Поделиться Поделиться

Характеристика діяльності Павла Шандрука на початку Другої світової війни

Вранці 1 вересня 1939 р. німці розпочали війну. 18-й полк знаходився в дорозі і дістався до м. Іновроцлава, зазнавши дуже сильних бомбардувань з боку німецької авіації. Почалася підготовка до оборони міста від танкових атак. Протягом дня місто декілька разів бомбардували німці, не зазнаючи жодних втрат, бо протиповітряна оборона була дуже слабка, а протидії з боку польських повітряних сил взагалі не було жодної. 3 вересня полковник Маєвський отримав наказ безпосередньо з генерального штабу відправити П. Шандрука до штабу у м. Варшаву, але П. Шандрук зміг виїхати тільки 5 вересня на мотоциклі. Два дні пішло у нього на те, щоб подолати 130 кілометрів до Варшави. Вночі 7 вересня 1939 р. він дістався до м. Скерневіца, пройшовши Кутно і Ловіч [18;120].

О 8-й ранку він з’явився до коменданта міста, а о 10-й був у начальника генерального штабу генерала В. Стахевича. П. Шандрук намагався знайти свою дружину яка пропала, а також хотів налагодити зв’язок з президентом А. М. Лівицьким. Німці тоді наступали по всьому польсько-німецькому кордону, попереду йшли потужні танкові колони, північніше лінії Варшава-Каліш Польща виставила всього дві танкових дивізії армії генерала Бласковіца. Йшли бої в районі Кутна, західніше Ловіча, і у Верхній Сілезії. Всі польські комунікації були пошкоджені, і військовий штаб мав тільки радіозв’язок зі своїми арміями. Штаб робив усе можливе, щоб згрупувати резерви і зупинити ворожий наступ хоч на якийсь час та приготуватися до оборони Варшави вздовж лінії Модлін – Зарже – Жирардов. Генеральний штаб остерігався можливого вторгнення Радянського Союзу і планував організувати оборону Галичини. Для цього дві українські бриґади мали бути сформовані під командуванням П. Шандрука [47;58].

Згідно за умовами контрактів, які були укладені з українськими офіцерами, а також усною домовленістю між українським і польським урядами українці мали право розірвати контракт, особливо в разі війни з Німеччиною. Але П. Шандрук висловився так: «…і подумати не міг про те, щоб, будучи у формі польського солдата, скинути її тоді, коли до Польщі прийшла біда. В жодному разі я ніколи навіть не збирався так робити, і більшість наших контрактних старшин залишилася у збройних силах та виконала свій обов’язок з честю [18; 121]».

Протягом ночі кілька старшин під командуванням П. Шандрука зібрали близько 6 тис. чоловік, і до них негайно приєдналися їхні старшини. Солдатам дали ніч на відпочинок. Коли зібралося достатньо солдатів з різних частин у районі Красностава, П. Шандрука призначили начальником штабу в полковника Братро, що був командиром бригади зібраної з частин 18-ї піхотної дивізії. Був отриманий наказ відбити місто Холм, що вже було захоплене німцями, але німці його залишили самі. П. Шандрука призначили командиром групи, що складалася з частин груп полковника Братро (який потрапив у полон до німців), полковника Шулевича, протиповітряної батареї лейтенанта Ляшкевича та групи підполковника Гумовського. Завданням групи було захищати район навколо міста Красноброду, прикриваючи евакуацію, що проводилася за лінією оборони, на південь у напрямку Румунії [68].

Але вже було 23 вересня, німці вступили до Варшави, а червона армія наближалися до лінії Львів – Сокаль. П. Шандрук організував оборону Красноброду, і протягом двох днів солдати вели бої. На нараді генерал Ольбрихт запропонував обирати вихід: здаватися в полон або німцям, або більшовикам, що були за 12 км від бригади П. Шандрука. 24 вересня офіцери розпустили солдатів по домівках, а самі під командою генерала Ольбрихта вирушили автоколоною до Острівця, де здалися в полон німцям. Вони відправили всіх у м. Кельць. В Кельці на вимогу полковника Вислоцького П. Шандрука відправили до шпиталю, де його прооперували, тому, що в нього загострилася давня рана. Через два тижні його перевели до табору в м. Бреслау, де він перебував у табірному шпиталі. Пройшовши перевірку німецькою медкомісією, П. Шандрука випустили з табору з дозволом повернутися додому. Певний час П. Шандрук перебував в м. Кельці в капітана В. Зарицького. Український полковник Михайло Крат (давній друг) знайшов наприкінці жовтня 1939 р. в м. Скерневіце дружину Павла Шандрука і його самого де певний час П. Шандрук проживав [18;123-124].

