Поделиться Поделиться

Різновидності партійних систем

Партійні системи відображають стійкі зв'язки у відносинах політичних партій поміж собою, а також з державою та іншими політичними інститутами і владними структурами. В своїй сукупності взаємовідносини політичних партій і державних структур розкривають ступінь впливу політичних партій на прийняття рішень і характер їх участі в управлінні державою. Партійні системи протистоять таким формам організації політичної влади, де чи зовсім не існує партійних об' єднань, чи їх наявність носить суто декларативний характер (як правило, це можливо в тоталітарних державах). Щоправда, в окремих класифікаціях такі партійні системи відносять до специфічних різновидностей однопартійних систем. В такому випадку прийнято розрізняти однопартійні (неконкурентні) системи, всередині яких виділяються тоталітарно-деспотичні і демократичні різновидності, і багатопа-ртійні (конкурентні, змагальні), де існують системи з однією домінуючою політичною партією, двопартійні (біпартійні) і багатопартійні системи.

Численні спірні проблеми виникають не тільки при визначенні, проте й при класифікації партійних систем. У країнах Заходу панує спосіб класифікації партійних систем за кількістю партій, які ефективно беруть участь у завоюванні влади і її здійсненні. Звідси, всі партійні системи діляться на багато-, дво- і однопартійні. Однак інколи дозволяється зустріти класифікацію партійних систем, основану не на кількісних критеріях. Відомий французький соціолог Моріс Дюверже в питанні про класифікацію політичних партій і партійних систем відійшов від традиції, запропонував особливий тип партійних систем - системи домінуючої партії. Соціолог Джованні Сарторі взагалі відкинув троїсту класифікацію партійних систем і запропонував їх поділити на: однопартійні, партії-гегемони, домінуючі партії, двопартійні, помірно бага-топартійні, вкрай багатопартійні, атомізовані. На думку Джованні Сарторі, існує сім типів партійних систем, що лежать поміж полюсами однопартійної (моноідеологічної) і атомізованої (вкрай поляризованій ідеологічно, ідейно різнорідної) систем. Проміжні типи (системи з партією-гегемоном, домінуючою партією, двопартійні, обмеженого плюралізму і радикального плюралізму) відображають різноманітні стадії і варіанти ідеологічного плюралізму, що супроводжують діяльність однієї чи декількох політичних партій. Однак і така класифікація має слабкі сторони, зокрема, достатньо не враховує відмінності політичного ладу тієї чи іншої країни.

Виділяються альтернативні і неальтернативні партійні системи.

- Альтернативну систему, в якій принаймні один колектив політиків організований у вигляді політичної партії чи політичних партій і має реальні шанси замінити колектив, що править у даний момент. В межах альтернативної системи можуть мати місце: система багатопартійної роздрібненості, в якій жодна політична партія чи група політичних партій не має явного домінування, а влада здійснюється коаліціями, що змінюються за складом; двоблокова система, в якій існує декілька політичних партій, проте поділяються на два постійно суперниючих політичних блоки; двопартійна система, де хоча й існують більш дрібні політичні партії, проте справжнє суперництво за владу відбувається поміж двома найбільшими політичними партіями, що уособлюють політичну систему суспільства.

- Неальтернативні системи, в яких чи конституційні принципи, чи фактичне співвідношення сил призводить до того, що немає справжнього суперництва поміж політичними партіями за владу. В її межах можуть мати місце: система кооперації політичних партій, що характеризується блокуванням головних політичних партій і фактичним зникненням дієвої опозиції; система політичних партій національної згоди (чи домінуючої політичної партії), в якій, хоча й існують численні політичні партії, суперничаючі на виборах, проте одна політична партія постійно домінує над всією політичною системою і повністю здійснює владу, а інші політичні партії діють чи як опозиція уряду, чи як представники окремих груп соціальних інтересів, маючи чітко обмежену і, як правило, локалізовану базу впливу. Обмежені партійні системи - в яких існують різноманітні політичні партії і поміж ними здійснюється суперництво за політичний вплив, проте влада знаходиться в руках однієї політичної сили - найчастіше армії, яка є незалежна від політичних партій і стоїть над ними; однопартійна система, що виключає існування інших політичних партій, окрім тієї, що управляє.

Природно, що характер соціальної структури суспільства, діюче законодавство і, насамперед, виборчі закони, а також соціо-культурні традиції відіграють найбільшу роль у формуванні партійних систем. Коли в країнах відсутній розвинений клас селянства, то і не виникають аграрні партії. Там же, в країнах, де визначальну роль відіграє будь-котрий один, наприклад, середній клас, існують передумови для створення системи з домінуючою політичною партією. Коли ж соціальна структура суспільства пронизана полярними суперечностями тих чи інших соціальних верств і груп, то й партійна система має конфліктний характер, зі свого боку підігріваючи напруженість суспільних відносин. Коли ж соціальні спільності, групи орієнтуються на одну систему цінностей та ідеалів, то і партійна система характеризуватиметься більш м'якими формами міжпартійних і партійно-державних зв'язків.

На характер і тип партійної системи можуть діяти і впливати закони. Діяльність численних політичних партій може обмежуватися законом: опозиційні політичні партії певного спрямування не допускаються до виборів, а нелегальним партійним формуванням закони дозволяють і насильницькі, репресивні дії тощо. Коли ж в країні, суспільстві діє мажоритарна виборча система, що визначає одного переможця за більшістю поданих голосів, то тут формуються двопартійні системи чи системи з однією домінуючою політичною партією. Створення багатопартійних систем і партійних коаліцій допускає і пропорційна виборча система, даючи шанси на представництво в органах влади великій кількості політичних сил, полегшує виникнення нових політичних партій і об'єднань. В суспільствах, де існує безліч економічних укладів, різноманітність культур і мов, діють різноманітні канали і соціальні структури, сприятливі реалізації соціальних, національних, релігійних і інших інтересів, створюються багатопартійні системи.

Багатопартійності характерна і оптимальна форма, умова політичного розвитку демократичних суспільств. Щоправда, вчені і практики розминаються в оцінці переваги конкретної системи: там, де існує багато політичних партій чи де існують двопартійні системи з домінуючою партією тощо. Італійський соціолог Джованні Сарторі вважає, що "крайня багатопартійність" (поява в суспільстві п'яти і більше політичних партій) небезпечна для існування держави. Політолог Сеймс Ньюмен віддає перевагу двопартійній системі побудови держави, що надає громадянам вибір, а уряду можливість зміни і корегування курсу. Досвід Іспанії, Сірії, Японії та ряду інших країн свідчить про користь і доцільність багатопартійної системи з політичною партією, яка монопольно править. На користь багатопартійності без домінуючої політичної партії свідчить політично стабільний розвиток ряду європейських держав: Бельгія, Австрія, Данія, Нідерланди та деякі інші. Серйозно критикується існуюча біпартійна система, що відстороняє від участі в управлінні і прийнятті рішень маленькі політичні партії, що не надто авторитетні, проте реально відображають інтереси меншості.

Природно, в оцінці ефективності тих чи інших партійних систем поки також не існує єдиної думки.

← Предыдущая страница | Следующая страница →