Поделиться Поделиться

Чому у III Універсалі ЦР обстоювалася територіальна автономія і лише у IV Універсалі проголошувалася політична самостійність України

Охарактерезуйте розстановку політичних сил в Україні весною 1917р. Чим пояснити появу на політичній арені Центральної Ради? Які фактори зумовили швидке зростання її авторитету та популярність?

Після Лютневої революції розгорнулася легальна політична діяльність українських національних партій. Наймасовішою з них була Українська партія соціалістів - революціонерів (УПСР), членів якої називали українськими есерами. Визначним лідером цієї партії був М. Грушевський, що перейшов до УПСР від українських лібералів. Серед інших відомих діячів цієї партії виділялися В. Голубович, М. Ковалевський, О. Сверстюк, П. Христюк та ін. Есери виступали за глибокі аграрні перетворення в інтересах селянства, ліквідацію поміщицького землеволодіння. В галузі національно - державних відносин обстоювали автономію України у складі Російської держави.

Другою за чисельністю і впливом політичною партією була Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП), яку ще називали партією українських есдеків. Її керівниками були В.Винниченко, І.Мазепа, С. Петлюра, М. Порш та ін. УСДРП виступала за демократичний розвиток України з соціалістичною перспективою, за її автономність у складі федеративної Росії.

Частина українського суспільства ліберально-демократичної спрямованості обєдналася в Українську партію соціалістів-федералістів (УПСФ), або партію есерів. З соціалізмом ця партія не мала нічого спільного, а її назва була прийнята з тактичних міркувань. Есефи виступали за глибоке реформування народного господарства й аграрну реформу при збереженні приватної власності, за парламентську республіку. З Росією Україна мала будувати відносини на федеративних засадах. УПСФ була нечисленною партією, але у її складі були такі авторитетні діячі українського національно-визвольного руху, як А. Ніковський, Д. Дорошенко, І. Фещенко-Чопівський, С. Єфремов, О. Лотоцький, С. Шелухин та ін.

Заможні верстви (українські поміщики, багатоземельне селянство тощо) схилялися до консервативної політичної течії, яку представляла Українська демократично-хліборобська партія (УДХП). На чолі УДХП стояли брати Сергій і Володимир Шемети і В. Липинський. УДХП спиралася на традиційні цінності українського суспільства – приватну власність і хуторянське селянське господарство. Демократи – хлібороби не обмежувалися автономією України і були схильні визнати необхідність її незалежності. У цьому відношенні вони зближалися з відкрито самостійницькою Українською народною партією (брати О. та А. Макаренки, І.Липа, О. Андрієвський, І. Луценко), яка відновила свою діяльність після Лютневої революції.

Крім українських національних партій, в Україні діяли загальноросійські партії: конституційні демократи (кадети), соціалісти-революціонери (есери), соціал-демократи (більшовики і меншовики) та ін. Ця строката політична палітра доповнювалася філіями загальноросійських єврейських, польських та інших партій національних меншин. Політичні партії були одним із важливих чинників революційного розвитку 1917 р.

ЦР

Російська революція, що почалася в лютому 1917, була поштовхом для піднесення національно-визвольного руху українського народу. В Україну звістка про повалення самодержавства прийшла на початку березня 1917 р. За ініціативою Товариства українських поступовців(ТУП) і Української соціал-демократичної робітничої партії(УСДРП) в Києві 3 березня 1917 було скликано представників політичних, громадських, культурних та професійних організацій. Цього ж дня, на засіданні делегатів, було оголошено про створення громадського комітету.

В новоутвореному комітеті не було єдиної думки щодо майбутнього статусу України. Самостійники на чолі з М. Міхновським виступали за негайне проголошення незалежності. Автономісти (В. Винниченко, Д. Дорошенко і їх прихильники з ТУПу) бачили Україну автономною республікою у федеративному союзі з Росією.

Таким чином, сформувалися два центри національних сил з різними поглядами на державно-політичну організацію. Прагнучи уникнути розколу в національному русі, керівники обох організацій погодилися на створення об'єднаної організації, яка отримала назву Української Центральної Ради. Самостійники пішли на об'єднання з федералістами, бо сподівалися, що розвиток революції приведе останніх до визнання необхідності незалежності України. Але ці сповідання збулися не скоро.

Швидкому зростанню авторитету, популярності та впливовості цього органу влади сприяло те, що він обстоював близькі та зрозумілі народу ідеї національно-територіальної автономії та популярні ідеї соціалізму. Значну роль у цьому процесі відіграв і демократичний та всеохоплюючий принцип формування Центральної Ради, адже з самого початку свого існування вона була уособленням трьох представництв: національного, соціально-класового та територіального. Такі ідейні засади та організаційні основи значною мірою забезпечили їй широку народну підтримку. Свою прихильність до Центральної Ради висловили військовий, селянський та робітничий всеукраїнські з´їзди, скликані в травні 1917 р.


