Поделиться Поделиться

Ханенко, Михайло - 1669-1674

Ханенко, Михайло - 1669-1674 - Инвестирование - 1

Михайло Степанович Ханенко, козацький військовий діяч, згодом гетьман Правобережної України (1669—1674), син запорозького козака Степана, родоначальник роду Ханенків.

За свідченням Ульріха фон Вердума 1671, Ханенко був гетьманом запоріжських козаків і соратник Сірка, був на свій час знаменитою людиною, користувався великою повагою. Умань належала до знаменитих міст України, так як він там народився; після того як він став в немилість Дорошенку, він разом з ін. пішов до запоріжців, де став гетьманомі і підчинявся польському королю. Народився в Умані і був там старостою. Ханенко мав трьох синів: один з жінкою находився під вартою в Дорошенка, другий на Чорному морі взятий татарами в полон і відісланий в Константинополь де його тримають в замку "Yedikule Zindanları", третій жив в тещі польського короля.

З 1656 полковник уманський, прихильник пропольської орієнтації, підтримував Юрія Хмельницького і Павла Тетерю.

За підтримки частини козаків, кримського хана та польської влади, Xаненко намагався 1668 року усунути гетьмана Петра Дорошенка і на його місце поставити Петра Суховія. У липні 1669 р. у боротьбі проти Дорошенка Суховій зазнав поразки, а його козаки трьох правобережних полків на раді в Умані проголосили гетьманом Xаненка.

Xаненко продовжував боротьбу проти Петра Дорошенка, зазнавши поразки у битві під Стеблевом (29 жовтня 1669). У своїй політиці він спирався на Польщу і 2 вересня 1670 уклав з польськими делеґатами договір в Острозі, на основі якого Польща визнала Xаненка гетьманом Правобережжя, а він погоджувався на підданство польської королеві на умовах автономії лише для козацької верстви.

У війні з Петром Дорошенком, Михайло Xаненко зазнав кілька поразок і 1674, коли війська гетьмана Івана Самойловича перейшли Дніпро і більшість правобережних полків перейшли на бік лівобережного гетьмана, Xаненко склав булаву, за що був наділений маєтностями на Лівобережній Україні.

Але Xаненко не припинив політичної діяльності. 1677—1678 був обвинувачений у зносинах з Польщею, й Самойлович, на наказ Москви, тримав його ув'язненим у Батурині. Але Xаненку, мабуть, пощастило довести свою невинність, а незабаром він помер.

Самойлович, Іван - 1672-1687

Ханенко, Михайло - 1669-1674 - Инвестирование - 2

Політична кар'єра

Брав участь у повстанні 1668 р. проти московської влади в Україні. Після загибелі гетьмана Івана Брюховецького приєднався до наказного гетьмана Дем'яна Многогрішного. У 1668—1669 рр. був наказним полковником та полковником чернігівським. 1669—1672 — генеральний суддя.

Брав участь у старшинській змові проти гетьмана Дем'яна Многогрішного. На старшинській раді в Козачій Діброві 17 червня 1672 р. обраний гетьманом. Прагнув об'єднати під своїм регіментом Лівобережну й Правобережну Україну, для чого проводив боротьбу проти правобережного гетьмана Петра Дорошенка.

Керував козацьким військом під час Чигиринських походів 1677 і 1678 рр. (проти турків). За правління Самойловича Українська Православна Церква втратила свою незалежність і в 1686 р. була підпорядкована Московському патріархові.

Державна політика

У внутрішній політиці Іван Самойлович започаткував виділення з козацької старшини т. зв. значкового (знатного, значного) військового товариства, яке стало прообразом українського (“малоросійського”) дворянства. Намагався об’єднати Правобережжя та Лівобережжя, 1674 навіть обраний гетьманом “обох сторін Дніпра”. У результаті вторгнення військ Туреччини втратив контроль над Правобережжям.

У роки правління Самойлович остаточно утвердився державно-політичний устрій лівобережного Українського гетьманату, який в основному залишався незмінним до 1764. Проявив себе здібним воєначальником у війні об’єднаних сил козацької України та Московії з Османською імперією. Заохочував переселення українського населення з Правобережжя на Лівобережжя. Претендував на поширення гетьманської влади і на Волинь та Західну Україну. Висловлював незадоволення укладеним між Московським царством і Османською імперією Бахчисарайського миру 1681, неодноразово виступав проти укладення польсько-російського Вічного миру 1686 року, який узаконював розділ України на дві частини.

Церковна політика

За гетьманування С. українська православна церква, яка до того була під зверхністю Константинопольського патріарха, була підпорядкована Московському патріархату. Мріяв створити Українське/Руське князівство і зробити гетьманську владу спадковою. Після невдалого спільного українсько-російського походу на Крим у 1687 звинувачений у „зраді Москві”, скинутий з гетьманства, заарештований і відправлений на заслання до залежних московських територій Західного Сибіру, де й помер.

← Предыдущая страница | Следующая страница →