Поделиться Поделиться

Співробітництво України зі США

У своєму розвитку Україна орієнтується на провідні держави світу, в яких дозволяється запозичити досвід побудови політичної, економічної і гуманітарної системи суспільства. І не тільки вивчати досвід, а й заручитися підтримкою, повагою і толерантністю у ставленні до міжнародної суб'єктності Української держави. Визначальним для стабільного світового і регіонального положення та поступального розвитку нашої країни дозволяється розглядати стратегічне партнерство України зі Сполученими Штатами Америки. Зазначимо, що з моменту встановлення дипломатичних відносин поміж Україною і Сполученими Штатами Америки (3 січня 1992 р.) зв'язки поміж державами розвивалися суперечливо й нестабільно. Офіційно США визнали Україну в грудні 1991 р. Становленню українсько-американських відносин сприяв перший офіційний візит Президента України Л. Кравчука до США у травні 1992 p., яким розпочато створення договірно-правової основи двосторонніх відносин на засадах взаємної довіри, рівноправного демократичного партнерства. Водночас, незважаючи на досить інтенсивні двосторонні контакти протягом 1992 p., Сполучені Штати виявили недостатнє розуміння та усвідомлення нових політичних реалій, що виникли в Європі з розпадом Радянського Союзу. Для американської адміністрації була властива інерція сприйняття українсько-американських відносин головним чином крізь призму інтересів Росії та характеру двосторонніх відносин поміж Україною і Росією. Вагомим чинником, котрий суттєво стримував і гальмував розвиток двосторонніх відносин, стало надмірне акцентування США своєї уваги на проблемі ядерного роззброєння України. В цьому питанні проявилася тенденція Вашингтона до застосування стандартних методів силового тиску на інші держави, дії і позиції яких не відповідають так званим

"національним інтересам" США та їх зовнішньополітичній стратегії. Американське керівництво не усвідомлювало того, що поведінка Української держави не вписується в наявні стереотипи поведінки інших республік колишнього СРСР.

Проросійські кола у Вашингтоні сприймали Україну як потенційну загрозу безпеці США. Такого підходу американська сторона дотримувалася протягом перших років розвитку України, вважаючи її явищем тимчасовим і перехідним. США відверто блокували політичні та економічні контакти з Україною до ратифікації нею Договору про СНО-1, Лісабонського протоколу та приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). Певні зміни відносно сприйняття України внесли не американські політики, а законодавці - конгресмени Палати представників Конгресу США (візит в Україну відбувся в квітні 1993 р.), на переконання яких Україну слід розглядати як окрему суверенну державу, прагнення якої до незалежності має бути підтримане з боку США. Обмін візитами, ознайомлення з Україною поступово змінили позицію США. Одним із перших прихильників перегляду американської концепції відносно України був спеціальний радник держсекретаря США зі зв'язків із новими незалежними державами С. Телботт, на переконання якого у відносинах з Україною необхідно перенести центр ваги з проблем ядерного роззброєння на широке коло питань співробітництва і на розвиток відносин США - Україна незалежно від відносин із Росією.

Зрушенням в українсько-американських відносинах стало схвалення Конгресом США (вересень 1993 р.) фінансової допомоги Україні в розмірі 330 млн. доларів у рамках закону про допомогу зарубіжним країнам (175 млн. - на ядерне роззброєння, 155 - на економічні реформи). Погоджуючись на розбудову торгово-економічних відносин, американське керівництво наголошувало, що значних фінансових інвестицій в Україну дозволяється очікувати лише з приватного сектора США, для чого необхідно створити певні правові умови, забезпечити захисні гарантії. На всіх рівнях під час переговорів простежувалось намагання американської сторони ув'язати домовленості відносно співробітництва з ратифікацією Верховною Радою Договору про СНО-1 та іншими проблемами ядерного роззброєння України. Під час перебування в Києві (1993) державний секретар США У. Крістофер запропонував Україні долучитися до ініційованої США в рамках НАТО нової програми "Партнерство заради миру", якому дозволяється розглядати тактичним засобом США для збереження цілісності НАТО і забезпечення безпеки країн Центральної і Східної Європи. Прямими угодами, що проклали шлях розвиткові двостороннього співробітництва, стали Угода про здійснення програми "Корпусу миру" в Україні та Угода про сприяння капіталовкладенням, укладені у травні 1992 р. Президентами держав Л. Кравчуком і Дж. Бушем.

Незадоволення Вашингтона викликало рішення Верховної Ради України від 18 листопада 1993 р. ратифікувати Договір про СНО-1 та Лісабонський протокол з певними застереженнями. Подвійні стандарти в американській політиці виявились у розбіжності заяв про необхідність вирішувати проблеми безпеки України і про відмову Україні в праві на забезпечення відповідних гарантій. Певні труднощі виникли з остаточним погодженням проекту Хартії про партнерство, дружбу і співробітництво, до якого США не хотіли вносити положення про гарантії національної безпеки України.

