Поделиться Поделиться

Характеристика правового регулювання суспільних відносин

Можна сказати, що правове регулювання – це врегулювання нормами права певних суспільних відносин. З цього витікає, що предметом правового регулювання є те, що регулює право (трудове право регулює трудові відносини). Як правило право регулює певну сферу суспільних відносин.

Предмет правового регулювання – це певні групи суспільних відносин, що входять у сферу правового регулювання. До них відносяться:

1. Відносини людей щодо обміну цінностями.

2. Відносини щодо владного управління суспільством.

3. Відносини щодо забезпечення правопорядку.

4. Інші правовідносини.

Метод правового регулювання – сукупність прийомів і способів, за допомогою яких право регулює суспільні відносини.

Методи бувають імперативними (характеризується точним дотриманням та субординацією) та диспозитивними (характеризуються можливістю вибору та рівноправністю сторін).

Способи: заборона (не можна робити: вбивати, красти тощо), дозвіл (можна робити: працювати, відпочивати тощо), зобов’язання (повинен робити: берегти природу, платити податки тощо), рекомендування (порада: що і як варто зробити).

Типи: загальнодозвільний (дозволене усе, крім…) і дозвільний (заборонено усе, крім…).

Правовий режим – це особливий порядок правового регулювання, що виражається у певному поєднанні юридичних засобів і створює бажаний соціальний стан і конкретний ступінь сприятливості або несприятливості для задоволення інтересів суб'єктів права

Прикладами правових режимів є протекціонізм, режим найбільшого сприяння тощо.

Методи, способи і типи правового регулювання, а також правові режими є правовими засобами, за допомогою яких держава здійснює цілеспрямований вплив на поведінку людей і суспільні відносини.

Правове регулювання – це цілеспрямований вплив на поведінку людей і суспільні відносини за допомогою правових засобів. 55

Тема 6. Правотворчість

Співвідношення понять «форма» і «джерело» права.

Форма права – це спосіб вираження зовні державної волі, юридичних правил поведінки, спосіб об’єктування правових норм.

Іноді форми зовнішнього вираження норм права називають джерелами права, тим самим ототожнюючи поняття «форми» і «джерела» права. Однак, виходячи з загальноприйнятого значення слова «джерело», як «усякого початку або підстави, кореня і причини, вихідної точки», цей погляд не зовсім вірний, тому що друге поняття ширше першого.

Класифікація джерел права:

Виділяються наступні джерела права:

I. У матеріальному сенсі – матеріальні умови життя суспільства, що об'єктивно викликають виникнення права, необхідність правового регулювання і певної державної влади.

1. Матеріальні умови життя суспільства.

2. Форми власності.

3. Інтереси людей.

II. Як джерело пізнання – історичні документи, релігійні погляди, що дійшли до цього часу.

1. Тексти законів минулого.

2. Літописи.

3. Історичні хроніки.

III. В ідеологічному сенсі.

1. Правосвідомість.

2. Правові вчення.

3. Юридичні доктрини.

4. Погляди й ідеї.

IV. У формальному сенсі – сукупність способів зведення в закон волі політичних сил, що знаходяться при владі.

1. Нормативно-правовий акт.

2. Правовий звичай.

3. Юридичний прецедент.

4. Нормативний договір.

§ 2. Характеристика окремих форм права 56

Правовий звичай.

Історично першою формою права був правовий звичай.

Правовий звичай – це санкціоноване державою історично сформоване правило поведінки, що міститься у свідомості людей і ввійшло до звички в результаті багатократного повторення тих самих дій і вчинків, що призводять до правових наслідків.

Державне санкціонування відбувається двома способами:

1. Відсилання до звичаю – шляхом указівки на звичай у нормативно-правовому акті.

2. Використанням звичаю в якості нормативної основи судового рішення.

В українській правовій системі роль правового звичаю, як джерела права, незначна.

Юридичний прецедент.

Як джерело права був відомий ще в Стародавньому Римі – т.зв. «преторське право». Суть його зводилася до того, що воля спеціальної посадової особи (претора) була здатна перебороти перешкоди, встановлені Законами XII таблиць («квирітське право»). Претор міг скасувати або змінити будь-який із законів квирітського права.

У сучасних умовах юридичний прецедент – судове або адміністративне рішення з конкретної юридичної справи, якому надається сила норми права, і яким керуються при розгляді схожих справ.

Розрізняються наступні види юридичних прецедентів:

1. Адміністративний прецедент – джерело права в сфері управлінської діяльності.

2. Судовий прецедент – джерело права, що означає визнання в суду правотворчої функції.

Юридичний прецедент поширений переважно в країнах загального права – Великобританії, США, Канаді, Австралії, Нової Зеландії й ін.

Нормативний договір.

Ще одним джерелом права є нормативний договір.

Нормативний договір – угода між правотворчими суб'єктами, у результаті якої виникає нова норма права.

Значення нормовстановлюючих договорів признається у всіх правових системах. Однак, на відміну від договорів-угод, дані угоди не носять персоніфікованого, індивідуально-разового характеру, їх зміст складає загальні правила поведінки (норми). На відміну ж від нормативно-правових актів, дані договори – результат угоди 57

рівноправних суб'єктів з приводу діяльності, що представляє їх загальний інтерес. Найбільше значення нормативний договір має для міжнародного і конституційного права.

← Предыдущая страница | Следующая страница →