Поделиться Поделиться

Перспективи, передумови та проблеми створення громадського мовлення в Україні

Особливої уваги потребує процес створення в Україні передумов для впровадження системи Суспільного (громадського) телебачення і радіомовлення, як це передбачено у Програмі діяльності Кабінету Міністрів України. З цією метою вивчаються механізми формування та накопичення інформаційних ресурсів (телерадіопрограм) для майбутнього суспільного мовлення, готуються пропозиції відносно проекту розбудови мережі суспільного мовлення паралельно з державним.

Відомо, що розвиток телерадіомовлення в кожній країні має свою історію і нормативну специфіку. Україна - чи не перша з пострадянських республік держава, у. законодавстві якої є окремий Закон про Суспільне телебачення. Також 18 липня 1997 р. Верховна Рада України ухвалила закон "Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України". Однак до кінця 2004 р. жодних конкретних кроків зі створення "телерадіомовлення для людини" органами державної влади зроблено не було.

Лише сьогодні, завдяки радикальним змінам у політичному житті нашої країни, дискусія відносно створення суспільного телебачення перейшла в практичне русло. Зусиллями медіа-громадськості та державних інституцій зроблено перші кроки на шляху до поставленої мети.

Законом України "Про телебачення і радіомовлення" (розд. 1, ст. 1) суспільне телерадіомовлення визначене як "система позабюджетного неприбуткового загальнонаціонального, регіонального чи місцевого телерадіомовлення, що створюється засновниками - юридичними та/чи фізичними особами".

Це визначення є цілком адекватним і вичерпним для розуміння того, що має собою являти суспільне мовлення.

Суперечність полягає в через те, що суспільне мовлення має бути, з одного боку, позабюджетним, а з іншого - неприбутковим. Таким чином, джерелом існування стабільно функціонуючої громадської системи не може бути бюджет (ані державний, ані місцевий). Поняття неприбутковості накладає обмеження на отримання прибутків від комерційної діяльності.

Поки що відсутній механізм покриття витрат на утримання й розвиток системи за рахунок, наприклад, абонплати. Можливі й інші джерела: добровільні пожертвування, продаж власних передач та ін.

Такий набір джерел фінансових надходжень притаманний країнам сталої демократії, що мають високий рівень доходів населення, потужну матеріально-технічну й творчу базу телерадіоорганізацій і не менш високий рівень свідомості не лише бізнесових кіл, які могли б (не розраховуючи отримати реальний прибуток від спонсорських дій) внести певні пожертвування на суспільне мовлення, а й пересічних громадян, які б сплачували абонплату, не сприймаючи її як чергове завуальоване здирництво держави (130].

Передумови та можливі моделі суспільного мовлення

Засоби масової інформації - це зона, де традиційно переплітаються інтереси й дії трьох партнерів: держави, приватних корпорацій і громадян. Той, хто здійснює право власності відносно конкретного ЗМІ, чиї інтереси і в котрий спосіб визначають редакційну політику, хто має реальний вплив на зміст повідомлень ЗМІ, визначає, до якого виду дозволяється віднести конкретний ЗМІ - державних (та/чи комунальних), приватних, громадських.

Важливою передумовою функціонування громадських медіа є діяльність ЗМІ на засадах плюралізму, існування у країні традицій неупередженої журналістики, спрямованої на об'єктивне висвітлення певних подій, ведення відкритої дискусії, а не обслуговування державних чи приватних інтересів. З іншого боку, створення громадських ЗМІ у західних країнах свого часу сприяло становленню традицій плюралізму.

Фінансування громадських ЗМІ може здійснюватися за рахунок одного чи одразу кількох основних джерел:

* передплата, роздрібна реалізація, абонентська плата глядачів (слухачів);

* державний бюджет (наприклад, бюджетні дотації);

* комерційна реклама.

В окремих випадках допускаються додаткові джерела прибутку (продаж програм) чи, навпаки, є законодавчо закріплені заборони (на спонсорство окремих фізичних та юридичних осіб).

Економічна незалежність ЗМІ є необхідною запорукою їхнього відмежування від відомчих чи вузько-приватних інтересів і максимального служіння суспільним інтересам.

Іншою передумовою створення громадських ЗМІ є правові гарантії й переваги, що формуватимуть умови їхньої діяльності в суспільстві й забезпечуватимуть необхідний для розвитку демократії громадський контроль за владою, на противагу "ангажованим" ЗМІ (державних органів, партійним, приватним). Разом із тим, поєднання грамотного правового регулювання діяльності громадських ЗМІ та їхнього успішного функціонування передбачає наявність розвинутого громадянського суспільства й високого рівня політичної культури.

