Поделиться Поделиться

Україна у світовій політиці

Наша країна сьогодні перебуває за межами глобальної економіки, в якій панують лідери світового розвитку, які зуміли виробити технологічно унікальний продукт на базі інформаційних, наукових чи інших інновацій. Стати учасником глобальної економіки шляхом імітації неможливо, проте увійти до неї дозволяється - створивши хоча б один інноваційний продукт, одне унікальне досягнення, що зацікавили б світ. Даний шанс має і Україна. Проте для цього потрібна "проривна" модернізація з повним перебудуванням інфраструктури, освіти й т. д. Україні залишається чимдалі менше часу, щоби усвідомити: повноцінне "входження в глобалізацію" не має альтернативи. З огляду на це одним із найсерйозніших завдань у галузі міжнародних відносин стає визначення місця України у світовій політиці та вироблення її зовнішньополітичного курсу.

Українці вже мають певний досвід політичних та економічних відносин з іноземними державами. Набули вони цього досвіду в роки боротьби за незалежність і становлення національної державності. У грудні 1991 р., з остаточним набуттям державної незалежності Україна стала повноправним суб'єктом світової політики. У Декларації про державний суверенітет зазначено, що українська держава буде демократичною, правовою, без'ядерною і нейтральною. Головною метою зовнішньої політики країни проголошено забезпечення її національних інтересів. Відносини з іншими державами й міжнародними організаціями будуватимуться на принципах добровільності, взаємоповаги, рівноправності, взаємної вигоди і невтручання у внутрішні справи.

Таким чином, зовнішня політика має бути обумовлена національними інтересами. Поняття "національний інтерес" увійшло в політичний лексикон у рамках політичного реалізму - теорії, що домінує при виробленні зовнішньої політики більшості держав, у через те числі й України. Проте визнання пріоритетів міжнародних режимів, норм та інституцій, погодження зі скороченням ролі й значення національного суверенітету вимагатимуть від української політичної бюрократії радикальної перебудови майже всієї існуючої нині практики. Утвердження ліберальних цінностей (серед яких - інтелектуальна, політична й економічна свобода, права людини, домінування індивідуальних інтересів над державними) як принципів діяльності українських державних інституцій усередині країни, і на міжнародній арені, вимагатиме від них зміни стратегії та пріоритетів, а найперше - істотного обмеження повноважень влади.

Зараз Україна перебуває на стадії формування національної держави. Визначаючи зовнішньополітичний курс, вона не може не враховувати геополітичні реалії. При цьому зовнішній та внутрішній вектори мають забезпечувати своєрідний баланс національних інтересів. Геополітично Україна складається з регіонів: західного (він український, унітарний, католицький), східного (російський, православний), центру (український, православний), південно-західного регіону (православне поле, яке веде на Балкани)та Криму (східно-православна та ісламська цивілізації). Таким чином, Україна належить і до "хартленду", і до "римленду". Національна ментальність виявилась розщепленою; згідно, немає спільних пріоритетів та інтересів, єдиної національної стратегії. Через це Україна не може досі приєднатися ні до західного блоку країн, ні до східного. Вона може бути лише "буферною" державою, "санітарним кордоном" чи мостом поміж Заходом і Росією. Через те геополітичне розташування України на межі двох великих цивілізаційних просторів - європейського і євразійського - було Й є одним із визначальних факторів її історичної та політичної долі.

Упродовж двох десятиліть українська влада декларує європейський вибір. Європейська інтеграція передбачає створення зони вільної торгівлі, можливість безвізового перетинання кордонів для громадян України, утворення спільного авіаційного простору, інтегрування в європейський енергетичний ринок, приєднання до ринкової програми ЄС у галузі науки та технологій. Проте бажання стати частиною єдиної Європи також не підкріплюється реальними кроками. За роки незалежності Україна перетворилась на одну з найбідніших європейських держав. ВВП на душу населення став меншим, ніж в усіх сусідніх країнах, за винятком Молдови. Незважаючи на два десятиліття незалежності, у нас так і не склалася політична еліта, яка б ставила проблеми української державності та національної безпеки вище за власні інтереси.

Сучасна Україна гостро потребує нової світської ідеології, яка б мобілізувала національні ідеї, загальноприйняті національні цінності і спільну унітарну державу з незалежною економічною політикою. Майбутнє країни залежить від створення геополітичного балансу зовнішньоекономічних і зовнішньополітичних векторів. Позитивні зміни можливі лише за умови професійного принципу керування країною. Тільки тоді зникнуть із суспільного життя егоїзм і корпоративні інтереси організованих партійних угруповань, коли замість "політичної бюрократії" прийде "меритократія" (еліта якості), коли престижними стануть професії лікаря, вчителя, викладача вищої школи і вченого. Тільки тоді уможливиться обговорення європейського вибору та інноваційного шляху розвитку країни.

Заключна думка така: Україні необхідно включатися у процеси реального регіонального співробітництва, розширювати й поглиблювати міжнаціональні зв'язки та міжнародну співпрацю, розвивати власний потенціал, дбати про цілісність країни, щоби не опинитися на задвірках цивілізації.

← Предыдущая страница | Следующая страница →