17 січня 1940 року Павла Шандрука заарештувало гестапо. Його звинувачували в тому, що за наказом польського генштабу він займавсь організацією саботажу і диверсій на польській території, окупованій німцями. В гестапо його допитували до квітня 1940 р. Після серії допитів Павла Шандрука відпустили з гестапо [68].

Міський голова м. Скерневіце допоміг йому знайти роботу, він став завідувачем кінотеатру, що показував кіно переважно для німецьких солдатів і тільки раз на тиждень працював для цивільних. Хоча ця робота і не давала достатніх засобів для пристойного прожитку, але працюючим надавалась продуктова картка, яка допомагала не померти з голоду [59].

П. Шандруку німецьке командування пропонувало започаткувати щось на зразок комітету, який має супроводжувати в Україні командування групи німецьких армій, очолюваної генералом Ріттером фон Шубертом, зосередженої в Румунії. Побувавши в Румунії він вивчив ситуацію і відмовився від співпраці [63].

В кінці червня 1941 р. П. Шандрук повернувся до м. Скерневіце. Але в нього загострились відносини з німецькою адміністрацією і П. Шандрук з дружиною отримавши перепустку виїхав до брата у м. Лодзь. Президент А. Лівицький тоді жив у м. Ляшеку, неподалік від м. Лодзь. Павло Шандрук зустрівся з ним і мав розмову, яку описав у своїх спогадах: «Президент вважав, що польський уряд у вигнанні в Лондоні спроможний буде вплинути на позицію союзників, щоб примусити совітів залишитися по східний бік р. Вісли. Президент А. Лівицький не виключав можливості, зважаючи на чутки про перемовини, що західні союзники можуть також прийняти німецьку таємну пропозицію замирення й припинення військових дій на заході, і німці таким чином зможуть кинути всі свої сили на схід. Я, звісно, не вірив у такий розвиток подій, це суперечило моїм висновкам і, остерігаючись за життя президента, я просив його їхати на Захід, щоб бути на території західних союзників, коли Німеччина капітулює. Президент А. Лівицький мав деякі небезпідставні зауваження проти цього. Він припускав, що союзники «з їхнім політичним знанням справ у Східній Європі» можуть повернути його комуністам і його перебування на території союзників буде можливим не довгий час. У будь-якому випадку, він виглядав стурбованим, але не показував жодних ознак занепокоєння та обіцяв сконтактуватись з головою Українського Центрального Комітету (УЦК) професором В. Кубійовичем, який мав повноваження щодо евакуації наших людей. З тих пір, як Краків опинився під загрозою, професор Кубійович перебрався разом з УЦК до Любена біля Бреслау [18; 135]».

У м. Ляшеку був підрозділ німецького гестапо, в якому служив підполковник Крижанівський, українець за походженням. Коли він дізнався, що П. Шандрук в місті, захотів з ним зустрітися. Він повідомив, що йому наказали організувати українську офіцерську школу, і запропонував П. Шандруку стати її начальником, отримавши звання полковника. П. Шандрук відповів Крижанівському, що коли він організує школу, тоді й буде вести розмову. Вигравши трохи часу П. Шандрук відмовився [60].

Таким чином П. Шандрук як контрактовий офіцер польської армії прийняв участь у німецько-польській війні, яка стала початком Другої світової війни. Він не покинув свої обов’язки полковника хоч і мав на це право. Коли вже війна була програна П. Шандрук як інші офіцери здався німецьким військам. Після багатьх перевірок, зокрема гестапо, німці втратили до українця інтерес. З початком німецько-радянської війни йому пропонували працювати в штабі румунської армії, але по незрозумілих причинах він відмовився. Повернувшись до м. Скерневіце продовжував працювати в кінотеатрі. Тобто П. Шандрук після вересня 1939 р. жодними військовими чи політичними справами не займався.

← Предыдущая страница | Следующая страница →