Поделиться Поделиться

Центральною спорудою архітектурного ансамблю площі є будівля Чернівецької міської ради (Чернівецька ратуша)

Вулиця Ольги Кобилянської

Буд. №53 (Будівля колишнього німецького дому)

Будівництво Німецького Народного Дому велося недовго: почалося 1908 року, а 5 червня 1910 німецька газета вже писала про закінчення. Внутрішнє оформлення виконав академічний художник Альфред Оффнер. Центром Німецького народного дому був святковий зал на 5 поверсі. Там проводилися різні урочистості не тільки німців, а й інших національностей. Німецький Народний Дім, незважаючи на те, що був споруджений ще за часів австрійського правління на Буковині і німці представляли правлячу націю, був споруджений без державних субсидій, а тільки на кошти різних товариств. Гроші, яких не вистачало, вони взяли в кредит у банку під відсотки, а потім ці відсотки платили. Отже, можемо говорити, що Німецький Народний Дім служив прикладом спільності в роботі, прикладом чернівецького девізу «Об'єднаними зусиллями". Цей девіз був колись на міському прапорі Чернівців.

Відомо, що в Німецькому Народному Домі проходили вистави українського театру. Зараз тут проходять лекції, літературні читання, виставки.

Німецький Народний Дім, безперечно, є надзвичайно цікавим. Фасад його разом з обрамленням парадних залів для різних зборів і великого концертного залу - досить оригінальна інтерпретація мотивів, які ведуть свій початок від німецького середньовіччя. Ці мотиви ніби пропущені через призму художніх тенденцій, які властиві пізній фазі модерну, коли посилилася тенденція до спрощення і геометризації форм.

Тут можна побачити і буковинське ганок, і вікна, форма яких нагадує, до речі, український національний модерн, зокрема. Німці, як бачимо, толерантно підходили до будівництва Німецького Народного Дому на території Буковини. Тут активне використання дерева, і чисто інтернаціональне використання еркерів. А в нижньому ярусі використовуються елементи готичної культури. Застосована, як бачимо, асиметрія в фасаді. Але через призму готики можна побачити, що саме зал цього Німецького Народного Дому є готичним храмом. Цікавий також внутрішній двір. Тут оформлене деревом, неначе, буковинське гуцульське ганок, роги оленя на стіні ніби вводять нас в казку Андерсена, в яку можна заглянути через таке оригінальне чарівне віконце або пройти через ті готичні ворота. А коли глянути знизу вгору, то відчуємо симфонію вікон, які мають різні форми.
Вхідні ворота також мають вигляд художнього твору.

Буд. №36 (Будівля колишнього польського дому)

На час приєднання (1774) Буковини до Австрії кількість поляків у краї була незначною.

Австрійська влада заохочувала їх переселення на Буковину, цьому ж також сприяло приєднання у 1786 році Буковини до Галичини в якості округи і перебування у її складі до 1849 року.

Серед польських переселенців було також чимало селян, які прибули на Буковину, рятуючись від непосильної панщини.

Були також і політичні біженці, переважно вихідці з Поділля.
За період із 1846 по 1910 рік кількість поляків на Буковині зросла більш ніж у 9 раз. Особливо швидко зростало польське населення в Чернівцях.

Соціальна структура буковинських поляків виявилась досить розмаїтою. Серед них була група великих землевласників, які сформували свої володіння в часи Молдавського князівства та в перші роки приєднання краю до Австрії. Частина з них мали вірменське походження, але після прийняття католицької віри вважали себе поляками. Тому в ті часи для цієї категорії населення була поширена назва вірмено-поляки. Володіючи значними земельними ресурсами і будучи одними з найбагатніших у краї, великі польські землевласники мали значний вплив на політичне життя Буковини і Чернівців.

Досить швидко зростала кількість поляків серед державних службовців.
На початку ХХ століття серед 1846 буковинських чиновників нараховувалось 244 поляки, тобто 13,2%. В адміністративних і поліцейських установах працювало 20 осіб, на пошті – 25, у дирекції земельного фонду – 4, в установах судочинства – 39, на залізниці – 37, у фінансових установах – 119 осіб. Серед купців та ремісників також було багато поляків.
Швидкий ріст чисельності польського населення, а також підтримка з боку сусідів-галичан сприяли швидкій політичній та національно-культурній консолідації чернівецьких (і буковинських) поляків.

Польські громадські організації «Польське товариство братньої допомоги» і «Польська Читальня» буди створені в Чернівцях у 1869 році. Провідниками були О.Моргенбессер, К.Каміл, І.Курніцький, А.Гостковські, А.Кохановський, Т.Мішке.

Постало питання про побудову (купівлю) для громадських організацій власного приміщення. Для вирішення цієї проблеми, з ініціативи буковинської «Газети польської» (редактор Клеменс Колаковський), розпочато акцію по збору коштів. Завдяки цим зусиллям «Польська Читальня» (польські організації виступали під цим іменем) в січні 1886 року придбала в Чернівцях по вулиці «Крайовий уряд» будинок.

Під патронатом Читальні поставали нові польські об’єднання – їм становило тісно в приміщенні Товариства. Особливо актуалізувалось це питання після заснування у 90-х роках 19 століття цілої низки нових польських організацій: «Товариства Академіків польських у Чернівцях «Огніско», «Буковинського польського кола» (1890), «Сокола» (1892), ремісничого товариства «Гвязда» (1897), «Польського ощадно-залікового товариства» (який ще називали «Банк польський» (1898), «Коло пань Товариства народної школи» (1898) та інших, які вже не могли розміститися у приміщенні «Польської Читальні».

Проблему приміщень вирішили тодішній голова Читальні лікар Тадеуш Мішке і почесний керівник Апеляційного суду у Львові д-р Якуб Симлнович.
Перший з них взяв на себе всю відповідальність за рішення взяти позику і виграти аукціон за приміщення по вулиці Панській (нині вулиця О.Кобилянської), а Я.Симонович заповів майно по своїй смерті чернівецькій польській Читальні.

