Поделиться Поделиться

Поняття, структура та функції політичної культури

Поняття "політична культура" ввів у науковий обіг німецький філософ Йоганн Готфрід Гердер також наприкінці XVIII ст. Проте категоріальний статус це поняття почало отримувати тільки в другій половині XX ст. завдяки зусиллям багатьох вчених.

Ґрунтовна розробка самого поняття політичної культури як сукупності індивідуальних позицій і орієнтацій учасників політичної системи, суб'єктивної сфери, що лежить в основі політичних дій і надає їм певного значення, сформульоване Г. Алмондом та С. Вербою у книзі "Громадянська культура" (1963), вважається класичним.

Сьогодні існує дуже широкий спектр думок, визначень і тлумачень категорії "політична культура", її структурних компонентів, змісту, функцій тощо. За підрахунками канадського дослідника Р. Патріка, до середини 70-х році. минулого століття існувало більше сорока визначень поняття "політична культура".

Польський політолог Опалек зробив спробу класифікувати численні дефініції політичної культури, згрупувавши їх за чотирма основними напрямами: 1) "суб'єктивні" чи "психологічні", до яких відносять визначення політичної культури, сформульовані Г. Алмондом та його послідовниками; 2) "об'єктивні", які розглядають політичну культуру як систему владних зразків, "стандартів" поведінки суб'єктів політичної системи, відхилення від яких призводить до втручання органів влади; 3) "евристичні", які визначають політичну культуру як вибір певних зразків політичних орієнтацій, які (за їхнього домінування) сприяють стабільності чи правильному функціонуванню політичної системи; 4) "всеохоплюючий, тобто такі, що визначають цю культуру через самий тільки перелік її об'єктів та елементів без узагальнюючих характеристик з причини надзвичайної складності цього соціального феномену.

Через поняття політичної культури описують систему цінностей окремих особистостей і соціальних груп, зразки поведінки, соціально-економічні та інституційні сфери життєдіяльності громад тощо та визначають рівні сформованості політичної культури особи.

Дозволяється виділити три показники, які визначають згідно дані рівні. Показником першого рівня політичної культури особи є політичне пізнання, що включає такі елементи: рівень уваги до політичних подій; володіння інформацією і наявність власної думки; рівень компетентності у сфері політики.

Другий, більш високий рівень - це ставлення до політики і політичної системи. Тут важливі певні моменти: оцінка діяльності властей; частота обговорення політичних проблем з друзями, родичами, знайомими і др.; рівень національної гордості за політичну систему країни, за її успіхи в різних сферах, за положення країни на міжнародній арені.

Ознака третього, найвищого рівня - це ступінь участі в політичному житті суспільства. Даний рівень політичної культури передбачає: рівень політичної активності особи; форми участі в політичному житті; участь у державній політиці чи в органах місцевого самоврядування; ступінь віри людей в те, що вони здатні робити вплив на політичні рішення і вибір методів такого впливу.

Вчені визначають політичну культуру з урахуванням цілого ряду аспектів: вона може передавати бачення, оцінку і внутрішнє сприйняття чи заперечення політичного режиму; особливості, якими відрізняються окремі країни; іноді політичну культуру поєднують винятково з політичними цінностями; у іншому випадку вона є "ідеологією" чи політичною психологією; вона так само може відображати "національний характер" чи "громадянську" релігію чи "націоналізм", а також політичну індоктринацію (насильне нав'язування особистості, групі, народу цінностей, цілей, ідеологій тими чи іншими суб'єктами влади. Активно використовується при організації маніпуляції громадською думкою), чи ж навпаки - чинити опір відносно індоктринації.

Залежно від суб'єкта політики розрізняють політичну культуру індивіда, соціальної спільності (суспільного класу, соціальної групи, нації, народності, територіальної демографічної спільності тощо) та суспільства. Політична культура індивіда - це поєднання політичних знань, поглядів, уявлень, переконань, оцінок, орієнтацій і поведінки окремої людини. Вона формується під впливом як політичної культури суспільства в цілому, так і тієї соціальної спільності, до якої належить індивід. Політична культура суспільства є синтезом політичних культур усіх наявних у ньому соціальних спільностей за домінуючої ролі однієї з них - тієї, що посідає пасивне місце в системі суспільних, насамперед економічних, відносин. Загальнолюдські політичні ідеї і цінності, такі, наприклад, як свобода, рівність, справедливість, демократія тощо, є елементами загальнолюдської політичної культури.

Таким чином, різні підходи в дослідженні політичної культури збагачують уявлення та знання про багатогранність цього важливого соціального явища, що являє собою систему стійких уявлень, орієнтацій, цінностей, переконань, позицій, поглядів, зразків поведінки у сфері взаємовідносин влади і народу, які так чи інакше проявляються у діяльності суб'єктів політичного процесу, а також рівень розвитку власне політичних відносин, взагалі політичного життя, системи демократії і політичної освіти в даному суспільстві.

