Поделиться Поделиться

Cучасні проблеми перекладознавства

Сучасне українське перекладознавство може пишатися своїми здобутками та вченими-теоретиками та перекладачами-практиками.

Перекладознавство— самостійна галузь прикладної лінгвістики, присвячена найважливішим поняттям, проблематиці, термінології перекладознавства. Вивчення перекладознавства полегшує розуміння мовних явищ при опануванні конкретних мов у контексті перекладознавчої науки.Говорячи про переклад, потрібно згадати про лінгвістичні і нелінгвістичні аспекти перекладу.

Міждисциплінарність теорії перекладу і її практичних застосувань вказує на те, що переклад є не суто мовним, а досить складним когнітивним феноменом. Перекладаючи з однієї мови на іншу, людина використовує як свої мовні знання і можливості, так і найрізноманітніші екстралінгвальні знання (про фізичну природу світу, про суспільство і його культуру, про ситуації, в яких був зароджений текст, який перекладається, і буде сприйматися його переклад тощо), причому етапи розуміння і синтезу тексту принципово відрізняються. .

Згідно Я. І. Рецкера, “на відміну від переказу, переклад повинен передавати не тільки те, що виражено оригіналом, але й так, як це виражено в ньому”[5, с 80. ]. Звичайно ж, це стосується як цілого тексту, так і окремих його уривків. До кожного слова, виразу, приказки у мові, на яку здійснюється переклад, можна знайти відповідники. Я. І. Рецкер виділяє три категорії відповідників у процесі перекладу [2, с. 7]:

1) еквіваленти, що встановилися завдяки схожості позначених понять, а також такі, що відклалися відповідно до традицій мовних контактів;

2) варіантні та контекстуальні відповідники;

3) усі види перекладацьких трансформацій.

Для того, щоб адекватно перекласти текст, не досить знати категорії відповідників, мати фонові знання і великий словниковий запас, а ще необхідно знати способи перекладу і вміти їх застосовувати.

Можна виділити сім способів перекладу, які використовує перекладач під час перекладу, розташувавши їх у порядку зростання складності, як пропонують Віне Ж.-П. та Дарбельне Ж. у своїй роботі “Технічні способи перекладу”. Вони виділяють наступні способи перекладу [11, с.15-21]:

1) запозичення , яке є найпростішим способом перекладу і дозволяє заповнити прогалину, зазвичай металінгвістичного характеру, тобто це можуть бути невідомі поняття або назви нової техніки.;

2) калькування , яке являє собою запозичення особливого виду, тобто ми запозичуємо з іноземної мови окремі елементи і перекладаємо їх буквально. Таким чином виникає або калькування вислову, або калькування структури;

3) дослівний переклад , який позначає перехід від вихідної мови до мови перекладу, що приводить до створення правильного й ідіоматичного тексту, а перекладач слідкує лише за дотриманням обов’язкових норм мови. Ж.-П. Віне та Ж. Дарбельне вважають цей спосіб єдиним зворотнім та повним рішенням проблеми;

4) транспозиція : відповідно до цього способу одна частина мови при перекладі замінюється іншою частиною мови без змін змісту всього повідомлення:

5) модуляціяє варіюванням повідомлення, чого можна досягти, змінивши точку зору. Цей спосіб використовується, коли у результаті перекладу ми маємо граматично правильний вислів, але який взагалі не відповідає “духу мови перекладу”;

6) еквіваленціяпредставляє собою спосіб перекладу, як підкреслюють французькі науковці, коли “два тексти описують одну й ту ж ситуацію, використовуючи різні стилістичні і структурні засоби”. Вони зазначають, що більшість прикладів еквівалентного способу перекладу – це сталі вирази, які входять до складу ідіоматичної фразеології. Як приклад можна розглянути українські та англійські вигуки: вдарившись, англомовна людина вигукне “Ouch”, а українець – “Ай”. Науковці відносять сюди й приказки.

7) адаптація : цей спосіб використовують у тих випадках, коли ситуація, про яку говориться у вихідній мові, не існує у мові перекладу, тому потрібно її передати за допомогою іншої ситуації, що вважається еквівалентною [11, с.15-21].

Таким чином, ми можемо сказати, що сучасне перекладознавство сформувалось як самостійна наукова дисципліна в основному в другій половині двадцятого сторіччя. Післявоєнне розширення міжнародних контактів у всіх сферах людського спілкування, що викликало різке збільшення потреби в перекладах і перекладачах, стало могутнім стимулом для росту теоретичних досліджень перекладацької діяльності. За останні 50 років з'явилася величезна кількість робіт, велика різноманітність теоретичних концепцій і методів дослідження

← Предыдущая страница | Следующая страница →