Поделиться Поделиться

Суб'єкти підприємництва та правові форми організації підприємств

Необхідною умовою забезпечення злагодженої співпраці усіх господарюючих суб'єктів (зокрема підприємців) та персональної відповідальності за заподіяну шкоду іншим учасникам господарської діяльності є регламентація державою організаційно-правових форм господарювання.

Організаційно-правова форма господарювання - це форма здійснення господарської діяльності з відповідною правовою основою, яка визначає характер відносин поміж засновниками (учасниками), режим майнової відповідальності по зобов'язаннях підприємства, порядок створення, реорганізації, ліквідації, управління, розподілу одержаних прибутків, можливі джерела фінансування тощо.

Господарське законодавство поділяє суб'єктів підприємництва на два види: фізичні та юридичні особи.

Під підприємцями-фізичними особами розуміються громадяни, котрі не обмежені законом у правоздатності, можуть реалізувати себе як підприємці і мають для цього певний капітал. Фізичні особи - підприємці зобов'язані зареєструватися в місцевому органі влади й стати на облік у податковому і статистичному органі. Для окремих видів підприємницької діяльності вимагається спеціальний дозвіл (ліцензія) (медичні послуги, адвокатська діяльність тощо). Основним принципом реєстрації для фізичних осіб-підприємців у розвинених країнах є заявочний принцип.

Українське законодавство забороняє займатися підприємницькою діяльністю громадянам, котрі мають непогашену судимість, та державним службовцям. Заборона за законом суміщення однією особою посади державного службовця та підприємницької діяльності пояснюється загрозою виникнення внутрішнього конфлікту інтересів, тобто неможливістю сумлінного виконання нею службових обов'язків, спокусою принесення їх у жертву своїм корисливим інтересам. їм дозволено займатися за сумісництвом науковою, викладацькою, творчою діяльністю та медичною практикою.

Під юридичними особами розуміються організації, створені і зареєстровані у встановленому законом порядку. Атрибути (ознаки) юридичної особи:

- певний юридичний статус (офіційне найменування та адреса);

- статут;

- банківські рахунки;

- печатка;

- ідентифікаційний код;

- самостійний баланс;

- товарний знак (у промисловості).

Юридичні особи функціонують у вигляді фірм, чи компаній, а також організацій, установ, закладів. Фірма - це певна підприємницька структура, що діє на правах юридичної особи. Назва фірми може відбивати ім'я чи прізвище її власника, виробничу спрямованість фірми чи мати просто символічне значення, вона вказує також на форму власності та організаційно-правову форму функціонування фірми.

Фірма може мати у своєму складі філії й представництва. Філії - це територіально відособлені підрозділи фірм, що здійснюють усі чи частину функцій своїх фірм. Представництва виконують чисто юридичні дії своїх фірм на певній території (представляють їхні інтереси). Філії і представництва не є юридичними особами.

Фірм існує багато і всі вони вирізняються за певними ознаками. Через те прийнято їх класифікувати (групувати) за певними ознаками (табл. 8.1).

Таблиця 8.1. Класифікація фірм (підприємств)

ОЗНАКА

ВИДИ ФІРМ (ПІДПРИЄМСТВ)

Характер діяльності

Промислові, сільськогосподарські, торговельні, транспортні, будівельні, банківські, страхові, консалтингові, аудиторські, лізингові, туристичні тощо. У свою чергу промислові поділяються за видами діяльності на взуттєві, текстильні тощо, торговельні - на оптові, роздрібні, експортні, імпортні тощо.

За розміром (основного капіталу, чисельністю працівників, оборотом тощо)

Великі, середні, малі.

За формою власності

Приватні, державні, комунальні

За національністю

Вітчизняні, іноземні

За метою діяльності

Комерційні й некомерційні (біржі, благодійні фонди тощо)

За формою організації

• одноосібні;

• фермерські;

• кооперативні;

• товариства (на паях);

• акціонерні товариства (приватні і публічні);

• державні, у через те числі казенні (неакціоновані);

• комунальні тощо

Фірми можуть утворюватися різними способами, проте вони зобов'язані реєструватися в державі задля дотримування єдиних "правил гри", тобто у відповідності з нормами законодавства сплачувати податки та інші обов'язкові платежі, дотримуватись вимог відносно санітарії, екології, техніки безпеки, подавати статистичну звітність тощо. Наймаючи працівників, вони повинні укладати з ними трудові договори (контракти) і забезпечувати оплату їхньої праці не нижче встановленого законом мінімуму, забезпечувати їм інші соціальні гарантії. Вони повинні дотримуватися добросовісної конкуренції і відшкодовувати заподіяні збитки згідно із законодавством. Коли ж вони будуть не в змозі розрахуватися за своїми боргами і господарський суд не виявить можливостей їхнього фінансового оздоровлення (санації), то їх оголосять банкрутами й продадуть на аукціоні ("з молотка").