Завдяки рішучій позиції цих активістів, вдалося 1 лютого 1902 року (за іншими джерелами 1904-го року) остаточно викупити приміщення (велике за розмірами) по вул. Панській, 40. Саме ця дата й обрана днем заснування Польського Народного Дому в Чернівцях.

Представники польського товариства (Читальні) 2 червня 1904 року звернулися до Чернівецького магістрату з клопотанням про надання дозволу на перебудову придбаної для Польського Дому споруди та побудови в ній великої зали. Зала планувалась на грунті двору і саду на двох парцелях на 600 осіб і 240 посадочних місць. У документі йшлося також про те, що збудована зала служитиме не тільки товариству, але використовуватиметься для проведення театральних вечорів, концертів і вистав.

Проектом перебудови Польського Дому керував відомий архітектор Франц Сковрон.
Оздобленням великої зали займався Конрад Гурецький, представники Закопанської школи Скварницький та Герасимович виконали різьбу по дереву. Перебудову приміщення товариства завершили в 1905 році.

На урочисте відкриття і освячення Польського Дому 2 і 3 грудня 1905 року зі Львова міською радою було відряджено шість представників.

Газета «Czernowitzer Allgemeine Zeitung» видрукувала оголошення про цю подію, в якому повідомляла, що свято розпочнеться спектаклем, музична капела 41-го піхотного полку виконуватиме твори польських композиторів, а далі буде промова президента «Товариства польської братньої помочі і читальні польської» д-ра Тадеуша Мішке, виступ змішаного хору та опера Станіслава Монюшко «Галька», святкова урочиста служба в римо-католицькій церкві.

5 грудня 1905 року відбулося освячення Польського Народного Дому, яке перетворилось на велике національне свято буковинських поляків. Освячення будинку провів прелат Шмід.

Голова товариства Тадеуш Мішке вітав численні делегації та гостей із Буковини та Галичини, які прибули на свято: крайовий президент фон Бляйлєбен, надвірний радник Фекете, крайовий маршалок барон фон Василько, бургомістр Чернівців Райс, делегація Львівської міської ради, депутати Буковинського сейму та інших. Надійшли вітальні телеграми від єпископів Теодоровича та Більчевського, міст Кракова, Львова та інших.
Митці Львівського міського театру виконали патріотичну пісню «Варшав’янка» на слова польського поета Виспянського. У перебудованій споруді розташувались польські товариства: політичне - «Сокіл», академічне – «Огніско», Бурса польська реміснича імені Яна Килинського, Товариство польських вчителів Буковини, Товариство друзів польської сцени та інші.

Польський Дім став центром культурного життя польського населення краю і залишався ним аж до приходу радянської влади, до 1945 року.

У радянський час примішення використовувалося під кінотеатр, пізніше його було передано під музичну школу.

Сьогодні у цьому будинку працює Товариство польської культури імені Адама Міцкевича, якому передали в користування декілька кімнат у лівому крилі споруди. Тут, як і колись збираються мешканці міста і краю польської національності для спілкування, відзначення свят. Для молодих поляків такі зібрання є школою, оскільки тут можна прилучитися до польської культури, історії, пізнати своє коріння. При товаристві працює оркестр.

Діяльність Польського Народного Дому в Чернівцях було відроджено завдяки ініціативі чернівецького обласного Товариства польської культури імені А.Міцкевича і активній підтримці Володимира Старика.

Першим головою Правління було обрано п. Ядвігу Кучабінську, а з 1997 року – Владислава Струтинського, доцента (на той час) кафедри міжнародних відносин Чернівецького державного університету.

У жовтні 1996 року в Чернівцях відбулася урочиста посвята Дому Польського.
У 2002 році з нагоди 100-ліття Польського дому було отримано поздоровлення і Благословення Святого Отця Івана Павла II з його власноручним підписом.

Буд. №23 (Колишня будівля пожежників, охороняється св. Флоріаном)

Двоповерхова споруда, зведена, судячи з зовнішнього оформлення та інших ознак, також у другій половині XIX ст. Фасад другого поверху зберігся майже без змін, а ось перший поверх перебудовували неодноразово. Зовнішнє оформлення особливо не перевантажене архітектурними елементами і тут, як і в багатьох інших чернівецьких будинках, застосована еклектика, тобто поєднання різних стилів.

На другому поверсі пропорційно розміщені два балкони з кованою решіткою ручної роботи. Скульптурна композиція із зображенням середньовічного лицаря, який гасить пожежу, вдало доповнює загальний архітектурний вигляд будинку. Вона міститься на стіні між двома вікнами другого поверху. Колись це був герб чернівецьких пожежників. І це не випадково, адже раніше в цьому будинку була пожежна контора.
Центральна фіґура композиції — святий Флоріан, образ, що символізує захист від вогню, який у католиків користується неабиякою пошаною. Територія, де облаштувалися пожежники, утримувалася в охайності та порядку. У глибині двору завжди стояла напоготові підвода, запряжена кіньми. У ній було дев’ять місць для пожежників та велика дерев’яна бочка з водою. Керував підводою фірман, а біля нього було місце для бригадира команди. Щойно надходило повідомлення про пожежу, підвода одразу виїжджала на місце пригоди, за нею негайно вирушала друга. Попереду підводи біг чоловік із дзвіночком в руках, сповіщаючи всім, щоб негайно звільнили проїзд для пожежної бригади. Обабіч підводи бігло по три пожежники у спецодязі, трималися вони за шкіряні петлі, прикріплені до цього візка. Цей будинок з самого початку будувався спеціально для міських пожежників.
Згідно зі свідченнями рекламних листівок, частину першого поверху будинку колись здавали в оренду під магазини. Зокрема, одним з перших його винаймав Леон Блюм, який відкрив тут 1906 року склеп (так колись називали магазини, крім того, вони ще йменувалися кам’яницями) з продажу електротоварів, а згодом поруч влаштував ще й магазин елеґантного одягу.

