Поделиться Поделиться

Формування ноосферної концепції регіону в умовах глобального розвитку

Ноосферна концепція регіону ставить своєю метою реалізувати ідею В. Вернадського про розвиток гармонійних відносин в онто- соціо-природних процесах людської життєдіяльності на основі знання, релігії і філософії. Ноосферна концепція осмислює уявлення про особливу роль людини у Всесвіті як єдиного носія розуму і направлена на формування діалогу (полілогу) поміж людьми різних культурних традицій, національностей, релігійних конфесій, поколінь і тендерних відмінностей і визначена у Декларації тисячоліття ООН” У соціальному організмі регіону як світі-онтосі-континуумі повинна сформуватися здоровою кожна клітинка організму, яка повинна бути стійкою до динаміки космічного життя, ментальних вихрів, силового впливу зі сторони інших цивілізацій. Ноосферний погляд вселяє віру в те, що “на вершині свого розвитку людина буде у змозі творити світ паралельно з природою, не руйнуючи світу, створеного ним” Ноосферу слід визначити як сферу розуму, яка сприяє гармонічній взаємодії всіх життєвих факторів, що забезпечують необмежений за часом розвиток Людства з його абсолютними функціями – пізнанням Всесвіту, продукуванням життя і розвитком людського потенціалу, що постійно розвивається.

Проте без повернення людині праці її трудової гідності, без активної участі людини у всіх процесах взаємодії економіки і природи, еколого-охоронного господарського природокористування, ноосферна економіка не може бути реалізованою. Ноосферна економіка регіону є планово-ринковою, інтелектуальною, наукоємною, освітоємною, квалітативною економікою, що формує світ-соціум- екологію з точки зору соціальної чи гуманітарної політики, у центрі якої людина як творець всього сущого. Економіка, з поступовим переходом до прибутку, як провідного функціоналу ринку і управління, повертається до функціоналу якості життя на планових началах управління сучасним соціумом. Прогрес ноосферної якості життя як провідний ознака ноосферно-економічного прогресу допомагає управлінцю результативно вирішувати проблеми, здійснювати раціональний вибір, генерувати інноваційні матриці культури. Ноосфера як глобальна оптимізована соціально-економічна система уявляється як комплекс чотирьох взаємопов'язаних підсистем: 1) природної (вода, повітря, клімат, флора, фауна); 2) економічної (населення, промисловість, сільське господарство, транспорт); 3) соціокультурної (наука, мистецтво, охорона здоров'я, освіта, релігія); 4) етносоціальної (побут, традиції, звичаї, мова).

Ноосфера – це безперервно розширяюча у просторі і часі сфера розуму і духу, сфера, на якій базується життєдіяльність сучасної цивілізації, ядром якої слугує історична біосфера Землі. Необмежена у часі життєдіяльність Земної цивілізації досягається гармонійною взаємодією людства і біосфери, регламентованим індексом стійкості розвитку (менше одиниці), і гармонійним розвитком всередині самого суспільства, що визначається індексом соціально-економічної дисгармонії (менше 10-15).

Ноосферна економіка регіону як “економіка суспільного інтелекту” представляє собою освітню економіку, у якій освіта виступає “базисом базису” матеріального і духовного відтворення якості людини, якості освітніх послуг у суспільстві, якості суспільного інтелекту. Ноосферна економіка регіону – це економіка, яка спирається на ноосферо-технологічний базис, котрий залучає суб'єкта до соціокультурних процесів даного соціуму. Ноосферна економіка як економічна і соціально-філософська наука включає у свої закони закони соціально-економічного розвитку окремих регіонів, з врахуванням дії закону енергетичної вартості, специфічних умов взаємодії господарсько-природно-ноосферної системи з регіональними особливостями виявлення гомеостатичних механізмів Біосфери і Планети Земля. Ноосферна економіка є економіко-господарською основою соціоприродної еволюції на основі суспільного інтелекту і освітянського суспільства”.