Чому у III Універсалі ЦР обстоювалася територіальна автономія і лише у IV Універсалі проголошувалася політична самостійність України

На звістку про більшовицький переворот у Петрограді Центральна Рада прийняла таку резолюцію: "Визнаючи, що влада як у державі, так і в кожнім окремім краї повинна перейти до рук усієї революційної демократії, вважаючи недопустимим перехід усієї влади виключно до рук Рад Робітничих і Солдатських Депутатів, які є лише частиною організованої революційної демократії, Українська Центральна Рада через це висловлюється проти повстання в Петрограді".

На засіданні Малої Ради 20 листопада проф. Грушевський по довшій розмові про необхідність рятувати край перед анархією, посилаючись на резолюцію 3-го Всеукраїнського Військового Конгресу, прочитав Третій Універсал. В ньому, між іншим, говорилося: однині Україна стає Народною Республікою. Не відділяючись від Республіки Російської і зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими допомогти всій Росії, щоб уся Республіка Російська стала федерацією рівних і вільних народів.

Згідно з цим Універсалом, до Української Республіки мали входити губернії: Київська, Волинська, Подільська, Чернігівська, Полтавська, Харківська, Херсонська і Таврійська (без Криму), а долю Курщини, Холмщини, Вороніжчини й інших територій з українською більшістю мала вирішити організована воля самого населення.

Третій Універсал скасував приватну власність, націоналізував поміщицьке, монастирське, казенне та церковне майно; встановив 8-годинний робочий день, скасував смертну кару за злочини і проголосив загальну амністію всім політичним і кримінальним злочинцям; дав всім національним меншинам в Україні повні права й свободу.

Щонайважніше, він призначив всенародні вибори до Українських Установчих Зборів на 27 грудня 1917 року, а їх перше загальне зібрання мало бути скликане 9 січня (старого стилю) 1918 року.

Щоправда, Третій Універсал проголосив Українську Народну Республіку, але ще в федерації з Росією, де вже всерйоз засіли більшовики, від яких Центральна Рада не мала жодного запевнення, що вони шануватимуть угоду з Тимчасовим правлінням Керенського. Із заяв більшовицьких делегатів у Центральній Раді було відоме їх негативне ставлення до автономії України, і вже з тієї причини обстоювати далі федерацію з Москвою було великою помилкою українських соціалістів. І ця помилка мала вагомі й трагічні наслідки на розвій дальших подій в Україні.

Крім того, проголошення автономної України, хоч і в федерації з Росією, поставило проти нової республіки всіх московських кадетів, які зараз же виявили їй непослух, дарма що вона прийняла їх, оборонила від смерті і дала повні громадянські права.

Нарешті, Третій Універсал, що проголошував націоналізацію землі, не викликав ентузіазму землевласників, а між ними селян, а також поставив в опозицію до Центральної Ради кола вищого й нижчого духовенства, від якого відбирав споконвічне церковну землю, що була основою його прожитку та тримання церковних інституцій. Універсал не згадував, яку держава думає дати компенсацію за ці землі, ані які будуть спроможності утримати ці інституції.

Центральна Рада не мала регулярного війська, бо всяке військо вважала "знаряддям поневолення пануючого класу над працюючим народом", тому її нечисленні сили уступали новій червоній гвардії, яка була створена з москалів, латишів, китайців і мадярів.

Українські селянські маси не були виховані в національному дусі, а до того настроєні на "поділ десятин", тепер слухали більшовицьких, приємних вухам лозунгів "про рай на землі", заховували нейтралітет або навіть помагали їм, не розуміючи, що самі готовлять собі нову неволю.

В хвилині найвищої загрози для держави Рада Міністрів на скору руку організувала добровольців. На додаток між правими і лівими партіями Центральної Ради виникла незгода. Щоправда, більшість соціалістів була проти більшовицької агресії, але ліві угрупування готувались навіть завести у себе радянський режим у надії, що він паралізує більшовицьку пропаганду між селянами. Навіть сам Винниченко прихилявся до них і радив усунути або навіть ув'язнити членів Ради Міністрів і заступити їх іншими. Сам Винниченко відмовився від прем'єрства, а Симон Петлюра пішов з військами на фронт.