Після того, як пожежна контора перебралася на вул. Лесі Українки, мешканці будинку переобладнали двір, понасаджували дерев та квітів. Колись у цьому дворі теж була криниця, але після того, як вода стала непридатною для споживання, її засипали. За радянської влади одну з кімнат на першому поверсі віддали у підпорядкування міському універмагу, і тут обладнали магазин тканин. А згодом її передали чернівецьким художнім майстерням, і тут влаштували магазин з продажу картин, сувенірів та інших мистецьких витворів, який зберігся й до сьогодні. Це — «Художній салон».

Вхідні двері, які розміщувались по правий бік від входу, було замуровано, а приміщення першого поверху передано обласній міліції. Тоді тут влаштували кімнату для виконання покарань. Поряд було також бюро пропусків.

У будинку № 23 з 1961 по 1981 р. жив видатний єврейський письменник Мойсей Альтман, а також знана єврейська художниця Ірма Розеншток.

Буд. №14 (Колишній кінотеатр «Регал»)

Історичних даних про дату його спорудження не збереглося. Зовнішній архітектурний вигляд загалом особливих змін не зазнав, окрім першого поверху, який неодноразово перебудовувався. А внутрішнє оформлення суттєво змінилось порівняно з первісним виглядом.

За Австрії в цьому будинку розміщувалось ґенеральне Буковинське аґентство з видачі віз до інших країн Европи та світу. У внутрішній частині споруди працював салон з продажу різноманітних модних головних уборів. Цей салон називали «Французьким». За Румунії в будинку № 14 відкрили кінотеатр, під назвою «Регал».

З 1922 по 1928 р.р. тут облаштували аптеку «Санітар», де можна було придбати найрізноманітніші ліки вітчизняних та закордонних фармацевтів.

1926 року в одному з приміщень будинку розмістилась велика крамниця з продажу фарб, лаків, різних хімічних препаратів та приладдя для фотографії, а також вишуканих парфумів німецьких та французьких виробників.

1927 року в будинку № 14 розмістився реґіональний банк, який до 1935 року став доволі успішним, і ця фінансова установа уже користувалась неабиякою популярністю та довірою серед ділових людей та мала стабільну клієнтуру. Будь-які фінансові операції тут здійснювались швидко та надійно, тут відкривала депозитні рахунки значна кількість клієнтів.

В одному з приміщень будинку № 14 1936 року розмістилась філія румунської фірми «Енглергас», що займалась продажем деревообробних інструментів та виробів з деревини.
1954 року тут відкрили кінотеатр ім. О.Кобилянської, який упродовж тривалого періоду був доволі популярним серед чернівчан та гостей міста. Після реконструкції та переобладнання приміщення влаштували кінопалац. У погребі споруди за радянських часів було випадково знайдено 5 великих сейфів. Згодом погріб перебудували, зробили ремонт та обладнали під кімнату для паління.

Дах центрального залу кінотеатру був скляним, очевидно, для денного освітлення приміщення. Це свідчить про те, що будинок був споруджений задовго до винайдення електричного освітлення. Колись у дворі будинку № 14 було багато дерев та іншої зелені, а згодом їх вирубали і влаштували тут літній зал кінотеатру.

По лівий бік від центрального входу в напівпідвальному приміщенні колись мешкала велика родина Ісарів. Вони оселилися тут давно, і працювали в цьому будинку за Австрії, за Румунії та навіть після приходу радянської влади. Молодший син Сидір Миколайович тривалий час працював у кінотеатрі головним кіномеханіком.

Зараз у цьому приміщенні — Арбітражний суд м. Чернівці.

Буд. №1 (Кафе «Габсбург, нині – управління НБУ в Черівецькій області)

На місці сучасного будинку № 1 була невелика будівля, швидше за все, дерев’яна, яка згодом вона була зруйнована. На центральній площі міста біля ратуші колись був ринок худоби, згодом там стали торгувати різноманітним продуктовим та промисловим крамом. Земля довкола ринку тоді дуже високо цінувалася, і її швидко приватизували найзаможніші господарі, які почали зводити тут добротні будинки. На площі Ринок уже був двоповерховий будинок під № 3, який був справжньою архітектурною окрасою площі. На тлі цього будинку невисокий та непримітний будинок № 1 по вул.ім. Ольги Кобилянської виглядав доволі непривабливо. Його господар, помітивши це, вирішив знести старий будинок і збудував на цьому місці новий гарний будинок на три поверхи. 1898 року він найняв високопрофесійного архітектора на ім’я Макс Моргенштерн, хто створив проект, за яким і було споруджено новий будинок по вул. ім. Ольги Кобилянської, — майже у незмінному вигляді він зберігся до нашого часу.

Архітектуру першого будинку не можна означити якимось одним стилем. Майстри, використовували декоративні елементи різних стилів, що гармонійно поєдналися в цьому шедеврі архітектури, вишуканість якого вражає своєю красою та ориґінальністю. У елементі дахової покрівлі, т.зв. «короні» досі зберігся овальний елемент, у якому колись, мабуть, були вказані ініціали власника цього будинку, та з плином часу, на жаль, вони не збереглись, оскільки за останнє століття змінилось чимало різних господарів міста й комусь з них, мабуть, це здалося зайвим чи недоречним. Хоча в окремих елементах — наприклад, у металевій кованій решітці над дверима, на першому поверсі над вікнами монограми закриті бляшаними кругами. B.D.R.S. — така монограма проглядається у металевій решітці над дверима. Вхідних дверей у будинку двоє — зі східцями та з гарними кованими ажурними решітками, які чудово доповнюють архітектурний ансамбль цієї споруди.