Найбільш поширені у світі організаційно-правові форми підприємств:

• одноосібне володіння;

• товариство (в англосаксонському праві - партнерство);

• корпорація (акціонерне товариство).

Одноосібне володіння - це підприємство, власником якого є одна особа чи сім'я. Це найпоширеніша форма бізнесу в країнах з ринковою економікою. її створення не потрібує оформлення установчих документів, достатньо одержати патент (дозвіл) на здійснення підприємницької діяльності, зареєструватись і стати на облік в органах податкової служби та державної статистики.

Основними об'єктами одноосібного володіння є крамниці, ремонтні майстерні, перукарні, ательє, підприємства громадського харчування, які зазвичай є невеличкими підприємствами.

Середній вік існування одноосібного підприємства в країнах з розвиненою ринковою економікою - близько двох років. Це пояснюється тим, що вони здебільшого чи розорюються, чи переростають у товариства.

Товариства, чи партнерства на паях, - це підприємства, утворені на основі угоди поміж засновниками шляхом внесення паїв (внесків) у статутний капітал. Учасниками товариства можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

За характером об'єднання капіталів і діяльності їх власників як учасників товариства, а також рівнем їхньої відповідальності за борги фірми, розрізняють повне товариство, командитне товариство та товариства з додатковою й обмеженою відповідальністю.

Повне товариство - це об'єднання капіталів двох чи більше осіб для спільної підприємницької діяльності, учасники якого несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. Повне товариство створюється і функціонує лише на основі установчого договору, в якому визначаються сфера й строк дії товариства, розмір часток кожного з учасників (у відсотках), розмір, склад та порядок внесення вкладів, форма участі у справах товариства. Керівництво партнерством здійснюється за загальною згодою усіма членами чи кількома чи одним членом за дорученням. Розмір паїв у статутному капіталі враховується лише при розподілі прибутку. У разі вибуття з товариства учаснику виплачується вартість його внеску чи за згодою товариства внесок у натуральній формі. Передача своєї частки іншим членам чи третім особам допускається лише за згоди всіх учасників товариства. Учасник відповідає за борги свого товариства незалежно від того, виникли вони після чи до його вступу до товариства. Повні товариства, як найдавніша форма об'єднання капіталів і осіб, нині практикуються мало.

Командитне товариство, чи товариство на вірі, - це товариство, у якому об'єднують капітали не тільки дійсні, чи повні, партнери, що несуть солідарну відповідальність за борги товариства усім своїм майном, а й вкладники, чи пасивні партнери, що несуть відповідальність лише в межах власних внесків. Сукупна частка вкладників не повинна перевищувати 50% статутного капіталу товариства. Керують товариством тільки дійсні члени, вкладники не мають права голосу. Майнова відповідальність вкладника наступає незалежно від часу вступу його до товариства. Командитні товариства теж сьогодні відмирають. Наразі ця форма підприємництва практикується, зокрема, у винахідництві, художній творчості, а також у діяльності тих комерційних банків, які відносять окремим сім'ям.

Товариство з додатковою відповідальністю - це товариство, що об'єднує капітали і підприємців, які відповідають за боргами товариства не лише своїми внесками до статутного фонду, проте й при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до особистого внеску.

Товариство з обмеженою відповідальністю (TOB) - це товариство, статутний капітал якого формується на основі пайової участі його членів, кожен із яких несе лише обмежену майнову відповідальність за зобов'язаннями товариства, тобто відповідає лише в межах особистого внеску. У західних країнах таке товариство називають "limited", чи скорочено LTD. Діяльність цього товариства, як і товариства з додатковою відповідальністю, у правовому полі регулюється не лише установчим договором, а й статутом, у якому, окрім іншого, визначається величина статутного капіталу та частка кожного члена, порядок формування та функціонування органів управління товариства (зборів, керівника фірми). Участь кожного члена в управлінні визначається його часткою у статутному капіталі, котра засвідчується письмовим свідоцтвом. Як і усі попередні партнерства, товариство з обмеженою відповідальністю є об'єднанням закритого типу, тобто свідоцтво про пай не може вільно відчужуватися його власником: свою частку він може передати чи продати третім особам тільки за згоди інших членів товариства, проте у випадку продажу її право першочергового придбання мають члени товариства. Товариства з обмеженою відповідальністю - новітня форма підприємництва, яка найбільше практикується при створенні дрібних і середніх підприємств.

Домінуючою формою підприємництва у країнах з розвиненою ринковою економікою є акціонерне товариство (корпорація). Зауважимо: підприємницькі форми, створені на акціонерній основі, по-різному називаються в різних країнах. Так, у США їх називають корпораціями, в Англії - компаніями, у Німеччині та Франції - згідно акціонерними та анонімними товариствами. В Україні вони закріпилися як акціонерні товариства.

