Поделиться Поделиться

Ще більше відрізнялись від політичних ідеалів Платона та Аристотеля державно-правові погляди стоїків, підвалинами вчення яких були свобода особи і природне право

Течія стоїцизму існувала дуже довго — від IV— III ст. до н. е. до І—П ст. н. е. та була досить впливовою у філософській думці того часу. Прибічники цієї школи вважали, що всесвіт керується долею, яка є загальним природним законом, що одночасно має божественний характер.

Звідси випливала головна етична вимога стоїцизму — жити згідно з природою, що означало жити відповідно до розуму, природного (або загального) закону світобудови, вести чесне і добросовісне життя. Воля, як розумне прагнення, протилежна хотінню. З цим пов'язане і поняття обов'язку, як чогось належного. В основі людського співжиття лежить, на думку стоїків, природний потяг людей до собі подібних, їхній природний зв'язок між собою. Відповідно, держава у стоїків виступає не як штучне, умовне, договірне утворення, а як природний утвір.

Відповідність зв'язків і відносин людей загальному законові є основою та підставою справедливості. Виходячи з цього, стоїки розглядали всіх людей як громадян єдиної світової держави (космополісу), а конкретну особу — як громадянина всесвіту. Такий підхід заперечував полісну форму держави з її інститутами.

Ідею стоїків про долю як загальний природний закон, що скеровує функціонування всесвіту, обстоював грецький історик Полібій (бл. 200— бл. 120 до н. е.). Зокрема, досліджуючи відтинок часу, впродовж якого було встановлено панування Риму над усім Середземномор'ям, він розглядав долю як історичну категорію, що уособлює внутрішні закономірності єдиного історичного процесу.

Держава, за його вченням, виникає звичайним чином завдяки цьому процесові, а на відносини людей суттєво впливає форма держави.

Полібій намагався пояснити процес зміни форм держави. Роздумуючи у своєму творі "Історія в сорока книжках" про царську владу, тиранію, аристократію, олігархію, демократію та охлократію, він дійшов висновку, що вони заступають одна одну за велінням долі, згідно з природним законом.

Усього, згідно з Полівієм, є шість основних форм держави, які, в порядку їхнього природного виникнення і зміни, посідають такі місця в межах свого повного циклу: царство (царська влада), тиранія, аристократія, олігархія, демократія, охлократія. Первісний вождь-самодержець непомітно і природно перетворюється, за концепцією Полібія, в царя, тією мірою, якою "...царство розуму заступає панування відваги і сили". Царська влада наділяє кожного за заслугами, а піддані підпорядковуються їй не стільки від страху насильства, скільки за велінням розуму і з доброї волі.

З часом царська влада стає спадковою. Царі змінюють попередній спосіб життя з його простотою і піклуванням про підданих, починають надміру віддаватися розкошам. Внаслідок спричинених цим заздрощів, ненависті, незадоволення і гніву підданих "царство перетворюється в тиранію". Цей стан і форму держави Полібій характеризував як початок занепаду влади.

Тиранія — час змов проти володарів. Але ці змови походять від людей шляхетних і відважних, які не бажають терпіти свавілля тирана. За підтримки народу ці шляхетні люди скидають тирана і утверджують аристократію. Таку форму держави Полібій характеризував як таке правління меншості, що встановлюється за згодою народу і за якого ті, хто править, є "найсправедливіші й найрозсудливіші за вибором".

Попервах аристократичні правителі керуються в усіх справах турботою про "спільне благо". Коли ж влада в аристократії стає спадковою і опиняється в руках людей "абсолютно незнайомих з вимогами суспільної рівності та свободи", аристократія перетворюється на олігархію. Тут панують зловживання владою, зажерливість та беззаконня.

Виступ народу проти олігархії супроводжується вбивством одних і вигнанням інших. Не довіряючи попереднім формам правління, народ установлює демократію та бере на себе клопіт про державу. Демократією Полібій уважав такий устрій, за якого вирішальна сила належить рішенням більшості народу, панує підпорядкування законові та традиційна пошана до богів, батьків і старших. Але, поступово відходячи від цих цінностей, натовп вибирає собі вождем відважного честолюбця (демагога), а сам усувається від державних справ. Відтак демократія вироджується в охлократію.

Охлократія за змістом є переродженням демократії, найгіршою формою правління. Соціальні негаразди в суспільстві, що супроводжують охлократію, підштовхують людей до пошуку способів удосконалення державності; вони об'єднуються навколо найавторитетнішої особи і вибирають її правителем — царем. З цього починається, за його вченням, новий цикл розвитку і зміни форм правління.

← Предыдущая страница | Следующая страница →