Поделиться Поделиться

Марксистське економічне вчення

Те, що теорія Маркса спонукала мільйони людей в багатьох країнах світу до її практичного втілення свідчить про непересічний характер марксизму та його автора, а невщухаючі дискусії відносно життєздатності та актуальності марксових ідей – про необхідність грунтовного аналізу марксистської доктрини, напряму її сучасної еволюції.

Аналізуючи сучасні марксистські і псевдомарксистські теорії, треба обов'язково враховувати, що поняття “соціалізм” має різне тлумачення, а це вводить в оману непідготовлених громадян. В ученні Маркса соціалізм є складовою частиною комунізму, його першою необхідною і підготовчою фазою.

У сучасних немарксистських теоретиків і політиків соціалізм виступає як змішане суспільство, яке грунтується переважно на принципах, які засновники марксизму рішуче відкидали, а саме – на приватній власності і ринково-конкурентних засадах. По суті, це той же ненависний для Маркса капіталізм, проте суттєво модифікований завдяки врахуванню і нейтралізації його негуманних проявів, запровадженню численних соціальних програм захисту найбільш вразливих верств населення, вирівнюванню можливостей (а не результатів) життєдіяльності членів суспільства. Виходячи з цього соціалістичними сьогодні дозволяється назвати не тільки Швецію чи Австрію, проте й практично будь-якому розвинену країну світу.

Після падіння марксистських урядів в більшості країн колишнього соціалістичного блоку багато марксистських партій змінили назву “комуністична” на “соціалістична” чи “соціал-демократична”, суттєво очищуючи свої теоретичні платформи від визначальних марксистських засад. Інші, залишаючись номінально “комуністичними” і підтверджуючи свою відданість Марксу, насправді переглянули свої програми до такої міри, що марксистськими, у строгому розумінні цього поняття, їх називати далі є науково некоректним, через те що з цих програм вилучені передумови, з одного боку, ліквідації засад капіталізму, а з іншого – побудови комуністичного суспільства у через те виді, яким його бачив Маркс.

Економічна сутність марксизму

К. Маркс був не тільки економістом, проте й філософом, істориком, соціологом, політиком. Через те сутність його економічних поглядів стає зрозумілою тільки в цьому широкому суспільствознавчому контексті.

Вивчаючи філософію, Маркс зазнав дуже значного впливу з боку філософських поглядів Г. Гегеля. Не погоджуючись з консервативно- ідеалістичною системою цього видатного німецького філософа, Маркс, тим не менш, сприйняв його діалектичний метод, згідно з яким розвиток відбувається за схемою: “теза-антитеза-синтез”. Застосовувавши цю схему для пояснення ходи історичного процесу, Маркс стверджував, що теза – це буржуазне суспільство, антитеза – це пролетаріат, синтез – це комунізм.

Для Гегеля виняткове значення мав діалектичний розвиток ідеї, яка в кінці кінців впливає на розвиток способу виробництва матеріальних благ, котрий визначав всі інші процеси соціального, політичного і культурного життя суспільства. Такий методологічний підхід, котрий дістав назву історичного матеріалізму, Маркс використовував для обгрунтовування своєї теорії еволюції людського суспільства. Він стверджував, що постійний розвиток методів виробництва і обміну випереджає розвиток відповідних їм суспільних відносин і політичних структур. Останні застарівають, стають гальмами для подальшого невпинного розвитку виробничих сил, і через те для кожної історичної епохи виникає необхідність революційної заміни застарілих суспільних відносин та інституціональної структури, які в умовах класового суспільства перетворюються на нерозумні і несправедливі. Маркс визначає чотири стадії, через які пройшло людство, змінюючи виробничі відносини: первісний лад, рабовласництво, феодалізм і капіталізм.

