. Тюрго та інші представники класичної політичної економії. Проте як система економічних знань політична економія сформувалась у вченні А. Сміта (70-ті роки XVIII ст.). У рамках класичної політичної економії відбулося розмежування поглядів наступників А. Сміта. На розвитку теорії трудової вартості зосередився Д. Рікардо, котрий став фундатором власної школи - рікардіанства. На ґрунті рікардіанської теорії К. Маркс і Ф. Енгельс створили марксистську політичну економію. Із критикою даної системи класичної політичної економії, а згодом і марксистського економічного вчення, виступила так звана стара історична школа, а потім і її послідовниця - молода історична школа, які виникли у Німеччині. Наприкінці XIX ст. сформувалась неокласична економічна теорія, фундаторами якої стали А. Маршалл, Дж. Б. Кларк, В. Парето. Вона зародилась у лоні маржиналізму. У даний же період розпочалося розгалуження марксистського економічного вчення, з якого виокремився соціал-реформізм. На межі XIX-XX ст. у США виникла нова, дуже широка течія економічної думки - інституціоналізм, - основоположником якої був Т. Веблен.

Неокласичний напрям і інституціоналізм стали основою розвитку більшості сучасних течій західної економічної думки. Вітчизняна ж економічна теорія надовго завмерла в догмах революційного марксистсько-ленінського вчення, яке швидше скидалось на релігію з власними святими і канонами, ніж на науку.

Особливості економічного розвитку початку XX ст. зумовили модифікацію всіх основних напрямів економічної думки. Водночас з'явилось кейнсіанство - економічне вчення Дж. М. Кейнса. Кейнс здійснив переворот в економічній науці, відкривши для досліджень нову сферу - макроекономіку, - яка вивчає закономірності еволюції економіки як цілісної системи.

Формування і розвиток кейнсіанства у 30-х роках XX ст. суттєво підірвали устої неокласичного напряму в економічній теорії. Після Другої світової війни позиції економічного лібералізму також більше ослабли. На тлі загального захоплення кейнсіанськими ідеями ліберальні економічні теорії розвивала невелика група економістів-неокласиків, які сприймали розширення економічних функцій держави під впливом кейнсіанських рекомендацій як аномалію, відхилення від нормального розвитку. Однак після кризи кейнсіанського регулювання, у 60-70-х роках, розпочався справжній ренесанс економічного лібералізму в нових формах. Тепер його прихильники змушені визнати необхідність певного регулюючого впливу держави на економіку, хоча й не вважають його вирішальним чинником стабільного економічного розвитку. Вони продовжують обстоювати здатність конкурентного ринкового механізму в довготривалому періоді відновлювати втрачену економічну рівновагу.

В широкому розумінні "нова класична" теорія включає сучасний монетаризм і новітню неокласичну концепцію, що має певні відмінності від традиційного неокласичного напряму.

Насамперед йдеться про теорії "раціональних очікувань", "адаптивних очікувань", а також про теорію "економіки пропозиції". "Нова класична" економічна теорія - це неокласичний напрям, що перебуває в стані формування.

Водночас було зроблено спробу поєднати два головні напрями сучасної економічної теорії - кейнсіанство і неокласичну теорію - в єдиній течії "неокласичного синтезу".

Одним із фундаторів "кейнсіансько-неокласичного синтезу" став американський економіст, Нобелівський лауреат 1970 р. Пол Антоні Самуельсон. Саме він на початку 50-х років виступив з обґрунтуванням необхідності об'єднання неокейнсіанства і неокласичної теорії в єдину течію.

Головні напрями сучасної економічної теорії

Сучасна економічна теорія розвивається за такими основними напрямами: економічний лібералізм, репрезентований неокласичною теорією, неолібералізмом і сучасним монетаризмом, яким властиві заперечення необхідності масштабного державного втручання в економічне життя і віра у регулюючі можливості об'єктивного ринкового механізму; економічний дирижизм, представлений неокейнсіанством, вченням шведської економічної школи та неоінституціоналізмом. Особливою течією економічної думки сьогодні також є так званий неокласичний синтез, котрий намагається поєднати кейнсіанство з неокласичною теорією.

До сучасних напрямів економічної думки відносять:

o неокласицизм - напрям, сформований у 90-х роках

XIX ст., що ґрунтувався на ідеях економічного лібералізму і принципах системного аналізу маржинальних (граничних) величин у дослідженнях мікроекономіки; нині до завдань цього напряму входить розв'язання макроекономічних питань і проблем регулювання економіки;

o неокейнсіанство - напрям, що виник у 50-60-ті роки

XX ст.; взяв за основу теорію Дж. М. Кейнса, доповнивши її вченням про вплив зростання прибутків на процес відтворювання (принципом акселерації);

o неоінституціоналізм - течія, що виникла в 60-70-ті роки XX ст., яка ставила економічні процеси в залежність від технократії (глибокого знання сучасної техніки) і роз'яснювала значення економічних процесів у соціальному житті суспільства;

o неолібералізм - економічне вчення про державне регулювання господарських процесів за підтримки державою вільної конкуренції підприємців та інших елементів економічного лібералізму.

Функції курсу "Історія економічних учень" і його значення для творчого оволодіння сучасною економічною теорією

У складній системі економічних наук історія економічних учень займає важливе місце, теоретично осмислюючи й узагальнюючи досягнення кожної з них, забезпечуючи тим самим одну з передумов їх подальшого поступового розвитку.

Поряд із цим історія економічної думки має й самостійне значення, виконуючи такі важливі функції:

1) виховання і розвиток економічного мислення;

2) пізнання поступального процесу еволюції економічної науки;

3) тлумачення економічних категорій, законів і принципів у їх історичних змінах;

4) творче оволодіння економічними науками та формування економічного світогляду;

5) виявлення найраціональніших теоретичних і практичних орієнтирів на основі вивчення альтернативних економічних поглядів.

Література

1. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. - М., 1994. - Введение.

2. Економічна енциклопедія: У 3 т. - К.: Академія; Т.: ТАНГ, 2001.

3. Історія економічних вчень: Підручник / Л.Я. Корнійчук, Н.О. Татаренкотаін. - К., 2001. - Розд. І.

4. Ковалев И.Н. История экономики и экономических учений. - Ростов н/Д: Фенікс, 2000.

5. Ковальчук В.М., Сарай M.J. Економічна думка минулого і сьогодення: Навч. посіб. - Т., 2000. - Вступ.

6. Леоненко П.М., Юхименко П.І. Історія економічних учень: Навч. посіб. - К.: Знання-Прес, 2000. - Тема 1.

7. Майбурд ЕМ. Введение в историю экономической мысли. От пророков до профессоров. - М., 1996. - Предисловие.

8. Ядгоров Я.С. История экономических учений. - М., 1999. -Темаї.

← Предыдущая страница | Следующая страница →