Поделиться Поделиться

Громадянське суспільство

Генезис ідей громадянського суспільства

Логіка реальних процесів українського посткомуністичного соціально-політичного трансформування і модернізації полягає у пошуку підвалин та умов демократії, у вирішенні проблем самоорганізації українського соціуму, у гармонійному поєднанні інтересів новітнього українського бізнесу, інтересів громадянського суспільства, яке народжується, і політичної влади. Центральна роль у композиції перетворень та модернізації всього комплексу суспільно-політичних відносин належить національному громадянському суспільству, без якого ані бізнес, ані влада не зможуть трансформуватися на шляху створення в країні цивілізованої демократичної політичної системи.

У цьому контексті особливої ваги набуває думка про те, що історичною тенденцією в сучасному світі є рух до демократії - політичної системи, за якої влада здійснюється народом як єдиною цілісністю. Центральна теза полягає в через те, що найістотнішим І стратегічно важливим для становлення демократії є створення передумов формування, оформлення й функціонування національного демократичного суспільства як норми цивілізованого життя, суть якої-у відкритості й свободі. Категорія свободи і пов'язані з нею поняття демократії та прогресу становлять основу вільного способу життя, здійснюваного у "форматі" інституційного повнокровного громадянського суспільства.

Проблема громадянського суспільства посідає особливе місце у розвитку політико-юридичної думки. З одного боку, ця проблема виникла разом з виникненням держави і поділом суспільства на державну та недержавну сфери людської діяльності І залишалась у центрі уваги мислителів протягом багатьох століть; з другого - у нашому лексиконі навіть термін "громадянське суспільство" з'явився не так давно. Його не було в словниках, довідниках, енциклопедіях, надрукованих до 1990 р., однак останніми роками проблеми громадянського

суспільства почали інтенсивно вивчатись у межах одразу кількох наук і навчальних дисциплін. Зокрема, правознавство вивчає громадянське суспільство як суб'єкт цивільного права і правового регулювання; політологія вивчає характер і форми взаємодії громадянського суспільства з політичними інститутами, державою в цілому, причини й умови його виникнення, структуру, тобто всю цілісну картину громадянського суспільства.

Сама ідея громадянського суспільства бере початок у Давній Греції та Давньому Римі, зокрема з творчості Платона, Цицерона та ін., коли склались уявлення про громадянство, громадянина і виникло поняття суспільства як спільності громадян. Однак тривалий час саме поняття "громадянське суспільство" ототожнювалося з державою. Для давніх греків усе суспільне життя було політичним, тобто полісним. Поняття "політія" визначало одночасно права суспільства, форму правління, конституцію, особливості державного управління. А суспільство - це сукупність громадян, які мешкають у подітії - місті-державі, що відрізняється від села. Громадянин у Давньому Римі - особисто вільна людина (тобто не раб), підданий Римської імперії (не іноземець), мешканець Італійського півострова (а не провінції чи колонії). Римлянин мав громадянські обов'язки: служив в армії, брав участь у народних зборах і політиці. Він мав права, навіть привілеї: його не дозволяється було віддати на ганебну страту - розіп'яти на хресті.

Зі зростанням продуктивності праці, диференціацією різних сфер суспільства, визволенням з-під всеосяжної державної влади об'єднання людей у різні асоціації стають чисельнішими і різноманітнішими. Спільний інтерес пов'язує дані утворення, вони прагнуть свободи, автономії від держави і колективного життя. У зв'язку із цим проблема взаємовідносин суспільства і держави стає однією з найважливіших у працях мислителів середини XVII ст. Т. Гоббса, Дж. Локка. Ця проблема розглядалася в ХУІІІ-ХІХ ст. у працях Ж.-Ж. Руссо, Ш.-Л. Монтеск'є, Д. Віко, В. фон Гумбольдта, І. Канта, Г. Гегеля, К. Маркса.

Від XVII ст. мислителі не ототожнювали громадське суспільство з існуючою державою чи реальними формами державного управління. Навпаки, вони зазначали, що насправді реальна держава найчастіше пригнічує громадянське суспільство, і вважали законним тільки обраний уряд, підкорятись якому добровільно погодились усі громадяни. Дж. Локк, наприклад, вважав абсолютну монархію, яка деяким уявлялась єдиною формою правління у світі, насправді несумісною з громадянським суспільством і, таким чином, неможливою формою громадянського правління. Тобто поняття "громадянське суспільство", яке з'явилося в XVII ст., вже тоді містило в собі такі важливі елементи, як договір, урахування та реалізація інтересів громадян.

Відомий представник німецького Просвітництва XVII ст. Вільгельм фон Гумбольдт найчіткіше визначив поділ поміж державою і громадянським суспільством, виділивши три головні відмінності поміж ними: по-перше, це система національних суспільних закладів, які формуються "знизу" самими індивідами, і система державних інститутів; по-друге, "природне і загальне право" і позитивне право, що визначається державою; по-третє, "людина" і "громадянин". Він робить висновок про те, що "державний лад є не самоціль, а лише засіб для розвитку людини". Державна діяльність, за Гумбольдтом, повинна підкорятися задоволенню інтересів і потреб людини.

