Поделиться Поделиться

Соціально-політична теорія марксизму

Перша половина ХІХ ст. стала рубежем, на якому вироблена в історії соціальнополітичної і філософської думки традиція релігійно-міфологічної інтерпретації взаємозв' язків людини і світу, сформульовані матеріалізмом і класичною німецькою філософією уявлення про взаємозв' язки людини і світу перестали відповідати потребам нового рівня суспільного розвитку. І це не випадково. На кінець ХVІІІ і на початок ХІХ ст. склалась специфічна ситуація у розвитку світової історії. Процеси, що відбувалися в Європі, стали конкретно-історичним відображенням загальних тенденцій суспільного розвитку, тих інтеграційних процесів, що виявили об' єктивну тенденцію становлення суспільства як цілісної системи. Тоді капіталізм утвердився як панівний спосіб виробництва у найрозвинутіших країнах Європи. Строкатість економічного і соціального життя, різноманітність дійсності, удаваний хаос, що панує в суспільному житті, вимагали формування, вироблення засобів орієнтації в складному світі для визначення свого ставлення до нього, визначення мети практики. У вирішенні проблем важливу роль мав відіграти марксизм, що став законним спадкоємцем і продовжувачем революційно-демократичних і соціалістичних традицій, які розвивалися в соціально-політичній думці Західної Європи.

Створена Карлом Марксом і Фрідріхом Енгельсом теорія соціально-політичного і духовного розвитку суспільства - стала базою концепції політики. Теорія системи політичних відносин охоплює, по-перше, політичні відносини, що випливають з боротьби за владу і здійснення влади, появу на основі суспільно-економічних стосунків та зв' язків - економічних відносин, що обумовлені політичними відносинами, становлять політичну надбудову згідно з формами суспільної свідомості. По-друге, хоча база (економічна) первинна, а надбудова вторинна, надбудовні інститути завжди ж відіграють активну роль в соціально-економічній базі. Політика виступає не тільки як відображення економічних відносин, проте і як важливий інструмент їх формування. По-третє, держава є продукт класових суперечностей і служить інтересам економічно панівного класу. Насилля відіграє важливу роль у виникненні першого класового поділу і появу держави. Економічно панівний клас є і політично, і ідеологічно панівний клас. Теорія політичної свідомості передбачає, що її лозунгом є утвердження того, що суспільне буття людей визначає їх свідомість. По-четверте, аналіз суспільного становища класів, соціальних верств є початком розуміння політичної поведінки мас, їх інтересів, окремих лідерів. Політика підкорена економіці і водночас є відносно самостійною і впливає на економічні відносини, прискорюючи чи уповільнюючи хід економічних процесів.

Марксизм - спроба дати відповіді на питання, поставлені історією. Важливішим з них є питання про шляхи утвердженого епохою Просвітництва ідеала вільної особи. Перші практичні кроки до такого ідеалу показали, що система суспільних відносин, що склалися в результаті буржуазних революцій, далека від досконалості і потребує перетворення. Так виникла потреба в пошуку шляхів до свободи особи через її соціальне визволення. Марксизм, по суті, повністю присвячений свободі особи через її соціальне визволення. Центральна мета марксизму - з'ясувати питання суті, тенденцій розвитку, рушійних сил і майбутнього буржуазного суспільства, всіх його інститутів з точки зору інтересів свободи людини. Суть підходу до з' ясування держави, політики і права полягає, насамперед, в діалектико-матеріалістич-ному розумінні держави, політики і права, в утвердженні того, що базою є сукупність панівних у класовому суспільстві виробничих відносин, в розкритті характеру взаємодії бази і політичної надбудови. Спосіб виробництва матеріального життя обумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Це означає, що політичну реальність не дозволяється зрозуміти тільки з самої себе, що потрібно звернутися до матеріальних життєвих відносин. Такий підхід хоча і може привести до недооцінки чисто політичних явищ в суспільному розвитку, завжди ж дозволив по-новому подивитись на багато питань, що протягом століть хвилювали політичну думку. I раніше з'ясування природи держави і права стояли на першому плані. Політична думка, відкинувши положення про божественну природу держави, прийшла до ідеї її земного походження. Проте мислителі (попередники Маркса) залишались тут, по суті, на попередніх методологічних підходах. Державу попередники Маркса розглядали як результат здійснення ідеї, тільки саму ідею приписували вже не Богу (світовому розуму, абсолютному духу), а людям. За Марксом і Енгельсом, земні основи держави лежать у матеріальних економічних відносинах. Держава породжується не вільною волею людей, а є закономірний результат поділу праці та зв' язаного з ним утворенням соціальних класів. Аналогічно ж Маркс і Енгельс роз"яснюють право, його норми, виступають не як зібрання встановлених людьми правил своєї поведінки згідно до абстрактних уявлень про добро і справедливість, а є юридичним відображенням і закріпленням існуючих суспільних відносин і, насамперед, тих, що є у сфері матеріального виробництва.

Фундаментом марксистського аналізу політики як суспільного явища виступає висунуте Карлом Марксом і Фрідріхом Енгельсом положення про суть класів, класової боротьби як боротьби політичної, спрямованої на завоювання і утвердження влади. Коли раніше буржуазні мислителі, а також соціалісти-утопісти теж знали про існування класів і класової боротьби, то вони не розглядали боротьбу класів як рушійну силу історії, а Карл Маркс і Фрідріх Енгельс з класових позицій підходили і до суті політичної влади, визначаючи, що політична влада - це організоване насилля одного класу для придушення іншого. Будучи зосередженням антагонізму класових інтересів, політична влада, за Марксом, виступає у вигляді системи диктатури буржуазії над пролетаріатом.