Будинок загалом досить високий, споруджений на міцному підмурівку. Усі поверхи гармонійно поєднуються у своєму архітектурному вирішенні. Вікна оформлені пілястрами, різноманітними деталями у вигляді арок, ліпленням — тут використані елементи стилю рококо, а саме — зображення красивих жіночих та чоловічих облич. Над першими дверима, під кутовою вежею розміщені скульптури дітей-ангеликів, причому цей елемент застосований тільки в одному місці. Прикрашає будинок і зображення голови лева — це символ могутності, який доволі часто застосовували тогочасні архітектори при оформленні різних будівель. Ну і, звичайно, сама вежа, яка вінчає цей шедевр архітектури, не може не привернути погляд своєю вишуканою формою та вдалим розміщенням. На вежі колись був годинник. На першому поверсі будинку раніше розміщувалось кафе «Габсбург» (до 1919 року). На той час це був один з найкращих закладів для відпочинку в центрі міста. Згодом, за румунської влади, тут відкрили нове кафе — «Грант» (німецьке). А з 1926 року в одній частині будинку розмістилась філія банку Л. Г. «Трансільваль», заснованого в Румунії 1868 року. В цьому ж будинку невдовзі розмістився і страховий банк, а 1928 року відкрився центральний відділ з продажу залізничних квитків. 1934 року тут розмістилася ще одна філія банку — кредитного румунського банку, що був заснований у Румунії 1888 року з загальним капіталом 750 000 000 лей. Розміщення банків у цій будівлі вже стало традиційним.

Центральна площа

Своїм створенням Центральна площа (площа Ringplaz (Ринок)) завдячує цісареві Йосифу II.

Під час перших відвідин Чернівців у червні 1783 року він запропонував магістратові місце для ринкової площі та категорично наказав знести розташовані там хатини.

Галицьке намісництво 27 липня 1796 року зобов’язало Буковинську окружну управу розробити план нової площі.

Переговори між міським судом, Буковинською окружною управою, Галицьким намісництвом та власниками земельних ділянок, небхідних для створення площі, велися досить напружено і тривали довгий час.

Рішення щодо викупу земельних ділянок і оплати їх вартості розглядались в Чернівецькому міському суді з 1800 по1832 рік.

Згідно з розробленим планом, необхідно було створити велику вільну площу, з врахуванням закономірності зв’язок між центральними та бічними вулицями, яка має стати безпечним місцем проведення торгів та ярмарків і, врешті, окрасою міста.

Упорядкування площі Ринок розпочалося у 1825 році – після призначення крайовим інженером Адольфа Маріна.

Спершу площу вирівняли, потім почали укладати бруківку – площа вперше була забрукована у 1840 році (з плином часу бруківку замінювали). Завершені роботи приймала спеціальна комісія.

У центрі площі в різні часи височіли різноманітні монументи:

В австрійський період тут звели (в 1827 році) монумент Богоматері (Чесного Хреста, Пієту).

В 1927 році румунська влада замінила його на скульптурну композицію «Возз’єднання» {Piata Unirii).

В 1940 році, з приходом радянської влади, на площі височіла червона зірка, а в 1945 році ансамбль доповнився 15-метровим дерев’яним обеліском з гербами радянських республік.

В 1951 році тут постала (до 1991 року) бронзова фігура Володимира Леніна.

Нині на місці численних пам’ятників розбито клумбу з квітами.

Попри свою давню історію, ансамбль Центральної площі набув свого завершення зовсім нещодавно.

У травні 1999 року (на другій половині площі – за дорогою, яка ділить площу на дві частини) було урочисто відкрито монумент Тарасові Шевченку.

До святкування 600-річного «Ювілею першої документальної згадки про місто Чернівціі» (2008) було створено на Центральній площі міста «Алею міст-побратимів Чернівців». Міста-побратими Чернівців;

Подольськ (Російська Федерація)

Конін (Польща)

Саскатун (Саскачеван, Канада)

Сучава (Румунія)

Назарет Ілліт (Ізраїль)

Клагенфурт (Австрія)

Солт Лейк Сіті (Юта, США)

Центральною спорудою архітектурного ансамблю площі є будівля Чернівецької міської ради (Чернівецька ратуша).

Вона була зведена 1843-1847 рр. За проектом Андрія Мікуліча у стилі пізнього класицизму.

У композиційному плані споруда виконана традиційно для міських ратуш.

Будинок близький до квадрата і з внутрішнім двором.

Над усією спорудою височить двоярусна вежа з балконом, оздоблена годинником та мідним шпилем із флагштоком.

До 20-х рр. XX-го століття вежу увінчував золочений орел триметрової висоти. Під час ремонтних робіт 1903 року в кулю під орлом було закладено 20 монет та лист до нащадків. Про долю цих реліквій на разі нічого невідомо. Орла зняли росіяни в 1916 році під час Першої світової війни.

З балкону, що з усіх боків оточує вежу, добре видно все місто. Звичайно, балкон в минулі часи не слугував майданчиком для огляду околиць, а мав цілком практичне призначення: був місцем пожежного дозору. Сьогодні з балкона вежі кожної днини, рівно о 12-ій, на всі чотири сторони міста лунає мелодія популярної пісні буковинського композитора Степана Сабадаша «Марічка», яку виграє на трубі сурмач у буковинському народному вбранні.

Шпиль вежі з мідною позолоченою кулею за австрійської доби увінчувала «пташка» – двоголовий габсбурзький орел. У роки Першої світової війни, коли місто неодноразово переходило з рук у руки, «пташку» демонтували. Відтоді на шпилі змінилося чимало прапорів, як і написів на фронтоні будівлі. Але ратуша незмінно слугувала городянам центром міського самоврядування.