До цього часу в Бресті більшовицькі делегати визнавали українських учасників переговорів, але, коли більшовицька навала докочувалась до Києва, Лев Троцький привіз із собою до Бреста українську делегацію від "Харківської Республіки", переконуючи Центральні держави, що саме вона представляє тепер більшість українського населення. Становище українських делегатів ускладнювалось ще й тим, що Третій Універсал, щоправда, проголосив Українську Республіку, але ще в федерації з Росією, і тепер Лев Бронштейн-Троцький посилався на те, бо підписувати мир могла лише суверенна держава. Тоді Центральна Рада вирішила прискорити проголошення самостійності України.

На засіданні Малої Ради 22-24 січня 1918 року схвалено остаточний текст Четвертого Універсалу про повну суверенність України. Він був прийнятий на пленарному засіданні в ніч під 25 січня, але має дату 22 січня 1918 року. Таким чином, під впливом делегацій Центральних держав і під напором більшовицьких частин сталося те, що могло і повинно було статися навесні 1917 року, коли уся Московщина звивалася в судомах анархії.

У Четвертому Універсалі говорилось: "Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою Українського народу... " Універсал стверджував, що Україна хоче жити в мирі з усіма сусідами, але жоден з них не сміє втручатися в її внутрішні справи. Універсал доручав урядові довести до кінця переговори з Центральними державами і укласти з ними мир; демобілізувати армію, яка по укладенні миру буде заступлена міліцією; роздати всю землю селянам без викупу на початку весняних робіт; ліси, води і підземні багатства краю можуть бути націоналізовані; всі фабрики і заводи негайно мають перейти на мирну продукцію, бо цивільне населення терпить великі недостачі. Уряд має подбати, щоб ніхто не використовував громадян при ввозі чи вивозі товарів за кордон, тому держава бере під свій контроль всі банки. Скоро мають бути скликані Українські Установчі Збори, що схвалять Конституцію Української Народної Республіки.

Генеральний Секретаріат було перейменовано на Раду Народних Міністрів, головою якого обрано Винниченка.


3) Охарактеризуйте досягненя, прорахунки та помилки Центральної Ради.

Здобутки УЦР:

§ Створено передумови для національно-культурного розвитку України

§ Національні меншини отримали право національно-персональної автономії

§ Були продовжені державотворчі традиції українського народу

§ Залучення до політичного життя великих мас українства, набуття досвіду політичної боротьби

§ Пробудження національної самосвідомості

§ Розпочато процес соціально-економічних перетворень

§ Демократизація суспільно-політичного життя

§ Було закладено основи мирної зовнішньої політики України

Прорахунки УЦР:

§ Ігнорування такого важливого чинника в державотворчому процесі, як армія .

§ Не вдалося налагодити рівноправні відносини із сусідніми і великими державами, домогтися справжнього міжнародного визнання

§ Непослідовність у реалізації соціально-економічної політики

§ Сліпе слідування соціалістичній доктрині

§ Не вдалося сформувати дієвого державного апарату, налагодити постачання міст продовольством, забезпечити порядок і законність

§ Не вдалося нейтралізувати соціальну демагогію більшовиків

§ Захопленість ідеєю федералізму, намагання втілити її в життя за будь-яких обставин

Історичне значення УЦР:

§ Підняла на новий щабель ідею української державності

§ Діяльність Центральної Ради викликала захоплення і була підтримана численними представниками різноманітних верств населення України

§ Центральна Рада практично здійснила одвічні прагнення українського народу до свободи і незалежності

§ Боротьба під прапором Української революції на своїх героїчних прикладах підготувала покоління, які вибороли незалежність України


4)Чому генералу П.Скоропадському вдалося захопити владу в Україні? Чому, на ваш погляд, проявилася сильні сторони його лади, а в чому непослідовність гетьманату?

29 квітня 1918 року внаслідок державного перевороту Павло Скоропадський взяв владу в Україні. Більшість партій та верств населення відмовили Центральній Раді та її Раді Міністрів у підтримці, тому переворот пройшов майже без пострілів та крові, лише в сутичці із січовими стрільцями загинуло троє вірних гетьманові офіцерів. Головною причиною успішності перевороту був параліч Центральної Ради. В Софіївському соборі єпископ Никодим миропомазав Гетьмана, а на Софіївському майдані відслужили урочистий молебен. Тоді ж було опубліковано «Грамоту до всього українського народу», де Гетьман заявляв, що взяв на себе тимчасово всю повноту влади. Відповідно до цього документу, Центральну Раду й усі земельні комітети розпускали, міністрів та їх товаришів звільняли з посад, а рядовим державним службовцям належало продовжувати роботу. Було відновлено право приватної власності. Гетьман також повідомляв, що незабаром видасть закон про вибори до Українського Сейму. Було обіцяно «забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці». До скликання Сейму в Україні мали діяти «Закони про тимчасовий державний устрій України», видані того ж самого дня. У них були визначені головні напрями діяльності Гетьмана у політичній сфері, організації державного управління, дані гарантії громадянських прав населення, оголошено про встановлення Української Держави замість Української Народної Республіки.

