Поделиться Поделиться

Ядерне роззброєння України

Частина

Укр в скл СРСР відігравала значну роль у створенні його ракетно-ядерного щита. Перед новою Укр,яка дістала в спадщину третій у світі(після США i Росiї)ядерний арсенал, постало питання про долю цього арсеналу. Складність тут полягала, зокрема, в тому, що це було, мабуть, одне з перших самостійних рішень українського керівництва, не продиктоване, як раніше союзною владою, i воно, до того ж, суперечило, як відразу стало зрозуміло, позиції владних структур Росiї-правонаступницi СРСР

Згідно з Декларацією про державний суверенітет (1990 р.)Укр добровільно в односторонньому порядку оголосила себе без'ядерною державою. Укр уже в 1991 році стала широко декларувати своє рішення про повне i якнайшвидше ядерне роззброєння..

Прийняття статусу без'ядерної держави для Укр було непростим рішенням як у психологічному, фінансовому і соц плані, так і з погляду забезпечення нац безпеки. Однак Укр пішла на цей крок, усвідомлюючи, що розповсюдження ядерної зброї є одним із найнебезпечніших джерел ризику як для миру та стабільності на континенті, так і для самого існування укр народу. До бер1992 р. з Укр в Росію було вивезено 57 % тактичної ядерної зброї. Одночасно укр сторона домагалася міжн гарантій,що ракети, вивезені з республіки, дійсно будуть знищені і при цьому будуть присутні українські спостерігачі. Росія була змушена погодитись на ці пропозиції: 16 кв 1992 була підписана російсько-українська угода, за якою укр військові експерти одержали можливість здійснювати контроль за знищенням тактичних ракет. До 6тр1992 р. тактична ядерна зброя була вивезена з Укр. до Росії. Але вперте небажання керівництва Рос Фед відшкодувати нашій державі втрати за вивезений із ракетами уран та плутоній стало однією з причин, що гальмувало ядерне роззброєння Укр. Окрім того, знищення міжконтинентальних балістичних ракет вимагало величезних матеріальних коштів, яких Укр не мала.

30 вер1992 р. на Генеральній сесії ООН у Нью-Йорку міністр закордонних справ Укр А. Зленко заявив, що наша держава знищить свою ядерну зброю за умови надання їй іншими державами гарантії безпеки і фінанс допомоги. Про це ж заявила 18 лист 1992 р. і ВерхРада. Така позиція Укр. викликала негативну реакцію і Росії і США. З одного боку Росiя прагнула щоб ядерне угруповання на укр території залишалося під її контролем i по суті, становило єдину, керовану з Москви систему. Такий підхід давав Росiї величезні переваги.

Російське керівництво вбачало для себе небезпеку в тактичному ядерному озброєнні, яке знаходилося в Укр i яке було мобільним i мало дальність дії в кілька сотень кілометрів, а також у важких бомбардувальниках з ядерними КР i бомбами. Вже на початку січня 1991 року в Укр прибула група високих цивільних i військових російських спеціалістів, які доводили доцільність i навіть вимагали безкоштовної передачі Росії всіх ядерних засобів. Аргумент на користь цього висувався один - військово-технічний: укр сторона не здатна експлуатувати i забезпечити застосування ядерної зброї. Підтекстом цієї аргументації була політична мета: зберегти Україну в полі свого впливу i залежності, i не дати США втрутитися в процес повного ядерного роззброєння Укр.

З другого боку США побоювалися передусім українських МБР, частина з яких була націлена на об'єкти в Америцi. Уже до кінця грудня 1991 року, з а ініціативою США, в Укр проводиться серія тристоронніх зустрічей Укр-Росiя-США, на яких обговорюються варіанти ядерного роззброєння Укр. США зобов'язувалися оплатити весь цей процес, а також надати певну компенсацію Росiї.

У США справді з великим побоюванням ставилися до політичних кроків нестабільної i непередбачуваної Укр. Рішення про ядерне роззброєння дозрівало у суперечках i дискусіях. З одного боку, як уже зазначалося, Укр залишалась у технічній залежності від Росiї в питанні застосування стратегічної ядерної зброї (СЯЗ). Разом з тим, орієнтація на Захід не давала їй змоги ввійти в військово-політичний союз з Росією, а лише за таких умов можна було б вирішити питання застосування стратегічної ядерної зброї з території Укр.

Ця політична суперечність не впливала б на застосування тактичної ядерної зброї оскільки Україна могла самостійно її застосувати, але такої зброї вже не було: Укр її позбулась.

Вирішити проблему ядерного роззброєння Укр за таких умов означало розв'язати об'єктивну суперечність між можливістю застосувати МБР i відсутністю політичних умов для цього. Укр приймає правильне рішення - позбутися СЯЗ i тим самим розв'язує існуючу політичну суперечність.

Однак існувала й інша причина, що впливала на процес ядерного роззброєння в Укр. Це - технічний стан МБР i закінчення строків перебування ракет на бойовому чергуванні, а також неможливість їх експлуатації, проведення регламентних робіт без спеціалістів із Росiї.

Було пройдене основні юридично-правовi етапи, що полягали в ратифікації Договору СНО-1 (лис1993) у приєднанні до ДНЯЗ (лют1994) i пiдписаннi тристоронньої Заяви Президентами Укр Рос i США (січ 1994).