Буд. №2 (колишній готель «Бель Вью»), буд №7 (колишній готель «Чорний орел»), буд. №6 (колишній готель «Золотий лев»), буд. №10 (колишній готель «Russie»), буд. №9 (колишній готель «Вейс») та вул. Руська буд. №47 (колишній готель «Париж»)

Ще на початку XX століття на центральній площі розташовувалася ціла низка готелів – тепер немає ні одного.

«Schwarzer Adler» (Чорний орел). Спочатку був одноповерховий, згодом перебудований та добудований до триповерхового, вважався найпрестижнішим: усі знамениті гості та урядовці, що прибували до Чернівців, зупинялись саме тут. Цей готель проіснував найдовше, в радянський час під назвою «Верховина» і тільки недавно став головним корпусом Чернівецького торговельно-економічного інституту.

Буд. №10 – Художній музей

Імпозантна триповерхова споруда теперішнього Художнього музею була зведена впродовж 1900-1901 рр. на місці готелю «Russie» як будинок Буковинської Ощадної каси ("Bukowiner Sparkass").

Будівля була зведена за проектом віденського архітектора Губерта Гесснера і вважається класичним зразком віденської сецесії (стиль модерн), однією з найбільш вишуканих пам'яток модерну у Центрально-Східній Європі.

Споруда має чіткі симетрії фасаду, на тлі якого трохи виступає центральний ризаліт, що увінчується аттиком з двома скульптурами по краях. Серед оздоб фасаду виділяється майолікове панно, яке прикрашає верхню частину центрального ризаліту.

На панно зображені алегоричні постаті, - це 12 античних богів які символізували 12 коронованих провінцій Австро-Угорщини. Сама Австрія зображена у вигляді дівчини в пурпуровій хламіді в центрі панно, а Буковину символізує юнак із конем в козячій шкурі.

Художній музей вражає й не менш витонченою красою інтер’єрів, в оформленні яких віртуозно поєднані скульптура, живопис, ліпнина, вітражі, художній метал. У внутрішньому оздоблюванні будівлі брав участь знаний український художник Микола Івасюк. Його пензлю належить картина на міфологічний сюжет, яка й досі прикрашає стелю.

Експозиція художнього музею дозволяє простежити розвиток живопису на Буковині протягом двох останніх століть. Класична школа представлена полотнами Юстина Пігуляка, Миколи Івасюка, Євгена Максимовича, Августи Кохановської та інших художників, чиї твори прикрашають музеї та картинні галереї багатьох європейських міст.

Буд. № 22 («Будинок полковника»)

"Будинок полковника" - другий кам'яний житловий будинок Чернівців. Побудований в 1782 р., назву отримало за чином його першого мешканця. В кін. XIX ст. тут розміщувалося офіцерське казино. Зараз це Чернівецький обласний театр ляльок. Кращими вважаються вистави "Бука", "Як лисиця ведмедя обманювала", "Слоненя".

Буд. №20 – Римо-католицький костел «Святого хреста»

Однією із перших мурованих споруд Чернівців була римо-католицька церква.

Її історія розпочинається з часу входження Буковини до складу Австрії у 1774 році.

На час приєднання Буковини до Австрії у краї не було римо-католицьких храмів.

До Чернівців разом з австрійськими військовослужбовцями прибули і два військові капелани – Прокоп Мунц і Венцель Кекерт.

Перша свята меса відбулася у дерев’яному будинку генерала Габріеля фон Сплені – першого австрійського управителя Буковини, в якій взяла участь тільки невелика кількість римо-католиків.

В 1778 році в Чернівцях було закінчено будівництво першого костелу, який став прототипом теперішнього костелу Воздвиження Святого Хреста.

Костел був дерев'яним, з вежею та знаходився на площі навпроти теперішнього костелу.

За розпорядженням австрійського імператора Йосифа II у 1787 році, під час його перебування в Чернівцях, було розпочато зведення нового (мурованого) костелу

Однак за довгі роки будівництва – аж 27 років! – його постійно переслідували невдачі.

Через недоліки у проектуванні під час зведення костелу двічі падала вежа.

Тільки в 1814 році будівельні роботи були нарешті завершені.

29 липня 1814 року відбулося святкове освячення нового костелу з присвоєнням імені «Воздвиження Святого Хреста».

Старий дерев’яний костел передали протестантам, а на площі встановили хрест з ліпним зображенням Діви Марії (хрест стояв до 1950 року).

Спочатку крім римо-католиків його для богослужінь використовували і греко-католики та вірмени-католики, доки не побудували своїх церков.

В 1861 році костел з невідомих причин горів. Особливо постраждала вхідна частина.

В 1866 році храм було відновлено, і тоді поставили в храмі орган, який відразу вже в 70-х роках ХІХ сторіччя одержав дві медалі. Одну у Відні, другу - в Парижі як кращий за тембром орган у всій Європі. І сьогодні богослужіння здійснюється під звуки органу.

На довгий час католицька церква з її високим шпилем стала архітектурною домінантою Чернівців. Саму вежу використовували як спостережний пункт для своєчасного виявлення пожеж.

У 1818 році на вежі костелу було встановлено годинник, який кілька разів мінявся на більш новий.

Спеціально для австрійського цісаря в костелі спорудили трон, на якому він сидів під час Богослужіння.

У храмі Воздвиження Святого Хреста цісар зустрічався з російським царем Олександром під час його навідин до Чернівців.

Архітектурній споруді костелу Воздвиження Святого Хреста притаманні класицистичні риси (Інші джерела оцінюють стиль як єзуїтський).

Будівля складається з горизонтальних і вертикальних об’ємів. Головний фасад, вирішений у вигляді фальшивого чотириколонного портика доричного ордена, завершується дзвіницею та курантами. Внутрішній об’єм поділений на три нефи. Центральний має склепіння, яке утримують могутні стовпи. До вівтарної частини прилягає пізніше добудоване закриття.

