Поделиться Поделиться

Держава як структурозумовлюючий суб'єкт світової системи: плюси і мінуси сучасного державотворення

Як свідчить аналіз ролі держави у становленні міжнародних систем сталого розвитку, взаємовідносин ТНК і національних держав набувають багатоскладний характер і свідчать про неспівпадання інтересів та асиметрію влади двох головних глобальних суб'єктів, в основі яких асиметрія економічних і адміністративних потенціалів сторін. Держава продовжує залишатися структурозумовлюючим суб'єктом світової системи, зберігаючи юридичні права регулювання внутрішньої соціально-економічної сфери і правосуб'єктності відносин у зовнішньоекономічній діяльності ТНК, уособлюючи економічну міцність і структурну владу глобального капіталізму, проводячи свою політику через міжнародні організації – МВФ, ВТО, Всесвітній банк.

Міжнародні інститути (МВФ, ВБ, ВТО) упроваджують в практику правила вільного обміну, підтверджуючи принципи лібералізму, добиваючись вирівнювання конкурентних умов для діючих на глобальному ринку “акторів” Сучасна держава слідкує за дотриманням умов справедливої конкурентної боротьби і приймає в цих цілях участь у міжнародних організаціях, заключав угоди з іншими країнами, здійснює захист внутрішнього ринку, створює більш благоприємні умови для своїх корпорацій. Останнім часом ТНК, просуваючи принципи вільного обміну, лібералізації руху капіталів, товарів, послуг намагаються отримати багаточисельні гарантії захисту власних інтересів. До них відносяться гарантії капіталовкладень і захисту прав власності шляхом стандартизації норм, що регламентують діяльність ТНК в країнах. До середини 90-х pp. країни уклали 1500 двохсторонніх угод, якими регламентувалися відносини ТНК і держав, в контексті яких головні напрямки розвитку відносин зводяться до наступного:

• подальша лібералізація режимів торгівлі та інвестицій в сфері високих технологій та послуг;

• охорона інтелектуальної власності;

• відміна обмежень в діяльності транснаціонального капіталу;

• створення спеціальної сфери послуг для прямих іноземних інвестицій;

• лібералізація ділової активності;

• встановлення однакового режиму для іноземних і вітчизняних компаній.

Під впливом конкуренції країни змушені були йти завжди далі по шляху лібералізації і відкриття внутрішніх ринків для іноземних інвесторів. До 1998 р. в 60 країнах було прийнято 145 змін нормативного характеру, якими регулюються іноземні інвестиції, із них 136 були направлені на лібералізацію режиму і тільки 9- на посилення державного контролю. Головна функція ТНК – це перенесення досягнень НТР і створення передумов для формування світового ринкового господарства на основі упровадження загальних стандартів, норм, вимог до якості товарів, науково-технічних послуг в країнах, що розвиваються. Тим самим, за допомогою ТНК були закладені основи інтенсивної інтернаціоналізації виробництва, на основі яких розвиваються сучасні глобальні економічні процеси. До благоприємних наслідків присутності ТНК в розвинених країнах відносяться: приплив капіталу і розширення інвестицій, зростання експорту, передача передового досвіду управління, розповсюдження нових технологій, зростання кваліфікації і доходів місцевих працівників, розширення виробничої бази національних підприємств, втягнутих у кооперативні зв'язки. Проте, відносини дані далекі від гармонійних, а вплив ТНК на економіку розвинених країн через “асиметрію влади” провокує конфліктні ситуації, так як конкуренція із конкуруючої перетворюється на пригноблюючу. Діяльність ТНК в розвинених країнах не піддається державному і ринковому контролю зі сторони урядів, що використовується для отримання односторонніх вигод.

Таким чином, взаємодію ТНК і національних держав слід охарактеризувати як співробітництво та конкуренцію, в процесі яких зростає “асиметрія економічної влади” на користь ТНК, що потребує зусиль державного регулювання зовнішньоекономічного блоку національної економіки і участі держави в розробці колективних міжнародних угод по урегулюванню діяльності ТНК. При цьому необхідно враховувати, що змінюються методи, форми роботи, організаційні структури і характер конкуренції діючих на глобальному ринку великих корпорацій. Лідирують ті структури, які в найбільшій мірі, володіють гнучкістю, адаптивністю до плинних умов ринку, схильністю до інновацій; апробуються нові стратегії та організаційні структури ТНК, у т.ч. у взаємовідносинах з державою. Держава при цьому залишається “несущою” інституційною конструкцією глобальної економіки та її політичної організації; частина її функцій чи відмирає, чи трансформується; в наддержавні органи передаються функції по координації багатостороннього співробітництва. Із традиційних економічних функцій залишаються такі функції:

• необхідність забезпечення зовнішньоекономічної стійкості та ефективності;

• нормативно-правове регулювання;

• стимулювання структурних перетворень;

• стимулювання науково-технічного прогресу та інноваційних змін;

• розвиток охорони здоров'я, освіти, культури;

• регулювання соціальних проблем.

