Поделиться Поделиться

Розвиток відносин із провідними державами Азійсько-Тихоокеанського регіону

Азійсько-Тихоокеанський регіон (АТР) за динамікою розвитку випереджає інші регіони світу. Фактично відбувається великий зсув економічного багатства та політичної могутності в Азію і країни Тихоокеанського басейну, на котрі припадає близько половини світового промислового виробництва та світової торгівлі. Зміщення глобального економічного центру в Азію зумовлене передусім зростанням КНР, наявністю у регіоні індустріального гіганта - Японії, а також "нових індустріальних країн" Азії - Республіки Корея, Сінгапуру, Таїланду та низки інших країн, які мають високі темпи щорічного зростання ВВП і проводять ринково орієнтовану політику. Така особливість становища в АТР формує стійку тенденцію до його перетворення на важливий центр світової політики й економіки, котрий може реально конкурувати з Євроатлантичним.

Важливою домінантою, що визначає характер ситуації в регіоні, є орієнтованість більшості країн на широкомасштабні економічні реформи та реальні передуми для їхнього здійснення. У зв'язку з цим ті з них, котрі не відповідають загальнорегіональній тенденції до сталого економічного розвитку, об'єктивно перебувають у менш сприятливих умовах для повноцінного долучення до процесу співробітництва, в через те числі стосовно формування двосторонніх і багатосторонніх торговельно-економічних структур.

Фінансова криза істотно не позначилася на темпах розвитку країн АТР. Зауважимо: майже в усіх країнах регіону причину кризи вбачають не в недоліках їхньої економіки, а у фінансовій політиці західних банків. Вважається, що ця політика мала на меті послабити азійських конкурентів.

У ЗМІ, виступах економістів і відомих бізнесменів обговорюється ідея створення власне АТРівської фінансово-банківської системи, яка була би захищена від негативного впливу Заходу. Дозволяється стверджувати, що відбуватиметься подальше об'єднання АТР і в недалекому майбутньому посилить економічну міць регіону.

Загальностратегічна ситуація в АТР за багатьма параметрами відрізняється від такої в Євроатлантичному. Це пов'язано з практичним оформленням у регіоні кількох центрів сили, відсутністю аналогічних до європейських переговорних механізмів, заходів довіри і под. У політичній свідомості більшості правлячих еліт азійських держав небезпідставно домінує думка про невідповідність накопиченого в Європі досвіду реаліям сучасних міжнародних відносин в Азії та на Тихому океані. Цим зумовлене стримане ставлення до формування системи безпеки на зразок ОБСЄ, роззброєння як ключового елементу довіри і воєнної розрядки. Такий підхід пов'язаний з відсутністю уніфікованого розуміння джерел загроз, існуванням нерозв'язаних конфліктів і територіальних суперечок, нерівномірним соціально-економічним розвитком країн регіону. Одним з небагатьох кроків на шляху формування колективної безпеки в АТР було підписання в квітні 1996 р. главами держав Казахстану, Киргизстану, КНР, РОЦІ та Таджикистану Угоди про зміцнення довіри у воєнній галузі в районі кордону. Політика адміністрації США в АТР ("стратегічна директива на 90-ті роки") передбачала односторонні скорочення збройних сил. Однак військовий потенціал США залишається практично провідним у регіоні.

Система міжнародних відносин в АТР не зводилася лише до протистояння двох великих держав. Нині на неї постійно й достатньо відчутно впливають китайський, японський і навіть індійський чинники. їхня значущість помітно зросла, що дає підставу констатувати самостійну геополітичну роль у регіоні Японії чи КНР,

Збереження значної військової та політичної присутності в АТР Сполучених Штатів Америки зумовлює неоднозначну реакцію країн регіону. Більшість держав зберігає позитивну оцінку стабілізуючої ролі США для забезпечення високих темпів економічного розвитку та формування сталої інтеграційної моделі. Побоювання радикальних змін у регіональній обстановці спонукає названі країни обстоювати збереження американської присутності. Це переважно нові індустріальні країни, котрі мають високі темпи економічного зростання.

Водночас низка держав, до яких належить передусім КНР, вбачають у військовій присутності СІЛА на Тихому океані прагнення Вашингтона зберегти, навіть посилити свою військову гегемонію. Це, однак, суперечить власним регіональним претензіям таких держав, скорочує їхні можливості практичної реалізації власних амбіцій.