Головну свою увагу Маркс зосередив на дослідженні законів розвитку капіталізму. Цьому дослідженню Маркс присвятив свою “працю життя” – “Капітал”. Автор характеризує капіталізм як суспільство, яке складається з двох антагоністичних класів: (1) капіталістичного (буржуазного) класу, котрий має в своїй приватній власності засоби виробництва, і (2)позбавлений власності пролетаріат (робочий клас), котрий виник з рядів безземельних трудящих і ремісників. Будучи юридично вільним і рівноправним, пролетаріат, тим не менш, має слабкі економічні позиції відносно власників капіталу і заради виживання вимушений звертатись до капіталістів, щоби ті найняли його працювати за певну заробітну плату. Спираючись на трудову теорію вартості (на основі якої грунтується й відповідна теорія цін), Маркс зазначає, що капіталіст сплачує найманим працівникам вартість їх робочої сили, тобто суму, необхідну для придбання мінімуму засобів існування робітника і його сім'ї, проте змушує пролетарів працювати більше годин, ніж потрібно для того, щоби заробити собі на даний мінімум. Таким чином, в процесі капіталістичного виробництва виникає додаткова вартість, яка привласнюється капіталістом. Через страх поразки в конкурентній боротьбі з іншими підприємцями, капіталісти витрачають додаткову вартість на придбання нових машин та найм додаткової робочої сили. Маркс називає вартість, втілену в засоби виробництва, постійним капіталом. Навпаки, вартість, витрачена капіталістом на придбання робочої сили, змінюється (зростає на суму додаткової неоплаченої праці робочих), через те Маркс дає цій частині капіталу назву “змінний капітал”. По мірі вищезазначеного процесу нагромадження капіталу частка постійного капіталу зростає відносно змінного капіталу, через те що конкуренція спонукає до здешевлення випуску продукції шляхом підвищення продуктивності праці, якому дає запровадження нових додаткових машин, що витісняють робочих. Проте, як було зазначено раніше, саме робітники, а не машини, приносять капіталісту додаткову вартість. Тобто, за Марксом, конкуренція, яка тягне за собою збільшення постійного капіталу за рахунок змінного, штовхає капіталістів у пастку падіння норми прибутковості їх капіталів. Намагаючись вибратись з даної пастки, капіталісти починають платити менше робітникам, яких також не витіснив технічний прогрес додатковими машинами і новими технологіями. До певного часу це капіталістам вдається, через те що вивільнені робітники поповнюють резервну армію, праці, яка своєю надлишковою пропозицією на ринках праці тисне униз на рівень зарплат тих, хто також не втратив роботи. Частка робочого класу в національному доході країни стає також меншою, вона не дозволяє трудящим, які є основною масою споживачів, викупити товари і послуги широкого вжитку. Це призводить до криз надвиробництва, з притаманними їм марнотратством ресурсів, рецесій, депресій, високого рівня безробіття. До всього цього додаються анархія виробництва, його диспропорційність, через те що в умовах панування приватної власності з притаманною їй комерційною тайною і гонитвою за прибутком капіталісти працюють на ринок з невідомим обсягом попиту і цінами. За винятком того, зростаюча конкуренція поміж капіталістами веде до концентрації і централізації капіталу, банкрутства великої кількості малих і середніх підприємців, до формування невеликої купки олігархів, які зрощуються з буржуазними урядами. Майнова диференціація на ранніх стадіях розвитку капіталізму супроводжується різкою соціально-економічною поляризацією капіталістичного суспільства. Така системна криза, на думку Маркса, не може не призвести до саморуйнації економічної системи та соціального вибуху у формі політичної революції, яка дозволяє замінити відживші капіталістичні виробничі відносини на більш прогресивні, які відкриють простір для подальшого динамічного розвитку продуктивних сил. Головними з таких нових прогресивних відносин, на переконання Маркса, будуть відносини справедливого (неексплуататорського) і стимулюючого розвиток виробництва розподілу, централізованого планомірно-пропорційного розвитку народного господарства, проте, перш за завжди, в суспільстві встановляться і запанують відносини суспільної (спільної) власності. Це ключове визначення і похідне від нього слово “комунізм” (лат. communis – спільний, суспільний) – й було використано К. Марксом для назви суспільства, яке має змінити капіталізм в процесі історичної еволюції людської цивілізації. Дуже поширеним є уявлення про те, що марксистське вчення – це перш за завжди теорія комуністичного суспільства. Проте з багатьох тисяч сторінок творів Маркса дозволяється знайти всього пару десятків сторінок, присвячених проблемам комуністичного суспільства. Маркс обмежується описанням лише основних засад, принципів майбутнього соціально-економічного ладу, залишаючи без розгляду і детальної розробки механізм їх реалізації.