Суспільство як відкрита система, виявляючи свої іманентні сили розвитку, сприяє відтворенню своїх складових компонентів суспільного організму, формуванню загальнолюдської парадигми культури і цінностей. Розвиток чи еволюція відкритих систем (у через те числі, складноорганізованих систем, як людська свідомість чи суспільство в цілому) відбувається за загальними для всього Космосу об'єктивними законами. Знаючи космічні закони, що регулюють світ, дозволяється пройти через кризи з найменшими втратами до розвитку суспільного цілого. Такими законами розвитку відкритих систем являються закони самоорганізації і вільної волі у точці біфуркації при режимах із загостренням. Розвиток ноосферної економіки сприяє коеволюції (тобто узгодженої еволюції), яка означає, що гармонічно організоване суспільство виникає тоді, коли стратегія розвитку Природи і стратегія розвитку людства не суперечать один одному, а співпадають. Коеволюція – це співрозвиток взаємодіючих елементів однієї системи, яка розвивається і зберігає свою цілісність. Найбільш перспективними є типи співрозвитку, які передбачають зближення двох взаємопов'язаних еволюціонуючих систем, а не рух до конвергенції. Останнє означає взаємну адаптацію, тобто коли зміни, що відбулися в одній з систем, ініціюють такі зміни в іншій системі, які, як мінімум, не приводять до небажаних чи тим більше неочікуваних наслідків. При аналогічних взаємодіях обов'язковою є деяка відносна симетрія, що означає рівнозначність коеволюціонуючих систем, що передбачає у кожній з них наявність набору потенційно можливих змін. Коеволюція сприяє збереженню різноманітності у системі, елементи якої коеволюціонують, що визначає безумовну коеволюцію системи перед конфліктним розвитком. Згідно з В. І. Вернадським, наша планета і Космос уявляються як єдина система, у якій життя як жива речовина зв'язує у єдине ціле процеси, що протікають на землі, з процесами космічного походження. Сучасні досягнення науки вже сьогодні дозволяють зробити кроки у формуванні принципу єдності енергоінформаційної взаємодії природи і суспільства і на цій основі створити ряд нормативних і законодачих актів, які можуть стати визначальним вектором космічного мислення і світогляду, які будуть сприяти розвитку цивілізації XXI століття.

Вже сьогодні активно розвивається ноосферне мислення, що представляє собою ключовий фактор ноосферогенезу, всієї концепції ноосфери. Ноосферогенеза переживає самий складний етап, на якому відбувається вибір основного напрямку розвитку. У межах біосфери відбувається боротьба самих різноманітних стратегій, одна з яких являє собою формування ноосферної оболонки, квазірівновагомий подальший розвиток людства. Проте, цій стратегії протистоять інші, у через те числі і руйнівні, в результаті чого ноосфера може і не відбутися, через те так важливим є формування ноосферного мислення і світогляду. У ноосферному мисленні слід виділити декілька основних напрямків: планетарне мислення, формування нообіогеоценозів, усвідомлення ноосферогенозу в цілому. Людина не може поки що охопити своєю свідомістю всі аспекти ноосфери: її багатомірність, складне ієрархічне облаштування і саморозвиток. Першою фундаментальною здачею у процесу становлення ноосфери являється формування планетарного мислення. Ноосферна економіка як найбільш широкий синтез економічного і гуманітарного знання, покликана розкривати принципи і закони ноосферного господарювання у регіоні, діючого у просторі гомеостатичних механізмів біосфери і планети земля. Ноосферна економіка структурує конструкти духовної економіки, у якій економічна поведінка “економічної людини” повинна включати примат духовних потреб над матеріальними потребами. Про те, що господарство являє собою явище духовного життя, говорив С. Булгаков, і таким його робить його саме свобода творчості. Ноосферно-духовна концепція регіону проголосила однією з головних цілей – формування мистецтва управління, що являє собою сукупність державних (публічних цілей), направлених на вироблення ефективних і якісних управлінських рішень. Головна функція ноосферного мислення – це забезпечення інтегральної цілісності, єдності, безпеки і добробуту своїх громадян, що забезпечується за рахунок вмілого керівництва та ефективного управління. Так як регіону завжди доводиться долати постійно дисипативні структури, повинен бути вироблений адаптаційний механізм самоорганізуючої системи за рахунок кооперативних зв'язків, організації регіонального простору для того, щоби не тільки виживати при різних ідеологічних впливах, проте й протистояти руйнації усталеного, формуючи єдиний соціальний організм.