Подоланням кризового стану відносин стали результати тристоронньої зустрічі в Москві 14 січня 1994 р. Президентів США, Росії і України з питань ядерного роззброєння, яка завершилася підписанням Тристоронньої заяви. Україна взяла на себе зобов'язання здійснити ядерне роззброєння шляхом вивезення ядерних боєзаряд і в у Росію, а США і Росія - надати Україні гарантії її національної безпеки, поважати незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, утримуватися від здійснення економічного тиску, забезпечити технічну й фінансову допомогу Україні в демонтажі ядерної зброї та компенсацію за вартість ядерних компонентів боєзарядів. В результаті 3 лютого 1994 р. Верховна Рада України відповідним рішенням зняла попередні застереження відносно ст. 5 Лісабонського протоколу й доручила Кабінету Міністрів здійснити обмін грамотами про ратифікацію Договору про СНО-1. Після ратифікації Верховною Радою України ДНЯЗ розширилось співробітництво з Міжнародним валютним фондом, Міжнародною фінансовою корпорацією, Європейським банком реконструкції і розвитку, Європейським Союзом.

Таким чином, позитивними наслідками глобальних рішень України відносно ядерної зброї стала розбудова українсько-американських відносин. Сторони досягли згоди про поширення на Україну дії Генеральної системи преференцій, підтримку (в через те числі надання технічної допомоги) вступу України до ГАТТ/COT, а також допомогу у створенні в Україні системи національного контролю за експортом. З боку США було розширено фінансування приватних інвестицій та безпечного і надійного демонтажу стратегічної ядерної зброї, збільшено технічну й гуманітарну допомогу для полегшення соціальних наслідків перехідного періоду на шляху до ринкової економіки. Візит Президента Л. Кравчука до США 3-7 березня 1994 р. і підписання пакету міждержавних документів, що визначили головні принципи і напрями відносин на найближчу перспективу в політичній, економічній, науково-технічній і культурній сферах, було логічним завершенням важливого етапу розбудови двосторонніх українсько-американських відносин. У 1994- 1995 pp. США збільшили фінансову допомогу Україні на ядерне роззброєння та здійснення економічних реформ, довівши загальну суму до 700 млн. доларів. Водночас, підписавши низку двосторонніх документів, США лише парафували Хартію українсько-американського партнерства, дружби і співробітництва (узагальнюючий документ, Котрий визначає головні напрями і принципи відносин), обумовивши її підписання приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як без'ядерної держави.

Під час державного візиту Президента України Л. Кучми до США (19-23 листопада 1994 р.) американська сторона підтвердила захист суверенітету та територіальної цілісності України, а також зобов'язання США виконувати роль лідера в заохоченні міжнародної допомоги для здійснення економічних перетворень. Водночас США обіцяли надати гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням до ДНЯЗ шляхом підписання відповідного Меморандуму під час Будапештської зустрічі на найвищому рівні в рамках НБСЄ (5-6 грудня 1994 p.). США також надали Україні додаткову допомогу в розмірі 200 млн. доларів у 1995 р. Слід зазначити, що Україна за обсягом фінансової допомоги США у 1992-1994 pp. (392,1 млн. доларів) посіла третє місце після Росії (2278 млн. доларів) і Вірменії (444,7 млн. доларів), хоча на душу населення (7,5 долара) - 11 місце. Для порівняння:

Росія - 15,2 долара, Вірменія - 130,2, Грузія - 65,9, Киргизстан - 44,4, Таджикистан - 18, Туркменістан - 20, Білорусь - 34,7, Узбекистан - 2 долари. Важливим політичним результатом візиту стало підписання Хартії українсько-американського партнерства, дружби і співробітництва, а також укладення 14 документів, зокрема Угоди про співробітництво в галузі досліджень та

використання космічного простору в мирних цілях, у якій визнана роль і потенціал України в цій сфері та враховані її інтереси відносно комерційного використання космічних технологій. Особливістю розбудови відносин із США є встановлення і вміле підтримання балансу відносин за умов досить непростої ситуації, що складається в США в розподілі влади поміж її законодавчою і виконавчою гілками.

Нового імпульсу розвиткові українсько-американських взаємин було надано під час державного візиту в Україну Президента США Б. Клінтона (11-12 травня 1995 р.). В результаті була прийнята Спільна заява про підтримку з боку США процесів демократичних і ринкових перетворень в Україні, політичного суверенітету нашої держави, територіальної цілісності, інтеграції України в європейське та світове співтовариство. Оголошено також зобов'язання США надати Україні фінансову допомогу в розмірі 250 млн. доларів на покриття її потреб у критичному імпорті та про відкриття кредитних ліній Ексімбанку США. Зазначимо, що за домовленостями з американською стороною загальний обсяг передбаченої допомоги США Україні тільки у 1996 р. мав сягати І млрд. 333 млн. доларів, проте надійшло лише 350 млн. доларів. В лютому 1996 р. Президентом України Л. Кучмою і віце-президентом США А. Гором підписана Угода про міжнародну торгівлю в галузі комерційних послуг із космічних запусків з використанням українських ракет-носіїв "Зеніт" і "Циклон" (термін якої завершився 31 грудня 2001 p.). Підписання даної Угоди підтвердило визнання України як розвинутої ракетно-космічної держави та вихід її на міжнародний ринок космічних запусків.