Оцінюючи в цілому теоретичну спадщину Маркса, треба всебічно і об'єктивно підійти до врахування її слабких і сильних сторін.

З одного боку, є всі підстави вважати економічну теорію Маркса цілковито збанкрутілою. її' ядро – теорії трудової вартості і додаткової вартості – більшістю вчених світу були небезпідставно розкритиковані і відкинуті. Вони, за висловом видатного економіста і історика економічної думки Й. Шумпетера, “давно мертві і поховані”. Підтвердженням цих слів дозволяється вважати в цілому успішний розвиток сучасної ринкової економіки і крах системи господарювання, яка існувала в цілому ряді країн з марксистськими урядами на чолі.

З іншого боку, не дозволяється не визнати велич і оригінальність цього вченого, котрий охопив і пов'язав у єдине ціле процеси, що відбувались в усіх сферах суспільного життя. Від сучасних йому економістів і від його попередників К. Маркса вигідно відрізняло розуміння економічної еволюції як особливого процесу, зумовленого самою економічною системою. Маркса справедливо вважають батьком сучасних досліджень ділових циклів та безробіття, через те що більшість з них сягають своїм корінням у його теорію.

Головні терміни і поняття

Епоха Просвітництва; централізована мануфактура; промислова (індустріальна) революція; економіка індустріального типу; вільна конкуренція; вільна торгівля; екстенсивне, інтенсивне господарство; картельна угода; клан- корпорація; політика запозичення наукових досягнень;фритредерство; трудова теорія вартості; фізіократизм; “чистий продукт”; “природний порядок”; “щорічні і початкові аванси”; відтворення; економетрика; інструментарій економічної науки; емпіризм; “природна свобода”; “невидима рука”; гармонія інтересів; “техніка економічної науки”; мальтузіанство; суб'єктивна теорія вартості; поняття “жертва”, “утримання” і “очікування” в економічній теорії; ленінізм; бернштейніанство; каутскіанство, маоїзм; ревізіонізм; реформізм; діалектичний матеріалізм; історичний матеріалізм; пролетаріат; додаткова вартість; товар “робоча сила”; “постійний капітал”; “змінний капітал”, криза надвиробництва; концентрація і централізація капіталу; олігарх; виробничі відносини; продуктивні сили.

Проблеми для творчого обговорення

1. Чинники динаміки народонаселення в епоху Просвітництва та в історичній перспективі.

2. Становлення національних держав як фактор зародження та розвитку політичної економії.

3. Через що фізіократи віддавали перевагу сільському господарству і недооцінювали роль всіх інших сфер і галузей народного господарства?

4. Через що саме А. Сміт вважається фундатором класичної школи і політекономії взагалі?

5. “Наукова” і “вульгарна” політична економія в розумінні К. Маркса.

6. Як треба розуміти вислів Маркса про те, що “з капіталізмом закінчується передісторія розвитку людства”?

7. В через що полягає політекономічний зміст Марксового заклику “Пролетарі всіх країн, єднайтесь!”?

8. Через що керівники компартії Китаю в 60-х – 80-х роках XX ст. називали керівників КПРС ревізіоністами?

9. Чи дозволяється вважати Маркса одними з найвидатніших представників світової економічної думки?

Теми рефератів

1. Економічні корені буржуазних революцій в країнах Західної Європи.

2. Афера Джона Лоу.

3. Історична постать та економічні погляди В.Петті й П.Буагільбера.

4. Сучасні оцінки теорії народонаселення Т. Р. Мальтуса.

5. Геніальний син видатного економіста: життя та економічна творчість Дж. С. Мілля.

6. Закон ринків Сея.

7. Головні звинувачення Маркса відносно капіталізму та їх причини.

8. “Експлуатація людини людиною” в розумінні Маркса.

← Предыдущая страница | Следующая страница →