Таким чином, гетьмянщина проiснувала в Укр. 7,5 мысяцiв, з 29 квiтня по 14 грудня 1918 р. Весь цей час був заповнений боротьбою за збереження влади. Гетьманський уряд так i не створив власної укр. армії I знаходився у повнiй залежностi вiд окупантiв. Орiэнтацыя П. Скоропатського I його прихильникiв на великих промисловцiв, право приватноъ власностi, вилучення землi у селян, повну полiтичну безправнiсть громадян, пiдтримку репесивних заходiв окупантiв викликала ненависть I опiр гетьманщинi у переважної частини населення укр.

Разом з тим слыд вiдзначити, що гетьманському уряду вдалося досягти певних успiхiв у сфері міжнародних відносин, визначенні суверенітету Укр., а також у сфері науки, освіти, культури. Деякі успіхи були і в галузі економіки: була відновлена укр. Грошова система, засновані нові банки, підготовлений проект земельної реформи, відновився регулярний залізничний рух. Була також покращена робота суду, створено Сенат, прийняті нові закони.


5)Коли і як виникла Директорія УНР? Які фактори визначили своєрідність політичного курсу Директорії? Чи був цей курс перспективним?

14 листопада 1918 р. у Киэві выдбулося напівлегальне засідання Укр. Нац. Союзу, на якому було прийнято рышення розгорнути велику боротьбу за владу. З ціэю метою члени засідання сформували керывний орган – Директорію. У початковий етап існування Директорії у виробленні її політичного курсу активну роль відіграв Володимир Винниченко.

Відразу після зайняття Києва (14 грудня 1918 року) Директорія оприлюднила ряд свідоцтв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії. Була прийнята постанова про негайне звільнення всіх призначених при гетьмані чиновників. Уряд мав намір позбавити промислову й аграрну буржуазію виборчих прав. Владу на місцях передбачалося передати Трудовим радам селян, робітників та трудової інтелігенції. Через такий радикалізм Директорія залишилася без підтримки переважної більшості спеціалістів, промисловців та чиновників державного апарату. Революційна стихія селянства виявилася неспроможною протистояти наступові регулярних радянських військ і стала перероджуватись в руйнівну анархію.

26 грудня 1918 року Директорія видала Декларацію, з прийняттям якої почалася аграрна реформа та в якій Директорія УНР заявила про намір експропріювати державні, церковні та великі приватні землеволодіння для перерозподілу їх серед селян. Було задекларовано про вилучення землі у поміщиків без викупу, але щоб їх заспокоїти, було обіцяно: компенсацію затрат на різноманітні (агротехнічні, меліоративні тощо) вдосконалення, раніше проведені у маєтках; оголошено про недоторканність земель промислових підприємств і цукрових заводів; за землевласниками залишались будинки, де вони до цього жили, породиста худоба, виноградники; конфіскації не підлягали землі іноземних підданих. Але, незважаючи на ці досить помірковані заходи, поміщики і буржуазія в Україні були незадоволені політикою Директорії, яка відкрито ігнорувала їхні інтереси. У руках деяких заможних селян залишилися ділянки площею до 15 десятин землі. Але більшість селян розцінили ці заходи як пропоміщицькі, і це у свою чергу розширювало простори для більшовицької агітації.

Зовнішня політика

Директорії вдалося досягнути розширення міжнародних зв'язків УНР. Україну визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватикан, Італія і ряд інших держав. Але їй не вдалося налагодити нормальних стосунків з країнами, від яких залежала доля УНР: радянською Росією, державами Антанти та Польщею.

31 грудня 1918 року Директорія запропонувала Раді Народних Комісарів РСФРР переговори про мир. Раднарком погодився на переговори, попри те, що не визнавав Директорію представницьким органом українського народу. Під час переговорів радянська сторона відкинула звинувачення у веденні неоголошеної війни, лицемірно заявивши, що ніяких регулярних російських військ в Україні немає. Зі свого боку, Директорія не погодилася на об'єднання Директорії з українським радянським урядом і відмовилася прийняти інші вимоги, що означали самоліквідацію УНР.Серед укр. Партій, які входили до Національного союзу, не було эдності, не була також і загальна лінія здійснюваної політики. В кінці березня – першій половині квітня 1919 р. основні сили Директорії практично були розбиті радянськими військами. Уряд УНР переїхав в Східну Галичину.