Ідею підкорення держави інтересам суспільства, індивіда підтримував І. Кант. Він вважав, що громадянське суспільство - це сукупність відносин поміж вільними громадянами і вищою метою історії повинна стати така держава, в якій розвиватимуться всі первісні завдатки людського роду. І. Кант сформулював головні засади, на яких ґрунтується громадянське суспільство: свобода члена суспільства як людини; його рівність з іншими людьми; самостійність члена суспільства як громадянина.

Істотний внесок у розробку теорії громадянського суспільства зробив німецький філософ Г. Гегель. У своїй праці "Філософія права" він докладно виклав погляди на громадянське суспільство. Для нього громадянське суспільство - це передусім система потреб, що ґрунтується на приватній власності і загальній формальній рівності людей. Гегель вважав, що громадянське суспільство може виникнути лише на певному, досить високому етапі розвитку людства, протиставляючи йому дикість, нерозвинутість, нецивілізованість. Під громадянським суспільством розуміється класичне буржуазне суспільство, створене, за його словами, лише в сучасності.

Головним елементом у громадянському суспільстві, вважав Гегель, є людина-її роль, функції, становище. Окрема особа є для самої себе метою, і її діяльність спрямована насамперед на задоволення власних потреб (природних і соціальних) - тут вона є егоїстичним індивідом. Водночас такий індивід може задовольнити свої потреби, лише перебуваючи у колективі, у певних відносинах з іншими людьми. "У громадянському суспільстві кожен для себе - мета, всі інші для нього ніщо. Однак без співвідносин з іншими він не може досягти реалізації всього обсягу своїх потреб". За Гегелем, громадянське суспільство - це не проста сукупність окремих індивідів, а складне об'єднання різних соціальних груп, які сформувалися в результаті розподілу суспільної праці, мають внутрішню структуру і "суспільний лад", зумовлений насамперед відносинами поміж багатими та бідними. Основними принципами, на яких грунтується громадянське суспільство, Гегель називає: а) приватну власність; б) особисту свободу; в) публічну поінформованість; г) вільно сформовану суспільну думку; д) справедливі і чітко дотримувані закони. Пануючі в суспільстві приватновласницькі відносини здавалися Гегелю непорушними, а нерівність людей природженою. Без приватної власності свобода особи неможлива.

Вагомий внесок у розвиток ідей про громадянське суспільство зробили К. Маркс та Ф. Енгельс. Маркс дійшов чіткого усвідомлення того, що у вивченні держави необхідно спиратися на аналіз громадянського суспільства. Не держава породжує суспільство, а навпаки-сім'я і громадянське суспільство становлять передумови держави. У своїх ранніх працях К. Маркс використав поняття "громадянське суспільство" для позначення ним структури сім'ї, станів, класів, власності, розподілу, реального життя людей, підкреслюючи їх об'єктивний характер та економічні підстави. К. Маркс показав, що саме громадянське суспільство як першооснова людського співіснування і діяльності є головним двигуном історичного прогресу. "Візьміть певний ступінь розвитку виробництва, обміну і споживання, - писав він, - і ви отримаєте певний суспільний лад, певну структуру сім'ї, станів, класів, певне громадянське суспільство. Візьміть певне громадянське суспільство, і ви отримаєте певний політичний лад, котрий є лише офіційним виразом громадянського суспільства". Сфера діяльності громадянського суспільства, за Марксом, - не тільки економіка, а й культура, ідеологія і породжені ними суспільні рухи.

Відомий італійський політичний діяч і вчений Антоніо Грамши, аналізуючи механізм панування керівного класу в першій половині XX ст., виокремив три його складові частини, три "суспільства": економічне (економічний фундамент панування буржуазії - її володіння засобами виробництва і розподілу), політичне і громадянське. Сукупність тих частин, які здійснюють функцію примусу і безпосереднього панування (військового, поліцейського, правового), становить "політичне суспільство". Однак такого суспільства, яке відповідало б системі "охорони суспільного порядку і дотримання законів", не існує. Воно переплітається з тією частиною суспільства, яка іменується "громадянським суспільством". Це сукупність усіх тих важелів і органів у державі, які дають змогу буржуазії здійснювати ідейне і моральне керівництво підлеглими класами. У зв'язку з цим А. Грамши писав: "На Сході держава була всім, громадянське суспільство перебувало у первісному, аморфному стані. На Заході поміж державою і суспільством були упорядковані відносини, і коли держава починала хитатися, одразу ж виступала на поверхню міцна структура громадянського суспільства. Держава була лише передовою траншеєю, позаду була міцна низка фортець і казематів".

Наведені підходи показують, що громадянське суспільство було історично представлене як найрозумніше та найдоцільніше влаштування людського буття. Йшлося про новий етап розвитку цивілізації, новий виток суспільного прогресу, котрий мав отримати відповідне офіційне призначення та вираження. І мислителі визначили головні характерні риси цього етапу: 1) розвиток громадянського суспільства був пов'язаний з падінням станово-феодального ладу, з виникненням капіталістичних виробничих відносин; 2) громадянське суспільство виникає на певному етапі суспільного розвитку і пов'язане з історичними формами; воно є силою, яка разом з державою становить діалектичну єдність; 3)у межах громадянського суспільства невпинно зростає значення людини, що перетворюється з підданого на громадянина, як особистості. Громадянське суспільство називається так не через те, що воно складається з громадян, а через те, що створює певні умови для громадян.

← Предыдущая страница | Следующая страница →