Поделиться Поделиться

Розвиток міст, ремесла та торгівлі у Середньовіччі

Найперші феодальні міста сформувалися в Італії та Франції протягом X – XI ст. Серед них виділялися: Венеція, Генуя, Піза, Флоренція, Неаполь, Амальфа, Марсель, Монпельє, Тулуза та ін.

В Італії розгорнулася боротьба міст з Їхніми сеньйорами за автономію, комуну. Протягом XI – XII ст. комуни виникли в Генуї, Ареццо, Флоренції, Болонії, Пармі та інших містах. Наприкінці XII ст. міста-комуни перетворилися на самостійні міські республіки з власним законодавством, адміністрацією, військом, правом карбувати монети тощо, це були фактично міста-республіки. У XIII ст. сформувалося феодальне міське "магдебурзьке право", яке встановлювало порядок виборів і функції органів міського самоврядування, суду, купецьких об'єднань, цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, успадкування тощо.

Міста з'явилися в Північній Франції, Нідерландах, Англії, по Рейну і Верхньому Дунаю в Німеччині. Найбільше число нових міст припадає на рубіж XIII – XIV ст. – більш як 200. За кількістю жителів міста дозволяється поділити на малі, в них проживало від 1 до 2 тисяч осіб, середні – 3 – 5 тисяч жителів, великі 9-10 тисяч жителів. У Західній Європі міст із населенням 20 – 40 тисяч було близько 100 (Любек, Кельн, Мец, Лондон, Рим та ін.). Найбільші міста – Венеція, Константинополь налічували 100 тис. жителів (до цього наближалися Париж, Мілан, Кордова, Севілья, Флоренція). Населення міст було незначним в Англії, де в них проживало лише 5% від загальної кількості.

Причини зростання міст:

• появи додаткового продукту;

• утвердження феодального ладу;

• зміна форми експлуатації'та організації господарства феодалів;

• удосконалення форм правління та права;

• розвиток торгівлі, ремесла, культури.

Шляхи утворення міст:

• торгівельно-ремісничий;

• общинно-феодальний;

• державний.

В Англії також до норманського завоювання нараховувалося до сотні містечок. З утвердженням централізації держави міста були розташовані на королівській території і це ускладнювало боротьбу міщан за політичну автономію, через те ні одне місто Англії не змогло добитися самоуправління типу французьких комун. Англійські міста лише користувалися деякими економічними і фінансовими привілеями: Лондон, Йорк, Бостон та ін. Король отримував з міст близько 35% державних прибутків, постійно посилюючи податковий тягар, котрий далеко не завжди був унормованим.

В кінці XIII ст. в Англії нараховувалося вже біля 280 міських поселень. Міста, що отримували від королів хартії з правом самоврядування (утворення міських рад, посад мерів та міського суду), самі збирали податки на своїй території, мали право утворити відповідний ринок, купецькі та ремісничі гільдії, проте масштаб самоврядування англійських міст був меншим, ніж міських комун у Франції, Фландрії, Німеччині та Італії. Це було обумовлено міцнішим контролем англійської королівської влади.

У Франції з X ст. розвиваються старі міські поселення, засновані також римлянами і які занепали в V – IX ст., – Бордо, Тулуза, Ліон, Марсель, Париж, Руан. З'являлися і нові міста. На поч. XIII ст. в країні було багато великих, середніх і дрібних міст. В XI – XII ст. спостерігався розквіт міст південної Франції. Цьому сприяли торгівельні зв'язки із Середземним морем. Південні міста першими завоювали політичну незалежність. В XII ст. майже всі південні міста встановили консулат – правління виборчих осіб від проживаючих в місті дворянства і духівництва, і від ремісничої верхівки. В північних містах Франції – Арраса, Лана, Санліса – лише в XII ст. відбувається економічне піднесення.

Міста в Німеччині в X ст. відроджувалися на території колишніх римських муніціпієв в басейні річки Рейн: Кобленц, Майнц, Ворс, Страсбург, Бонн та Дунаю: Регенсбург, Ульм та ін. В XII ст. в країні нараховувалося біля 50 міст, а в XIII ст. їх кількість зросла до 500. В більшості це були невеликі міста, жителі яких займалися сільським господарством. Збільшувалася і загальна кількість міст. В Німеччині в 13 – 14 ст. виникло біля 700 нових міст. Наприклад, в Гамбурзі в XIV ст. нараховувалося 7 тис. жителів, в Брістолі – 10 тис.

Ремесло. Прогрес у сільському господарстві IX – X ст. посилює суспільний поділ праці, що сприяло нагромадженню виробничого досвіду та вдосконаленню продукції, яка вироблялася. У XI – XII ст. ремесло стало основою економіки середньовічного міста, а ремісники становили більшість серед його громадян. Сформувалися такі галузі ремесла, як текстильна, металургійна, металообробна, зброярство, виробництво посуду, продуктів харчування, будівельних матеріалів тощо. Значного розвитку набули спеціалізація ремесла та територіальна спеціалізація ремісничого виробництва.