Проте сукупність цих функцій в розвинених країнах, що розвиваються, і можливості їх використання різноманітні.

Як свідчить аналіз, процес структурування планети навколо трьох полюсів – США, Японія та Європа – це результат діяльності транснаціонального капіталу, процес, котрий експерти називають “глокалізація”. Взаємодія і протистояння держави і ТНК – це вираження суперечностей поміж глобальним і локальним, а точніше поміж об'єктивною тенденцією до інтернаціоналізації суспільного життя і тенденцією до збереження національної відокремленості і культурної ідентичності країн і народів. На сучасному етапі проблема сталого економічного зростання є однією з найскладніших проблем сучасної ролі держави. Для розвитку сучасного українського суспільства стале економічне зростання є головною економічною і політичною метою, одним із основних стратегічних пріоритетів згідно стратегії економічного та соціального розвитку України на 2004-2020 роки.

Комісія ООН з розвитку та навколишнього природного середовища визначає сталий розвиток як такий, що, забезпечуючи потреби нинішнього покоління, водночас не позбавляє майбутні покоління можливості задовольняти власні життєво необхідні ресурси. Сталий економічний розвиток – стабільний, узгоджений і довготривалий розвиток економічної системи, соціальної та економічної сфер на основі довгопідтримуваного використання ресурсів для забезпечення потреб нинішнього покоління з водночас не позбавленням майбутніх поколінь можливості задовольняти власні життєво необхідні потреби. Результатом сталого економічного зростання може бути перехід економічної системи до вищого якісного стану, коли її параметри є вищими порівняно з базовими (нормативними), а під впливом факторів сталого економічного зростання економічна система залишається цілісною і структурно збалансованою. Довгострокове стале економічне зростання забезпечується за рахунок зменшення частки невідновлюваних природних ресурсів, що досягається більш ефективним їх використанням, переходом на відновлювані ресурси при мінімізації шкідливого впливу процесів виробництва на довкілля. Стале економічне зростання – збільшення обсягів виробництва суспільного продукту на основі розширеного відтворення та якісного удосконалення факторів виробництва при ефективному використанні ресурсів та збереженні природного середовища з метою найбільш повного задоволення економічних та соціальних потреб нинішнього та прийдешнього поколінь з урахуванням прогресивних стандартів життя людей.

Згідно до класифікації, Еспін-Андерсен пропонує такий поділ зарубіжних країн за типами соціальної держави:

1. Ліберальні-соціальні держави – Австралія, Великобританія, Канада, США, Швейцарія, Японія.

2. Консервативні соціальні держави – Австрія, Бельгія, Німеччина, Ірландія, Італія, Нідерланди, Фінляндія, Франція.

3. Соціал-демократичні соціальні держави – Данія, Норвегія, Швеція.

Соціальний тип держави передбачає дотримання принципу соціальної справедливості через: рівність соціальних прав усіх громадян; забезпечення системи мінімальних соціальних гарантій; більшу винагороду за більшу працю, яка здійснюється соціально схвальними засобами. Таким чином, одним з пріоритетних завдань соціальної політики на всіх рівнях не залишається лише збереження рівності прав громадян та соціальний захист, а й, головне, створення умов для ефективної праці. Найбільш гострою проблемою, від розв'язання якої значною мірою залежить успішність входження нашої країни до європейської спільноти, є мінімізація економічних і особливо соціальних негараздів, які дуже болісно відбиваються на основній масі громадян. Значна частина населення нині фактично втратила конститутційно закріплені базові засади свого існування (право на безкоштовне медичне обслуговування, безкоштовну вищу освіту, достойну винагороду за працю та культурний розвиток) і пізнала бідність. Особливістю розшарування населення сьогодні є відсутність достатньо міцного прошарку середнього класу, котрий споконвічно виступав гарантом соціальної стабільності та прогресу і сприяв утвердженню інститутів громадянського суспільства.

← Предыдущая страница | Следующая страница →