Ноосферне адміністрування означає сукупність таких процесів, у яких поєднуються три види еволюції – природна, соціальна і власне діяльнісна. Перш за завжди ноосферне мислення формується на основі наукового менеджменту, виходить з синергетичного і нелінійного бачення шляхів подолання загальоцивілізаційних проблем.

У контексті моделі останньої можливий альтернативний перехід від техногенної моделі розвитку, у якій людина протиставляється природі, до революційної моделі існування людства, модель якої акцентує увагу на форумуванні ноосоціогенезу.

Ноосферна концепція управління регіоном означає, що політика визначається сферою розуму (ноосферою), моралі і справедливості, базується на науково-раціональній і морально-справедливій основі, на ноосферних підходах до розвитку суспільства. Ноосфера регіону представляє собою таку гуманістичну сферу управління, в якій управління реалізується морально-справедливим розумом і глобальним інтегральним інтелектом. Критерієм рівня розвитку і якості життя людини є гуманістичні цінності і знання людини, яка живе в гармонії з оточуючою природою і природним середовищем. В контексті вироблення ноосферних функцій управління регіоном враховуються: 1) екологічні особливості, потенціал території населення, оцінка стану соціоприродних ресурсів країни в біосфері Землі (еко-); 2) екологічні обмеження (норми) у способах взаємодії з природою – екологічність території земельного, водного, лісного, містобудівного господарства (техно-); 3) врахування критеріїв безпеки території в оцінці стану середовища життя населення (паспорт території) і функцій інститутів суспільства, що регулюють взаємодію з природою (-поліс).

Досвід людства свідчить, що ноосферні функції органів влади як гаранта збереження оточуючого середовища, екологічної безпеки населення реалізуються в екотехнополісі територіальних поселень держави – інституційній моделі біосферо-сумісного ведення господарства у певних умовах планети. У світоглядному контексті екотехнополіс – це ноосферна функція інститутів стійкого життєзабезпечення населення, безпечної життєдіяльності суспільства і стійкості господарства регіону і держави. Практично екотехнополіс – це ноосферна функція гармонізації взаємодії населення з середовищем життєдіяльності у регіоні. Вона охоплює весь комплекс знань про ноосферу, закони і тенденції її становлення і розвитку, включаючи концепції про перехід цивілізації до “стійкого суспільства” і “стійкої держави”. Ноосферологія мислиться як та частина майбутнього, яка акцентує увагу на виживанні людства шляхом розвитку морального гуманізованого та екологізованого розуму, становлення ноосферного колективного інтелекту на основі засобів інформатики. Забезпечення безпеки є основою стійкого розвитку у ході становлення ноосфери, що здійснюється головним чином за допомогою раціональних заходів, найновіших інформаційно-інтелектуальних технологій. З однієї сторони, мова йде про використання природних механізмів (типу природної безпеки, біологічної стабілізації і регуляції оточуючого спередовища), які необхідно включати у сферу взаємодії природи і суспільства. З іншої сторони, гармонізація даної взаємодії повинна досягатися за допомогою раціонально-духовних механізмів, що оптимально організують соціальну діяльність і переводять її на інтенсивно-коеволюційний шлях розвитку, що у сукупності забезпечує всезагальну безпеку і стратегічну стабільність. Саме у ноосфері досягається системно-синергетичний синтез всіх складових стійкого розвитку, причому не тільки у самому соціумі, котрий виступає як ноосферо-глобальне ціле, проте і в його взаємовідносинах з природою, як земною, так і космічною. Причому у відношененні космосу також у перспективі повинна бути забезпечена безпека у результаті становлення космоноосфери, в контексті якої глобальна безпека забезпечується у її зовнішньому, геокосмічному і власне космічному варіантах, про які мріяв К. Ціолковський в контексті взаємодії людини і Всесвіту.

