Поделиться Поделиться

Блок 2. М. Макіавеллі про образ государя

ПРО ТЕ, ЗА ЩО ЛЮДЕЙ, ОСОБЛИВО ГОСУДАРІВ, ВИХВАЛЯЮТЬ ЧИ ЗАСУДЖУЮТЬ

Коли ж говорити не про вигадані, а про щирі властивості государів, то треба сказати, що у всіх людях, а особливо в государях, помічають певні якості, що заслуговують похвали чи осудження. А саме: говорять, що один щедрий, інший скупий – коли взяти тосканське слово, через те що жадібний, а нашій мові – це також й той, хто хоче відняти чуже, а скупим ми називаємо того, хто занадто тримається за своє – один марнотратний, інший жадібний; один твердий, інший жалісливий; один чесний, інший віроломний; один легкодухий, інший твердий духом і сміливий; даний поблажливий, той гордовитий; даний розпусний, той цнотливий; даний лукавий, той прямодушний; даний упертий, той покладливий; даний легковажний, той зважений; даний набожний, той нечестивий тощо. Що може бути схвальніше для государя, ніж з'єднувати в собі всі кращі із перерахованих якостей?

Проте, коли через свою природи людина не може мати одні чесноти та неухильно їх дотримуватися, то розсудливому государеві варто уникати тих пороків, які можуть позбавити його держави, від інших же – утримуватися в міру сил, проте не більше. І навіть нехай государі не бояться викликати на себе обвинувачення в тих пороках, без яких важко утриматися при владі, через те що, замислившись, ми знайдемо чимало такого, що на перший погляд здається чеснотою, а в дійсності згубно для государя, і навпаки, виглядає як порок, а в дійсності забезпечує государеві благополуччя й безпеку.

Макіавеллі М. Государ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: lib.ru"Политология"МА КІА WELLl/gosudar.txt

Ф. Бекон всебічно розглянув "людину суспільну" та сформулював тезу про те, що імідж людини не є приватною справою окремого індивіда. Дотримання норм пристойності, володіння навичками спілкування – це втілена повага до суспільства, складова частина сучасної культури. Багато концептуальних положень, що допомагають розкрити природу й генезис іміджу, сформульовано в роботах І. Канта. Досліджуючи феномен почуттєвого сприйняття, він звертав увагу на те, що вид сприйманого об'єкта формується потім у деяке "цілісне подання" про нього. І. Кант описав "динамічний ефект", що виникає з "багаторазового сприймання фігур органом внутрішнього почуття"; уява сприяє накладанню одного образу на інший та формуванню чогось середнього, що слугує загальним мірилом чи "ідеєю норми", що дозволяється назвати типовим іміджем.

На думку А. Шопенгауера, тільки дурні думають, що вигляд і зовнішність людини не мають ніякого значення, "через те, що душа сама по собі, а тіло саме по собі". Навпаки, душа й тіло настільки нерозривно пов'язані, що у "зовнішності зображується й відбивається внутрішній зміст, а обличчя ... розкриває внутрішню сутність людини", через те фізіогноміці варто приділяти особливу увагу. Обличчя людини дозволяється розглядати як "ієрогліф природи", піддавати його "дешифруванню", через те що воно говорить навіть більше, ніж вуста людини. Оцінка за зовнішнім виглядом є досить об'єктивною, що пояснюється фізіологічними законами: "думки й бажання людини ... накладають на особу певне вираження", що запам'ятовують дрібні м'язи обличчя, "дані сліди внаслідок багатьох повторень, глибоко урізаються" і стають характерними. Філософ також зауважував, що піддавати аналізу й дешифруванню треба не тільки обличчя, проте так само й "ходу та всякий інший рух, жест".

У XVIII столітті Г. Лейбніц під поняттям "гармонія" розумів відповідність душі й тіла. І. Кант джерелом гармонії вважав людину, а саму гармонію розумів як погодженість поміж розумом і чуттєвістю. В 1886 році вийшла книга П. Мантегацци "Фізіономія й вираження почуттів". На самому початку XX століття психотерапевт Ломброзо склав фізіогномічні типи злочинців. У 1925 році була видана книга Б. Хатунцева "Про природу влади. Досвід дослідження соціально-психологічних основ влади", в якій особистісна чарівність розглядалася як суб'єктивний засіб створення ореолу, котрий сприяє через те, щоби підкоряти людей і здобувати їхнє визнання.

← Предыдущая страница | Следующая страница →