Поделиться Поделиться

Фонологія. Поняття фонеми. Інваріант /основний вияв/ і варіанти фонем: позиційні, комбінаторні, факультативні. Фонетична і фонематична транскрипції

Фонологія -розділ мовознавства, який вивчає структуру звукового складу мови (мовленнєві одиниці та засоби) і їхнє функціонування в мовній системі. Фонологія, зокрема, виокремлює в структурі мови одиниці двох рівнів - сегментного і надсегментного. Відповідно виділяється сегментна фонологія і надсегментна фонологія. Сегмента фонологія займається одиницями мовленнєвого потоку. До них належать: фонема, силабема (склад), такт (фонетичне слово), синтагмема (синтагма) і фразема (фраза). Надсегментна фонологія (просодика, просодеміка) займається вивченням тих одиниць і засобів мовлення, які накладаютьсяна лінійне (сегментне) мовлення і які в цілому формують явище, що дістало назву інтонація. Сюди належить тонема (тон), акцентема (наголос), ритм, темп, пауза. На відміну від фонології, фонетика вивчає артикуляційний, акустичний і перцептивний аспекти мови.Фонема -це найменша (неподільна) структурно-семантична звукова одиниця, що здатна виконувати деякі функції у мовленні. Зокрема фонема творить, розділяє і розпізнає морфеми, слова, їхні форми в мовному потоці. Зазвичай виділяють:• конститутивну : фонеми є тим матеріалом, з допомогою яких творяться одиниці вищих рівнів;

ідентифікаційну : із суспільного потоку мовлення людина розпізнає окремі звуки, а завдяки цьому й окремі слова;• дистинктивну : фонеми розрізняють як зміст слова, так і його форму.Фонема як певний знак, модель матеріалізується в мовленні у вигляді звуків, серед яких вирізняють головний вияв фонеми (інваріант ) та її варіанти (алофони ).Виявлення фонеми в її самостійних ознаках, тобто незалежно від місця в слові, впливу сусідніх звуків, наголошеності й ненаголошеності, індивідуальних фізіологічних особливостей людини називається головним виявом фонеми - інваріантом . Напр.:

сосна /с о с н а/ [сосна]

/с/- [c] інваріант

/о/-[о] - інваріант

/с/ - [с] - інваріант

/н/ - [н] - інваріант

/а/ - [а] - інваріант.

Варіанти фонеми - це той відтінок у звука, якого він набуває в слабкій позиції, тобто такій, що не сприяє виявленню головного звукового значення фонеми.

Варіанти фонем є трьох типів:

Позиційнимваріантом фонеми є звук, що вимовляється в чітко означеній слабкій позиції: мене [м е н е] /м е н е/: /е/ - [е] - позиційний варіант. Факультативним варіантом фонеми називається її не обов'язковий але можливий у літературній мові звуковий вияв. В сучасній українські літературній мові виділяють 38 фоном: 32 приголосні та 6 голосних.

Комбінаторніваріанти фонем з'являються у різноманітних сполученнях приголосних, що виникають при словотворенні чи зумовлюються іншими фонетичними причинами:

вічно /в і ч н о //а/- [в’] - комбінаторний варіант

[в’ічно]

просьба /просба/ /о/ - [о] - комбінаторний варіант

[прозба] /с/- [з] -комбінаторний варіант

Транскрипція -спосіб запису усного мовлення з метою найточнішої передачі вимови. Основні принципи транскрипції - обов'язкова однозначна відповідність знака і звука: 1) кожен звук повинен мати окремий знак; 2) знаки повинні бути однозначними.Вимоги до фонетичної транскрипції:словесний наголос - скісна риска над наголошеним голосним. Якщо а о у стоять перед або після м'яких приголосних, то вони зазнають акомодації.( пристосування суміжних приголосних і голосних звуків один до одного). Це позначають крапкою біля голосного з боку м'якою приголосного.

В – [y] та j – [i]

- на початку слова перед приголосним: вчи [у ч и]; йти [і т и]

- після голосного перед приголосним: вовк [в о у к]; миймо [м и і м о]

- в кінці слова: cтав [с тау]; лий [л и і]

Щ - [шч]

Ї – [ji]

Якщо е ненаголошений стоїть перед складом з наголошеним і и у, то в транскрипції записується як [и]. В інших випадках ненаголошений е -[е]. Ненаголошений е на початку слова залишаємо без змін. Якщо ненаголошений и стоїть перед складом з наголошеними е а, то в транскрипції записується як [е]. В інших випадках ненаголошений и – [и]. Ненаголошений и в інфінітивному суфіксі ти запишається без змін.

Якщо ненаголошений о стоїть перед складом з наголошеними у і (в основі), то записуємо в транскрипції як [о].

Я – [ja], ю – [jy], є – [je].

- на початку слова [j а б л у к о]

- після апострофа [м j а т а]

- після голосного перед приголосним [в о j а к]

Я - [а]; ю- [у]; є - [е] - після приголосного: лялька [л а л к а]

Д т н лперед наступними м'якими (крім р) завжди м'які. Інші приголосні пом'якшуються факультативно. Пом'якшені приголосні перед і (перед ю, я, є, коли вони позначають м'якість попереднього приголосного): б' п' в' м' ф' ґ' к' х' ж' ч' ш' дж' г' б' і к.

Інші приголосні в такій позиції можуть бути м'якими або твердими.

ться - [ц:а], тч - [ч:], тц – [ц:]

Свистячі перед шиплячими змінюються на парні шиплячі і навпаки:

з-ж, ц-ч, с-ш, дз-дж

Дзвінкі приголосні перед глухими не оглушуються за винятком слів: легко, вогко, кігті, нігті, дьогтю і від них похідних. Глухі приголосні перед дзвінкими одзвінчуються.

Наводимо приклад фонетичної транскрипції:

Заболю, затужу, заридаю, в собі закурличу,

а про очі людські засміюсь, надломивши печаль.

Подивлюсь крадькома на твоє праслов'янське обличчя,

І зоря покладе на мовчання моє печать.

[з а б о л у/з а т у ж у/з а р е д а j у/у с о б' і з а к у р л и ч у/а п р о о ч' і л у дз с к і з а с м' і j у с /н а д л о м и у ш и п с ч а л // п о д и у л у с к р а д к о м а н а т в о j е п р а с л о у j а н с к е о б л и ч": а / і з о р а п о к л а д е н а м о у ч а н: а м о j е п е ч а т //].

Фонологічна (або фонематична) транскрипція записує фонеми Для цієї транскрипції української мови пристосовують українську абетку; але без літер ї. є, я, ю, щ; замість в може вживатися у. Ідеально кожна фонема мала б передаватися однією літерою; тому м'які ть, дь також пишуть як т', д'.... а дз, дж позначають спеціальними лігатурами. Також широко вживається транскрипція латинськими літерами (за порядком колонок згаданих табл.).

← Предыдущая страница | Следующая страница →