Проте зауважимо, що поки що Україна є далекою від ноосферного економічного розвитку і мислення. Досить назвати окремі цифри, які свідчать про розвиток України: Україна займає 76 місце по індексам людського розвитку із 176 країн; 110 місце із 122 країн згідно з розвитком Індексу екологічної стійкості, визначеному у 2001 р. на Всесвітньому економічному форумі у Давосі; 137 місце із 142 країн з цього ж Індексу екологічної стійкості (у п'ятірку лідерів увійшли Фінляндія, Норвегія, Канада, Швеція і Швейцарія); 138 місце відносно привабливості бізнесу; 13 місце у рейтингу росту зовнішнього боргу.

За даними світового банку, Україна посідає четверте місце у світі за кількістю прийнятих мігрантів. Завжди це свідчить, що управління складними сучасними системами в умовах ринкової економіки є надзвичайно складним процесом, котрий повинен враховувати багато факторів – економічних, політичних, міжнародних, глобалізаційних, екологічних, що породжують безліч ризиків. Україна як самостійна держава, маючи великий природний, економічний, культурний та інтелектуальний капітал, зацікавлена в удосконаленні європейської архітектури безпеки. В умовах глобалізації країна стикається з більш складними проблемами, які пов'язані з нестійкими рівновагомими станами у політиці, економіці і суспільстві. Хаос, порядок і самоорганізація, як у природі, так і у суспільстві, виникають у відповідності з законами складних динамічних систем. Через те слід враховувати в управлінні складними соціально-економічними системами ноосферного мислення: перехід від лінійної до нелінійної динаміки; самоорганізацію і динаміку у природі і суспільстві; самоорганізацію і динаміку в економіці і суспільстві; самоорганізацію і динаміку в комп'ютерних, інформаційних і комунікативних системах; самоорганізацію і динаміку в управлінні підприємствами і адміністративними системами; самоорганізацію і динаміку у глобалізаційну епоху. Країни і нації також представляють собою складні соціально-економічні і соціально-культурні системи, розвиток яких підпорядковується законам нелінійної динаміки. Нелінійна динаміка означає, що цими процесами у всіх деталях неможливо управляти централізовано. Через те, необхідно своєчасно розпізнавати моменти нестійкості і можливі параметри порядку, які можуть домінувати у глобальних тенденціях розвитку. Вчені засвідчують, що в наших силах впливати на нелінійну динаміку і нелінійні процеси. В умовах нелінійного динамічного розвитку вільних ринків організації і підприємства повинні перебудовуватися, а самоорганізація необхідна для того, щоби справитися із зростаючою складністю нелінійного розвитку.

В управлінні складними соціально-економічними системами слід виділити шість найбільш перспективних напрямів розвитку технологій, які будуть сприяти підвищенню ефективності наукової компоненти суспільства сталого розвитку: комп'ютери (програмування, Інтернет та макросхеми), телекомунікації, біотехнології, аерокосмічні, нанотехнології та альтернативна енергетика. Це ті напрями розвитку “суспільства знань” чи ноосферної економіки, що можуть привести до швидкого росту економіки, уникаючи згубного впливу на навколишнє середовище, через те, потрібно зробити дані напрямки пріоритетними для української економіки. В Україні є всі можливості стати провідною науково- розвинутою державою, проте для цього потрібно докласти зусиль не тільки науковцям, а й владі і суспільству в цілому. Необхідно сформувати ноосферні індикатори безпеки поколінь, виокремлюючи регіональні критерії випереджаючого стратегічного планування та управління, адаптовані до соціально-економічних умов кризових (чи депресивних) регіонів.