Інтер’єр костелу збережений у первісному вигляді. Велику художню цінність складають вітражі та олійні розписи плафона. На балконі встановлений великий орган, який супроводжує богослужіння.

Він також увібрав в себе багато барочних мотивів. Фрескові розписи на стінах і стелі заповнені стилізованими квітковими мотивами, які символізують вічне дерево, дерево життя. В середині костелу знаходяться дві мармурові меморіальні дошки римо-католицьким парохам Й.Шмідту та К.Свободі. Вражають сім неоготичних вівтарів.

Остання реконструкція будівлі проводилася в 1910 році, коли шпилястий дах було замінено на куполоподібний (1909-1910), з тих пір храм не змінював свій вигляд.

У 1910 році в Чернівцях налічувалося 23 000 католиків – 27% від загальної кількості населення.

Після Другої світової війни, коли більшість німців і поляків залишила Буковину, в місті залишилося тільки 2 000 католиків.

Втім, костел функціонував упродовж всього радянського періоду. Завдяки цьому вдалося зберегти інтер'єр.

Сьогодні костел використовує як українська так польська громада.

Святі Меси в костелі проводяться українською та польською мовами.

В оздобленні приміщення є речі, які потрапили сюди після закриття в радянський час інших культових споруд. Зокрема в Костел Воздвиження Святого Хреста в 1963 році передали скульптури святих, ікони, богослужбові книги та конфесіонали (сповідальні) з єзуїтського костелу Пречистого Серця Ісуса.

На бічній стіни римо-католицький костелу зберігся найстаріший на Західній Україні сонячний годинник. Переказують, що колись один з австрійських монастирів передав його на зберігання у костел Воздвиження Святого Христа. Він і досі показує свій віденський час.

У храмі Воздвиження Святого Хреста до визначних дат відбуваються концерти класичної та духовної музики.

Буд. №25 – Шіфа (будинок-корабель)

Варіант №1. Жили-були в Австро-Угорщині два брати, щиро закохані в море. Один став відомим капітаном і водив кораблі по всьому світу, а другий став успішним фінансистом. Коли брати, що так і не завели сімей і не мали дітей, вийшли на пенсію, вони вирішили оселитися разом в неймовірному, вартому їх будинку - будинку-кораблю ("шіфа" - спотворене німецьке слово das Shiff. Я все-таки за освітою вчитель англійської, тому британський варіант - "ship" - мені зрозуміліший).

Довго брати мандрували імперією в пошуках потрібного унікального місця - і нарешті знайшли його в Чернівцях. Невдовзі на перетині двох вулиць виріс дім-лайнер, що не належав жодному архітектурному стилю. Він і не мусив: головною для братів була форма. А еклектика... Між іншим, досить гарно вийшло.

Висока вежа-ліхтарик, прикрашена колись вітражами - мачта. На носовій частині - голова лева, царя звірів, а ще - грифони, алегорія зіркості, такої необхідної в морі. Про водну стихію нагадують ще й дельфіни та водорості. Злам ХІХ-ХХ століть характерний любов'ю до таких "водяних знаків" (згадайте Будинок з химерами у Києві чи кам'янецький Палац Піонерів).

Сухопутний лев парадоксально став наймокрішим жителем шіфи - з левячого зеву лилася у чaшу фонтанчика чиста питна вода.

Брати мешкали на другому поверсі, де на площадці над вулицею були два містки, два штурвали та два рулі. Певно, ще живі в місті ті, хто пам'ятає (серед них і відомий краєзнавець Іван Снігур), як щоранку дідусі виходили на фіззарядку, а у свята вдягали парадну форму і ставали до штурвалів (тут трохи нестиковка в легенді, варіант №2 її пояснює краще).

Варіант №2. Все те саме, але брати обидва були капітанами.
Варіант №3. Взагалі не легендарний. Бо це правда: кажуть, поруч просто знаходилась популярна корчма "Zum Goldenen Shiff" ("Під золотим кораблем"), а будинок з'явився вже пізніше, в останні роки ХІХ сторіччя.

А тепер - легендарні факти.

Місце перетину доріг приваблює торговців. Ще б пак: тут ніколи не переведеться рідка риба клієнт. До побудови шіфи цей участик був весь заставлений ятками. Легендарним капітанам довелось заплатити грубі гроші відкупних лоточникам. Напевно, немало дісталося й невідомим архітекторам: будинок зведено дуже вдало, не відчувається різкої зміни рельєфу під ним. Безім'яний для історії єврей-коваль з вулиці Шептицького виконав гарну залізну огорожу та поруччя. А постоялий двір напроти як працював до шіфи, так і функціонував при ній.

Місце швидко стало дуже популярним, портрети шіфи входили до всіх наборів листівок. А ще колись поруч був гарний сквер зі скульптурами, улюблене місце зустрічей чернівчан. Там було так чисто, що багато хто не відмовляв собі у задоволенні пройтися по траві босоніж. Ще одним сусідом дома-корабля була румунська будка торговців нафтою.
За совєтів лева помістили в клітку з цегли: на такому гарному місті влаштували рекламний щит. Містки зруйнували, штурвали знищили, залізні світильники відкрутили. Чи є в українській мові термін "кораблекрушение"?

Через кого лев постраждав, завдяки тому й звільнився: до сторіччя з дня народження Леніна у 1970 році щити зняли, до дивом збереженого левячого язика знову підвели воду: знову тут можна було напитися в спеку. До речі, за Румунії це місце було єдиним у місті, де можна було попити безкоштовно.

...Ось такий архітектурно-географічний парадокс: сухопутний корабль, візитка Чернівців, поруч з яким і сьогодні гамірно та жваво.

