Поделиться Поделиться

Німеччина

Внаслідок Другої світової війни Німеччина перебувала у надзвичайно тяжкому становищі. Країна в 1946 р. виробляла продукції менше половини від рівня 1936 р. До того ж вона мала виплатити репарації союзникам в обсязі 20 млрд дол. США.

На тяжке становище економіки, за винятком воєнної розрухи, впливав демонтаж обладнання промислових підприємств як компенсація втрат згідно з рішенням Потсдамської конференції глав урядів держав - переможниць у війні 2 серпня 1945 р., а також поділ країни. Функціонування двох систем - центрального управління і планування окупаційної влади та німецьких органів самоврядування - дезорганізувало господарське життя країни. Вони виявилися неспроможними забезпечити раціональне ведення господарства.

У таких складних умовах провели реформу, спрямовану на формування соціальної ринкової економіки і перетворення Німеччини на могутню державу, що розвивалася. Реформи, в результаті яких пізніше виникло "німецьке диво", здійснювали за активного сприяння США: фінансова допомога (3,12 млрд дол.) за планом Маршалла, об'єднання трьох окупаційних зон (американської, англійської і французької), передача управління економікою власне німцям, допомога в розробці проектів реформи. Організатором економічної реформи був Л. Ерхард

(1897-1977), котрий реалізовував її в 1948 р. як директор управління господарства об'єднаних західних зон окупації. У 1949-1963 році. він займав посаду міністра економіки в уряді К. Аденауера (1949-1963), заступника федерального канцлера (з 1967 р.), канцлера республіки (1963-1966).

Реформи розпочалися на основі демонополізації та демократизації економіки. Наприклад, монополістичне об'єднання "Ферайн стальверкс", котре забезпечувало 40 % виробництва сталі в ФРН, поділялося на 13 металургійних і 9 гірничодобувних компаній. Великі банки трансформувалися у мережу дрібних. Розширення участі робітників в управлінні підприємствами свідчило про демократизацію в галузі управління економікою. Тобто реформування було не стільки модернізацією системи, скільки її трансформацією, відходом від центрального адміністрування фашизму до ринкової економіки, подібно до Італії та Японії.

Реформам сприяли зовнішні умови: 1) у світі швидко розвивався НТП; 2) відбувалася лібералізація світових ринків, а Німеччина орієнтувалася на експорт своєї продукції; 3) інтеграція в ЄС, в її межах Німеччину вважали провідною.

До внутрішніх сприятливих умов відносять: 1) відновлення промисловості на новій технічній і технологічній основах (на відміну від України, яка за репараціями використовувала німецьке обладнання 1920-1930 році.); 2) допомога США;

3) впровадження іноземного досвіду і вітчизняних науково-технічних досягнень;

4) збереження кваліфікованої робочої сили й ініціативних підприємців; 5) психологічний чинник - "піднятися" і реабілітуватися у світовому товаристві; 6) менталітет німецького народу - прагнення до порядку; 7) політична воля лідерів К. Аденауера і Л. Ерхарда у 40-60-х роках; 8) заборона мілітаризації економіки сприяла спрямуванню значних коштів на економіку і соціальні потреби; 9) діяльність "мозкового центру" при Економічному управлінні, в якому працювали найвідоміші економісти: В. Ойкен, А. Мюллер-Армак, В. Рьопке та ін. Даний орган тимчасово виконував функції уряду і парламенту.

Грошова та економічна реформи

Плани Л. Ерхарда спиралися на грошову реформу, вільні ціни та підприємництво. Реформування економіки Західної Німеччини він розпочав із грошової реформи, щоби позбавитися знецінених грошей і запровадити тверду валюту. Уранці 21 червня 1948 р. рейхсмарку визнали недійсною і замість старої ввели нову валюту - німецьку марку. Кожен громадянин міг обміняти 60 рейхсмарок на німецькі марки у співвідношенні 1:1. Причому 40 німецьких марок виплачували одразу, а 20 - через місяць. Пенсії і заробітну плату виплачували в новій валюті у співвідношенні 1:1.

Обмінний курс готівки і заощаджень установили 1:10, проте розпоряджатися дозволяється було лише половиною обмінної суми. Тимчасово заморожену другу половину пізніше розблоковували: 1/5 суми забирали, 1/10 - вкладали в цінні папери, а решту, 70 %, вилучали з обігу. Грошові зобов'язання підприємств перераховували також у співвідношенні 1:10. Щоби виплатити першу заробітну плату, підприємства отримали готівку, а потім мали функціонувати за рахунок виробництва й збуту продукції. Зобов'язання банків та інших установ "старої" Німеччини здебільшого анулювали. Новий емісійний банк - Банк німецьких земель- регулював свої відносини з приватними банками, визначаючи обсяг обов'язкових грошових резервів.

Через три дні після грошової почалася реформа цім, спрямована на відновлення ринкового механізму їх регулювання. Ціни були вільні згідно до закону від 24 червня 1948 р., ліквідували адміністративний розподіл ресурсів, скасували нормативні документи, що регулювали економічне життя. Перехід до вільного ціноутворення Л. Ерхард розглядав як передумову успішного економічного розвитку.