У рамках науково-технічного співробітництва було здійснено низку проектів. Поміж Інститутом електрозварювання НАН України ім. Є. Патона і дослідницькими центрами НАСА укладено контрактну угоду на проведення в жовтні 1997 р. Міжнародного експерименту в космосі з відпрацюванням монтажного і ремонтного універсального ручного електронно-променевого інструмента. Він призначений для таких технологічних процесів, як зварювання, різання, паяння, локальне нагрівання, напилення тощо. Підготовку проекту, апаратне забезпечення, тренування екіпажу, керування під час експерименту здійснювали фахівці Інституту електрозварювання. За визначенням президента Національної академії наук України Б. Патона, Україна має чимало значних досягнень у галузі космічного матеріалознавства (перше зварювання в космосі на установці "Вулкан" було проведено 1969 p.), біології, зв'язку; має також сучасні ракети-носії. Підвищенню рейтингу держави сприяв власний супутник аСіч-1", управління польотом якого взяли на себе українські спеціалісти. У рамках тристоронньої угоди поміж США, Україною і Росією здійснюються запуски космічних кораблів з українськими супутниками на борту.

З урахуванням тенденцій, які простежувалися в розвитку українсько-американських відносин, дозволяється дійти висновку про завершення Адміністрацією США формування стратегічного політичного курсу відносно України в напрямі реалістичної збалансованої політики. Цьому сприяло передусім прийняття українським парламентом рішення про приєднання України до ДНЯЗ, проголошення курсу радикальних економічних і політичних перетворень, а також усвідомлення США важливої ролі України як стабілізаційного чинника на Європейському континенті.

Заявлене стратегічне партнерство поміж Україною і США виявилося в реалізації Хартії про особливе партнерство поміж Україною та НАТО, позитивному вирішенні питання відносно набуття чинності 15 травня 1997 р. "флангового документа" - Договору про звичайні збройні сили в Європі (ЗЗСЄ) (14 травня 1997 р. Президент України підписав указ, за яким Україна приєдналася до віденського документа про флангові обмеження). Згідно з "фланговим документом" Росія дістала право розміщувати свої війська на території країн-сусідів. 16 країн НАТО виступили з заявою про те, що розміщення іноземних військ може бути здійснене після згоди сторони-приймача. У цьому питанні Україна заручилася підтримкою США: у спільній заяві йшлося про те, що США підтримує позицію України, згідно до якої тимчасова присутність іноземних військ на території України може відбуватися тільки за умови

підписаної угоди з Україною, яка відповідатиме її Конституції і міжнародному праву, документам ООН, Статуту ООН. Україна і США вважають концепцію груп держав-учасників в контексті Договору про звичайні збройні сили в Європі такою, що не відповідає сучасній системі європейської безпеки. У процесі переговорів з адаптації Договору про ЗЗСЄ Україна і США намагатимуться замінити наявну групову структуру Договору системою національних обмежень озброєнь і техніки.

В основу стратегічного партнерства поміж Україною і США закладено спільні цінності, наявність спільних стратегічних інтересів у вирішенні найважливіших міжнародних проблем. У вересні 1996 р. було створено українсько-американську міждержавну комісію на чолі з Л. Кучмою та віце-президентом США А. Гором (УАМК "Кучма - Гор"). Комісія затвердила себе як важливий механізм практичної реалізації засад стратегічного партнерства та постійного діалогу з широкого кола двосторонніх і багатосторонніх питань, що становлять взаємний інтерес. Зняття певної напруги у відносинах з США дало змогу зосередитись на обговоренні кардинальних проблем безпеки України з таких питань: відносини Україна - НАТО; місце України в Центрально-Східноєвропейському регіоні; відносини України з Росією; відносини України з іншими сусідами; ситуація на просторі СНД; відносини по лінії: Азербайджан - Грузія - Україна - Молдова.

Українська позиція відносно проблеми створення нової архітектури європейської безпеки полягала в концепції єдності всіх країн регіону і міжнародних структур, в основу якої дозволяється було покласти Модель загальної і всеохоплюючої безпеки для Європи XXI ст., що ведеться в рамках ОБСЄ. Під час переговорів з учасниками Українсько-американського консультаційного комітету (11 жовтня 1996 р.) Л. Кучма наголосив, що Україна не виступає проти розширення НАТО, а ініціює створення в ЦСЄ зони, вільної від ядерної зброї. Зазначив, що інтеграція у євроструктури є стратегічним пріоритетом української зовнішньої політики. Провідна інтеграційна інституція континенту - Євросоюз - є основним партнером України. Водночас у рамках УАМК були створені комітети.