Буд. №[C1]

Будинок генерал-губернатора Буковини барона Карла фон Енценберг став першим кам'яним житловим будинком у Чернівцях. Барон Енценберг в значній мірі посприяв економічному розвитку міста і всього краю. Зокрема, при ньому почалася регулярна забудова центру Чернівців. В генеральському будинку зупинявся російський імператор Олександр I під час візиту до Чернівців в 1823 р. на зустріч з австрійським цісарем Францом I.

Площа Турецької криниці.

За молдавсько-турецьких часів, тобто до кінця XVIII ст., Чернівці своїм виглядом нагадували радше велике село. Розкидані поміж пагорбами хатини міщан були оточені городами та садками, тож до такої забудови якнайменше пасувало поняття «архітектурний ансамбль». Тодішнє середмістя охоплювало невелику територію схилу та низини в районі сучасних вулиць Головної (на самому початку), Шолом-Алейхема, А. Барбюса, Петра Сагайдачного, Турецької та прилеглих до них вуличок і провулків.

Єдиним з трьох майданів тодішніх Чернівців, що зберігся дотепер, є Турецька площа. За австрійської доби вона була безіменна, але вирізнялася своєрідними «турецькими» назвами. Тут пролягала вулиця Турецька. Ця старовинна назва зникла з карти міста лише за радянського часу та знову з’явилася на початку 1990-х. Сьогодні, як і колись, ця вулиця збігає до площі попід Турецький міст. Біля мосту знаходиться криниця, яку чернівчани за традицією називають Турецькою. Поруч з нею стоять Турецькі лазні, куди ще й досі ходять попаритися. Всі ці назви пов’язані з турецьким військовим гарнізоном, який був розквартирований у Чернівцях на початку XVIII ст. Саме туркам міські легенди приписують спорудження мурованої криниці та добротного кам’яного резервуару для води, а також мурованого мосту над вулицею Турецькою.

Турецька криниця

Першою ланкою в цьому ланцюгу «турецьких» назв була Турецька криниця, що слугує городянам уже не одне століття, і яку за її тривалий вік неодноразово перебудовували. Ще з австрійських часів її шпиль увінчував півмісяць, надаючи їй екзотичного «турецького» вигляду. Це й визначило її назву, а попервах криницю називали Господарською чи Княжою – від назви церкви, яка колись стояла поруч. У 1793 році криниця була капітально відремонтована і неподалік був установлений пост жандарма, який мав слідкувати, щоб воду брали лише для пиття. Криниця довгий час була місцем, де православні християни святкували Водохрещення. Воду з джерела брали також для єврейської мікви – ритуального басейну іудеїв.

З криницею пов’язана романтична легенда про кохання турецького паші до простої української дівчини. Зустрівши її якось біля криниці, де красуня брала воду, він до нестями закохався в неї та запропонував стати однією з його дружин. Горда дівчина відмовила йому. Тоді паша заборонив міщанам брати з криниці воду. На другий день дівчина прийшла до криниці, але коли зраділий паша підійшов до неї, вона кинулась у криницю і втопилася.

На стику вулиць П. Сагайдачного і Турецької колись стояла дерев’яна церква Успіня Богородиці. Побудована між 1709 і 1716 рр. молдавським господарем Ніколаєм Маврокордатом, вона носила назву Господарської чи Княжої і користувалась значними привілеями. Ця церква належала до дерев’яних храмів Буковини хатнього типу й була подібна до церкви Святого Миколая, яка, до речі, й сьогодні знаходиться на старому місці. На відміну від неї церкву Успіня Богородиці у 1876 р. перенесли на міську околицю – Калічанку, де вона знаходиться й тепер.

До 600-літнього ювілею міста Турецька площа була реконструйована. Тут капітально відремонтували Турецьку криницю та відновили резервуар для води біля неї, на майданчику з північного боку збудували фонтан на взірець давньоримських руїн, а на крутому схилі біля мосту розмістили квітковий годинник. Посеред площі зостався великий залізний велосипед, «забутий Гуллівером». Тож площа набула вишуканого вигляду зі старовинним шармом і стала улюбленим місцем відпочинку чернівчан.


Площа Філармонії.

Одним із найстаріших майданів середмістя, який розквіт за австрійської доби, є площа Філармонії. Історія цього майдану сягає кінця XVIII ст., коли тут розташовувався ринок, де торгували переважно мукою. Звідси і перша його назва – Мучний, чи, по-німецьки, Мельпляц. Окрім торжища тоді тут знаходилися військові склади та крайова в’язниця, які знесли в середині XIX ст., а на їх місці збудували житлові двоповерхові кам’яниці. Тож площа стала набувати пристойного вигляду та її вподобали чернівецькі меломани, які плекали мрію про власне концертне приміщення. У 1880 р., після зведення тут будинку Музичного товариства, площу перейменували на честь кронпринца Рудольфа – Рудольфспляц. До слова, сам кронпринц провідав Чернівці дещо згодом, у липні 1887 р.

Обласна філармонія

Головною спорудою архітектурного ансамблю майдану, яка визначила сучасну назву площі, є колишня будівля Музичного товариства – сьогоднішня обласна філармонія. Ще у 1862 році городяни створили «Товариство сприяння музичному мистецтву». Назустріч шанувальникам музики пішла й міська влада – 21 червня 1873 р. Чернівецький магістрат ухвалив виділити Музичному товариству під будівництво земельну ділянку в східній частині тодішнього Мучного майдану. Тут 29 травня 1876 р. було урочисто закладено наріжний камінь у фундамент майбутньої споруди, а у листопаді 1877 року на сьогоднішній площі Філармонії урочисто відкрили будинок Музичного товариства.

Для художнього оформлення інтер’єрів будівлі Музичного товариства було запрошено віденського маляра професора Карла Йобста, який тоді розписував семінарську церкву Трьох Святителів у Митрополичій резиденції. Буковинський краєзнавець і літератор Л.А. Сіміґінович-Штауфе так описав враження, яке справила на нього робота пензля віденського художника: «Усім, хто нині заходить до зали Товариства, всміхається найчудовіший розпис; кожен відчуває себе духовно піднесеним, спостерігаючи за твором геніального майстра. На чудовій розкішній стелі, в обрамленні вінків, представлені емблеми музики, вітражі на вікнах, розписи на колонах, у гірляндах квітів – імена найвидатніших композиторів».

