Поделиться Поделиться

Розвиток аграрної економіки

США в 1870-1910 році. характеризують як екстенсивний період, протягом якого утвердилось фермерське підприємництво, розпочалася концентрація капіталу і виробництва. У1891 р. утворено Департамент сільського господарства, що сприяв організації виробництва фермерами відносно захисту та збереження врожаю, впровадження нових сортів сільськогосподарських культур тощо.

Кількість ферм зросла з 2,7 до 6,4 млн, зайнятих працівників - з 8 до 13,6 млн. Найману робочу силу використовували більше ніж половина ферм. Обсяг валової продукції зріс з 2,5 до 6,7 млрд дол. Посівні площі під пшеницю було збільшено в 2,5 разу, валові збори - в 2,9 разу, врожайність за 1900-1913 році. підвищилась на 70 %; під бавовну, згідно, - в 4 і 3,5 разу, на 58 %. Продуктивність праці зросла у 1860-1913 році. на 250 % і була значно вищою, ніж Європі. Коли в 1820 р. фермер забезпечував продуктами харчування 4 жителів країни, в 1870 р. - 5, то в 1910 р. - 7.

Почався процес механізації сільського господарства. Використовували сіялки, культиватори, жатки, молотарки, снопов'язалки. У 1850 р. було виготовлено 250 різних модифікацій плугів, на початку XX ст. - 5 млн жаток. У 1860 р. працювало 250 тис. молотарок. У 1890 р. почали використовувати трактори з паровими двигунами, в 1907 р. - колісні трактори (в 1911 р. їх працювало вже 17 тис). Щорічні витрати на машини і обладнання зросли за останню третину XIX ст. на 424,4 млн дол. Використання мінеральних добрив за 1900-1914 році. збільшилося в 2,7 разу. Створювали виробничу інфраструктуру: польові залізниці, елеватори, холодильники.

У ході структурної перебудови сільського господарства пріоритетними галузями стали виробництво зерна, м'ясне і молочне тваринництво, свинарство і птахівництво. Характерним був високий рівень спеціалізації. Так, наприклад, Середній Захід і Каліфорнія спеціалізувалися на вирощуванні пшениці, Канзас та Айова - кукурудзи тощо.

Організаційною формою сільськогосподарського підприємництва була ферма. У 1880 р. власники ферм становили 2/3 від загальної кількості фермерів, на початок XX ст. із 5,8 млн ферм приватновласницькими були лише 42 %, орендованими - 35 %, заставленими у банках і страхових компаніях - 23 %. Відбувався процес концентрації виробництва: 1 млн ферм використовували 2/3 сільськогосподарських угідь і виробляли 52 % сільськогосподарської продукції. У 1910 p. 1 % фермерів мав у власності п'яту частину фермерських земель. Розміри великих ферм становили в середньому 1,5-2 тис. га, середніх - 55-80 га, дрібних - 15 га. На Півдні США розвиток сільського господарства уповільнювали така форма оренди, як кроперство (сплачування половини врожаю), та система боргового рабства - пеонат.

Для послаблення залежності фермерів від капіталу і послуг залізниць, елеваторів, складів, великих гуртових магазинів почали створювати різні організації та спілки для захисту фермерських інтересів. З'явились кооперативні фермерські організації з переробки і продажу продуктів на місцевих ринках.

o Економічна політика держави спрямовувалася на формування прогресивної та ефективної структури господарства. До 1883 р. промисловість взагалі не обкладали податками. Держава інвестувала в будівництво залізниць, надавши кредит в обсязі 65 млрд дол. Водночас зарубіжні інвестиції у залізниці США становили майже 1/3 їх вартості. З метою захисту вільного підприємництва та обмеження процесу монополізації в 1887 р. ухвалено Закон про міжштатівську торговельну комісію для контролю залізничних магнатів, у 1890 р. - антитрестівський закон Дж. Шермана для регулювання діяльності трестів. Подібні закони було ухвалено у 27 штатах держави, а в 15 штатах - включено в конституцію. Проте формулювання законів було настільки нечітким, що трести обходили всі заборони. Наприклад, юристи-консультанти Рокфеллера в 1899 р. винайшли для "Стандарт Ойл" нову організаційну форму - холдингову компанію. Радикальний характер Громадянської війни (1861-1865) створив умови для економічного зростання. Конгрес США проводив політику підтримки індустріального розвитку.

o Природно-географічні умови сприяли прискореному економічному розвитку. Країна мала могутню сировинну базу (вугілля, залізну руду, нафту, кольорові метали, ліс, камінь, сірку, глину), величезні площі родючих земель, цінні лісові та водні ресурси, сприятливий клімат. Протяжність морського узбережжя, що досягала 18 тис. миль, створювала переваги для розвитку мореплавства, рибальства, зовнішньої торгівлі. Озера і річки з каналами забезпечували зв'язок поміж різними штатами, що сприяло формуванню одного економічного цілого.