Під індикатором (лат. indicator – указатель) ми розуміємо доступну спостереженню і визначенню характеристику якості середовища життя населення; під індексом (лат. index – ознака) – комбінацію індикаторів, що виражають міру чи критерій розумності взаємодії суспільства з середовищем проживання. Вчені опинилися перед практичною відсутністю праць, присвячених дослідженню розвитку сучасного українського суспільства, його перспектив, тенденцій, закономірностей, що формуються на наших очах. Е. Ласло, С. Гроф і П. Рассел (“Революція свідомості”) закликають до пробудження совісті і свідомості і вважають, що слід розраховувати на те, що поступово сформується нова, більш адаптована до природи цивілізована культура, а еволюція нашої свідомості являється ключем до досягнення миру і нашого індивідуального і колективного виживання та розвитку. Рекомендації до зміни пріоритетів соціальної політики: 1) здоров'я нації і вирішення демографічних проблем; 2) виховання покоління з позитивним модусом свідомості через зміну парадигми освіти у контексті гармонії системи “Людина- Природа”; 3) відмова від воєнної експансії і використання засобів задля вирішення соціальних проблем.

Філософія ноосферного управління як нова парадигма управління розвитком сучасного соціуму розуміється як особливий тип свідомої діяльності людини, духовної практики, творчий процес, вища форма свідомого розвитку, що є доступною людині. У цьому смислі розвиток не може бути вписаним у систему детерміністських зв'язків типу “стимул-реакція”, не може спиратися на принципи детермінізму чи біхевіоризму. Для онтології ноосферного управління і розвитку принципове значення мають два питання: 1) співвідношення штучної і природної компонент; 2) суб'єкта і суб'єктності в цілому. Онтологічні аспекти ноосферного управління розвитком тісно пов'язані з аксіологічними чинниками, що передбачає перехід від наявного стану соціуму до належного. Протиріччя поміж наявним і належним заставляє звернутися до поняття “цінності”. Управлінню розвитком властива особлива форма цілепокладання – конструювання “образу майбутнього”, побудовою суб'єктно орієнтованого і проектно усвідомленого світу. Та сфера, у якій можливий передбачуваний у практиці управління розвитком перехід з ідеального стану у реальний, є сфера суб'єкт-об'єктна, сфера діяльності, причому діяльності усвідомленої, в контексті якої керований розвиток – це усвідомлений розвиток, що базується на принципах і методах наукового (державного) менеджменту.

Філософія ноосферного управління як нова парадигма управління розвитком сучасного соціуму включає таку категорію, як якість управління соціумом, так і якість самого соціуму. Теоретичні основи якості управління направляють дослідника до того, щоби виявити необхідні риси, ознаки, які, з однієї сторони, виражають універсальні зв'язки речей і явищ розвитку сучасного соціуму, а, з іншої, дозволяють зрозуміти смислові відтінки різних ситуацій, які також далекі від якості управління соціумом (деструктивні явища і процеси). Так, одна група вчених дотримується думки, що якість управління – це результат управління, що виражається в досягненні поставленої цілі, інші управлінці вважають, що якісне управління – це прийняття якісних рішень; на якість управління впливають глобалізовані процеси, що розгортаються в сучасному світі. Місце і роль глобалізації не можуть бути адекватно зрозумілими без аналізу того впливу, котрий вона здійснює на ментальність, соціальну поведінку, “життєві світи” людей, “суб'єктів” чи “об'єктів”, що приймають участь у цьому процесі. І від того, як змінюються мотиви і цінності, орієнтації людей, соціально-типові властивості особистості та її відносини з суспільством, у кінцевому рахунку залежить історичний розвиток людства. Одним з параметрів глобалізації являється розширення соціальних зв'язків, у які включений індивід, що супроводжується зростаючою дестабілізацією цих зв'язків і часто – розпадом стійких людських спільнот, здатних озброювати індивіда сукупністю чітких норм, цінностей, мотивів. Зіткнення розширення інформаційних горизонтів, які підсилюють тенденцію до імітації життєвих стандартів, що потрапляють у дані горизонти, і соціально-психологічної індивідуалізації, – здійснює потужний вплив на потреби.

