Поделиться Поделиться

Зовнішньополітичні орієнтири провідних держав світу в останній третині XIX ст.

Урок 30

Тема: Міжнародні відносини у 1871 – 1900 рр.

Мета:

§ охарактеризувати головні міжнародні конфлікти та кризи, та їх наслідки, визначити зовнішньополітичні орієнтири провідних держав світу в осатаній чверті XIX ст.,

§ оцінити діяльність міжнародних союзів в осатаній третині XIX ст.;

§ формувати навички з виявлення причинно-наслідкових зв’язків, уміння давати коротку характеристику діяльності історичних діячів;

§ виховувати непримиренне ставлення до війни як засобу розв’язання конфліктних ситуацій.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: атлас, настінна карта, ілюстративний матеріал.

Основні поняття:«альянс», «Союз трьох імператорів», «Боснійська криза», «Троїстий союз», «гонка озброєнь», «політика «блискучої ізоляції», «панамериканізм», «Велика гра».

Основні дати та події:

· 1873 р. — «Союз трьох імператорів»;

· 1876 р. — І Інтерна-ціонал;

· 1878 р. — Берлінський трактат, Сан-Стефанський мирний договір;

· 1879 р. — утворення Болгарської держави;

· 1881 р. — австро-російсько-німецький договір про нейтралітет;

· 1882р. — утворення Троїстого союзу;

· 1885–1886 рр. — сербсько-болгарська війна;

· 1889 р. — Перший Панамериканський конгрес;

· 1891 р. — франко-російський союз;

· 1898 р. — американо-іспанська війна;

· 1899 р. — Гаазька конференція, утворення ІІ Інтернаціоналу;

· 1899-1902 рр. — англо-бурська війна;

· 1904-1907 рр. — утворення Антанти.

Історичні особистості: Олександр II , Вільгельм І, Франц-Йосиф II , О. фон Бісмарк, Солсбері.

Хід уроку

I. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань

1. Назвіть «нові» і «старі» держави.

2. Чому між «новими і «старими» державами» виникають суперечності?

III. Мотивація навчальної діяльності

Попри територіальні суперечки, суперництво за володіння колоніями, боротьбу за військову перевагу на суші і на морі, в Європі наступила епоха відносного спокою — близько 40 років миру, який, всупереч всім небезпекам, тривав в Європі з часів франко-прусської (1870-1871) і російсько-турецької (1877-1878) воєн до початку Першої світової війни.

Основною передумовою збереження миру стала широка міжнародна співпраця в усіх галузях життя: економіці, політиці, культурі. Але це не означало відмову провідних країн світу від прагнення лідерства у зовнішній політиці.

IV. Вивчення нового матеріалу

Зовнішньополітичні орієнтири провідних держав світу в останній третині XIX ст.

Поразка Росії в Кримській війні 1853-1856 pp., об'єднання Німеччини та Італії, поразка Франції у франко-прусській війні 1870-1871 pp. призвели до зміни співвідношення сил на Європейському континенті й до загострення міжнародних відносин.

Поява у центрі Європи нової, могутньої, мілітаризованої агресивної Німецької імперії викликала занепокоєння всіх сусідніх європейських держав.

У той час зовнішньополітичний курс Німеччинивизначав Отто Бісмарк, який прагнув утвердити повну гегемонію своєї країни в Європі.Незважаючи на поразку, Франція залишалася головною перешкодою на цьому шляху, і, щоб забезпечити перемогу в наступній війні, необхідно було заручитися підтримкою інших держав для ізоляції Франції.

Зростання могутності Німеччини підштовхнуло Австро-Угорщинудо зближення з нею, хоч Австрія зазнала поразки у війні проти Пруссії 1866 р.

До такого кроку Австро-Угорщину спонукали обставини. Це, зокрема, етнічна близькість німців та австрійців, нестабільне становище двоєдиної монархії, прагнення заручитися підтримкою німецької дипломатії в експансії на Балканах, зростання економічної залежності від Німеччини.

Тим часом Бісмарк прагнув заручитися нейтралітетом Росії,яка в 60-х pp. докладала зусиль для скасування статей Паризького договору 1856 р .

Відкривалися сприятливі перспективи для російсько-німецького зближення і зусилля Бісмарка дали позитивні результати. .

У 1873 р. між Німеччиною, Австро-Угорщиною та Росією було укладено Союз трьох імператорів.

Але ця дипломатична перемога Бісмарка виявилася примарною. У 1875-1877 pp. Росія не підтримала Німеччину під час франко-німецьких воєнних "тривог", себто на ділі виступила як гарант безпеки й незалежності Франції. Це не залишилося непоміченим у Парижі, що згодом привело до франко-російського зближення.

Тим часом антиросійська позиція Великої Британії давала надію Німеччині утримати Росію в нейтральному стані. Англія була головним противником розширення російських володінь на Середньому й Далекому Сході та поширення російського впливу на Балканах.

Так, через рішучу протидію Англії та Німеччини Росія не змогла повною мірою використати наслідки перемоги в російсько-турецькій війні 1877-1878 pp.

Міжнародні відносини 70-х pp. XIX ст. характеризувалися тим, що кожна з великих держав прагнула не допустити одноосібного посилення жодної з країн

← Предыдущая страница | Следующая страница →