Поделиться Поделиться

Тетчеризм

Політика виходу британської економіки із кризи за допомогою неоконсервативної моделі державного регулювання отримала назву "тетчеризм", від імені Маргарет Тетчер, глави уряду консерваторів із 1979 р. Нова економічна програма М. Тетчер ґрунтувалася на теорії економічного лібералізму і його сучасної модифікації - монетаризму. Через те уряд М. Тетчер виступив за вільне підприємництво, розширення особистої ініціативи і крайній індивідуалізм. Він спрямовував політику на скорочення витрат на соціальні потреби населення й оподаткування, здійснював приватизацію державних підприємств, не надавав субсидій збанкрутілим підприємствам, зменшував владу профспілок.

Реформи охопили всі сфери господарського життя країни: обмежили профспілкові права на проведення страйків, у грошовій і банківській системах прийняли монетаристську концепцію, що передбачала жорстке обмеження грошей в обігу, стимулювали розвиток приватного бізнесу й обмежили державне підприємництво, розширювали господарську самостійність і фінансову автономію державних компаній, здійснили податкову реформу, вживали антиінфляційних заходів.

З метою втілення монетарних принципів регулювання економіки послабили податковий контроль за функціонуванням ринку, підвищили роль кредитно-грошових інститутів, радикально змінили структуру бюджетного механізму, що виражалось у відході від прогресивного оподаткування приватних осіб і підприємців.

Важливий напрям реформи - курс на приватизацію, котрий значно обмежував державне підприємництво. За три роки (з серпня 1984 р. до травня 1987 р.) у приватну власність передали дев'ять найважливіших концернів, чи близько 33 % усієї власності держави в промисловості, у через те числі телекомунікації та підприємства газової промисловості. Державні компанії вивели із зони сприятливого клімату, котрий раніше підтримував уряд. Тепер вони мали виживати в умовах конкуренції, а ціни на вироблені ними товари і послуги не підтримували спеціальними заходами - їх повністю визначали умови ринкової конкуренції. Конкуренція і страх банкрутства спонукали державні компанії до підвищення ефективності, відносини з державою вони формували на основі контрактів.

Значно стимулювали розвиток приватного підприємництва нова податкова і фінансова політика: збільшили податкові пільги, кредити, які надавали приватним особам банки країни, зменшили податки великих корпорацій до 36 %, уряд здійснював політику стимулювання господарської діяльності підприємств, скорочували чисельність державного апарату і витрати на його утримання (серед центральних міністерств практично не було галузевих, що позбавило державу від безпосереднього втручання в господарське життя).

З метою стимулювання інвестицій акцент перемістився з прямого оподаткування на непряме. Частка надходжень у державний бюджет від непрямих податків зросла з 34 % у 1979 р. до 39 у 1981 р. Ставки податку на додану вартість, яким обкладали широкий асортимент товарів першої необхідності, включно з послугами і медичною допомогою, підвищили з 8 до 15 %.

Визначають такі найважливіші напрями антиінфляційної діяльності уряду М. Тетчер:

державний контроль темпів зростання грошової маси в обігу, знижки, що надавала держава приватному сектору, скасування контролю над цінами і заробітною платою, підвищення ставки процента, обмеження державних витрат, у через те числі на соціальні потреби. Унаслідок таких дій знизилася інфляція наприкінці 80-х років до 3 % на рік (у 1989 р. вона становила 16 %), тобто до величини, якому рекомендували монетарного. У середині 80-х років у Великій Британії спостерігалися середні темпи економічного зростання, характерні для розвинутих країн. Ознака збільшення валового внутрішнього продукту досяг найвищої позначки в Західній Європі, зросла продуктивність праці. Зміцніла позиція Лондона як одного з фінансових центрів світу. За обсягом виробництва Англія посіла п'яте місце у світі після США, Японії, Німеччини і Франції. Навіть у сільськогосподарському виробництві щорічний приріст становив 5-6 %.

Успіхи тетчеризму в умовах Великої Британії свідчили про здатність капіталістичної системи трансформуватися і пристосовуватися до нових соціально-економічних умов. Головні напрями здійснення структурних змін економіки країни збереглися і в 90-х роках, незважаючи на "стискання" соціокультурного потенціалу суспільства. Останнє зумовлене нерівномірністю збільшення доходів різних верств населення. Так, доходи 20 % багатого населення зростали в середньому на 4,7 % у рік, тоді як у 20 % бідних - лише на 0,2 %. У результаті середній дохід 20 % багатих на початку XXI ст. був у 17 разів вищий, ніж у 20 % бідних.

← Предыдущая страница | Следующая страница →