Поделиться Поделиться

Зовнішній вимір інформаційної стратегії України

Шлях до Європи лежить через інформацію. На Україну чекає інформаційний світ, проте шлях до нього лежить через повномасштабне входження в європейський інформаційний простір на засадах рівності й партнерства. Завдання ЗМІ у цьому плані полягає в через те, щоби нести правдиву інформацію, а не виправдовувати помилки влади шляхом організації так званих іміджевих проектів і програм, призначених вибілювати окремих державних чиновників. Сьогодні наша держава, а не її окремі "острівки", може реально розраховувати на серйозну підтримку європейських структур у реалізації цього завдання.

Класична європейськість вимагає від України при розробці стратегії і програм інтегрування в європейський та світовий інформаційний простори дотримуватися низки базових критеріальних вимог, які розглядаємо в цілісному контексті всіх чинників, означених у заголовку цього підрозділу. Авторський концепт полягає в обов'язковості інформаційної передумови в загальній євро інтеграційній стратегії України. Адже складна ситуація у відносинах, що склалася за попередніх часів із реалізацією європейського вибору, змушує Україну докласти серйозних зусиль для подолання іміджевих диспропорцій, котрі набули ознак кризовості після касетного скандалу.

Проблема заміни спорадичної появи в європейському інформаційному просторі постійною присутністю має первинне значення. Через те критеріальний вимір евроінтеграційної стратегії у сфері інформації, по-перше, ставимо попереду інститутонального, а, по-друге, у досить широкому колі критеріїв інформаційної європейськості виокремлюємо найважливіший, яким безумовно є дотримання прав і свобод журналістів.

Разом із тим постійна участь України у європейському інформаційному просторі має базуватися на відомому постулаті 3. Бжезінського про те, що інформаційно-культурна складова є однією із базових засад могутності й авторитету держави. Даний авторитет не може бути створений штучно завдяки механічній присутності в європейському інформаційному просторі. Його в Європі неможливо забезпечити, коли в державі мають місце навіть мінімальні порушення елементарних прав і свобод громадян, у через те числі на правдиву інформацію. В інформаційному просторі глобалізованого світу вплив інформації набагато виший, порівняно з епохами закритих суспільств, коли від такого впливу дозволяється було певним чином прикритися шляхом ізоляції. За умов глобалізації дієвість інформації залежить насамперед від рівня її відповідності реальній дійсності [27].

Українському керівництву слід ураховувати помилки попередників: саме через невідповідність багатьох інформаційних заходів офіційного ґатунку реальному станові речей у державі на європейському просторі поширювалася недовіра не тільки до офіційного Києва, а й до України як держави. Іміджеві заходи потребують змін, а для цього слід критично переосмислити помилки минулого.

Так, у розпал касетного і кольчужного скандалів Кабінет Міністрів України прийняв постанову за № 1609 (від 15 жовтня 2003 р.) "Про затвердження державної програми забезпечення позитивного міжнародного іміджу України на 2003-2006 роки". Коли читати цю Програму "поміж рядками", то стає очевидним, що головною метою "прориву" на європейський та американський інформаційний простори ставилося "відмивання" заплямованого іміджу представників діючої влади, а не захист реальних національних інтересів, прав і свобод громадян України.

Кабінет Міністрів України зобов'язав міністерства та інші центральні органи виконавчої влади під час підготовки бюджетних запитів передбачити виділення коштів на виконання відповідних пунктів Програми в межах доведених до них граничних обсягів видатків загального фонду державного бюджету; щороку до 1 грудня інформувати Міністерство закордонних справ про стан виконання Програми для подання узагальненої інформації до 1 січня Кабінетові Міністрів України. Координацію та контроль за виконанням Програми було покладено на українську дипломатію, власне на Міністерство закордонних справ...

І це попри те, що основна ідея самої Програми була сформульована в рамках інформаційної політики. У Програмі з цього приводу наголошується: "Поверхове, фрагментарне уявлення про Україну у світі робить суперечливим сприйняття міжнародною спільнотою об'єктивних процесів, що відбуваються в нашій державі. Перебування України в результаті відкритості її інформаційного простору під впливом різновекторних, не завжди позитивних інформаційно-пропагандистських потоків зумовлює необхідність посилення даної складової інформаційно-пропагандистської діяльності". Таким чином, організацію протидії не завжди позитивним інформаційно-пропагандистським потокам чомусь було доручено дипломатам.

Відтак, одразу впадає в око очевидне розходження поміж повноваженнями і функціональними обов'язками дипломатичного відомства і спрямуванням Програми. В ній фактично йдеться не про вихід на європейський інформаційний простір українських книговидавців, засобів масової інформації, Національної Академії наук, освітніх та культурних закладів, а про передачу інформаційної діяльності Міністерству закордонних справ. Зрозуміло, що в європейському інформаційному просторі така Програма була сприйнята як черговий бюрократичний захід [55; 86].

Такого роду кроки сприймалися як підтвердження маніпулятивного характеру інформаційної стратегії держави. Наступні події лише підтвердили, що інформація, коли вона не відповідає дійсності, за умов глобалізаційної відкритості може давати зворотні політичні наслідки. Тим часом у європейській спільноті сподівалися на іншу відповідь вищих ешелонів влади України на слушні закиди про порушення прав і свобод журналістів, зокрема, відносно запровадження жорсткої політичної цензури. Проблема свободи слова та її обмежень закамуфльованою цензурою стала головним об'єктом уваги з боку зовнішніх чинників впливу на інформаційну політику України і стан українських ЗМІ.

← Предыдущая страница | Следующая страница →