o Активно використовували досягнення другої НТР: найновіший науково-технічний досвід європейських країн, досягнення американської інженерної науки. Лише за 1890-1900 pp. було видано 234 956 патентів. Застарілого обладнання майже не застосовували. Це сприяло зростанню продуктивності праці, що була в 4,5 разу вищою, ніжу Великій Британії. Промисловість орієнтувалася на масове виробництво та стандартизацію деталей.

o Розвиток економіки пришвидшували процеси концентрації виробництва і капіталу, акціонування та утворення корпорацій.

o Сформувався місткий внутрішній ринок за рахунок імміграції, що стимулювало розвиток виробництва.

o У США використовували робочу силу з усього світу. У 1864 р. було ухвалено закон відносно стимулювання імміграції. До кінця XIX ст. іммігрувало майже 14 млн осіб, а за перших 14 років XX ст. - 14,6 млн. За 1860-1900 році. населення країни збільшилося з 31,4 до 76 млн, у 1910 р. воно становило 92 млн осіб. Серед іммігрантів була велика кількість кваліфікованих робітників та інженерів з Великої Британії і Німеччини - країн з високим рівнем технічного розвитку - що сприяло передачі європейського науково-технічного досвіду і зменшенню витрат на підготовку кадрів. Імміграцію стимулював вищий рівень заробітної плати, ніж у європейських державах. Перед Першою світовою війною почалась нова хвиля імміграції. Це була менш кваліфікована дешева робоча сила з Італії, Австро-Угорщини, Росії та України.

o Держава проводила успішну внутрішню та зовнішньоекономічну політику. Політика протекціонізму впродовж 1861-1890 році. забезпечила щорічне перевищення доходів над державними витратами на 100 млн дол. Вкладення іноземних інвестицій сприяло розвитку промисловості. Індустріалізація економіки створила умови для переходу до фритредерства та політики експансії, що зумовило розширення зовнішнього ринку товарів і капіталу.

Швидке створення інфраструктури забезпечило єдність внутрішнього ринку, районну та галузеву спеціалізацію. Сформувались сприятливі умови для індустріалізації Півдня і Заходу країни.

Най відомішим представником американської неокласичної школи є Джон Бейте Кларк

(1847-1939). Свої економічні погляди Дж.Б. Кларк виклав у багатьох працях (серед них "Філософія багатства" (1886), "Розподіл багатства" (1899), "Проблеми монополії" (1901), "Сутність економічної теорії" (1907), що органічно доповнюють одна одну і розвивають ідеї науковця), в яких проповідував ідеї неокласичної системи, вільного підприємництва! досконалої конкуренції.

У працях Дж.Б. Кларка предметом дослідження було: виявити об'єктивність і універсальність економічного розвитку суспільства; зробити аналіз соціальних проблем, зумовлених суперечностями поміж працею і капіталом; обґрунтувати справедливість розподілу багатства у капіталістичному суспільстві.

Новизна досліджень Дж.Б. Кларка полягає в обґрунтуванні оригінальної структури курсу політичної економії; вічних універсальних (загальних) законів розвитку господарського життя, які встановлюють гармонійні відносини поміж класами у виробництві і споживанні; вчення про статику й динаміку господарської системи; теорії розподілу доходів.

Дж.Б. Кларк вважав, що структура курсу політичної економії має складатися з трьох розділів: універсальної економіки, соціально-економічної статики, соціально-економічної динаміки.

У розділі "Універсальна економіка11 досліджуються вічні "загальні" чи "природні" закони багатства. Багатство вчений розумів як кількісно обмежені джерела матеріального людського добробуту. Вічними, природними і універсальними законами багатства Дж.В. Кларк вважав закон граничної корисності, закон спадної продуктивності, закон граничної продуктивності.

Сутність закону граничної корисності полягає в через те, що у загальній кількості придбаних споживачем продуктів остання одиниця цього продукту має найменшу корисність. Дж.Б. Кларк зробив висновок, що:

o принципи прояву закону однакові як на рівні окремого ізольованого суб'єкта господарювання, так і економіки країни в цілому;

o оцінку корисності благ та регулювання цін на них здійснюють не тільки окремі суб'єкти господарської діяльності, проте і групи (класи) покупців;

o ціна товару відображає не єдину для всіх корисність, а "пучок елементарних корисностей", оскільки будь-котрий товар має багато властивостей, кожна з яких приваблює свою групу покупців.

Згідно з законом спадної продуктивності зростання обсягів використання одного з факторів виробництва (за умов незмінності всіх інших) призводить до зменшення приросту продукції. Інакше кажучи, продуктивність змінного фактора постійно скорочується. Дж.Б. Кларк виходив з того, що кожний новий внесок праці у виробництво при незмінному обсязі капіталу супроводжується зниженням продуктивності порівняно з попередніми внесками. У свою чергу, кожний наступний приріст капіталу при незмінній чисельності робітників викликає зменшення додаткових обсягів виробництва продукції, зниження його ефективності порівняно з його попереднім внеском. Вчений розглядає чотири фактори виробництва, два з яких - різні види капіталу (грошовий капітал і капітальні блага): капітал у грошовій формі; капітальні блага (засоби виробництва і земля); праця робітника; діяльність підприємця. Кожний фактор виробництва характеризується певною продуктивністю і створює дохід, котрий розподіляється поміж власниками ресурсів. Причому кожний власник отримує свою частку доходів, якому створює фактор виробництва, котрий йому належить. Вчений підкреслював, що капітал приносить банкіру процент, капітальні блага створюють ренту, праця забезпечує робітникові заробітну плату, а діяльність підприємця - підприємницький прибуток.

