Поделиться Поделиться

Однопартійна система

Характеризується наявністю в країні тільки однієї політичної партії, яка реально впливає на здійснення державної влади. Цій системі також характерне конституційне закріплення керівної ролі однієї партії, зрощування партійного та державного апарату, усунення опозиції, заборона існування інших партій. Наприклад, у ст. 5 Конституції Республіки Куба 1976 р. зазначено, що "Комуністична партія Куби... є вищою керівною силою суспільства та держави...". У чистому вигляді така система характерна для країн з авторитарним і тоталітарним політичним режимом. Саме така партійна система у різні періоди існувала у фашистській Італії і нацистській Німеччині, Радянському Союзі. Сьогодні однопартійна система діє у В'єтнамі, Північній Кореї, на Кубі та деяких країнах Африки.

Необхідно зазначити, що однопартійна система не унеможливлює існування в країні декількох партій, проте реально тільки одна з них є правлячою, визначає розвиток усього суспільного життя, регламентує діяльність інших партій. Тобто усі інші партії мають організаційну автономію, проте визнають керівну роль правлячої партії. Будучи різновидом однопартійної системи, система з партією-гегемоном не створює умов для реалізації різноманітних ідей та інтересів, що призводить до її кризи. Гегемоністська партійна система була типовою для деяких колишніх соціалістичних країн Східної Європи ХХ ст. (Болгарії, НДР, Польщі, Угорщини), в яких, за винятком правлячої комуністичної партії, були зареєстровані і інші партійні об'єднання, проте вони не брали участі у політичній боротьбі і беззастережно визнавали керівництво комуністичної партії. Сучасним прикладом партійної системи з партією-гегемоном може бути Китай, де, за винятком правлячої Комуністичної партії, існує також вісім партій, що входять до складу Патріотичного єдиного фронту, очолюваного Компартією Китаю.

Інший характер має різновид однопартійної системи, що дістав назву партійної системи з домінуючою партією. Ця система також передбачає існування декількох партій, одна з яких упродовж тривалого часу за результатами виборів отримує більшість парламентських мандатів і право формування уряду. З формального боку така система є багатопартійною, а фактичне за даної системи в країні протягом десятиліть править лише одна партія. Система з домінуючою партією характеризується демократичним політичним режимом, відсутністю урядових коаліцій і наявністю малоефективної опозиції. Прикладом такої системи може бути партійна система Мексики, де понад 70 років країною правила Інституційно-революційна партія; Парагваю та Японії, де майже 50 років правлячими партіями були згідно партія "Колорадо" та Ліберально-демократична партія. Подібна ситуація тривалий час мала місце у Швеції, де переважну більшість голосів на виборах одержувала Соціал-демократична робітнича партія, в Індії - Індійський Національний Конгрес та в Єгипті - Націонал-демократична партія.

Таким чином, однопартійна система характеризується стабільністю, передбачуваністю політичного курсу, проте, у той же час, за умов відсутності реальної партійної конкуренції, використання однієї партії свого монопольного становища у системі влади, вони згодом стають схильними до бюрократизації, консерватизму, виникає ризик перетворення партії на закриту соціальну групу і тим самим прирікає партію на втрату нею політичного впливу, що зрештою призводить до кризи у розвитку суспільства.

Двопартійна система (біпартизм)

Характеризується тим, що за наявність декількох різних партій лише дві найвпливовіші із них реально претендують на політичну владу, які поперемінно внаслідок виборів змінюють одна одну. Тобто одна з цих партій, яка виграла вибори, виступає в ролі правлячої, інша - опозиційної. Час від часу вони міняються місцями. Безумовно, кожна з них має відповідний погляд на суспільний розвиток і хоче мати якомога більше місць у вищих органах держави. Подібна система з одного боку дозволяє забезпечити відносну стабільність влади, оскільки створюється однопартійний уряд, котрий у своїх діях не обмежений коаліційними угодами, а з іншого - ускладнює можливість приходу до влади третьої політичної сили. Класичними двопартійними системами вважаються партійна система США, у політичному житті яких визначальну роль вже понад 100 років відіграють Демократична і Республіканська партії, та Великобританії, у політичному житті якої переважають Лейбористська і Консервативна партії.

Досить розповсюдженим різновидом двопартійної системи є система двох із половиною партій, якому також називають трипартійною. Така система складається за умови, що жодна з двох найбільших партій за результатами парламентських виборів не в змозі отримати більшості мандатів без підтримки третьої партії, значно меншої від них, проте яка постійно представлена у парламенті. Ця третя партія, примикаючи до однієї з двох основних партій, забезпечує їй парламентську більшість і право формування уряду, тоді як інша основна партія стає опозиційною. Така ситуація характерна для Німеччини, де головні партії - Соціал-демократична партія Німеччини і блок Християнсько-демократичний союз / Християнсько-соціальний союз домагаються перемоги, об'єднуючись із третіми партіями - Вільною демократичною партією чи Партією Зелених.

Таким чином, двопартійна система характерна насамперед для країн, в яких існує стійке однорідне соціальне та культурне середовище з традиційними цінностями, які підтримуються більшістю членами суспільства.

← Предыдущая страница | Следующая страница →