Поделиться Поделиться

Особливості структурно-функціонального методу

Структурно-функціональний аналіз дає можливість розглядати політику як деяку цінність, систему, що має складну структуру, кожний елемент якої має певне призначення і здійснює специфічні функції, спрямовані на задоволення відповідних потреб системи. Суть структурно-функціонального підходу полягає у виділенні елементів соціальної взаємодії, що належить досліджувати, і визначенні їх місця і значення, функцій. В усіх соціальних концепціях, де суспільство розглядається системно, в через те чи іншому вигляді присутній і структурно-функціональний підхід. Елементи структурно-функціонального підходу до явищ, подій політичного життя суспільства є в працях Платона і Аріс-тотеля, Гоббса, Спінози, Руссо, а також Дюркгейма, Малиновсь-кого, Радкліфф-Брауна. В сучасній системній формі структурно-функціональний метод використовується соціологічною школою (Парсонс, Мертон та ін.) Коли ж структурний елемент підходу належить до будь-якої організації людського співжиття: сім'ї, громадським об'єднанням, суду, різноманітним комісіям, законодавчим органам та ін., то функціональний співвідноситься з діяльністю організацій і зовнішнім ефектом її впливу.

Для структурно-функціонального підходу визначення політичної системи суспільства важливим, фундаментальним є встановлення місця та значення функціональних вимог до політичної системи. Існує певна мета, вибрана з обмеженої кількості альтернатив, необхідних для життя суспільства. Привести мету до конкретних дій, реалізувати її, можливо тільки за здійсненням політичною системою певних функцій, тобто діяльність має бути доцільною. Коли ж у філософії діяльність - специфічно людський спосіб ставлення до світу - стає процесом, в ході якого людина відтворює і творчо перетворює природу, стає тим самим діяльним суб' єктом, а освоювані нею явища природи - об' єктом своєї діяльності, то в соціальній філософії поняття діяльність характеризує функцію індивіда в процесі його взаємодії з навколишнім світом. Специфічною особливістю вищої діяльності людини є свідоме перетворення навколишнього. Діяльність людини має суспільний характер і визначається суспільними формами, умовами життя. Доцільність політичної діяльності визначається межами політичної системи. Функції, що спрямовані і мають мету, називаються явними. Інші функції не є явними, а називаються прихованими, і також ураховуються при з' ясуванні дій та структур. Саме усвідомленню важливості функцій, особливо прихованих, що реалізуються політичними лідерами і управлінськими верствами і групами, сприяє структурно-функціональний метод. Вхідні і вихідні фактори політичної системи аналізуються Габріелем Алмондом з метою з' ясування їх місця і значимості, закладених в надрах політичної системи.

Модель політичної системи Габріеля Алмонда

Американський соціолог Габріель Алмонд одним з перших застосував функціональний метод дослідження політики. Політичну систему Габріель Алмонд визначає як існуючу в усіх самостійних суспільствах систему взаємодії, що виконує функції інтеграції і пристосування (всередині суспільства, поза ним і поміж суспільствами) за допомогою застосування чи загрози застосування більш чи менш законних фізичних примусів. Політична система є законною, що підтримує порядок і багатоманітність перетворень в суспільстві.

Політична система - узаконена сила, що пронизує всі вхідні і вихідні фактори суспільства і надає йому особливі властивості і зміст, забезпечуючи його згуртованість. Всі системи виконують два базових набори функцій: функцію входу і функцію виходу. Функція входу здійснює політичну соціалізацію і залучення до участі в політичному житті більшості населення; реалізує артикуляцію інтересів, тобто формування вимог, що сприяють реальним чи фіктивним інтересам; агрегування інтересів, тобто об'єднання інтересів, політичні комунікації. Функція виходу сприяє формуванню норм, застосуванню норм, здійснює контроль за додержанням норм. Функція входу реалізується неурядовими формуваннями: гра та тиск, політичні партії, незалежна преса та ін. Функція виходу - прерогатива урядова. Функція входу - політична соціалізація і політична комунікація - передбачають наявність і ефективність сфери політичної діяльності, у якій беруть участь погляди та ідеї . Проте Габріеля Алмонда, на відміну від Девіда істона, цікавить не стільки аналіз процесів, що відбуваються, скільки визначальне значення стійких структур політичної системи. Поняття структури Габріель Алмонд визначає як доступну спостереженню діяльність, яка формує політичну систему. Конкретна частина діяльності людей, які беруть участь у політичному процесі, називається роллю. Роль - одиниця, з якої комплектуються всі соціальні, в через те числі і політична, системи. Одним же з основних компонентів політичної системи є політична роль. Сукупність взаємозв' язуючих ролей і становить структуру (суддя - роль, а суд - структура ролей, міліціонер - роль, а міліція - структура ролей та ін.).

Наукова значимість і користь розроблених Девідом істоном і Габріелем Алмондом моделей систем, в через те числі і політичних систем суспільства, полягає в через те, що їх дозволяється використати як джерело концепцій і робочих моделей різних систем та ін. Природно, у визначеності політичної системи виділяється два підходи: теоретичний і реально-функціональний. Коли теоретичний підхід визначає політичну систему як теоретичний, ідеальний компонент політичної сфери суспільства, що дає можливість з' ясувати і розкрити суть системних особливостей різних політичних явищ, подій, то реально-функціональний підхід визначає політичну систему як реальний складний механізм формування і функціонування владних відносин в суспільстві. Коли політична система розглядається не як відображення політичної дійсності, а як засіб системного аналізу політики, то механізм формування і функціонування владних відносин в суспільстві розкриває суть політичної діяльності і політичних відносин поміж різними політичними суб' єктами, політичною організацією суспільства.

← Предыдущая страница | Следующая страница →