У XII – XIII ст. у містах сформувалися ремісничі об'єднання – цехи. Цехи виконували низку функцій: утверджували монополію на певний вид ремесла та сировини; встановлювали контроль над виробництвом і продажем ремісничих виробів; регулювали відносини майстрів із підмайстрами й учнями; займалися культурно-релігійною діяльністю; виступали як бойова одиниця у разі війни.

Середньовічний цех створювався за професійними ознаками: шевський, ковальський, кравецький, ювелірний та ін. Роботу цехів регламентував статут ремісників, в якому були вказані виробнича, духовна та моральна їх поведінка. Наприклад, статути всіх цехів установлювали зразкові вироби -шедеври, на які й орієнтувалися ремісники як на зразки, згідно заборонялося випускати товар гіршим чи кращим від шедевра. Головний орган цехового управління становили загальні збори членів цеху, а цехові посади були виборними.

Цехи мали сувору регламентацію: переслідували позацехових ремісників – партачів, обмежували виробництво, щоби уникнути конкуренції за різних умов. Цехова регламентація сприяла виробництву якісної продукції і була економічно раціональною у XIII – XIV ст. та відіграла прогресивну роль у розвитку міського ремесла. Проте зусилля цехів зберегти дрібне виробництво, поставити всіх у рівні умови загальмували розвиток продуктивних сил, призвело до того, що в XV ст. ремісничі цехи втратили економічну доцільність.

Торгівля. У середньовічній Європі розвивалися зовнішня, морська, внутрішня і сухопутна торгівлі. Основними формами їх організації були: ярмарки, караванна торгівля, базари, постійна торгівля.

Внутрішня торгівля обмежувалася територіально, наявністю місцевих товарів, обсягами. Це був обмін поміж містом і селом на місцевих ринках. Формами торгівлі були міські базари та крамниці. Так, селяни привозили до міста продукти харчування та сировину, які обмінювали на ремісничі товари чи продавали. Значення внутрішньої торгівлі полягало в залученні села до ринкових відносин, формуванні місцевих локальних територіальних ринків як основи загальнонаціонального.

Зовнішня торгівля здійснювалася через Середземне, Балтійське і Північне моря, та мала посередницький характер. У східній, тобто левантійській торгівлі, брали участь Італія, Іспанія та Франція, які торгували поміж собою, а також з Візантією, Чорномор'ям і країнами Сходу. Займалися купці переважно продажем на західноєвропейських ярмарках східних товарів: торгували прянощами, ювелірними виробами, предметами розкоші, зброєю, золотом, вином, фруктами, шовком. Купці міст Венеції, Генуї, Пізи монополізували торгівлю з країнами Сходу. Також у італійських містах виникло власне виробництво шовку, скла, бавовняних тканин.

Північноєвропейська торгівля велася на Балтійському і Північному морях, по річках Ельба, Одер, Темза, Рейн, Дунай, Вісла, Німан, Рона, Сена. Північна торгівля базувалася на продажі виробів місцевої промисловості й продуктів сільського господарства. Основними товарами на півночі були: вовна, зерно, олово, залізо з Англії; сукно з Нідерландів; хутро, метал, ліс, риба, сіль, льон, віск, смола з Північно-Східної Європи; шкіра, м'ясо, зерно з Польщі та Литви; золото, срібло з Німеччини та Чехії.

У північній торгівлі провідну роль відігравали Гамбург, Любек, Бремен, Лондон, Новгород, Псков, Амстердам. У XIII ст. для захисту торгівлі купці міст північної Німеччини створили торговельний союз приморських міст під назвою Ганза (об'єднання, спілка). У XIV – XV ст. до Ганзейського союзу входило 160 міст. Керівництво Ганзи знаходилось в місті Любеку. Ганзейський союз виконував такі функції: захищав інтереси купців, регламентував ціни на товари, встановлював стандарти їх якості, забезпечував монополію оптової торгівлі та давав певні гарантії особистої та майнової безпеки.

Товари ганзейської і левантійської торгівлі зустрічалися на ярмарках Західної Європи, особливо у французькій провінції Шампань. Даний ярмарок тривав майже цілий рік. Проходили ярмарки в англійських містах Вінчестері, Йорку і Бостоні, фламандському місті Брюгге. Італійські міста Мілан, Флоренція, Венеція стають головними торгівельними центрами на Апеннінах. Про могутність італійської торгівлі свідчить той факт, що у 1252 р. Флоренція розпочала карбування золотої монети – флорин, Венеція – дукат.

У середні віки розвивалася і сухопутна торгівля. Відомий шовковий шлях від Китаю до Європи простягнувся на кільканадцять тисяч кілометрів.

Таким чином, в епоху Середньовіччя, основною галуззю було сільське господарство, проте на зміну натуральному господарству і замкнутому цеховому виробництву поступово приходить товарне.

← Предыдущая страница | Следующая страница →