Поделиться Поделиться

Розвиток економічних, політичних і культурних відносин в контексті глобального розвитку

Розглянувши методологічний аспект вивчення філософії глобалізації, ми прийшли до висновку, що сучасний світ надзвичайно складний і динамічний, так як визначальним для цього процесу є посилення глобалізації, зростання взаємодії економічних, політичних, соціальних, культурних, правових та інших факторів. Під “глобалізацією” вважається взаємозв'язок процесів інтернаціоналізації економіки, розвитку єдиної системи світового порядку, зміни й ослаблення функцій національної держави, активізації діяльності транснаціональних недержавних утворень як нових політичних акторів, формування спільної системи цінностей і принципів міжгрупових відносин. Під глобалізацією слід розуміти послідовну трансформацію світового простору в єдину зону, в якій вільно переміщуються капітали, товари, послуги, вільно поширюються ідеї і пересуваються їх носії, стимулюючи розвиток сучасних інститутів та відшліфовуючи механізми їхньої взаємодії. Дати чітке і єдине визначення глобалізації складно, різні питання цього процесу є предметом вивчення багатьох наук, кожна з яких має відповідний науковий дискурс.

За винятком того, необхідно прийняти до уваги, що глобалізація є історичним процесом, що розвивається протягом сторіч, і даний процес також незавершений. Поняття глобалізації ширше, ніж поняття інтеграції. Коли інтеграція означає зближення політичної, економічної, правової, духовно-культурної систем декількох держав і регіонів в процесі традиційної міждержавної співпраці, то глобалізація передбачає всеохоплюючий процес взаємодії і взаємовпливу практично всіх держав світу, хоч справа не тільки в об'ємі, проте і в якості, формах і змісті такого взаємовпливу. Уявляється, що глобалізація має високий ступінь і глибину взаємопроникнення норм, ідей, правил співпраці, конкретних стандартів спілкування, проте можлива лише на високому рівні розвитку цивілізації, так як формує спільні цілі і довгострокові інтереси людства на основі усвідомлення єдності світу перед зростаючою загрозою його виживання.

Оцінюючи буття української людини у сучасному глобалізованому світі, необхідно враховувати різні фактори, виходячи також із перспективи розвитку цивілізації як єдиної всеохоплюючої системної цілісності у певному темпоральному (часовому) аспекті. Систематична реалізація курсу на інтеграцію до Європейського Союзу забезпечуватиме гарантії верховенства права, плюралістичної демократії, дотримання прав людини, розвиток в Україні громадянського суспільства, побудову соціально-орієнтованої ринкової економіки, формування національної ідентичності. Домінантою глобалізаційних економічних перетворень сучасного українського суспільства має стати широкомасштабна, всеохоплююча модернізація всіх сфер суспільно-економічного життя як консолідуюча основа розбудови незалежної, суверенної держави, в якій гармонійно поєднуються інтереси громадян українського суспільства та світової спільноти. Під цілеспрямованими змінами стану системи розуміються такі процеси та операції, за допомогою яких дана система досягає нового оптимального стану, врівноваженого відносно зовнішнього середовища.

Проте, нового оптимального середовища держави в умовах глобалізації так і не змогли досягти, так як суперечності поміж культурними, релігійними й етнічними спільнотами досягли на рубежі третього тисячоліття особливого загострення. Не випадково такої популярності в 1990-х роках набула теорія Самуеля Гантінгтона про “зіткнення цивілізацій” в якій він затверджує, що вищий рівень можливої в людському суспільстві інтеграції – це культурна спільність, яка є вищою за економічні й ідеологічні фактори. Саме в контексті глобалізації стали можливі широкі інтеграційні процеси, що, проте, відбуваються не на світовому рівні, а на рівні декількох цивілізацій: “Нація-держава” залишається головною діючою особою в міжнародних відносинах, проте найбільш виразні конфлікти глобальної політики розгортатимуться поміж націями і групами, які відносять до різних цивілізацій.

На початку третього тисячоліття загострилися проблеми становлення особистості, детерміновані процесами культурної глобалізації. Під культурною глобалізацією розуміється процес виникнення і поширення так званої “глобальної культури”, з однієї сторони, зміцнення інтеграційних тенденцій, розширення культурних зв'язків, посилення контактів поміж різними частинами світу; з іншої – посилення процесів вестернізації. Асиміляція – це засіб досягнення етнічної однорідності, найбільш швидко здійснюється у суспільствах, де відбувається розсіювання різнорідних мігрантів в однорідному, тісно пов'язаному економічними, політичними та культурними зв'язками бутті. Розрізняється асиміляція добровільна та насильницька. Етнічні цінності характеризують той чи інший етнос як асиміляцію – консолідацію культурних традицій, обрядів етносу, що впливають на рівень соціоінтегративного соціуму в умовах глобалізованого простору.

