Поделиться Поделиться

Характеристика і види доказів

Зміст та особливості доказів і доказування в адміністративно­му процесі урегульовані процесуальними нормами права, які містяться у Главі 6 "Докази" Розділі II "Організація адмініст­ративного судочинства" КАС України.

Безпосередньо поняття доказів закріплено у ч. І ст. 69 КАС України, згідно з якою докази в адміністративному судо­чинстві — це будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, гцо обґрун­товують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у спра­ві, та інші обставини, гцо мають значення для правильного вирішення справи.

Виходячи з поняття доказів та інших законодавчих поло­жень, якими закріплені процесуальні особливості доказів, мо­жемо зробити такі висновки про їх ознаки:

1 Це будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність оспорюваних обставин. Своєю чер­гою фактичні дані, тобто відомості про факт — це інфор­мація, завдяки якій у суду виникає можливість достовірно, об'єктивно сприйняти факт, що має значення правильного вирішення справи'. Докази — це різновид інформації, під якою слід розуміти документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспіль­стві, державі та навколишньому природному середовищі^.

2. Докази як відомості про факти представляють собою відо­браження реальних фактів, є їх відтворенням, яке дозволяє судити про властивість цих фактів вже після того, як вони стали надбанням минулого'.

3. Докази, тобто будь-які фактичні дані (інформація), можуть бути представлені у різній формі. Так, фактичні дані, що мають значення для правильного вирішення справи, мо­жуть бути отримані (встановлені) судом на підставі пояс­нень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (ст. 69 КАС України).

4. Докази отримуються у встановленій процесуальним зако­ном (КАС України) формі. Недотримання (порушення) форми отримання доказів обумовлює те, що вони при ви­рішенні судом справи до уваги братись не будуть (ст. 69 КАС України).

5. Докази, які використовують для прийняття об'єктивного, повного та законного рішення по адміністративній справі, мають відповідати певним вимогам, тобто докази мають бути належними та допустимими (ст. 70 КАС України).

6. Жоден доказ, який містить інформацію про предмет доказу­вання (обставини публічно-правового спору), не має для суду наперед встановленої сили (ч. І ст. 86 КАС України).

Наведені ознаки характеризують правову природу (сут­ність) судових доказів. Виключення принаймні однієї із вказа­них ознак доказів унеможливлює можливість здійснення усьо­го процесу доказування в цілому, оскільки доказ, позбавлений, наприклад, процесуальної форми чи пізнавального змісту, чи залучений у процес із порушенням встановленого порядку, взагалі перестає бути доказом'.

Враховуючи викладені ознаки доказів. їх можна визначити як урегульовану процесуальним законодавством, існуючу у певній процесуальній формі інформацію (фактичні дані), яка надає можливість адміністративному суду, шо розглядає спра­ву, достеменно або певним чином відтворити та встановити усі обставини публічно-правового спору, які мають значення для правильного вирішення адміністративної справи.

Значну методичну та наукову роль" для розкриття: а) до­казової сили, б) характеристики ступеня достовірності та в) походження доказів відіграє їх класифікація, тобто об'­єднання цих доказів у певні групи на основі одного конкрет­ного критерію (якості, властивості, форми доказу тошо). От­же, класифікація доказів дозволяє виявити та розкрити їх особливості.

Класифікація доказів, які використовують у адміністратив­ному процесі, дозволяє дати відповіді на ряд практичних запи­тань: і) чи стосується даний доказ публічно-правового спору взагалі та якою мірою (визначається належність доказу до адміністративної справи); 2) наскільки повно даний доказ під­тверджує наявність чи відсутність певних обставин публіч­но-правового спору; 3) звідки (з якого джерела) походить до­каз, який використовується у даній адміністративній справі: 4) яким Ч1ИІ0М (у якій формі) доказ відтворений ззовні, у ви­гляді чого він представлений; 5) чи дотримано вимоги проце­суального закону щодо форкпі та способу отримання доказу.

Крім того, класифікація доказів допомагає правильно орга­нізувати процес їх збирання, дослідження та оцінки, дозволяє визначити місце кожного із них в системі доказів по справі.

вчені-процесуалісти' усі судові докази об'єд­нують у три основні групи, виділяючи відповідні критерії їх класифікації:

1) джерело одержання відомостей;

7) зв'язок із обставинами, що підлягають доказуванню (зв'язок

із предметом доказування); 3) спосіб утворення.

Отож, відповідно до зазначених критеріїв класифікації до­казів, розглянемо відповідні види доказів, які можуть бути ви­користані в адміністративному процесі.

Залежно від джерела одержання відомостей про обстави­ни публічно-правового спору, докази можуть бути особистіс-нтпі, речовими, з.міиіаними.

• Особистісними, тобто це ті докази, які походять від кон­кретної особи, наприклад, від свідків, сторін, третіх осіб ! тощо. !

• Речовими, які пов'язані із речами, об'єктами матеріального • світу (письмові та речові докази).

У понятті речового доказу можна виділити принаймні чотири ознаки: 1) ці докази мають речовий характер, нале­жать до матеріальних об'єктів; 2) наявність прямого чи не­прямого зв'язку речових доказів із досліджуваними обста­винами справи; 3) здатність предмета (речового доказу) сприяти встановленню наявності чи відсутності фактів спра­ви; 4) залучення речового доказу до справи в якості пред­мета ухвалою суду".