Українсько-американський консультаційний комітет розглядав питання безпеки, економіки, промислових інвестицій тощо. За рішеннями сторін на першому засіданні УАМК в сфері діяльності Комітету з питань оборони на території України в рамках "Програми заради миру" проведено навчання "Східний сусід", надано допомогу 1996 р. на суму 10 млн. доларів для втілення Варшавської ініціативи, що забезпечило Україні участь у 37 військових навчаннях і заходах. Україна бере активну участь у міжнародних миротворчих силах IFOR (піхотний батальйон). За спільною програмою США "Зменшення загрози" Україні було надано (1993-1995) 348,4 млн. доларів, а на проведення конверсії оборонної промисловості - 65 млн. У сферу компетенції Комітету входили питання допомоги для ліквідації ядерної зброї. За законом Нанна-Лугара (1992) всім країнам-правонаступницям колишнього СРСР, на території яких розміщувалася ядерна зброя, надавалася допомога: у знищенні ядерної та інших видів зброї масового знищення (ЗМЗ) і засобів їх доставки; транспортуванні та зберіганні ЗМЗ; розробці процедур контролю для запобігання розповсюдженню ЗМЗ.

25 жовтня 1993 р. було підписано Угоду поміж Україною і США відносно надання допомоги Україні в ліквідації стратегічної ядерної зброї, а також запобігання розповсюдженню зброї масового знищення ("рамкова угода"), яка визначала загальні умови та механізм надання державі допомоги в ліквідації стратегічної ядерної зброї. На Комітет з питань зовнішньої політики Українсько-американської міждержавної комісії було покладено проведення консультацій і підготовку відповідних рекомендацій з питань двосторонніх відносин і загальних проблем міжнародного характеру, координацію найважливіших зовнішньополітичних заходів, контроль за реалізацією українсько-американських угод, а також діяльності дипломатичних представництв двох країн.

. За пропозицією США відносно співпраці у сфері боротьби з корупцією та організованою злочинністю в містах Києві й Одесі створено модельні ударні сили (загони), у структурі Генеральної прокуратури України створені Управління з розслідування особливо важливих справ при Генеральному прокуророві України та Відділ нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими Генеральної прокуратури України. З ініціативи Департаменту юстиції США у Вашингтоні організовано систематичне навчання груп керівників структурних підрозділів МВС, СБУ, Генпрокуратури України. Розроблено єдину правову інформаційну систему в Україні, вивчається досвід ФБР США відносно створення спільних (з Росією та Італією) робочих груп із розслідування діяльності й забезпечення взаємодії для ліквідації транснаціональних мафіозних злочинних угруповань.

Комітет з питань торгівлі та інвестицій УАМК визначив пріоритети вкладень - в агробізнес, охорону здоров'я, енергетику, аерокосмічну промисловість, стандартизацію та ін. У компетенції Комітету - питання надання Україні режиму найбільшого сприяння в торгівлі зі США на постійній основі; визнання статусу України як країни з перехідною до ринку економікою, що має стати інструментом подолання перешкод у вирішенні проблем антидемпінгових розслідувань та доступу українських товарів на ринок США; продовження терміну дії Генералізованої Системи Преференцій США (щорічно); підтримка України в процесі приєднання до системи ГАТТ/СОТ. Так, у вересні 1997 р. українська делегація за дорученням Кабінету Міністрів України парафувала Угоду про призупинення антидемпінгових розслідувань відносно імпорту до США з України деяких виробів з обрізного вуглецевого прокату. Кількісні обмеження відносно імпорту до США зазначених виробів становлять 158 тис. метричних т. Угода визначила рамки обмеження українського експорту, призначила єдиного експортера - металургійний комбінат "Азовсталь", установила високий ціновий бар'єр на українську продукцію. Умови, що закріплювалися згаданою угодою, були більш жорсткими, ніж ті, що США уклали з Росією і Китаєм (за кількістю метричних тонн і ціною). Комітет з питань економічного співробітництва УАМК постійно проводить моніторинг реформ в Україні.

Робота комітету стала поштовхом для макроекономічної стабілізації, роздержавлення та приватизації, розвитку приватного сектору на засадах конкуренції, реформування сільського господарства, енергетичної галузі, зокрема підвищення ефективності та надійності енергетичних і промислових підприємств, реформування системи соціального захисту населення України з підвищення її надійності, зниження бюджетних витрат на соціальний сектор. Комітет сприяв поліпшенню інвестиційного клімату в Україні, брав участь у реалізації наступної американської ініціативи (попередньо передбачалася для Росії) - "Партнерство заради свободи", яка на відміну від традиційної технічної допомоги стосувалась підтримки інвестиційних і торговельних проектів з метою розвитку малого бізнесу.

Поступово зростав товарообіг поміж країнами, котрий у 90-х роках в середньому становив понад 1 млрд. доларів. При цьому імпорт із США, як правило, перевищував український експорт. На початку нового тисячоліття намітилася позитивна тенденція у співвідношенні експорту й імпорту. У 2004 р. експорт становив 1507,8 млн доларів, а імпорт - 763,6 млн. Сальдо склалося позитивне -

743,2 млн доларів. США за показниками українського експорту посіли п'яте місце (4,6 %) і за імпортом - шосте (2,6 %). У 2005 р. товарообіг перевищив 1666,5 млн доларів з позитивним сальдо.

