Поделиться Поделиться

Інформаційно-психологічне протиборство у роки Другої світової війни (1939-1945)

Особливості ведення пропаганди Німеччиною і СРСР серед військ та населення противника в роки Другої світової війни

На особливу увагу заслуговує організація пропаганди на війська й населення противника фашистської Німеччини.

Із перших кроків своєї політичної діяльності Гітлер надавав надзвичайно великого значення пропаганді. У книжці "Майн Кампф" він у спеціальному розділі розглядав головні принципи пропаганди. Про те, якому роль гітлерівці відводили пропаганді, свідчить той факт, що в залі, де відбувався Нюрнберзький з'їзд націонал-соціалістичної партії 1935 року, на стіні висів плакат із написом: "Пропаганда привела нас до влади, пропаганда дозволила зберегти владу, пропаганда дасть нам змогу завоювати світ".

Гітлерівське керівництво ставило пропагандистську війну за значенням і потенційною ефективністю в один ряд зі збройною, економічною та дипломатичною боротьбою. Визначаючи своє ставлення до пропагандистських методів впливу на противника, Гітлер зазначав: "Місце артилерійської підготовки для фронтальної атаки піхоти в траншейній війні в майбутньому займе побудована на цілком нових засадах пропаганда, призначення якої буде - зламати противника психологічно до того, як армії взагалі почнуть діяти".

Очолюючи імперське міністерство пропаганди, Геббельс так визначав роль інформації в майбутніх воєнних кампаніях: "Інформація на війні є бойовим засобом. її використовують із метою ведення війни, а не для передачі відомостей".

Вплив на громадську думку зарубіжних країн передбачалось здійснювати такими способами:

1. Поширення інформації через інформагентства, радіо, через доставку за кордон німецьких газет і журналів, листівок, через агентурну мережу.

2. Через німецьких кореспондентів за кордоном.

3. Через проведення виставок-ярмарок у Німеччині, участь у таких виставках за кордоном.

4. Здійснення програм обміну з дружніми країнами в різних галузях (наука, мистецтво, спорт, виховання молоді та ін.).

29 серпня 1939 р. була здійснена остання передвоєнна пропагандистська спроба звинуватити Польщу в агресивності й таким чином перекласти відповідальність на неї за розв'язання війни. Польська кампанія для підрозділів пропаганди пройшла цілком успішно: тільки в результаті розповсюдження листівок однією ротою пропаганди в районі Модлін-Варшава майже 1 тис. поляків добровільно перейшли на сторону Вермахту.

Німецька пропаганда досягла свого найбільшого успіху в 1940 році, в період бойових дій з окупації Франції. Основними важелями геббельсівської пропаганди були "чорні" передавачі, які видавали себе за французькі радіостанції. За їх допомогою поширювалися різноманітні чутки, піддавалися нищівній критиці уряд і армія Франції, сіялися невпевненість та панічні настрої серед населення і французьких військовослужбовців.

Наприкінці 1940 року керівники основних пропагандистських центрів рейху ставили завдання, спрямовані на підготовку до ведення війни проти СРСР. У всіх установах і відомствах негайно активізувалася робота з отримання й узагальнення матеріалів, призначених для пропаганди проти СРСР із початком війни.

Найбільших успіхів пропагандистська машина Вермахту досягла у 1942 році. Велика кількість перебіжчиків і полонених у 1941 році пояснюється, передусім, винятково сприятливою бойовою обстановкою, що склалася на користь фашистської Німеччини. Через те приписувати успіхи цього року лише ефективному впливові пропаганди було б неправильно. Що ж стосується 1942 року, то за період із травня до грудня до німців добровільно перейшло 79 319 червоноармійців. Багато було також тих, хто добровільно здався у полон.

В основу німецької пропаганди лягли такі тези:

- обґрунтування раптового нападу на СРСР: "Жидівсько-комуністичний уряд, котрий очолює Джугашвілі-Сталін, порушив договори, що були укладені з Німеччиною";

- визвольна місія Вермахту: "Німецьким військам наказано вигнати комуністів, які мордують та експлуатують народи СРСР";

- становище у СРСР: " Вам обіцяли соціалізм і справедливість - ви ж отримали убогість і знущання";

- спільна боротьба: "Поверніть вашу зброю проти даної влади - і ви звільните світ від ворогів людства".

Пропагандистський апарат Вермахту чільне місце відводив генералові Власову. Основою даної пропагандистської акції стало гасло: "Росіяни перебігають до росіян". Частину листівок склали представники Власова, власівці також брали участь у веденні передач через гучномовні станції. Неодноразово озвучували те, що підписав Власов (як голова російського комітету) та його секретар Малишкін: "Звернення Російського комітету до командирів і бійців Червоної Армії, до всього російського та інших народів Радянського Союзу". Великим тиражем розповсюджувався також "Відкритий лист червоноармійцям і радянським командирам від добровольців Російської визвольної армії".