Карл Маркс допускав найрізноманітні форми класової боротьби, не заперечував значимості мирних форм боротьби робітників за поліпшення добробуту і реалізацію природних прав людини у межах професійного руху, вважав, що реформи, хоча б в ранній період капіталізму, не вирішують проблеми непримиренності, і не приведуть до подолання відчуження трудівників від засобів виробництва. Кардинально ж вирішити проблеми непримиримості інтересів, на думку Маркса, може тільки соціальна революція. Логіка революційного оновлення суспільства випливає з фундаментального уявлення про те, що оптимальною умовою його здійснення є рівновага і стабільність, тобто відсутність суперечностей і конфліктів. Їх наявність в політичній і соціальній системах - це хвороба і недостатність суспільної системи. Революційні та консервативні установки передбачають встановлення ідеальної стабільності у суспільстві, по суті, шляхи виходу з кризової ситуації. Реалізація такої настанови об' єктивно вимагає створення механізмів для підтримання однорідної чи тотальної суспільної структури в соціальній і економічній сферах. Широко відомі слова Маркса: революції - локомотиви історії, та чомусь забувається чи не помічається думка, що революційну боротьбу важко регулювати. Її кінцеві результати часто виявляються мало схожими на декларовану мету. Адже Енгельс прямо підкреслював, що "в будь-якій революції неминуче допускається багато дурниць".

Головне ж питання революції - питання влади. Питання влади не зводилось лише до ідеї диктатури пролетаріату. Елементи політичної діяльності марксизм відносить до влади. Аналіз же відносин поміж матеріальними, продуктивними силами і державними інститутами - політичними, соціальними, громадськими установами, дав можливість обґрунтувати ідею визначення економічного і політичного цілого - взаємозалежності громадянського суспільства і держави, підкреслюється, що громадянське суспільство це зміст, а держава - форма, "держава, політичний лад є підлеглими, а громадянське суспільство, царство економічних відносин - вирішальний елемент. Раніше ж вважалось, що держава є визначальним, а громадянське суспільство - визначуваним елементом. Власне, державна влада, її монополія ніколи не забезпечать свободу, навпаки, справжня свобода можлива лише там, де є емансиповане громадянське суспільство, здатне диктувати свою волю державі. Свобода полягає в через те, щоби перетворити державу з органу, що стоїть над суспільством, в орган цілковито підкорений суспільству. Всі потреби громадянського суспільства незалежно від того, котрий клас панує, неминуче проходили через волю держави, щоби у формі законів одержати загальне значення. Державна воля взагалі визначається змінюючими потребами громадянського суспільства.

Дуже суперечливі та однобічні інтерпретації ідей Маркса про "злам" буржуазної держави у процесі революції. Також на початку 50-х років ХІХ ст. Маркс безумовно відстоював ідею "зламу" і, зокрема, підкреслював, що всі перевороти удосконалили машину держави, замість того, щоби її зламати. Та пізніше, і Маркс, і Енгельс відмічали весь значний для характеристики влади "поворотний пункт", з якого виникає і розвивається тенденція відокремлення держави від економічно панівного класу: буржуазія втрачає здатність до винятково політичного панування, шукає собі союзників, з якими, зважаючи на обставини, чи ділить своє панування, чи поступається ним повністю. Таку державу уже треба не "ламати", а "перетворювати". Та Маркс і Енгельс не абсолютизували революційну форму суспільного життя, не ігнорували інші його форми, а прагнули розкрити діалектику поступовості та стрибка в розвитку суспільства, звертаючи увагу на складний, неоднозначний і суперечливий характер взаємозв' язків поміж явищами. Гостра критика марксизмом сучасного йому соціального ладу, як несправедливого, антигуманного певно сприяла реформуванню раннє-капіталистичної економічної системи і формуванню соціально орієнтованої державної політики. Зрозуміло, що уже в ранній період творчості та політичної діяльності питання влади та держави Карл Маркс, Фрідріх Енгельс розглядає через призму співвідношення політичної та соціальної революції, політичної і загальнолюдської емансипації, тобто визволення від залежності, пригноблення та ін. Таким чином, коли розглядати соціологію класів та класової боротьби, соціологію революції та інші проблеми теорії розвитку суспільства та соціальних, політичних, економічних явищ у суспільстві дозволяється знайти і суперечності, і двозначності, і просто помилки. Частину з них, зважаючи на зміни життєвої практики, виправив сам Маркс, щось скоректував після його смерті Фрідріх Енгельс, переглянуто ним співвідноси-ни революційних форм у суспільному процесі, введення поняття революції "зверху": показ висхідної лінії революції доповнюється аналізом спадної лінії, висування ідеї про забігання революції вперед з негативними наслідками для суспільства та ін., а щось просто не витримало випробування часом - абсолютизації соціально-класових антагонізмів, приниження ролі формального демократизму, тлумачення демократії як історичного явища, залучення мас до політичної діяльності та ін.

← Предыдущая страница | Следующая страница →