Поделиться Поделиться

Цивільний процесуальний порядок (форма) захисту майнових і особистих немайнових прав та охоронюваних законом інтересів громадян і організацій

Дніпропетровський університет економіки та права

Кафедра права

Електронний конспект лекцій

студентам заочної форми навчання

щодо вивчення дисципліни

«Цивільний процес»

для напряму підготовки

6.030402 – «Правознавство»

Затверджено на засіданні кафедри

Протокол № 1 від 05.12.2007 р.

Дніпропетровськ


Конспект лекцій студентам заочної форми навчання щодо вивчення дисципліни «цивільний процес» / Т.А.Тодорошко. – Дніпропетровськ, ДУЕП, 2007. – 151 с.

Укладач: Т.А.Тодорошко, викладач.

Відповідальний за випуск: О.В. Пушкіна, канд. іст. наук, канд. юр. наук, доцент, зав. кафедри права.

Зміст

Тема 1. Поняття, завдання і джерела цивільного процесуального права України…….................................................................................................3

Тема 2. Принципи цивільного процесу..................................................................16

Тема 3. Цивільні процесуальні правовідносини....................................................25

Тема 4. Сторони у цивільному процесі.................................................................39

Тема 5. Треті особи у цивільному процесі...........................................................46

Тема 6. Участь органів прокуратури у цивільному процесі................................52

Тема 7. Участь у цивільному процесі органів державної влади, органів місцевого самоврядування та осіб, яким надано законом право захищати права і свободи інших осіб .....................................................63

Тема 8. Представництво у цивільному процесі....................................................71

Тема 9. Цивільні процесуальні строки..................................................................80

Тема 10. Підвідомчість цивільних справ. Підсудність цивільних справ.............87

Тема 11. Витрати провадження цивільної справи..................................................97

Тема 12. Санкції цивільного процесуального права........................................113

Тема 13. Докази і доказування у цивільному процесі..................................125


ЛЕКЦІЯ 1. Поняття, завдання і джерела цивільного процесуального права України.

Цивільний процесуальний порядок (форма) захисту майнових і особистих немайнових прав та охоронюваних законом інтересів громадян і організацій.

Важливим елементом розбудови правової держави і громадянського суспільства в Україні є створення дійового механізму захисту конституційних прав, свобод та законних інтересів фізичних та юридичних осіб. У разі порушення прав громадян або організацій з боку інших осіб і при відсутності добровільного поновлення порушеного права виникає об'єктивна необхідність застосування відповідних способів захисту права стосовно зобов'язаної сторони.

Будь-яка заінтересована особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за охороною свого права і захистити його відповідним способом, передбаченим законом. Спосіб захисту права - категорія матеріального права. У Цивільному кодексі України встановлені такі способи захисту цивільних прав, як визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; при­мусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб ( ч. 2 ст. 16 ЦК). Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК).

Від поняття „спосіб захисту права" відрізняється поняття „форма захисту права". Форма захисту права - категорія процесуального характеру. Під формою захисту права слід розуміти визначену законом діяльність компетентних органів по захисту права, яка полягає у встановленні фактичних обставин цивільної справи, застосуванні норм права, ви­значенні способу захисту права і винесенні рішення. Засто­сування перерахованих у законі способів захисту права, тобто визначених примусових заходів до порушника права, може здійснюватися не однією, а кількома формами захисту права.

Різноманіття форм захисту права спричиняється впливом ряду факторів - специфікою прав, які підлягають захисту чи охороні; складністю чи, навпаки, простотою пізнання правовідносин і прав, які належить захищати, рівнем розвитку демократичних процесів у суспільстві, правовими традиціями.

Чинне законодавство України передбачає судову, гро­мадську, адміністративну, нотаріальну форми захисту та самозахист цивільних прав і законних інтересів громадян і організацій.

Громадська форма захисту права передбачає розв'язання спору між суб'єктами уповноваженими громадськими орга­нізаціями (профспілками, комісіями по трудових спорах тощо). Різновидом громадської форми захисту є третейські суди, які не наділені судовою владою, оскільки не здійснюють правосуддя, а створюються для розгляду і вирішення кон­кретної справи в цивільних і господарських правовідносинах.