В контексті філософії ноосферного управління як нової парадигми управління розвитком сучасного соціуму виділяється поняття “когнітивне управління”, що використовується для посилення зворотних зв'язків суб'єкт-суб'єктного управління, постільки необхідно постійно відслідковувати, як проектні зміни впливають на підвищення ефективності всього управлінського організму. Управління у цьому процесі виступає як інформаційний вплив, в контексті якого інформація несе в собі не тільки готове рішення, а де термінується всією внутрішньою структурою того виду діяльності, котрий виконує функцію управління. У професійній практиці управлінців розробляється достатньо велика кількість технологій технологічного рівня, проте вони, не маючи під собою будь-яких категоріальних засад, дають лише мозаїчну картину і знаходяться на рівні дослідницьких технологій та індуктивних знань. Слід виділити деякі групи технологій когнітивного управління:

1) рефлексивне управління регіоном, що включає рекламу, брендінг і формування культурних зразків переважно через візуальне сприйняття;

2) управління знаннями, що об'єднує нові типи знань (тести, бази даних) і традиційні знання (факти, методики, моделі, проблеми, задачі);

3) управління через спільноти (партії, суспільні організації, молодіжні рухи, Інтернет-спільноти);

4) інфраструктура управління, яке включає різні соціальні структури освіти, фізичної культури, мистецтва, форм дозвілля, корпорації, мережі;

5) нормативне управління, у через те числі законодавство, релігійні і моральні приписи, стандарти освіти, бізнесу, організаційні схеми і стратегії.

Коли традиційні методи впливу на свідомість людей базуються на спробах контролювати інформацію, яка поступає ззовні, то когнітивні методи не змінюють суті самої інформації, проте створюють умови, які сприяють через те, що вона отримує інший смисл і перетворюється на інше знання. При цьому враховуються наступні типи когнітивних факторів: базові механізми сприйняття, пов'язані з психофізіологічними особливостями; образна мова – метафори, порівняння і фігури мови; парадигми і міфи.

Як свідчить аналіз сучасних знань з менеджменту, логіко-смислова методологія управління суспільними системами підводить до правомірності визнання поряд з принципами натуроцентризму, політикоцентризму, економцентризму принципу культуроцентризму і визначення його гносеологічного статусу. Самодостатність принципу культуроцентризму підтверджується історико-культурним екскурсом, а евристична значущість відтворюється на фоні вітчизняної традиції соціального управління і пошуками шляхів виходу з проблемної ситуації, яка вбачається у наявності протиріччя поміж необхідністю подолання кризових симптомів в управлінській практиці сучасної України і відсутністю дослідницького підходу, що дозволяє створити відповідну теоретичну модель управління. При виявленні протиріччя виявляються дві взаємопов'язані проблеми: 1) предметна – заключається у концептуальному осмисленні управління як феномена культури і фактора продукування соціального і культурного, його суб'єкт-об'єктних складових; 2) процедурна проблема – вимагає рефлексивно-методологічного аналізу управлінської діяльності, виділення її основного принципу, конкретизованого у принципах, нормах, установках, правилах і механізмах.

Щоби визначити ефективність тих чи інших моделей ноосферного управління регіоном, необхідно зробити вибір існуючих варіантів і співвіднести існуючі у суспільстві базові цінності (менталітет, культура, стереотипи управління і мислення) з тими засадами, на які орієнтувалися при розробці альтернативних моделей управління. Ми орієнтуємося на модель психосоціокультурного механізму публічного адміністрування як системоутврюючого чинника нових соціокультурних реалій. Очевидно, що історичних змін відчуває і людська ідентичність, яка являється ключовим елементом суб'єктивної реальності і знаходиться в діалектичному взаємозв'язку з суспільством та його інститутами. На зміну єдності соціально-матеріального світу епохи модерну приходить єдність постмодерного психосоціального світу з його свідомими і несвідомими (символічними) формами існування. Обидва модуси ідентичності (соціальна і соцієтальна) супроводжують будь-якому суспільно-історчину епоху, проте домінування соціального і соцієтального модусу ідентичності визначає характер тієї чи іншої епохи. У більш широкому суспільно-історичному контексті соціальний і психосоціалдьнйи фактори відображають всі суперечності соціального світу в умовах трансформації ї сучасного українського суспільства. В основі глобалізації лежить космічний процес еволюції біосфери, яка, удосконалюючись у своєму творчому розумному соціальному бутті, стає геологічною силою (В. І. Вернадський), перетворюється поступово у ноосферу в інтересах розумного людства як єдиного цілого.