За сприяння українського уряду в Україні були реалізовані проекти американських компаній "Елайент - Київ", "Монсанто", "Джон Дір", зокрема побудовано завод із переробки соняшнику в Донецькій області та елеватори в Одеській (компанія "Каргіл"). Компанії "Х'юз Нетворк Системз" було надано ліцензію на право користування радіочастотним спектром, а радіокомпанії "ГАЛА" видано регіональні ліцензії на ведення радіопередач. Компанія "Боїнг" поставила "Авіалініям України" два далеко магістральні літаки; фірма "Київ - Атлантик" - нафтопродукти та гербіциди.

Водночас в українсько-американських відносинах з'явилися ознаки певного невдоволення адміністрацією США інвестиційним кліматом в Україні і перебігом економічних реформ, що проявилось передусім у роздмухуванні антиукраїнської кампанії американськими засобами масової інформації. Серед причин цього явища дозволяється назвати: прихід до законодавчої влади США республіканців, які традиційно займають ізоляціоністські позиції у зовнішній політиці, виступають проти надання широкої економічної допомоги зарубіжним країнам; збільшення американської допомоги Україні, за обсягами якої держава посіла третє місце після Ізраїлю і Єгипту; пошуки альтернативних важелів впливу американської адміністрації на Росію (зокрема через Україну); ко-рупційні скандали в Україні; несанкціоновані США зовнішньоторговельні акції України; невиконання Україною умов донорів і кредиторів з програм, що підтримуються ресурсами МВФ і Світового банку, тощо. Дані фінансові структури унеможливлювали спекулятивні атаки на валютний курс гривні, які могли б призвести до виснаження валютного резерву Національного банку України і зруйнувати фінансову стабілізацію в країні.

Слід зазначити, що американська сторона надає фінансову допомогу вибірково; на ядерне роззброєння, оборонну конверсію та демократизацію громадських інститутів. Обидві країни виконують умови правонаступництва митної угоди поміж колишнім СРСР і США та угоду про працевлаштування членів сімей персоналу дипломатичних представництв і консульських установ. У результаті виконання рішень Спільної заяви Президентів України і США від 1995 р. Україні було надано майже 100 фантів для вчених, 60 стипендій для студентів і 300 стипендій для учнів середніх шкіл на проведення досліджень, навчання і стажування в наукових і освітніх установах США. Вузи України уклали 56 угод про співробітництво з американськими університетами та коледжами США, з них 10 угод отримали фінансову підтримку уряду США. Міжнародні фінансові структури надали Україні у даний же період фінансову підтримку у 1,5 млрд. доларів. У Києві відкрито Американський дім, котрий проводить різні наукові й культурні заходи.

Фактично з перших років своєї незалежності Україна очікувала від США позитивного вирішення питання про скасування поправки "Джексона - Веніка": обмеження в двосторонній торгівлі, введене Конгресом США у 1974 р. проти СРСР у відповідь на відмову дозволити еміграцію євреїв з Радянського Союзу. Скасування поправки, яке США завжди ж таки здійснили у 2006 p., надасть Україні режим найбільшого сприяння у торгівлі згідно до Угоди про торговельні відносини поміж Україною та США (6 травня 1992 p.).

Протягом останніх років США, хоча й відчувають, за їхніми заявками, "щирі почуття" до України, в якій певною мірою вбачають противагу Росії, однак проводять відносно неї рефлекторну політику, оцінюючи її становище в системі українсько-російських відносин як залежне. Про важливість незалежної України для демократизації всієї Європи, передусім Росії, говорив відомий політичний діяч, колишній помічник Президента США з національної безпеки 36. БжезінськиЙ. На його думку, без України Росія не зможе бути імперією, а як імперська держава Росія є небезпечною. Стабільність Європи багато в через що залежить і від незалежності України. На переконання політолога, Україна може бути чинником континентального значення.

У відносинах поміж США та Україною останнім часом окреслилась загальна тенденція подальшого закріплення та зміцнення позитивних напрацювань попередніх років. Про це свідчить значна активізація контактів на найвищому рівні. Серія візитів і зустрічей у 2003-2005 pp. (у рамках роботи 58-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, зустріч міністра закордонних справ України з тодішнім Держ-секретарем К. Паеуллом, візит до США голови Верховної Ради України, прем'єр-міністра України) засвідчили про вихід двосторонніх відносин на новий рівень. Є підстави говорити і про потеплішання відносин на найвищому рівні. Так, у листі Дж. Буша на ім'я Президента України В. Ющенка з нагоди Дня Незалежності відзначена "особиста роль" глави Української держави в потепленні відносин поміж Україною і США. Аналіз змісту заяв американських посадових осіб та переговорів за участі української та американської сторін дав змогу виокремити найважливіші напрями у співробітництві двох держав: співпраця у стабілізації ситуації в Іраку, проведення прозорих парламентських виборів у 2006 p., а на перспективу - підтримка з боку США вступу України до НАТО і СОТ, питання розширення демократичних перетворень в Україні тощо.