Акціонерне товариство - це форма підприємства, капітал якого утворюється на основі об'єднання капіталів фізичних і юридичних осіб шляхом емісії цінних паперів - акцій.

Акціонерне товариство, як показує світова практика, спроможне об'єднувати капітали від кількох осіб до десятків тисяч і навіть мільйонів учасників. Причому, в сучасних умовах майже половина акціонерного капіталу у провідних корпораціях належить інституційним інвесторам (пенсійним фондам, страховим компаніям, банкам, трастам тощо), які, у свою чергу, також мобілізують заощадження приватних осіб.

Акціонери несуть обмежену відповідальність за результати діяльності свого товариства, тобто кожен із них ризикує лише капіталом, вкладеним в акції. Статутний капітал корпорації завжди поділений на певну кількість часток (згідно й акцій), рівної номінальної вартості. Дрібний номінал акцій зручний для залучення заощаджень громадян. Акціонер може вільно продати свої акції, проте не може вимагати від корпорації повернення внесеного ним капіталу, позаяк статутний капітал тут стає власністю корпорації. Це забезпечує стійкість корпорації як суб'єкта підприємницької діяльності і створює добротну основу для ефективного управління бізнесом.

Акція - це пайовий цінний папір (титул власності), що засвідчує участь його власника в капіталі акціонерної корпорації і дає йому такі головні права: право на участь в управлінні справами корпорації (право "голосу"), право на отримання інформації, право на отримання частки прибутку корпорації (дивіденду) і право на отримання відповідної частки вартості майна корпорації у випадку її самоліквідації.

Вищим органом управління акціонерним товариством є загальні збори акціонерів, які скликаються не рідше одного разу на рік. У більшості країн Західної Європи акціонери обирають наглядову раду та правління, яке безпосередньо керує поточними справами корпорації. У США, Великій Британії, Японії та ін. нормами права заведено обирати тільки раду директорів, що складається з незалежних директорів (представників інтересів акціонерів) та виконавчих директорів. Посади голів правлінь, чи виконавчих директорів, корпорацій зазвичай обіймають наймані менеджери, які зарекомендували себе професіоналами бізнесу й управління. Важелі реального контролю за діяльністю корпорацій та їх найманого менеджменту відносять домінуючим власникам, котрі володіють контрольним пакетом акцій.

Контрольний пакет акцій - це така кількість акцій, яка забезпечує реальну можливість здійснювати контроль за діяльністю (капіталом) корпорації.

Контрольний пакет акцій складає абсолютна більшість акцій, тобто 50% + одна акція. Проте в країнах з розвиненим ринком цінних паперів, де корпорації раз за разом сміливо емітують акції і виставляють їх на відкритий продаж, унаслідок чого коло їхніх акціонерів згідно розширюється (це називається "розпорошенням" статутного капіталу), контрольний пакет акцій змінює свого власника - від одноосібного власника він переходить до групи найбільших акціонерів.

Унаслідок "розпорошення" статутного капіталу родини колишніх засновників всесвітньо відомих корпорацій сьогодні володіють геть незначними пакетами акцій. Так, у 80-ті pp. родина Рокфеллерів утримувала лише 1,7% акцій своєї компанії "Екссон Мобіл", родина Дюпонів - 7% у "Дженерал моторз", родина Фордів - 12% у "Форд моторз", родина Мацусіта - 3,2% у "Мацусіта Денкі", родина Тойота - 1% у "Тойота Дзідося". Білл Гейтс на початку цього століття володів лише 21% акцій заснованої ним компанії "Майкрософт", хоча наприкінці 80-х pp. також мав 33%.

За таких обставин, маючи лише відносно (а не абсолютно) більший пакет акцій, реальні власники корпорацій для проведення своїх рішень на зборах акціонерів використовують такі інструменти, як випуск багатоголосових іменних акцій, особисте представництво у наглядових радах, використання голосів дрібних акціонерів за їхніми довіреностями, консолідація з іншими значними акціонерами тощо.

У відповідності з практикою багатьох розвинених країн акціонерні товариства поділяються на два типи: приватні та публічні компанії (корпорації).

Приватними акціонерними товариствами вважаються ті з них, акції яких розподілені серед вузького, наперед визначеного кола осіб і не поступають у вільний продаж. У публічних акціонерних товариствах акції, навпаки, поступають на відкритий ринок і постійно обертаються на ньому.

Згідно із Законом України "Про акціонерні товариства", у приватному акціонерному товаристві не може бути більше ста акціонерів, а публічне товариство зобов'язане пройти процедуру лістингу і залишатися у реєстрі принаймні однієї фондової біржі. Лістинг (від англ. list - список) - це допуск цінних паперів до обігу та котирування на фондовій біржі на підставі їхньої економічної експертизи (відповідності вимогам відносно надійності, масовості попиту тощо).