У регіоні зберігається низка дестабілізуючих чинників: неконтрольована регіональна гонка озброєнь; проблема Корейського півострова; тайванська проблема; територіальні претензії; небезпека розповсюдження ракетних та ядерних технологій і под. Саме в ATP нині перебувають країни, що найшвидше у світі збільшують відповідний військовий потенціал. Особливо це стосується Індії та Пакистану, котрі провели випробування ядерної зброї. Усе це потребує належного врахування під час визначення стратегії просування інтересів України на Азійсько-Тихоокеанському напрямі.

Україна залишається об'єктом активної економічної експансії для провідних країн АТР, що здебільшого розглядають двосторонні відносини з нею насамперед в економічній площині. Політичним аспектам узаємин України з Японією, КНР, Південною Кореєю, Індією й іншими країнами АТР притаманний переважно протокольний характер, а реальна співдія на міжнародній арені відбувається у межах загальносвітових процесів і пов'язана з функціонуванням ООН та інших міжнародних організацій. Як суб'єкт міжнародної політики Україна має значення у системі зовнішньополітичних пріоритетів країн АТР передусім у контексті українсько-російських та українсько-американських відносин, де її розглядають реальною політичною противагою домінуванню наддержав.

Зацікавленість в активізації економічної взаємодії з Україною виявляють практично всі країни АТР. Дозволяється визначити два принципових підходи цих країн до розвитку торгово-економічного та науково-технічного співробітництва з нашою державою.

1. Японія, Південна Корея і так звані азійські тигри вбачають в Україні ринок збуту своєї високотехнологічної продукції, що користується значним попитом навіть за умов низької платіжної спроможності більшості українських споживачів. Натомість дані країни зацікавлені в імпорті української сировини, і це робить для них український ринок також привабливішим.

2. КНР, Індія, В'єтнам та інші країни АТР, котрі традиційно були орієнтовані на споживання промислової продукції колишнього СРСР, убачають в Україні насамперед джерело сучасних технологій і машинотехнічної продукції військового й цивільного призначення. Ця група країн також зацікавлена в експорті в Україну своїх товарів широкого вжитку в обмін на технології та сучасну техніку.

Досвід, у через те числі й негативний, української співпраці зі згаданими двома групами країн підтверджує: тільки за умов правильного врахування стратегічних підходів азійських партнерів Україна спроможна побудувати життєздатну систему відносин із країнами АТР, що має забезпечити її національні інтереси. Зауважимо нестачу здорового прагматизму в української сторони, яка не реалізовує значні можливості економічної співпраці з азійськими країнами через надмірну політичну заангажованість її зовнішньої політики. Адже саме на східному напрямі Україна здійснила масштабні проекти стосовно активного виходу на світовий ринок зі своєю високотехнологічною продукцією (продаж Пакистану значної кількості сучасних танків) і залучення в Україну мільярдних інвестицій (спільний проект АвтоЗАЗу та південнокорейської корпорації ДЕУ). Це засвідчує: Україна спроможна реалізовувати експортні можливості з високотехнологічної продукції, а також залучати до розбудови власної економіки значні інвестиції на вигідних для себе умовах.

У 2010-2011 pp. значно активізувалися контакти України з державами Азії. Розбудова відносин з країнами Азійсько-Тихоокеанського регіону стала одним з пріоритетних напрямів зовнішньої політики України. Економічна співпраця України з АТР характеризується зростанням обсягів товарообігу. Найбільшими торговельними партнерами у регіоні є Китай, Японія та Республіка Корея. Беручи до уваги перетворення окремих країн АТР на експортерів капіталу, поступово розвивається інвестиційне співробітництво.

У 2011 р. відновлено, після тривалої паузи, українсько-індійський політичний діалог на високому рівні. Відбувся візит до Індії міністра закордонних справ України К. Грищенка, головною метою якого стала підготовка візиту Президента України В. Януковича до даної держави у 2012 р. У контексті розвитку двосторонньої співпраці 2012 р. проведене Четверте засідання Міжурядової українсько-індійської комісії та візити на рівні керівників органів законодавчої влади і національної безпеки України й Республіки Індія.

Таким чином, відносини України з державами АТР набувають принципово нових рис прагматичної багатовимірної співпраці. Останніми роками значно активізувався політичний діалог на всіх рівнях, сформувалися нові принципи торговельно-економічної взаємодії, розширилась договірно-правова база зв'язків. Здійснено обміни візитами найвищого і високого рівнів з Китаєм, Японією, Республікою Корея, В'єтнамом, Сінгапуром, Малайзією, Таїландом, Монголією, Державою Бруней-Даруссалам. Відносини з КНР вийшли на рівень стратегічного партнерства.

← Предыдущая страница | Следующая страница →