Сучасна глобалізація інформаційного простору відкриває широкі можливості для громадської дискусії та плюралізму думок. Однак відкриття країни для глобального інформаційного простору містить у собі також низку ризиків для традиційного громадського мовлення. Британський політолог Джон Кін зводить їх до трьох ключових проблем функціонування громадських ЗМІ у світі:

• скорочення податкових надходжень (наслідком є вимушена комерціалізація громадських ЗМІ, що негативно впливає на якість програм і загрожує втручанням приватних інтересів);

• проблема легітимності (громадські ЗМІ втрачають довіру членів суспільства через упередження відносно неможливості однаковою мірою задовольнити смаки різних категорій громадян);

• психологічні зміни (найсуттєвіші, оскільки технологічні інновації, супутникове телебачення, комп'ютерні мережі витісняють громадські ЗМІК і змушують їх конкурувати з приватними медіа в багатоканальному середовищі).

Дані питання по-різному вирішуються конкретними суспільствами, оскільки йдеться про складний спектр проблем, аналіз і розв'язання яких можливі лише з урахуванням особливостей місцевого формування й функціонування ЗМІ.

Стаття 10 Європейської конвенції про транскордонне телебачення лише декларує загальні стандарти функціонування громадських ЗМІ, залишаючи прийняття основних регулятивних законодавчих актів у компетенції держав.

За винятком того, важливо розрізняти міжнародні документи, які мають рекомендаційний характер, і ті, що є обов'язковими для виконання, а останніх не так багато. Це, передусім, відповідні документи ООН і згадана Європейська конвенція; більшість же спеціальних рекомендацій Ради Європи не є юридично обов'язковими для виконання.

У країнах усталеної демократії ЗМІК і влада виробили прийнятну для обох сторін систему стримувань і противаг. Класичними моделями функціонування громадського мовлення вважаються Велика Британія і Франція, де з посиленням ролі парламенту і появою політичної опозиції найперше з'явилася незалежна, критично налаштована до дій влади журналістика.

З появою приватних ЗМІК держава стала жорсткіше застосовувати контроль і заборони, виходячи з переконання, що приватний сектор неспроможний підтримувати ідеали служіння суспільству. Громадські ЗМІК Великої Британії, в через те числі такі медіа-гіганти, як Бі-Бі-Сі, зазнають впливу нових правил та обмежень і змушені працювати в умовах жорсткої журналістської етики. Це стало нині серйозною проблемою для британської журналістики, котра, ймовірно, шукатиме шляхів її розв'язання в рамках існуючих традиційно-правових гарантій, однією з яких є потужний профспілковий рух.

До складу Громадської ради Бі-Бі-Сі, що має максимально спрощену структуру, входять члени журналістських профспілок, а також представники різних національних меншин. Вони укладають договір із генеральним директором і мають право й можливість здійснювати певний контроль за його діяльністю.

Визначальним для англо-французької моделі стало те, що вона сформувалася внаслідок взаємодії держави і ЗМІК за умов громадянського суспільства, що створило прецедент для стилю стосунків обох сторін і сьогодні. Саме через те, наприклад, поняття "державне" і "громадське" телебачення Франції - це, по суті, синоніми. Держава фінансує телебачення на 25% (інші 75% становить абонентська плата), а для забезпечення його автономності створила Вищу аудіовізуальну раду, незалежну від інших органів влади.

Американська модель представляє відповідний сценарій розвитку громадських ЗМІ. На відміну від британських журналістів, американські працівники засобів масової інформації у своїй діяльності менш обмежені етичними нормами і правилами. Практично всі медіа є приватними за формою власності й економічно незалежними від держави. Характерно, що основним положенням їхніх статутів є неодмінне служіння суспільству. Проте фактично американські ЗМІ діють згідно до моделі, якому запропонував свого часу Вол тер Ліпман - майже всі вони сьогодні підпорядковані владі рекламодавця чи спонсора.

Протягом останніх десятиріч найбільших успіхів у втіленні ідеалу служіння ЗМІ суспільству досягли скандинавські країни. Слід зазначити, що, за винятком забезпечення ефективного правового регулювання, цьому сприяв високий рівень політичної культури і громадської активності у цьому регіоні. Неабияке значення мав також той факт, що цим державам удалося уникнути політизації засобів масової інформації.

Особливий інтерес для дослідження української перспективи має польський досвід. Упорядкування ринку польських ЗМІ розпочалося в 1992 р. з прийняття Закону про телебачення і радіомовлення, котрий регулював діяльність комерційного й передбачав створення громадського мовлення. Наступним етапом стало законодавче регулювання ліцензування даної діяльності.

Підсумовуючи сказане вище, дозволяється констатувати, що в Україні нині відсутні головні передумови для стабільного й ефективного функціонування суспільного мовлення: плюралізм ЗМІ; правове регулювання діяльності громадських ЗМІ; економічна незалежність органів суспільного мовлення [61; 90; 94; 130].

← Предыдущая страница | Следующая страница →