Прийняттям останнього документа три сторони, по суті, домовлялися про порядок ліквідації ядерного угруповання в Укр (з урахуванням вимог СНО-1 i ДНЯЗ) i визначалися, хто за що відповідає в цьому процесі i що за це одержить:

Укр вивозить всі ядерні боєприпаси від СЯЗ в Росiю для знищення. За це вона одержує від Росiї пальне для АЕС, що забезпечує безперервну їх роботу. Україна за матеріальної i технологічної допомоги США приступає до ліквідації МБР та їх шахтно-пускових установок (ШПУ);Росiя за прийняття i ліквідацію ядерних зарядів з України та виготовлення ТВЕЛiв одержує компенсацію від США в розмірі 100 мільйонів доларів; США дістають військово-політичний результат, до якого прагнули, - ліквідується третє за величиною в світі ядерне українське угруповання без особливих затрат для Америки

Лише після довгих і виснажливих переговорів 14 січ1994 р. у Москві була підписана спільна заява США, Росії та Укр, згідно з якою наша держ мала отримати відшкодування за вартість урану, який містився у ядерних зарядах, розміщених в Укр.

1 чер1996 р. завершився процес вивезення з території Укр всього ядерного озброєння. Укр держава стала неядерною країною. Без розв’язання цієї проблеми було неможливо здобути підтримку міжнародним співтовариством українського державного процесу.

У січні 1999 року на Павлоградському механічному заводі завершилась ліквідація першої міжконтинентальної балістичної ракети (МБР) СС-24, що засвідчило початок останнього етапу в ліквідації ядерної спадщини України.

Україна і СНД

Розпад СРСР поставив на порядок денний питання безпеки колишніх радянських республік. Щодо цього питання між двома найбільшими країнами СНД-Укр і Росією-відразу виникли серйозні розбіжності. Укр робила ставку на розбудову власних збройних сил на основі підпорядкування їй частин колишньої Радянської Армії, розміщених на її території. Російська сторона чинила опір цим процесам, сподіваючись зберегти Збройні сили колишнього СРСР у вигляді Об'єднаних Збройних сил СНД. 20 бер 1992 угода про створення таких об'єднаних сил була підписана, але без Укр. 15тр 1992 у Ташкенті відбулося укладання Договору про колективну безпеку країн СНД. Україна, вбачаючи у цьому договорі загрозу для свого суверенітету, не приєдналася до нього.

Улітку 1992 р. Укр відмовилася підписати Статут СНД, оскільки він значно звужував суверенітет республіки. З цієї причини Укр не підписала Мінську Конвенцію про Міжпарламентську асамблею країн-учасниць СНД, хоча й брала участь у її роботі. СНД не могла бути суб'єктом міжнар права. Ними могли бути тільки держ, які складають цю співдружність. Але Укр визнавала, що СНД може сприяти взаємовигідним торгово-економічним віднос. Тому Укр в рамках СНД підписувала тільки ті документи, що не загрожували її суверенітету.

24 вер 1993 р. було створено Економічний союз країн СНД. У кв1994. до нього на правах асоційованого члена приєдналася Укр. Економічний союз створювався для поглиблення інтеграції та координації дій у проведенні реформ через створення зони вільної торгівлі,митного і валютного союзів, спільного ринку для вільного переміщення товарів,послуг, капіталів, трудових ресурсів у межах держав-союзниць. Права асоційованого членства в Економічному союзі давало можливість Укр налагодити стосунки, у яких вона була зацікавлена і які не суперечили її національним інтересам.

Зокрема, Укр була зацікавлена у торгівельних стосунках з країнами СНД, оскільки на них припадало дві третини її зовнішнього торговельного обороту в першій половині 90-х років. Життєво необхідною для Укр була і виробнича кооперація з країнами СНД, оскільки до 80 % промислових підприємств республіки залежали від поставок сировини або комплектуючих деталей і вузлів із колишніх радянських республік. Серйозно залежала Україна і від поставки енергоносіїв із Росії та Туркменії.

Правові засади розвитку виробничої кооперації між підприємствами держав-учасниць країн СНД були узгоджені на зустрічі глав урядів у Ашхабаді багатосторонньою угодою „Про загальні умови і механізми підтримки виробничої кооперації підприємств і галузей держав-учасниць СНД” від 23гр1993 р. Угодою було передбачено незастосування мита, податків і кількісних обмежень по відношенню до товарів, що постачаються за виробничою кооперацією. Угода була введена в дію в Укр18 тр1994 р.

Усього за перші дванадцять років незалежності Укр уклала з кр СНД сотні двосторонніх угод у різних ділянках суспільно-політичного, економічного і культурного життя. При цьому Укр підписувала тільки ті документи СНД, які не суперечили її національним інтересам.

28-29 січ2003 р. у Києві відбулася чергова зустріч лідерів країн-учасниць СНД. Саміт мав довести, що СНД–це не організація, яка покликана оформити „цивілізоване розлучення” колишніх радянських республік, а інструмент, який здатен реально розв’язувати економічні та політичні проблеми, що виникають у відносинах між країнами-учасницями. Головою Ради голів держав СНД був обраний Президент України Л. Кучма. До 2003 р. цей пост обіймав Президент Російської Федерації, оскільки Росія домінувала в СНД. Обранням Л. Кучми Росія підкреслила, що вона дуже зацікавлена у залученні України до СНД. На зустрічі 28-29 січ2003 р. знову обговорювали можливість створення зони вільної торгівлі на терені СНД, але остаточне вирішення питання було відкладене через економічні протиріччя між країнами-учасницями.

← Предыдущая страница | Следующая страница →