Сутність закону граничної продуктивності полягає в через те, що збільшення обсягів використання одного з факторів виробництва (за умов незмінності всіх інших) на певному етапі викликає зменшення його продуктивності. Гранична продуктивність змінного фактора на певному етапі починає знижуватися.

Дія закону граничної продуктивності була проаналізована науковцем при тлумаченні заробітної плати, процента і ренти. Дж.Б. Кларк виходив з того положення, що заробітна плата визначається граничною продуктивністю праці. За незмінних інших умов, подальше збільшення кількості робітників призведе до зниження продуктивності праці кожного нового додаткового робітника.

Підприємець може збільшувати чисельність працівників тільки доти, доки їхня кількість не увійде до так званої "зони байдужості", чи "граничної сфери11, тобто коли останній із найманих робітників не зможе забезпечити виробництво навіть такої кількості продукції, якому він цілком собі привласнює у вигляді заробітної плати. Ця гранична сфера роботи - на особливому контролі на кожному підприємстві. Продуктивність праці робітника, котрий перебуває у "зоні байдужості", була названа "граничної продуктивністю праці". Подальше збільшення кількості робітників на підприємстві понад "зону байдужості" і "граничну продуктивність праці" не буде приносити прибуток капіталу як фактора виробництва. Звідси Дж.Б. Кларк зробив висновок, що величина заробітної плати залежить від продуктивності праці та рівня зайнятості робітників. Чим більше зайнято робітників, тим нижчою буде продуктивність праці і тим нижчою має бути заробітна плата. Аналогічними були міркування вченого відносно утворення процента.

У розділі "Соціально-економічна статика11 розглядаються економічні процеси і явища, які забезпечують перебування організованого господарства за умов статики - у стані рівноваги і спокою, відсутності розвитку. Дж.Б. Кларк вважав, що статичному суспільству притаманні певні сили (чинники), які зберігають спосіб виробництва багатства незмінним, не дозволяють збільшувати чи зменшувати його величину, задану виробництвом. До них науковець зарахував: постійну чисельність населення, робочої сили, фіксовану суму грошей; незмінний характер операцій, пов'язаних із постійним випуском одних і тих самих видів благ; здійснення виробництва за незмінних технологічних процесів, видів знарядь і матеріалів. У стані статики ціна товару визначається граничними витратами виробництва і включає заробітну плату, процент і нормальний прибуток підприємця (плату за підприємницьку діяльність).

У розділі "Соціально-економічна динаміка11 досліджуються зміни в економічних процесах і явищах, які забезпечують динамічний розвиток, створюють дестабілізуючу економіку. На думку вченого, економічна рівновага в стані динаміки неможлива, вона неодмінно порушується. Дж.Б. Кларк виділяє п'ять умов, за яких економіка стає динамічною: збільшення кількості населення; зростання обсягу капіталу; удосконалення методів виробництва; зміна форм організації промислових підприємств; виживання більш продуктивних підприємств і витіснення менш продуктивних.

Теорія розподілу доходів Дж.Б. Кларка є вдосконаленим варіантом концепції розподілу доходів на основі теорії граничної продуктивності двох основних факторів виробництва: праці та капіталу. У цій теорії велика увага приділяється сформульованому вченим природному закону розподілу багатства нації. Згідно з цим законом, кожний фактор виробництва створює і, згідно, отримує ту частку національного доходу, яка ним створена. Дж.Б. Кларк засуджував поширене звинувачення на адресу американського суспільства відносно експлуатації праці. Вчений стверджував, що в суспільстві немає суперечностей і що суспільний дохід розподіляється справедливо, ні один із "класів людей", зайнятих у виробництві, не повинен мати претензій один до одного.

Американський економіст-неокласик Ірвінг Фішер (1867-1947) сформулював найбільш чітку версію кількісної теорії грошей. У праці "Купівельна сила грошей" (1911) він вивів класичне рівняння обміну: МV = РОЦІ, що встановлює залежність поміж кількістю грошей в обігу, з одного боку, та кількістю угод купівлі-продажу товарів (трансакцій) - з іншого. Рівняння Фішера характеризує рівновагу як товарного, так і грошового ринку, описує ортодоксальний варіант кількісної теорії грошей, коли зміна товарних цін залежить виключно від кількості грошей в обігу. Вчений зробив висновок, що в довготерміновому періоді розвиток економіки визначається факторами пропозиції, а гроші впливають лише на рівень цін. Удосконалюючи методи економіко-математичного аналізу, він розробив комплексний індекс економічних показників, котрий отримав назву "індекс Фішера".

← Предыдущая страница | Следующая страница →