Розрегулювання цін і заробітної плати здійснювали поступово. Зник "чорний ринок". У магазинах з'явилися нові товари, замість того, щоби шукати продукти, люди дбали про їх виробництво. Інфляція майже не відчувалася. Ціни зросли лише на кілька відсотків, у такій самій пропорції, що й заробітна плата, уже через півроку вони стабілізувалися. Ухвалили закон проти безпідставного завищення цін, видали каталоги прийнятних цін, в яких врахували купівельну спроможність споживача. Разом із тим реформа не відобразилася на системі відносин приватної власності на засоби виробництва.

Реалізація грошової реформи і лібералізація економіки активізували внутрішній товарообіг. Уже до кінця 1948 р. обсяги промислового виробництва збільшилися на 43 %. Важливий чинник стримування лібералізації цін - відстрочення введення конвертованої валюти. Це було потрібно під час здійснення структурних реформ.

На думку Л. Ерхарда, у нових умовах побудови соціального ринкового господарства важливе значення має держава. Йдучи шляхом вільного економічного розвитку, держава міцно тримала головні важелі управління економікою. Вважали, що відповідає за стан економіки держава, саме вона має забезпечити рівновагу поміж ефективністю господарства і потребами соціальної політики. Керуючись цим, західнонімецький уряд активно підтримував діяльність галузей промисловості, в яких виникали труднощі, а інвесторам і підприємцям надавав пільги. Саме на такі заходи спрямовувалися законодавчі акти про кредитну та податкову політику, анти монопольні й антикартельні укази тощо. Особливу роль відігравав невеликий і середній бізнес. Уже до початку 50-х років у цьому секторі працювала понад половина зайнятого населення. У країнах Європейського Союзу на малих підприємствах працює, наприклад, 63 % усього населення і створюється 67 % ВВП. У 1954 р. рівень виробництва був удвічі вищий, ніж у 1936 р. На середину 50-х років ФРН посідала друге місце після США за величиною золотих запасів. З 1952 р. експорт перевищував обсяг імпорту, і сальдо торговельного та платіжного балансу Німеччини стало додатним. На кінець 60-х років Німеччина ввійшла до складу передових країн Західної Європи і посіла друге місце після США за рівнем промислового виробництва.

Таким чином, грошова, податкова реформи, децентралізація та деадміністрування у сфері регулювання економіки сприяли становленню соціального ринкового господарства, зокрема: стимулювали підприємництво, стабілізували купівельну силу національної валюти. Проте всередині країни посилювалися суперечки стосовно неоліберального варіанта розвитку. У1960 р. федеральний уряд контролював 40 % усього добування вугілля і руди, 62 - виробництва електроенергії, 72 % - виробництва алюмінію. До процесів планування приєдналися хімічна і електронна промисловості. Л. Ерхарда у 1963 р. обрали канцлером ФРН, він вніс корективи в економічну політику. Країна відходить від неоліберальної орієнтації, що сприяє її зближенню з іншими західними цивілізаціями. Діяльність

Л. Ерхарда була перевіркою на практиці ідей ордолібералізму, тобто господарського порядку в країні.

Головними чинниками успіху реформ вважають менталітет німецького народу, його працездатність, досвід, дисциплінованість, готовність в ім'я майбутнього йти на тимчасові жертви, сприятливі соціально-економічні та політичні умови - приватна власність і підприємницькі структури, уміле використання допомоги за планом Маршалла тощо, вибір правильної стратегії економічних реформ і чітке визначення послідовності й етапів їх здійснення, сильна політична воля до реформування і в процесі цього можливість вільно обмінюватися поглядами з метою вибору напрямів та постановки завдань реформи.

Не менш важливим було чітке визначення завдань економічної політики у соціально-ринковому господарстві. Найважливішими серед них А. Мюллер Армак вважає:

- створення соціального порядку фірми, в якій працівника цінують насамперед як людину, котра бере участь у розробці та виконанні відповідних рішень, володіє широкою ініціативою і відповідає за свої дії;

- реалізацію порядку конкуренції, що є прерогативою уряду і законодавчої сфери;

- прагнення індивіда отримати прибуток не має суперечити виробництву і придбанню суспільних благ;

- антимонопольну політику для боротьби зі зловживаннями економічною владою;

- політику стабілізації як систему урядових дій, спрямованих на пом'якшення коливань економічного циклу, має передусім забезпечити безпечне існування громадян, оберігати їх доходи від негативного впливу економічних криз (спаду);

- вирівнювання різниці у доходах шляхом оподаткування і спеціальних соціальних виплат незахищеним громадянам;

- політику розвитку міст, що полягає в наданні субсидій на приватне будівництво, стимулюванні придбання дешевого житла, розвиток міського планування;

- доступність для невеликих і середніх фірм кредитів, створення рівноправних умов ведення бізнесу з погляду доступу до інформації та капіталу;

- стимулювання кооперації різних форм і в різних галузях;

- зміцнення системи соціальної безпеки шляхом розвитку страхування і різноманітних гарантій;

- встановлення мінімальної заробітної плати і забезпечення процесу визначення індивідуальної заробітної плати з огляду на вільний торг, що виникає на гнучких і мобільних ринках праці.

← Предыдущая страница | Следующая страница →