Етнічна консолідація розділяється на внутрішньоетнічну і міжетнічну. Під внутрішньоетнічною консолідацією розуміють процеси внутрішнього зміцнення і зростання чисельності етносу завдяки послідовному зникненню культурно-мовних і побутових відмінностей поміж субетносами та/чи етнографічними групами, а також зростанні загальноетнічної самосвідомості. В контексті культурної глобалізації з'являється новий вимір буття як “маргіналізація ідентичності”, що являє собою сукупність специфічних особливостей свідомості і поведінки людей, зокрема етнічних індивідуальностей, представників соціальних спільностей, груп, які характеризуються амбівалентністю, психологічною розколотістю, нестійкістю, непослідовністю, психологічною роздвоєністю, непослідовністю дій, неспроможністю адаптуватися до певної референтної спільноти чи групи. Буття маргіналу – це буття амбівалентного, психологічно розколотого типу людини, що проявляє психічну нестійкість та прагне жити одночасно в двох світах, проте по-справжньому не живе в жодному з них. Буття етнічних міграцій – це міграції населення, в яких беруть участь люди певної етнічної (національної) приналежності, тобто на перший план висувається роль етнічного фактора. Ізолятори – відносно невеликі групи людей, які через своє територіальне становище опинилися відірваними від маси населення. Маятникова міграція – регулярні переміщення населення, із одного населеного пункту в інший – із села до міста, із малого міста в велике. У зв'язку з цими процесами виникають багато нових процесів, пов'язаних з формуванням нових форм ідентичності. “Нова етнічність” – це поняття, пов'язане з формуванням образу ворога, в якому узагальнено численні етнічні групи, нівельовано різницю поміж ними, що повністю ігнорує культурні та місцеві різниці поміж етнічними групами, стимулюючи конфронтацію ідентичностей. Р. Шпорлюк виокремлює наступні типи буття та ідентичностей:

1) балтійська зона (Естонія, Латвія, Литва, Скандинавські країни, Польща, Німеччина); 2) Східно-Центральна Європа (Україна та Білорусія, Литва у сусідстві, де Польща є ключовою точкою, Угорщина, Словенія та Румунія); 3) “кавказьке сусідство”, що складається з трьох колишніх кавказьких радянських республік; 4) територія Центральної Азії разом з новими зовнішніми зв'язками.

М. Кузьо припускає змішування ідентичностей – історико-політичної, соціокультурної, етнічної та національної. Природа етнічності має багаторівневий характер. Індивіди можуть на різних рівнях ідентифікації відчуваючи свою залежність водночас до кількох етнічних спільнот: є приклади, коли одна людина одночасно ідентифікує себе з кількома етнічними спільнотами різного рівня: українець (етнос), гуцул (субетнос), слов'янин (метаетнічна спільність).

П. Бергер і Т. Лукман роз"яснюють процес зміни буття особистості через поняття трансформації, а тотальну трансформацію особистості називають альтернацією. Культурні архетипи (архетип – прообраз), введені К. Юнгом, – це проформи колективного неусвідомленого, головні образи тієї чи іншої культури, що формуються разом з виникненням певної культури як систем, та породжують в умовах культурно-інформаційного простору культурні архетипи, про які вже йшла мова, консолідації, конфронтації, конкуренції, кооперації. Архетипізм культури, що входить в структуру національного буття, сприяє створенню культурних умов етнічного буття як “емоційно- динамічні моделі”, праформ культури, символічних образів, певних схильностей чи тенденцій, які сформувалися у людини під впливом соціалізації чи інтеріоризації соціального досвіду. Міжетнічна інтеграція українського суспільства – це досягнення відповідного консенсусу, котрий має бути втілений у державній програмі побудови мультикультурного суспільства, що базується на культурному плюралізмі. Через те також Дж. Тойнбі у роботі “Дослідження історії” говорив, що причиною занепаду цивілізацій є втрата гармонії поміж частинами, які утворюють цілісну єдність суспільства.

Складність етнокультурних процесів посилюється складністю етнічної картини світу, в контексті якої існує багатоманітність моделей взаємодії. Етноси включають такі типи взаємозв'язків, як симбіоз (добросусідство), асиміляція (злиття), ксенія (добровільне об'єднання без злиття), химера (примусове об'єднання) шляхом покорення одного етносу іншим. Таким чином, культурна глобалізація, яка впливає на розвиток етнонаціональних процесів сприяє трансформації і модернізації буття етнонаціональних культур, формує такі геокультурні ареали, в контексті яких сьогодні розвиваються нові етноспільноти в умовах формування планетарно-інтегрованого суспільства. Таким чином, етнонаціональна ідентичність – це ототожнення суб'єкта з іншими індивідами, соціогрупами, механізм соціалізації особистості в іншомовному середовищі, в умовах акультурації, яка відбувається через процеси соціально-культурної комунікації.

Таким чином, ціннісно-смислова основа філософії глобалізації визначається новою парадигмою культурної глобалізації як нового виміру буття людини, що детермінується сукупністю інваріантів, альтернативністю стилів життя, формуванням нового типу мегасоціуму, що включає сукупність соціумів, природу і культуру. Через те слід оптимізувати такі індикатори національної держави, які сприяють гуманізації з “людським обличчям”, яка включає: захист населення від стихійних ринкових сил і недостатнього рівня доходів; захист соціальних прав і соціальної підтримки; посилення питомої ваги недержавних асигнувань на соціальні програми; індивідуального (колективного) фінансування соціальних програм; диференціацію системи соціального забезпечення; гарантії забезпечення повної зайнятості населення, досягнення гідного життя людини на засадах справедливості. Глокалізація як протилежна тенденція глобалізації потрібна для того, щоби будь-яка країна чи культура змогла засвоїти окремі аспекти глобалізації, скористатися ними й збагатитися при цьому, зберігаючи свою культурну національну ідентичність.

← Предыдущая страница | Следующая страница →