Поделиться Поделиться

Структура воєнної політики

Структуру воєнної політики складають, по-перше, суб'єкти воєнної політики; по-друге, мета воєнної політики; по-третє, об'єкти воєнної політики; по-четверте, засоби досягнення воєнно-політичної мети і, нарешті, умови, в яких здійснюється воєнно-політична діяльність. i хоча воєнно-політична обстановка і не входить складовим елементом в структуру воєнної політики, завжди ж здійснює найбезпосередніший вплив на процес її функціонування та розвитку.

Суб' єктами воєнної політики виступають держави та їх об' єднання, нації, класи, соціальні групи і створювані ними інститути. У сучасному суспільстві практично будь-яка соціальна верства має специфічні риси, своє бачення проблеми, досягнення своєї мети засобами збройного насильства, і створення спеціальних інститутів. Таке становище - реальний фактор для більшості держав, що розвиваються, в яких ті чи інші національні, класові, релігійні та інші групи мають свої збройні формування і зі зброєю відстоюють власні інтереси. Єдино прийнятним і законним суб' єктом воєнної політики визнається держава.

Проблема вироблення воєнно-політичної мети - виняткове право військово-політичного керівництва країни. Ця мета відображає докорінні інтереси самої країни і сил, що правлять у державі. На основі мети воєнної політики визначаються і її об' єкти, якими виступають групи чи окремі держави, нації, класи, соціальні верстви і створювані ними інститути збройного насильства всередині країни і на міжнародній арені. Засобами досягнення воєнно-політичної мети виступає збройне насильство, ядро якого - збройні сили. Армія - безпосередній об' єкт воєнної політики. Армія визначає можливості держави по захисту країни і досягнення воєнно-політичної мети на міжнародній арені. Один з воєнних теоретиків Генріх Жоміні писав, що уряд, котрий, під яким би не було приводом, залишає в зневазі свою армію, заслуговує засудження, через те, що тим самим готує приниження своїй країні і своїм військам замість того, щоби, діючи протилежно, підготувати їх успіх. Зовсім не дотримуємося тієї думки, що уряд повинен жертвувати для армії всім, - це було б нісенітницею. Проте завжди ж армія повинна бути предметом постійного піклування уряду.

Визначаючи характер впливу воєнної політики держави на систему міжнародних військово-політичних відносин, дозволяється класифікувати особисті види воєнної політики.

Сучасні держави вдаються до різноманітності воєнної політики.

По-перше, один з видів воєнної політики держави - авантюристична, агресивна. Така політика характерна для держав, де політична влада захоплена найреакційнішими чи ультрареволю-ційними колами національної буржуазії, що переслідують реакційну мету, чи не відповідає реальним можливостям держави в системі міждержавних відносин на глобальному чи регіональному рівні, чи відверто спрямована проти об' єктивних закономірностей суспільного розвитку. Для реалізації такої політики допускається використання таких засобів, форм і методів ведення війни, що суперечать звичайним нормам, приводять до колосальних втрат, не забезпечують можливості досягнення політичної мети (типова воєнна політика фашистської Німеччини періоду другої світової війни).

По-друге, агресивна воєнна політика. Агресія - пряме чи побічне застосування збройної сили однією державою проти політичної незалежності чи територіальної цілісності іншої. Агресія - напад, котрий здійснює яка-небудь держава першою, характеризується ініціативою, наміром чи агресивністю. Агресивна воєнна політика притаманна сучасним державам, де правлячі кола допускають досягнення певної мети за рахунок обмеження інтересів інших держав. Прагнення одних держав неминуче зустрічається з протидією інших. Реалізація агресивної воєнної політики допускає опору на воєнну силу та її використання у найбільш крайніх формах.

По-третє, непослідовна воєнна політика. Така політика притаманна більшості сучасних держав, що розвиваються, прагнуть, з одного боку, до досягнення інтересів панівної національної буржуазії, реалізація яких в через те чи іншому випадку допускає збройне насильство, а з іншого - змушені брати до уваги об' єктивне становище системи міжнародних воєнно-політичних відносин. В сучасних умовах реалізація такої воєнної політики не замикається тільки на використанні засобів збройного насильства, а допускає широке застосування політичних, дипломатичних та інших засобів. Однак, як тільки виникає реальна можливість досягнення політичної мети засобами збройного насильства, як правило, воєнно-політичне керівництво їх використовує. Витрати на нарощування воєнної могутності складають левову частку загальних витрат держав, що розвиваються.

По-четверте, реалістична воєнна політика. Така воєнна політика властива державам, в основі інтересів яких лежить об' є-ктивне врахування реального становища воєнно-політичної обстановки у світі та регіоні, рівень розвитку засобів збройного насильства, місця та ролі держави у системі міжнародних відносин і співвідношення сил в ній. Реалістична воєнна політика допускає рішення політичних завдань здебільшого мирними засобами, відмову від воєнної конфронтації. Дозволяється однозначно стверджувати, що реалістичну воєнну політику в сучасних умовах проводять більшість розвинених європейських держав.

По-п' яте, послідовно миролюбна воєнна (оборонна) політика. Це політика держав, де передбачається застосування засобів збройного насильства винятково у період агресії ззовні. Таку воєнну політику реалізують традиційно нейтральні держави - Швеція, Швейцарія.

← Предыдущая страница | Следующая страница →