Політична культура має складну, багаторівневу структуру, яка складається з таких основних змістових блоків: 1) політичні знання та політичні уявлення; 2) політична свідомість; 3) політична поведінка й політичні дії (участь у політичному житті, політична діяльність); 4) функціонування політичних інститутів (культури електорального процесу, культури сприйняття та реалізації політичних рішень, культури врегулювання політичних конфліктів). У свою чергу, політична свідомість та політична поведінка громадян теж мають свою внутрішню структуру. Системоутворюючими в політичній культурі, тобто такими, що визначають її як органічну цілісність, систему, є політичні знання, політична ідеологія і переконання.

Політична культура виконує важливі функції в політичному житті суспільства, реалізацію яких дозволяється стисло визначити такою формулою: отримання політичних знань, перетворення цих знань у внутрішні переконання громадянина, класу, соціальної групи, перетворення переконань в адекватні їм практичні політичні дії.

Пізнавальна функція політичної культури тісно пов'язана з іншими функціями політичної культури, які починаються з оволодіння певними знаннями. Сутність пізнавальної функції в через те, що вона озброює людей суспільно-політичними знаннями, необхідними для успішної діяльності у сфері політики, для формування кожною людиною своєї особистої компетентної думки з питань політики й політичного життя. Особливе значення тут мають знання політичних і правових норм, законів країни, політичних принципів, способів політичного управління суспільством, структури та функцій політичної системи тощо.

Призначення виховної функції полягає в підвищенні політичної свідомості й національної самосвідомості через безпосередню участь громадян в управлінні, політичному житті, зростанні їх інформованості й компетентності, освіченості, формуванні у громадян стійкого інтересу до політичного життя, виробленні певних настанов і навичок суспільно-політичної діяльності, адекватних даній політичній системі. Ця функція виявляється в через те, що політична культура сприяє інтелектуальному розвитку особистості, розширенню її кругозору за рахунок набутих політичних знань, у намаганні визначити своє місце і роль у житті суспільства.

Функція соціалізації сприяє набуттю людиною навичок і властивостей, які дозволяють їй реалізувати в тій чи іншій системі влади свої громадянські права й інтереси.

Завдяки функції адаптації виявляється потреба індивіда в пристосуванні до мінливого політичного середовища, умов реалізації його політичних прав і владних повноважень.

Нормативно-ціннісна функція задає індивідам, групам, суспільству в цілому певні норми, стандарти, цінності, установки політичного мислення, цілі і мотиви поведінки; фіксує ієрархію політичних цінностей. Як правило, завжди це відтворюється у нормативних політичних рішеннях держави, що дає можливість ефективніше регулювати відносини у межах політичної системи з боку інститутів громадського суспільства.

Регулююча функція політичної культури покликана забезпечувати вплив громадян на політичний процес, насамперед через участь у контролі за роботою органів влади й управління, а також за допомогою існуючих норм, традицій, ідеалів тощо. Вона виявляється в прямому чи опосередкованому впливові на поведінку людей та організацій відносно сприйняття ними політичних подій, оцінки існуючих політичних систем та їх окремих елементів, політичних діячів, посадових осіб апарату управління, а також у впливі на процес підготовки й прийняття політико-управлінських рішень і т. п. Коли дані рішення приймаються згідно до існуючої в суспільстві (домінуючої) політичної культури, то це надзвичайно позитивно впливає на всі процеси політичного життя, що сприяє попередженню політичних реформацій, нормалізації та стабілізації життя суспільства.

Комунікативні функції дає можливість забезпечити ідейно-політичний зв'язок громадянина з політичною системою, іншими членами суспільства, встановити зв'язок поміж учасниками політичного процесу як "за горизонталлю", так і "за вертикаллю" згідно до ієрархії політичної системи, а також транслювати елементи політичної культури через політичні традиції та цінності, які домінують у суспільній свідомості та практиці, стереотипи політичної свідомості й поведінки новим поколінням.

Політична культура створює умови для ефективного розвитку політичної системи і суспільства в цілому, реалізуючи функцію забезпечення соціального прогресу.

Інтегративна функція полягає в через те, що політична культура стає опорою існуючої політичної системи, формує широку і стійку соціальну базу даного політичного устрою, сприяє згуртованості всіх верств населення, створюючи таким чином широку соціальну базу системи влади правлячого класу, забезпечуючи підтримку політичної системи більшістю населення. Таким чином, політична культура формує стабілізуючу основу політичного життя та сприяє підвищенню ефективності управління.

Мобілізаційна функція політичної культури організовує громадян на вирішення певних політичних і соціальних завдань.

Захисна функція реалізується через охорону політичних цінностей, що відповідають вимогам соціального прогресу, демократії, гуманізму (захист прав і свобод людини тощо).

Прогностична функція сприяє передбаченню можливих варіантів поведінки суб'єктів політики за певних ситуацій, у перебігу політичних подій. Без справжньої, масової політичної культури народ перетворюється на натовп, на предмет маніпуляцій користолюбних політиків.

Таким чином, функції політичної культури є тими напрямами, по яких політична культура входить у життя і побут людей. Саме за допомогою функцій вона стає реально відчутною, зрозумілою, а таким чином, практично значущою і досяжною.

← Предыдущая страница | Следующая страница →