В економічній сфері підписано Протокол про доступ на ринки товарів і послуг, надано Україні статус країни з ринковою економікою, скасовано Конгресом США поправку "Джексона - Веніка" та ін. США зайняли активну позицію відносно використання нафтопроводу "Одеса - Броди" та в намаганні посилити роль України у придністровському врегулюванні (українській митній службі передано оснащення - спеціальні пристрої для боротьби з контрабандою).

На сьогодні наявні лише мінімальні ознаки того, яким буде ставлення США до України в разі успішної реалізації конституційної реформи і збереження нинішньою українською політичною елітою своїх позицій. Незважаючи на потепління у двосторонніх відносинах, недовіра до українських властей з американської сторони зберігається. Впливові американські конгресмени виступали із заявами про необхідність повного розслідування "справи Гонгадзе", намагалися заблокувати скасування згаданої поправки "Джексона-Веніка" тощо. Таким чином, американська сторона зайвий раз нагадує про збереження в арсеналі США вже відомих інструментів тиску.

Президент Сполучених Штатів Америки Дж. Буш привітав новообраного Президента України з перемогою. На інавгурацію В. Ющенка 23 січня 2005 р. до Києва прибув спеціальний посланник американського Президента К. Пауелл. На початку квітня 2005 р. Президент України здійснив офіційний візит до США. "США і Україна вступили в нову еру стратегічного партнерства", - йдеться в Заяві, прийнятій за підсумками зустрічі Президентів Дж. Буша і В. Ющенка. Як відомо, жоден з лідерів країн Східної Європи (за винятком Б. Єльцина) не досяг такої підтримки США. На переконання української сторони, Україна і США є стратегічними партнерами. Президент США Дж. Буш всіляко наголошував, що Вашингтон готовий надати Києву максимальну підтримку в обмін на "розширення демократії і свободи".

З питань інвестицій, просування до СОТ, визнання України країною з ринковою економікою, створення зони вільної торгівлі з ЄС тощо Україна поклалася на підтримку заокеанського партнера.

Оскільки Україна заінтересована в альтернативному російському шляху постачання сирої нафти, йшлося і про конкретні проекти, зокрема про завершення будівництва нафтопроводу за маршрутом Одеса - Броди до Гданська, а далі - розбудова газопроводу на Захід. У відповідь Україна готова знизити податки інвесторам і надати певну підтримку. Обговорювались і проекти відносно створення газового консорціуму, котрий би отримував паливо з Туркменістану. Водночас американський Президент запропонував спільно працювати у сфері протиракетної оборони. Свого часу США цікавилися можливостями вітчизняних ракетних технологій зі створення і вдосконалення міжконтинентальних балістичних ракет.

Є перспективи відносно використання українських ракетних технологій для створення національної ПРО США. Україна, скориставшись такими пропозиціями, могла б забезпечити свої оборонні підприємства західними замовленнями та збільшити шанси на приєднання до Північноатлантичного альянсу. Нагадаємо, що за радянських часів головні розробники та виробники міжконтинентальних балістичних ракет розміщувалися на території України. За часи незалежності в Україні було виготовлено 70 ракетоносіїв, що вивели на орбіту 150 супутників. Нині Дослідницьке конструкторське бюро "Південне" і Виробниче об'єднання "Південмаш" зберегли потенціал із виробництва й розробок у галузі оборонного ракетного будування. Вони беруть участь в обслуговуванні російських ракетних військ стратегічного призначення. Українськими розробками оперативно-тактичного ракетного комплексу зацікавилися й інші країни.

В українсько-американських відносинах протягом 1990-2006 pp. спостерігалися як етапи зближення (коли мова йшла про можливе стратегічне партнерство), так і періоди дистанціювання (коли у Вашингтоні обговорювалася можливість застосування санкцій проти України). Хоча Вашингтон надавав політичну підтримку рухові за незалежність і демократію в Україні, однак провідним партнером США у цьому регіоні залишалася Росія. Саме ця обставина визначала політику стосовно інших країн пострадянського простору. Звісно, США та інші західні країни побоювалися, що розпад СРСР призведе до дестабілізації ситуації в регіоні. Ця позиція чітко була означена Президентом СШАДж. Бушем на початку серпня 1991 р. під час його візиту до Києва, коли він заявив, що США підтримуватимуть свободу в Україні, проте не незалежність від СРСР. Сепаратистські тенденції в Україні тодішній Президент США назвав "самогубним націоналізмом". Усього через три тижні після цього Україна заявила про свою незалежність.

