Поделиться Поделиться

Що уособлюють вишні Шевченка? А що є вишні у Антонича?

Як ще називають нереальні перетворення людини у рослину, тварину, комаху?

СЛОВНИКОВА РОБОТА

1. Символ – художній образ, який умовно відбиває яку-небудь думку.

2. Архетип – прообраз, закорінений у глибинах колективної свідомості.

3. Сфрагіта – уживання імені чи прізвища певного автора в написаному ним творі.

Звернення Б.-І. Антонича до такого творчого досвіду письменства зумовлювалося не його прагненням заповнити своєю постаттю ліричний простір. Поет керувався іншими настановами. Він уважав себе рівновеликим будь-якій істоті чи рослині, був позбавлений амбітних уявлень про людину як «царя природи». І все ж невипадкове його «перевтілення» в «хруща», адже йдеться про входження у всесвіт шевченківської лірики, в якій Б.-І. Антонич посідає скромне місце, уособлюючись в образі хруща (пригадаймо відомий вірш «Садок вишневий коло хати, Хрущі над вишнями гудуть»). Поет чітко вказує на джерела своєї творчості, тому завжди «цвітуть натхненні вишні, кучеряво й п’янко».

Співець природи, Б.-І. Антонич не відділяє себе від неї, із хлоп'ячою бешкетливістю та задерикуватістю веде свій родовід від хруща. А вишні в нього асоціюються із Шевченком і його неперевершеним «Садком вишневим коло хати...». Поезія «Вишні» виказує глибоку любов автора до свого рідного краю, де дорога йому кожна комашка й квіткова пелюсточка. Тому він називає свою батьківщину не інакше, як «моя країно зоряна, біблійна й пишна».

1. Назвіть художнi засоби, їх роль у твореннi образiв.

2. Що спільного між Б.-І. Антоничем та П. Тичиною?

Образи поезії «Вишні»

Образ   Значення Художній засіб
Антонич - хрущ Ліричний герой відчуває себе скромним малим створінням, невіддільним від природи, яку оспівав Шевченко. Підкреслюється спадкоємність поколінь Метаморфози
Україна Пряме значення, рідний край, у який разом з автором залюблений ліричний герой. Епітети, інверсія, поетичне звертання
Вишні Символічне значення рідного дому, краю, батьківщини, природи; Образ має життєрадісний, життєстверджуючий пафос Символ, епітети, інверсія, метафора

«ЗЕЛЕНА ЄВАНГЕЛІЯ»

Це твір, побудований на асоціаціях. У ньому – данина міфологізму. (зелений – колір природи, а євангеліє – «радісна звістка», тобто радісна звістка про життя природи).

1. Які кольори згадані поетом у творі?Яке вони мають значення?

2. Скільки строф має поезія?

3. Який образ можна назвати основним?

4. Які асоціації виникають у вас після прочитання поезії?

Весна – карусель; білі коні – зима, що відходить і мрія, краса; стіл ясеновий – це опора, міць, довговічність; сонце у дзбані – цілющий напій, настояний на травах, і відгомін давніх язичницьких вірувань.

Антонич – одним із перших в українській літературі освоїв естетику сюрреалізму – авангардистської течії, що ґрунтується на вченні про несвідоме, сновидіннях.

Словникова робота

Дзбан – глечик.

Морель – низькоросла рання вишня.

«ДОРОГИ»

Образ дороги виступає для митця своєрідним вектором безмежності, який давав можливість глибше відтворити екзистенційний стан людини, для якої постійний рух стає джерелом енергії, постійним пошуком істини.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Назвіть рядки, у яких найповніше виражена основна думка твору.

2. Який епітет використовує поет для характеристики холодної криничної води?

3. Яку роль відіграє у творі висновок?

4. Випишіть слухові та зорові образи поезії( по 4).

5. Випишіть 3 метафори та охарактеризуйте їх.

6. Доведіть, що поняття дороги в Антонича багатогранне.

7. Яким епітетом наділений місяць у поезії «Вишні», а яким – у поезії «Дороги». Знайдіть ще авторський неологізм.

8. Якою постає природа в поезії?

9. Яку роль відіграють небо й пшениця?

«РІЗДВО»

У цій поезії поєднуються традиції двох релігій: сюжет християнської легенди, тонко помережаний язичницькими елементами розгортається в українському середовищі.

Образи побудовані за принципом давніх українських колядок: ознаки небесних світил осмислюються через земні реалії. Лемки символізують зорі, серед яких з’являється місяць. Крізь язичницький образ місяця, який може забирати болі й страждання смертних, сповнюватися ними, після чого старіти, умирати, щоб знов відродитися, проступає образ Христа, який узяв на себе всі гріхи людства та поніс за них страждання.

← Предыдущая страница | Следующая страница →