Акціонерні товариства емітують різні види акцій:

1) за характером розпорядження:

• іменні акції - реєструються на ім'я власника;

• акції на пред'явника - без зазначення власника.

2) за характером отримання доходу та його розміром:

• прості (звичайні) акції - не гарантують щорічних дивідендів, дивіденди виплачуються тільки за наявності достатнього прибутку компанії і за наявності відповідного рішення зборів акціонерів, вони виплачуються в останню чергу, тобто після сплати податків з прибутку, фіксованих дивідендів, процентів по корпоративним облігаціям. Проте за фінансового успіху компанії дивіденди по простих акціях можуть значно перевищити фіксовані дивіденди. Через те, попри чималий ризик, прості акції користуються великою популярністю серед населення розвинених країн. Так, протягом останніх десятиліть у Швеції акціонером є кожен четвертий житель країни, у США - кожен п'ятий, у Великій Британії - кожен шостий, в Японії - кожен десятий, у Німеччині - кожен двадцятий;

• привілейовані акції - гарантують виплату фіксованого дивіденду, причому незалежно від розміру поточного прибутку компанії, проте зазвичай не дають (чи принаймні передбачають обмеження) права голосу. За фінансової скрути для компанії виплата такого дивіденду може бути тимчасово відкладена. При ліквідації компанії власнику привілейованих акцій повертаються вкладені кошти за номінальною вартістю. Корпорація також може залишати за собою право їх викупу (погашення) у підходящий для неї момент.

3) за формою випуску та обігу:

• документарні акції - матеріально представлені особливим документом - сертифікатом (як правило, іменним);

• бездокументарні акції - існують у безготівковій формі, а саме в пам'яті комп'ютерів та/чи в облікових реєстрах акціонерної компанії.

Розмір дивіденду за простими акціями залежить від величини прибутку, від інвестиційної політики корпорації, виду й кількості акцій та інших факторів. Публічні корпорації зазвичай намагаються виплачувати стабільні та високі дивіденди з тим, аби підтримувати високу привабливість своїх акцій на фондовому ринку, високий попит на них, а таким чином, і ціну. Саме за ринковою ціною (курсом) акцій визначається ознака капіталізації компанії, тобто її реальна вартість, чи вартість її реальних активів (капіталу). Що вища вартість компанії, оцінена за курсом її акцій на ринку, то більша перспектива отримати більші й дешевші кредити.

За винятком акцій, корпорації випускають також облігації. Корпоративна облігація (від лат. obligation - зобов'язання) - це борговий цінний папір, котрий свідчить про надання його власником позики корпорації і дає право на одержання фіксованого доходу у вигляді процента. На відміну від акціонерів, власники корпоративних облігацій є не співвласниками корпорації, а лише її кредиторами. Облігації корпорації випускають тільки у певних межах, встановлених законодавством по відношенню до статутного капіталу.

Порівняльна характеристика основних організаційно-правових форм підприємств приведена у таблиці 8.2.

Сукупність усіх організаційних форм підприємництва формує певну структуру економіки країни. Так, структура економіки США протягом кількох останніх десятиліть виглядає так: акціонерні корпорації у загальній кількості підприємств становлять 20%, а їхній діловий оборот сягає 90%; частка партнерств в обох позиціях близько 7%; частка одноосібних володінь (без аграрних підприємств) згідно 73 і 5%. Приблизно аналогічна структура економіки склалася і в інших країнах з розвиненою ринковою економікою.

Таблиця 8.2. Порівняльна характеристика організаційно-правових форм підприємств

Форми підприємництва

Переваги

Недоліки

Одноосібні фірми

• простота організації, доступність і гнучкість;

• повна самостійність, свобода й оперативність дій;

• максимальна заінтересованість в отриманні доходу;

• конфіденційність дій (виключна довіра).

• необмежена відповідальність за борги;

• труднощі залучення додаткового капіталу;

• бракує універсальних знань і навичок.

Товариства

• можливість об'єднання капіталів та зусиль;

• легкість утворення;

• колективне управління.

• можливі конфлікти власників;

• вихід учасника може привести до розпаду товариства.

Корпорації

• обмежена особиста відповідальність за борги компанії;

• ліквідність прав власності;

• можливість необмеженого зростання власного капіталу та залучення довгих і дешевих кредитів;

• залучення професійних менеджерів;

• ефект масштабу виробництва та поглиблена спеціалізація праці;

• компанія існує незалежно від зміни власників.

• організаційні труднощі при створенні корпорації;

• публічна відкритість компанії;

• можливість зловживання владою з боку менеджменту та основних власників;

• громіздкість і бюрократизація управління;

• подвійність оподаткування (прибутку + дивідендів).

← Предыдущая страница | Следующая страница →