Однією з проблем України, якому США назвали визначальною, була ядерна спадщина: Україні дістався третій за розмірами, після російського та американського, арсенал ядерної зброї - 1,8 тис. ядерних боєголовок. Арсенал містив 176 стратегічних ядерних ракет (130 одиниць СС-19 і 46 одиниць СС-24) і близько 50 стратегічних бомбардувальників. Незважаючи на те, що в жовтні 1991 р. Верховна Рада України оголосила намір українського народу набути неядерний статус, політика України стосовно ядерної зброї, розміщеної на її території, була невизначеною. Офіційний Вашингтон використовував всілякі можливі засоби, щоби переконати Україну відмовитися від ядерної зброї. За винятком того, тодішній американській політиці був властивий російськоцентризм, причина якого полягала в концептуальному вакуумі американської стратегії після зникнення ворога номер один - СРСР. До того ж Росія в ті часи виступала безумовним лідером пострадянського простору, а українську владу Захід намагався звинуватити в націоналізмі й мілітаризмі. Протягом 1992-1993 pp. у США обговорювалася можливість уведення санкцій проти України в разі непоступливості її керівництва з ядерного питання. У квітні 1993 р. (під час візиту тодішнього прем'єр-міністра Л. Кучми до США) американська сторона висловила незадоволення позицією України з приводу процесу ліквідації ядерної зброї на українській території, і переговори на найвищому рівні не відбулися.

Всі інші завдання співпраці з Україною були поставлені у пряму залежність від розв'язання ядерного питання. 1991 р. Конгрес США схвалив Програму Нанна-Лугара. Бюджет даної програми спрямовувався на допомогу Росії, Україні та іншим республікам у транспортуванні, збереженні, знищенні ядерної, хімічної і біологічної зброї, запобіганні розповсюдженню зброї масового знищення. Тільки в 1991-1992 pp. Конгрес США надав 800 млн доларів. На переконання США Україна шукала можливості установити оперативний контроль за ядерною зброєю, що знаходилася на її території. Українські офіційні особи доводили, що вони лише намагалися установити адміністративний контроль за збройними силами, що базуються на її території. Офіційні особи в Росії висловлювали особливу стурбованість відносно бомбардувальників, здатних нести ядерну зброю. Мінімальна дальність більшості радянських балістичних ракет занадто велика для того, щоби Україна використовувала їх проти Росії, однак Україна (за інформацією Росії) могла використовувати цю зброю у випадку збройного конфлікту з Росією. У ті роки в Україні тривали гострі дебати відносно її ядерного статусу.

Позитивний напрям українсько-американських відносин означився наприкінці 1993 р. Пострадянські країни американські експерти почали розглядати як противагу російським устремлінням. Особливу роль у поліпшенні українського іміджу відіграла українська діаспора, яка надавала Україні моральну й матеріальну підтримку. Поступово на заміну російськоцентричності США прийшла доктрина геополітичного плюралізму Б. Клінтона. Вашингтонська і кремлівська адміністрації переконали радянські ядерні республіки відмовитися від ядерної зброї і підписати договір про ядерне нерозповсюдження. Була підписана тристороння американо-російсько-українська декларація (про що вже згадувалось вище), в якій було зафіксовано, що Україна переміщує всю ядерну зброю колишнього СРСР зі своєї території в Росію в обмін на гарантії безпеки.

Почався новий період потепління в українсько-американських відносинах. З 1994 р. Україна дістає підтримку США та інших західних країн: Україна була прийнята в Раду Європи, підписала Угоду про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом, Хартію про особливе партнерство поміж НАТО й Україною. Президент США Б. Клінтон двічі відвідував Київ - у 1994 і 1995 pp. У 1996 р. створена українсько-американська комісія (Кучма - Гор). До початку 1997 р. відносини поміж Україною і США досягли такого рівня, що вже йшлося про можливе розгортання стратегічного партнерства.

Водночас поза успішним розв'язанням ядерної проблеми, інші сфери економічного й політичного життя України були далекими від вимог демократизації і реформування. Україна була віднесена до числа країн, найбільше корумпованих у світі. Українській державі не вдалося довести свою значущість для США як стратегічного партнера. Критерії і стан двосторонніх відносин у майбутньому залежатимуть від внутрішньої політики у сфері економічних реформ, прав людини і проблем із корупцією. Американські вимоги до України полягали в боротьбі з корупцією у верхніх ешелонах державної бюрократії, проведенні ефективних економічних реформ, демократичних президентських виборів восени 1999 р. З приходом у Білий Дім нової адміністрації на чолі з Дж. Бушем активізувалася американська політика відносно України і відносини з НАТО. Дж. Буш під час свого першого європейського візиту заявив, що "Європа, якому ми будуємо, повинна містити в собі Україну, - країну, яка бореться з проблемами перехідного періоду. Ми повинні простягнути нашу руку Україні"'.

Незабаром низка внутрішніх скандалів підсилила негативне ставлення до України з боку США: зникнення журналіста Г. Гонгадзе (вересень 2000 p.), "касетний скандал", історія з поставками Іраку радарних систем "Кольчуга" тощо. Останнє також вплинуло на відносини України з НАТО.