Адміністративна форма захисту права полягає в тому, що у випадках, передбачених законом, Президент України, органи виконавчої влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування мають право прийняти рішення про захист та відновлення цивільних прав у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом (ст. 17 ЦК).

Нотаріальна форма захисту права передбачає діяльність нотаріусів та інших уповноважених державою осіб відповідно до визначеноїзаконом процедури по захисту і охороні прав та інтересів як фізичних, так і юридичних осіб, яка здійсню­ється за вимогою правомочних осіб і під державним контролем (нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі - ст. 18 ЦК).

Згідно з новим цивільним законодавством однією із форм захисту цивільних прав є самозахист. Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Формами самозахисту є необхідна оборона; завдання шкоди у стані крайньої необхідності за умови, що завдана шкода менша, ніж та, яка загрожувала; притримання майна кредитором до виконання зобов'язання.

Судова форма захисту права є найбільш ефективною. Це пов'язано з тим, що судовий захист здійснюють спеціальні органи - суди. Вони вирішують заявлені вимоги, і їх діяльність детально регламентована нормами матеріального і проце­суального права. Вона забезпечує надійні гарантії законності, встановлення реально існуючих прав і обов'язків осіб, які беруть участь у розгляді цивільної справи.

Діяльність судів є демократичною формою захисту права, орієнтованою насамперед на захист прав і законних інтересів громадян, а також у визначених межах - і організацій. Право на судовий захист - конституційне право. Кожному гаран­тується право на захист його прав і свобод судом (ст.55 Конституції України).

Судова влада в Україні здійснюється у формі цивільного, господарського та кримінального судочинства. Розгляд цивільних прав здійснюється судами в процесі цивільного судочинства (цивільного процесу).

Цивільна процесуальна форма - це встановлений ци­вільним процесуальним правом порядок розгляду і вирішення цивільних справ судами загальної юрисдикції. Визначальною рисою цивільної процесуальної форми як моделі будь-якої цивільної справи є система вимог, закріплених нормами цивільного процесуального права. Це послідовний порядок розгляду і вирішення цивільної справи, діяльності всіх без виключення осіб, які беруть участь у процесі, який включає визначену систему гарантій і спрямований на досягнення кінцевої мети - відновлення права чи захисту охоронюваного законом інтересу. Цивільно-процесуальна форма викладена в ЦПК, у зв'язку з цим вона повинна сприйматися як система правових вимог, які пред'являються до кожного здійснюваного в цивільному судочинстві процесуального акта.

Як вказує В.І. Тертишніков, цивільна процесуальна форма характеризується наявністю трьох ознак: провадження, стадій і процесуального режиму. Ці три ознаки свідчать, у свою чергу, про наявність цивільної процесуальної форми в тій чи іншій діяльності.

Провадження - це система цивільних процесуальних дій, об'єднаних кінцевою процесуальною метою (розгляд і вирі­шення цивільної справи).

Стадія - це система цивільних процесуальних дій, об'єднаних найближчою процесуальною метою. Наприклад, відповідно до ст.130 ЦПК метою проведення попереднього судового засідання є забезпечення своєчасного і правиль­ного розгляду і вирішення справи.

Процесуальний режим - це ступінь урегульованості, напруженості судової процедури. Залежно від процесуаль­ного режиму і розрізняють цивільну процесуальну, господарсько-процесуальну, громадсько-процесуальну та інші процесуальні форми. Не може бути загальної процесуальної форми для всіх юрисдикційних органів.

Цивільна процесуальна форма має два різновиди: усний та письмовий. Усна процесуальна форма визначає порядок усного викладення в суді відповідних вимог, які згодом відображаються у протоколі судового засідання. Письмова процесуальна форма встановлює склад процесуальних документів, які подаються до суду учасниками процесу, вказує реквізити кожного з них, визначає послідовність викладення тексту, а також умови, за яких процесуальні документи залишаються без руху чи повертаються заявнику.

Цивільна процесуальна форма структурно складається з приватних процесуальних форм (сукупності форм окремих процесуальних правовідносин), що у системі складають цивільні процесуальні форми окремих стадій, а останні, у свою чергу, входять до системних утворень - цивільних проце­суальних форм окремих видів провадження.