6)Охарактерезуйте політику «воєнного комунізму»: причини, зміст, результати

На весні 1919 р. Радянська влада була знову встановлена на переважній частині територій Укр. «Воэнний комунізм» як ситема складався повільно і набув деякоъ завершеності лише у кінці громадянськоъ війни. Найхарактернішими рисами його стали прискорені темпи націоналізації промисловості, не тільки великої, але й середньої і дрібної, згортання товарно-грошових відносин, заміна товарного ринку як універсального регулятора економыки всілякими розкладками, серед яких найбільш широко використовувалася продовольча. Характерними для «воэнного комунізму були також різномінітні надзвичайні заходи: трудові мобілізації, мілітаризація праці, нормований розподіл продуктів без врахування особистих затрат, продуктивносты праці, кваліфікації робітника.

Наслідки

Політика воєнного комунізму зламала господарство, саме її наслідком стало різке скорочення виробництва зерна. Водночас із загостренням дефіциту продуктів харчування великі райони Південної Росії та України охопила посуха, наслідком чого став голод 1921—1922 років, що забрав життя мільйонів людей в Україні та у Поволжі. Але — на відміну від своєї майбутньої поведінки — радянський уряд не приховував наявності голоду й організував у країні та за кордоном масову кампанію допомоги голодуючим.

Катастрофічне становище в економіці призвело до різкого зростання невдоволення більшовиками, що вилилося у військові заколоти, великі робітничі страйки та селянські повстання, які у 1921 році охопили Росію та Україну. Хоч Червона армія й Чека нещадно придушували ці повстання (наприклад, для придушення Тамбовського повстання була використана хімічна зброя), Ленін був змушений визнати провал політики воєнного комунізму й необхідність піти на поступки, особливо селянам.


7)Розкрийте причини, завдання, мету нової економічної політики та особливості її проведення в Україні.

Причини переходу до непу:

- глибока соціально-економічна і політична криза більшовицького режиму;

- тотальна господарська розруха, різке скорочення промислового та сільськогосподарського виробництва;

- масові повстання селян, робітників, солдат і матросів;

- політична та економічна ізоляція більшовиків на міжнародній арені;

- спад світового комуністичного руху, не виправдання надій більшовиків на світову революцію;

- намагання утримати владу в будь-який спосіб.

Введення продподатку. У березні 1921 р. 10 з'їзд РКП(б) проголосив заміну продовольчої розкладки продовольчим податком. Це був перший і найголовніший крок до непу.

Особливості проведення непу :

- заміна продрозкладки продподатком;

- бідні селяни звільнялися від податку;

- після сплати продподатку селяни здобули право вільно розпоряджатися плодами своєї праці, продавати їх; це сприяло підвищенню матеріальної зацікавленості селян у виробництві сільськогосподарської продукції;

- передача дрібних і середніх підприємств приватним власникам;

- відродження торгівлі і товарно-грошових відносин, дозвіл на приватну торгівлю;

- ліквідація безплатних послуг;

- здача в оренду, концесію частини дрібних і середніх підприємств;

- впровадження системи вільного найму робочої сили, матеріальне стимулювання працівників;

- введення червонця;

- децентралізація системи управління:

- розвиток підприємництва;

- розвиток кредитної, виробничої, збутової кооперації.

Особливості непу в Україні.

неп в Україні з’явився пізніше. У 1921 р. ситуація в Україні не змінилася. У деяких губерніях розмір продподатку рівнявався вилученню усього зерна. Радянське керівництво викачувало ресурси з україни силовими методами. На інтереси українського селянства не зважали. У цьому і полягає особливість переходу до непу в Україні. Крім того в Україні також були: більші податки, ніж в інших радянських республіках; впровадження непу супроводжувалося боротьбою із селянським повстанським рухом.

Реально неп почався в Україні лише на початку 1922 р. А голод, що охопив райони півдня України в 1921-1922 pp., ще більше віддалив нормалізацію ситуації в сільському господарстві.

Лише 26 липня 1922 р. ВУЦВК законодавчо закріпив право приватної власності на майно фабрично-заводських, торгових та інших підприємств. На місцях спостерігалося масове незадоволення непом, бо за роки громадянської війни у панівної партії та мільйонів громадян виробилася стійка звичка до централізовано-розподільчих методів господарства. Оскільки жовтневий переворот здійснився під гаслом соціальної рівності, майнове розшарування при непі викликало в одних обурення, в інших - розчарування.


← Предыдущая страница | Следующая страница →