Згідно зі спостереженнями радника американського Президента з національної безпеки 36. Бжезинського, за винятком геополітичних центрів, які потенційно можуть загрожувати безпеці США (Китай, Росія, Німеччина, Індія і Франція), є й такі, чия незалежна політика може створити геополітичну стабільність (баланс). Це - Азербайджан, Іран, Туреччина, Республіка Корея та Україна. Важлива роль, що відведена Україні, на думку 36. Бжезинського, може бути пояснена кількома причинами. Після Росії Україна була однією з найзначніших частин економічної і військової системи СРСР. І тісне зближення цих двох країн могло б стати заявкою на відновлення могутньої геополітичної сили, що суперечить інтересам США. За винятком того, нестабільна політична та економічна ситуація в Україні, невизначеність її майбутнього можуть значно вплинути на стабільність і безпеку в Європі, зокрема в Чорноморському регіоні.

У чотирикутнику ЄС - США - Україна - Росія представлені досить різновагові політичні сили з протилежними уявленнями відносно свого призначення і ролей у світовій політиці. Саме від лідера супердержави багато в через що залежить, як складатиметься світовий порядок. Бушівська концепція світового порядку скоріше наближена до російських уявлень, аніж до європейських. Дозволяється передбачити, що за такого розкладу сил Європа за своїми військовими можливостями, моральними уявленнями не зможе на рівних разом зі США виступати в боротьбі з тероризмом, а американське керівництво відводитиме їй, як і раніше, другорядну роль. Збільшуватиметься розрив поміж універсальними цінностями двох полюсів. Консерватизм і вузький патріотизм СІНА ставатимуть дедалі віддаленішими від європейського лібералізму.

Характеризуючи ситуацію, що склалася, привернемо увагу до здобутків СІНА і Європи. Перші полягають у боротьбі зі світовою терористичною загрозою, а також протистоянні розповсюдженню ядерної зброї і виникненню нових ядерних держав. Водночас США посилили власну систему безпеки всередині країни і створили зовнішню систему протиракетної оборони. Це робить Америку практично невразливою для балістичних ракет, запущених із території арабських країн. Європа навряд чи отримає подібний захист від США, хоча й могла розраховувати на це. США продовжуватимуть боротьбу з розповсюдженням ядерної зброї, підсилюючи режим не розповсюдження. На порядок денний уже постало питання з роззброєнням Ірану. Європа добре пам'ятає досвід з Іраком, котрий фактично відштовхнув і розвів у різні боки потенційних союзників. Протистояння цього разу США з боку Європи може обернутися розривом трансатлантичних зв'язків, послабленням НАТО та ООН, розколом Західної і Східної Європи. Водночас Європа поки що не готова до відмови від військової підтримки США, не готова до створення власної системи оборони (а це не тільки моральні, а й значні матеріальні витрати).

Росія, навпаки, у ситуації, що склалася, віднайде більше дотикових точок, ніж ЄС. Хоча й перед нею постануть досить складні проблеми у зв'язку з американською політикою стосовно Ірану. Цілком можливо, що Росія буде поставлена перед вибором: прийняття присутності США на Кавказі й у Середній Азії.

Таким чином, бушівська доктрина недопущення на світову арену супердержави-конкурента стосується не тільки Китаю та Індії, а й Росії. Нинішні спроби російського керівництва, що скористалося тимчасовим послабленням американських позицій в Іраку і зайнятістю ЄС своїми проблемами, були спрямовані на інтеграцію України, Білорусі і країн Центральної Азії до "спільного простору". Хоча й наштовхнулися на жорсткий опір Вашингтона. США навряд чи погодяться на те, щоби Росія посилила контроль за глобальними магістралями транспортування енергоносіїв на Захід і в Азію.

Таким чином, у відносинах Україна - США основна увага з українського боку сконцентрована на питаннях просування до членства в НАТО та торговельно-економічного співробітництва.

Сторони мають намір подальшого співробітництва в сфері забезпечення міжнародної безпеки, регіональної стабільності, боротьби з тероризмом, нерозповсюдження зброї масового знищення. Президенти України і США у спільній заяві наголосили на "підтримці свободи в Білорусі і на Кубі", що зустріло критику офіційних кіл цих країн. У спеціальному комюніке зовнішньополітичного відомства Україна охарактеризувала свою позицію таким чином: питання дотримання прав і свобод людини як основа демократичного розвитку держави - ключовий елемент як внутрішньої, так і зовнішньої політики України. Країна стала на незворотний шлях демократичних перетворень і активно підтримує загальнолюдські цінності і принципи демократії в своєму регіоні й у всіх куточках світу. При цьому мова йде про невід'ємні права і свободи людини, що закріплені в базових документах ООН, ОБСЄ, Ради Європи.

Партнерство України зі Сполученими Штатами Америки українська сторона розцінює як стратегічне. Україна бачить у США політичного партнера, котрий спроможний допомогти Українській державі стати на рейки європейського розвитку. Водночас постає питання: якого партнера бачать Сполучені Штати в Україні? Важливим кроком в українсько-американських відносинах дозволяється розглядати факт надання Україні статусу країни з ринковою економікою, а також розширення економічного співробітництва в окремих, найвпливовіших галузях економіки. Це надасть можливість укладати документи про стратегічне партнерство і стверджувати про перехід українсько-американських відносин на якісно новий стратегічний рівень

← Предыдущая страница | Следующая страница →