Для того, щоб у суді виникла цивільна справа, зацікавлена особа звертається до суду із заявою (позовом, скаргою, заявою у справах окремого провадження), у якій викладає свої вимоги й обґрунтовує їх. Суддя перевіряє, чи відноситься до ведення суду розгляд і вирішення спірних правовідносин.

Якщо на зазначені в заяві вимоги поширюється судова форма захисту, суддя виносить ухвалу про прийняття позовної заяви до свого провадження, і з цього моменту виникають цивільна справа і судочинство по цій справі.

Суд, зацікавлені особи, інші учасники (свідки, експерти, перекладачі, представники) у процесі розгляду і вирішення справи здійснюють ряд дій (беруть участь у засіданні суду, дають пояснення, показання, заявляють клопотання і т.д.). Всі дії суду, осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу, пов'язані з розглядом справи, ухваленням рішення, його оскарженням, виконанням, можуть відбуватися тільки в рамках норм чинного процесуального закону, і тому є процесуальними діями, сукупність яких утворює цивільний процес (цивільне судочинство).

Цивільний процес охоплює процесуальні дії суду, сторін, інших учасників процесу, їх процесуальні права й обов'язки. Суду, всім іншим учасникам для досягнення цілей участі в процесі законом надаються визначені процесуальні права з покладанням на них відповідних процесуальних обов'язків. Процесуальні права й обов'язки реалізуються в ході процесу. Наприклад, право на звернення до суду реалізується шляхом подачі позовної заяви, право на захист проти позову - шляхом подачі заперечень на нього чи пред'явлення зустрічного позову. Праву позивача і відповідача брати участь у судовому засіданні відповідає обов'язок суду належним чином спо­вістити сторони про час і місце засідання. Учасники процесу вступають із судом як владним органом у суспільні відносини, які регулюються нормами цивільного процесуального права і тому є цивільними процесуальними відносинами.

Таким чином, цивільний процес є єдністю процесуальних дій, процесуальних прав і обов'язків суду, інших учасників процесу. Головний, але не єдиний суб'єкт цивільно-проце­суальної діяльності - суд (першої інстанції, апеляційний тощо). Процес включає діяльність інших осіб, зацікавлених у результаті справи: позивачів, відповідачів; третіх осіб; заявників по справах окремого провадження. Зацікавленим у результаті справи громадянам і організаціям, їх представникам процесуальний закон забезпечує можливість активної участі на всіх стадіях процесу. Суд як головний його учасник повинен не лише дотримуватися всіх процесуальних норм права, а й домагатися виконання їх всіма учасниками цивільного процесу.

Своєрідність відносин, що виникають у процесі судової діяльності, полягає в тому, що вони можуть здійснюватися тільки в порядку і формах, встановлених нормами цивільного процесуального права, а всі учасники процесу наділяються законом визначеними процесуальними правами й обов'язками.

У процесі зазначеної діяльності відбуваються лише ті дії, які заздалегідь передбачені процесуальними нормами, і тому цивільні процесуальні відносини завжди виступають у формі процесуальних правовідносин, а сам цивільний процес (цивільне судочинство) являє собою нерозривний зв'язок (систему) дій і правовідносин.

Таким чином, діяльність суду, а також осіб, які беруть участь у процесі, протікає в особливій формі, яка називається процесуальною.

Характерні риси цивільної процесуальної форми по­лягають у наступному:

а) порядок розгляду і вирішення судових справ заздалегідь визначений нормами процесуального права;

б) зацікавлені в результаті справи особи користуються правом брати участь у судовому засіданні при розгляді справи і відстоювати свої права та інтереси;

в) судове рішення в справі повинне базуватися на фактах, встановлених у судовому засіданні за допомогою доказів, і відповідати закону.

Значення цивільної процесуальної форми захисту права полягає в тому, що вона:

1) забезпечує зацікавленим у результатах справи особам визначені правові гарантії правильності вирішення спору, рівність процесуальних прав і процесуальних обов'язків;

2) зобов'язує розглядати і вирішувати спори щодо суб'єктивного права і при цьому суворо дотримуватися норм матеріального і процесуального права, виносити в судовому засіданні законні та обґрунтовані рішення з дотриманням встановлених законом чи іншими нормативними актами процесуальних гарантій для осіб, які беруть участь у справі.

← Предыдущая страница | Следующая страница →