Отже, речовими доказами слід визнати предмети, які в сшу свого зв 'язку із подією та обставинами, що с предме­том судового розгляду, сприяють правильному вирішенню справи у сз'д/ та приєднані до справи в якості доказів спе-иіаіьніім документом'.

• Змшіаними слід вважати докази, котрі поєднують у собі од­ночасно ознаки і різні види доказів. Змішаними доказами є, наприклад, висновок експерта, повідомлення, надіслане за ДОПОМОГОЮ засобів стільникового зв'язку (8М8-ПОВІДОМЛ-ення), дискета із записаним на ній файлом тощо.

Із урахуванням зв'язку доказів із обставинами, що підля­гають доказуванню (зв'язок із предметом доказування), дока­зи бувають:

а) прямі. Сутність даного виду доказів полягає у тому, що він однозначно вказує на наявність фактичних обставин пуб­лічно-правового спору, які мають значення для правильно­го його вирішення по суті;

б) непрямі (опосередковані, побічні). На відміну від поперед­нього виду доказів, непрямі докази не дозволяють адмініст­ративному суду зробити однозначний і правильний висно­вок про наявність чи відсутність обставин, які необхідно встановити та довести у судовому засіданні.

Докази, змістом яких є відомості про фрагментарні (ви­біркові) факти, які до предмету доказування не входять, однак у силу свого об'єктивного зв'язку із ним, дають підстави для висновку про наявність чи відсутність досліджуваного право­вого спору, іменуються непрямими (опосередкованими, побіч­ними)'.

Однак ні в якому разі не можна зверхньо ставитись до по­бічного характеру непрямих доказів, применшувати їхню дока­зову силу, оскільки і прямі, і непрямі докази, якщо вони до­стовірні, дозволяють встановити істину у справі. Обидва вка­зані види доказів у разі їх правильного застосування можуть слугувати надійним засобом досягнення мети адміністративно­го судочинства^.

За способом утворення докази прийнято класифікувати на первісні та похідні.

Первісні докази безпосередньо формуються під впливом по­дій (досліджуваних фактів), які тепер встановлюються та пере­віряються у судовому засіданні.

Первісний доказ ніби "вбирає" в себе фактичні обставини, які одразу ж фіксуються на відповідному носієві інформації. Прикладом такого виду можуть бути показання очевидця, ори­гінал документа. Первісний доказ можна порівняти із фотогра­фічною плівкою, на якій одразу ж після фотографування об'­єктів залишається їх відбиток.

Натомість похідні докази відтворюють (несуть) у собі ін­формацію, яка зафіксувалась у них не внаслідок самих обста­вин, що доводяться, а внаслідок перенесення даних із іншого джерела, з "інших рук".

Так наприклад, показання свідка, який не спостерігав вчи­нення дисциплінарного проступку, але чув про нього від ін­ших осіб — це похідний доказ. Похідним слід визнати також копію наказу чи іншого документа.

Тому, оскільки такі докази відтворюють факт, що дослі­джується опосередковано, а кожна проміжна ланка збільшує імовірність втрати чи спотворення інформації, його достовір­ність потребує особливої перевірки'.

Для того щоб конкретний доказ був взятий до уваги судом та залучений до адміністративної справи, необхідно, щоб він був наділений такими ознаками, як належність та допусти­мість.

Поняття належності та допустимості визначено ст. 70 КАС України.

Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. В іншому випадку суд не бере до роз­гляду докази, які не стосуються предмета доказування. Сторо­ни мають право обґрунтовувати належність конкретного дока­зу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Правило належності вимагає, аби суд визначив, по-перше, які факти підлягають встановленню у справі (предмет доказу­вання); по-друге, які факти необхідні для встановлення кожно­го окремо узятого факту. Таким чином, правило належності грунтується І) на зв'язку, справді існуючому між доказами і фактами предмета доказування та 2) на визнанні судом значи­мості такого зв'язку^.

Допустимість доказів у адміністративному процесі озна­чає, по-перше, що докази, одержані з порушенням закону, суд при вирішенні справи не братиме до уваги.

По-друге, обставини, які, за законом, мають бути підтвер­джені певними засобами доказування, не можуть підтверджу­ватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Крім належності та допустимості доказів, деякі вчені (на­приклад, Коршунов М. М., Марєєв Ю. Л.) наводять такі озна­ки доказів, як достовірність та достатність .

Так, достовірність являє собою властивість доказів, які встановлює суд внаслідок їх дослідження і оцінки. Суд не може покласти в основу свого рішення докази, достовірність яких викликає сумніви. Висновок суду про достовірність до­казів міститься у мотивувальній частині рішення по справі і підтверджується матеріалами справи: протоколом судового за­сідання; пись.чювими заявами і клопотаннями осіб, які беруть участь у справі; письмовими і речовими докаїа.ми; висновками експертів; аудіо- та відеозаписами.

Достатність (повнота і всебічність) доказів розуміється як взаємозв'язок сукупності доказів, яка дозволяє суду зроби­ти достовірний висновок про існування факту на підтверджен­ня якого вони зібрані. Вичерпне дослідження факту передба­чає використання усіх належних і допустимих доказів, доступ­них особам, які беруть участь у справі. Всебічність передбачає однакове відношення шодо дослідження і оцінки доказів, які подаються будь-якою особою, яка бере участь у справі, дослі­дження і змісту, і форми кожного доказу.

← Предыдущая страница | Следующая страница →