Ноосфера є відповідність об'єктивній реальності, що характеризує стан розуму як системну завершеність, і характеризується оптимальною відповідністю його негентропійної ролі у Всесвіті. Криза сучасного людства свідчить, що “західна” модель глобалізації не відповідає сучасним ноосферним параметрам. Класичні способи регулювання соціальних процесів є недостатніми у ситуації глобальних трансформацій. У цілому сьогодні формується комплекс проблем і викликів, пов'язаних з необхідністю упровадження у механізм регулювання соціальних процесів – “глокаперсоналіза- ції” – розгортання і узгодження глобальних, локальних і соціальних регулятивів. Так як сьогодні відсутня цілісна філософська концепція розвитку сучасного соціуму, здатна виробити адекватний світогляд, ми пропонуємо сформувати філософію ноосферного управління, що базується на ноосферних засадах, – філософію публічного управління і адміністрування на всіх рівнях – від регіону – до центру; концепцію, здатну обґрунтувати стратегію виходу з глобальної проблемної ситуації і сформувати концепцію інноваційного розвитку сучасного українського суспільства з його переходом на шостий технологічний уклад, на формування патріотичної національної еліти, яка стане аттрактором ноосферного мислення і світогляду.

Філософія ноосферного публічного управління являється новою галуззю філософського знання і сприяє підвищенню ефективності розвитку сучасного соціуму в усіх його сферах, поява якої викликана визначальною роллю управління у житті суспільства і окремого індивіда в контексті нових викликів глобалізації. Філософія ноосферного публічного управління, будучи синтезом науки і мистецтва, знання і досвіду, філософії та етики представляє собою широке дослідницьке поле для вивчення сучасного соціуму, розуміння його природи у різних ситуаціях, постільки управління пронизує всю систему взаємовідносин у суспільстві. Специфікою філософії ноосферного публічного управління являється його міждисциплінарний характер, наявність сучасних теоретичних концепцій з орієнтацією на вирішення гуманістичних задач соціуму. Філософія ноосферного публічного управління занурюється в культуру, яка детермінує розвиток управлінських начал, аналізується у форматі аксіологічних, гносеологічних і методологічних принципів, що переломлюються через гуманістичні та аксіологічні чинники управління. Філософія ноосферного публічного управління – особливий тип свідомої діяльності людини, вища форма управлінської діяльності, в центрі якої людина.

В основі філософії ноосферного публічного управління – суб'єкт-суб'єктне усвідомлене управління (В. Мартиненко), що пов'язане з формуванням суб'єкт-орієнтованого світу, детермінованого засадами гуманістичного менеджменту. В основі філософії ноосферного публічного управління – якісні гуманістичні характеристики управлінського процесу, перехід на вищий щабель, що демонструє загальноцивілізаційний рівень, виражає універсальні зв'язки і явища, що демонструють якісний розвиток сучасного соціуму в усіх сферах життєдіяльності – економічній, політичній, соціальній, духовній. Філософія ноосферного публічного управління розвивається у темпоральному вимірі, що враховує простір і час, детермінованих ментальністю, в основі якого “життєвий світ” народу і людини. Як засвідчує аналіз, в умовах глобальної трансформації людства змінюються мотиви поведінки, ціннісні орієнтації, соціально-психологічні властивості людини та її відношення до людини, соціуму, природи, самого себе. Глобалізація впливає на розпад стійких соціальних зв'язків, в результаті чого посилюються імміграційні тенденції, неадаптованість сучасної людини до викликів сучасності, що приводить до зростаючої дестабілізації сучасного соціуму, падіння життєвих стандартів, соціально-психологічної дезадаптації сучасної людини. Філософія ноосферного публічного управління повинна базуватися на науковому менеджменті і когнітивному управлінні, постільки кожного разу слід відслідковувати, як впливає ноосфера на природні та господарські процеси управлінські парадигми.