У приміщенні філармонії в різні часи виступали знаменитості, які гастролювали чи працювали в Чернівцях, про що сповіщають пам’ятні дошки на фасаді. На одній із них вміщено погрудне зображення видатного українського композитора Миколи Лисенка, який неодноразово з великим тріумфом давав тут концерти. У різні часи тут виступали золотий голос України Соломія Крушельницька, піаніст Артур Рубінштейн, співак із європейським ім’ям 1930-х, уродженець Буковини Йозеф Шмідт, володарі незрівнянних голосів Енріко Карузо й Пауль Морґанс, французький скрипаль Жак Тібо та інші. У Чернівецькій обласній філармонії працювала відома єврейська артистка Сіді Таль; тут починали своє сходження на велику сцену народні артисти України Софія Ротару, Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Павло Дворський та інші відомі співаки.

Готель «Брістоль»

На рубежі століть, впродовж «золотих» десятиліть модерну, довкола майдану виросли нові будівлі, які склали гідне сусідство будівлі Музичного товариства. Завдяки їм Рудольфспляц набув справді європейського вигляду. Протягом 1905-1906 рр. на південному боці площі коштом місцевих міщан Йозефа Ландау та Макса Майснера постав у стилі віденської сецесії розкішний чотириповерховий будинок із кутовою вежею-еркером – готель «Брістоль», що став архітектурною домінантою площі й усього прилеглого кварталу. Міські легенди подейкують, що в його номерах приймали своїх гостей найдорожчі чернівецькі повії. У цоколі готелю розташовувався ресторан, де задоволені життям гості розтринькували гроші. Від тих часів зберігся розкішний сецесійний напис «Hotel Bristol» угорі на фасаді та дах під червоною черепицею. Сьогодні тут знаходиться гуртожиток Чернівецького медінституту, а перший поверх займає кафе «Картопляна хата».

Свого сучасного вигляду площа Філармонії набула в результаті реконструкції 2004-2005 рр. Після знесення Критого ринку, що з’явився на майдані у 1930-х роках, на його місці амфітеатром облаштували просторий майданчик з музичним фонтаном посередині, який підсвічується увечері. Біля колишнього готелю «Брістоль» розбили скверик зі стильною металевою колонкою для води австрійського часу.

Церква св. Параскеви.

Її будівництво почалося 1844 року біля старої дерев´яної церкви (на декілька десятків метрів південніше). Зараз на місці маленької церкви, навпроти великого храму, стоїть хрест. Священна споруда будувалася за проектом місцевого архітектора А. Павловського. Особливих зусиль доклав тодішній настоятель храму Андрій Васильович, який пожертвував на богоугодну справу власні кошти. Він довів будівлю аж до самого даху, але для продовження робіт йому забракло грошей. Завершити будівництво, яке затягнулося майже на два десятиліття, допоміг Буковинський православний релігійний фонд.

Церква була освячена 5 (17) лютого 1862 року єпископом Євгеном Гакманом на честь преподобної Параскеви Сербської.

Саме у церкві Св. Параскеви відбулась подія, яка стала знаковою для пробудження найчисленнішої громади Буковини: місцеві русини вперше усвідомили себе українцями. Це сталося 29 лютого (за ст. ст.) 1864 року, коли у новозбудованому міському храмі урочисто вшанували 4-ті роковини смерті Кобзаря. Ця ідея народилася у середовищі українських гімназистів та семінаристів міста, які познайомилися з творчістю Шевченка завдяки своїм викладачам. Богослужіння з нагоди роковини відправив отець Сидір Мартинович. В урочистостях взяли участь як православні так і греко-католики.

У радянський час храм було закрито. Тривалий час приміщення церкви використовували під склад, згодом перетворили на шаховий клуб. При цьому всі фрески на стінах були знищені й замальовані. Будівлю церкви повернули віруючим у роки перебудови. На той час від усього церковного інвентарю вціліли лише центральне панікадило (світильник) і великий дзвін.

Православна громада церкви Св. Параскеви одна з перших у Чернівцях перейшла під омофор патріарха Київського і Всієї України Мстислава. Від 1992 року храм тимчасово набув статусу собору. Відтоді цей храм є кафедральним собором Чернівецької єпархії Української православної церкви Київського патріархату.

Сьогодні в церкві святої Параскеви регулярно правляться богослужіння. По неділях тут правиться по три служби підряд. До Великодня 2012 року до храму мають привезти нові дзвони.

При церкві працює недільна школа, де всі діти парафіян можуть брати уроки релігії художнього слова, церковного співу і малювання.

У нарисі, вміщеному в московофільному «письмі літературно-наукоаому» «Родимый листокъ» за 1881 рік, що видавалося в Чернівцях, автор (який сховався під криптонімом Г.Кр.) висловлює своє захоплення церквою Параскеви, що слала окрасою міста: «Мені вона подобається навіть більше, ніж собор кафедральний; щоправда, вона не така величава й імпозантна, як останній, але зате полонить кожного своєю ніжною будівлею, однією лише, але високо круглою банею посередині, двома симетричними вежицями і гарним ганком від входу. Коли ж останнім часом обвели її залізною решіткою, а товариство, створене в нашому місті задля прикрашання його заклало довкола неї щось на кшталт маленького парку, то мило вітає вона кожного, хто, відвідуючи Чернівці, видряпається із двірця (тобто залізничного вокзалу) на високу гору, на котрій наше місто так гарно розляглося»

[C1]Який номер ?

← Предыдущая страница | Следующая страница →