Вчені розробили соціальні технології когнітивного управління, що знаходиться в основі філософії публічного управління і включає: 1) рефлексивне управління; 2) управління знаннями; 3) управління через спільноти (мережеві товариства, Інтернет- спільноти); 4) управління через громадянське суспільство (партії і суспільні рухи); 5) інфраструктурне управління (соціальні структури освіти, науки, молоді і спорту); 6) нормативне управління (через законодавство); 7) управління змінами; 8) управління організаційним розвитком; управління інформаційними системами. Адже використання неадекватної інформації (теорії) приводить до неадекватної практики публічного управління і неадекватного прийняття управлінських рішень в умовах інформаційного суспільства і глобалізації.

В основі філософії модусів-прийомів ноосферного публічного управління – рефлексивне управління, що означає механізм самозапуску організації (соціуму), принципом якої є динамічна рівновага протилежностей, принциповий діалектизм і синергія, направлених на підвищення ефективності діяльності організації за рахунок самоорганізаційних механізмів, самовизначення і професійно-особистісного розвитку співробітників. Рефлексуючий суб'єкт – це професійно зростаючий суб'єкт організації, котрий стає рушійною силою розвитку в умовах глобалізації. Модель рефлексії (підвищення своєї самосвідомості і самоаналізу) розробляється кожним співробітником у рамках реалізації методологічних принципів єдності свідомості і самосвідомості (саморефлексії), мислення і діяльності особистості.

В основі рефлексивного управління – вирішення проблем копінг-поведінки (Р. Лазарус), що розуміється як устремління до вирішення проблем, які виявляє індивід у ситуації, пов'язаних зі стресом, невдачами чи ситуацією успіху, що потребує активізації адаптивних можливостей людини з метою збереження фізичного, особистісного і соціального благополуччя. Філософія ноосферного публічного управління представляє собою високоінтелектуальний продукт діяльності органів державного управління і місцевого самоврядування, направлений на суб'єкт-суб'єктне управління. Сьогодні зростає інтерес до іншого типу ноосферного публічного адміністрування як “рецептивного”, збагаченого теоріями демократичного управління, що трансформують теорії “керівного менеджменту”. Публічне адміністрування повинно бути рецептивним, керуватися інтересами і потребами громадянського суспільства, а управлінці повинні мислити стратегічно, діяти демократично, визнати значущість і цінність людини як суб'єкта громадянського суспільства.

Філософія ноосферного публічного адміністрування означає сукупність таких процесів, у яких поєднуються три види еволюції – природна, соціальна і власне діяльнісна, у центрі якої людина як міра всіх речей. Перш за завжди, ноосферне мислення повинно виходити з синергетичного і нелінійного бачення шляхів подолання загальноцивілізаційних проблем, у контексті яких можливий альтернативний перехід від техногенної моделі розвитку, у якій людина протиставляється природі – до революційної моделі існування соціуму, яка акцентує увагу на формуванні ноосоціогенезу. Таким чином, філософія ноосферної концепції публічного управління означає те, що політика, влада і управління визначаються сферою розуму (ноосферою), моралі і справедливості, базуються на науково-раціональній і морально-справедливій основі, на ноосферних підходах до розвитку суспільства.

Критерієм рівня розвитку і якості життя людини є гуманістичні цінності і знання людини, яка живе в гармонії з оточуючою природою і природним середовищем. В контексті ноосферних функцій управління соціумом слід виділити: 1) екологічні особливості, потенціал території населення, оцінку стану соціоприродних ресурсів країни в біосфері Землі (еко-); 2) екологічні обмеження (норми) у способах взаємодії з природою – екологічність території земельного, водного, лісного, містобудівного господарства (техно-); 3) врахування критеріїв безпеки території в оцінці стану середовища життя населення (паспорт території) і функцій інститутів суспільства, що регулюють взаємодію з природою (-поліс). В ноосферному управлінському організмі соціуму повинна сформуватися здоровою кожна клітинка організму, яка повинна бути стійкою до динаміки космічного життя, ментальних вихрів, силового впливу зі сторони інших цивілізацій.

← Предыдущая страница | Следующая страница →