Також одне завдання даної пропагандистської акції полягало в через те, щоби залякати радянських солдатів застосуванням нової невідомої раніше техніки (танки "Тигр", САУ "Пантера" та ін.) і на цій підставі апелювати до їх людських інстинктів самозахисту і збереження життя. До цього ж радянським солдатам, які вважали себе ворогами радянської влади, обіцяли низку пільг у полоні. У наказі Верховного командування Вермахту було зазначено, що кожного військовослужбовця Червоної Армії, котрий самовільно залишив свою військову частину й самостійно перейшов до німців, "вважати не військовополоненим, а таким, що добровільно перейшов на бік німецької армії".

Проте велика пропагандистська кампанія Вермахту, як і військова операція на Курській дузі, у цілому закінчилася невдачею. Незважаючи на те, що для проведення даної, так би мовити, психологічної операції було задіяно чималі сили й засоби, її результати були дуже скромними, оскільки ситуація на фронтах кардинально змінилась не на користь німців. Більш пристосовані до ведення боїв, а також елементарного виживання в зимових умовах, бійці Червоної Армії, враховуючи також й поразки німців, дедалі скептичніше ставилися до німецьких "обіцянок", через те ефективність німецької пропаганди падала.

Заслуговує на увагу ведення ІПВ фашистської Німеччини на території України. Вигідне географічне положення та багаті природні ресурси перетворили Україну в роки війни в арену не лише військових баталій, а й гострого пропагандистського протиборства.

Початок німецько-радянської війни виявив слабкість політичного та військового керівництва СРСР, недостатню підтримку дій уряду з боку окремих верств населення, зокрема на українських землях. До кінця 1941 р. майже вся територія України була окупована німецькими військами. Вони контролювали близько 80 млн осіб, тобто 42 % населення Радянського Союзу, і велику частину його економічного потенціалу, а також захопили 3,8 млн радянських військовополонених (із них, за підрахунками, 1,3 млн становили українці).

Умовно діяльність німецьких пропагандистських спецслужб на теренах України дозволяється поділити на три етапи. На кожному з них ведення пропаганди мало свої особливості.

На початковому етапі війни домінувало сподівання західних і східних українців на те, що з приходом німецьких військ відновиться українська державність, припиняться репресії відносно мирного населення, зміниться форма власності, особливо на землю.

Німецька пропаганда вміло використовувала на цьому етапі зазначені сподівання українського народу. Результатами цього стало зменшення (а в деяких районах - повна відсутність) опору німецьким військам, оскільки їх сприймали як визволителів від більшовицької диктатури, підтримка окупаційних військ і створення місцевої влади. Це стало можливим завдяки використанню в пропагандистсько-агітаційних матеріалах таких тем, як залякування населення перемогами німецьких військ, нагадуваннями про жахи більшовицької диктатури та зверненнями до національних почуттів і свідомості українського народу.

На окупованих територіях, де з населенням уже був налагоджений контакт, активно використовували такий метод пропагандистського впливу, як наочна агітація із застосуванням кіно. З огляду на рівень тодішнього технічного розвитку кіно за силою свого впливу на аудиторію було найкращим та найбільш дієвим засобом подання пропагандистської інформації. З початку німецької окупації в кінотеатрах демонстрували кінофільми, адаптовані українською мовою, здебільшого документальні.

У тилу німецькі пропагандисти досить широко використовували "чорну пропаганду" - подавали пронімецьку інформацію у вигляді справжніх радянських газет і часописів. Проте німці, вважаючи свою пропагандистську діяльність недосконалою та недостатньо впливовою й ефективною, шукали резервів посилення її дієвості. У "Доповіді рейхскомісару Коху" від 3 липня 1942 р. було зазначено, що для правильної оцінки ефективності пропаганди в Україні слід враховувати такі обставини: а) місцеві зв'язки та склад населення; б) традиції колишньої радянської пропаганди, в) розуміння способу мислення населення, яке змінилося за більш ніж 20-річне панування комуністичної ідеології.

На другому етапі почала змінюватися ситуація на фронтах. Згідно, іншою ставала політика німців в Україні. Коли спочатку німці спрямовували репресії переважно проти комуністів та євреїв, то згодом усе населення стало жертвою принципу колективної відповідальності у випадках активних дій партизанів чи невиконання наказів німецької влади. Вони повністю відкинули загравання з українськими патріотами-державниками, націоналістами й почали діяти методами терору й залякування. 2 листопада за вбивство чотирьох німецьких солдатів було спалене с. Обухівка, а завжди населення розстріляне. За винятком заручників, німці розстрілювали також "посередників", тобто осіб, підозрюваних у контактах із партизанами.

Особливістю німецької пропаганди цього етапу стало те, що всі пропагандистські дії зводилися до насаджування населенню тваринного страху. Широко використовувалася наочна агітація - розповсюджувалися листівки із закликами до безумовної покори німецькій владі, сприянню їй. Тематикою пропагандистських матеріалів були повідомлення про чергові страти й тортури.

Було запропоновано використовувати для пропаганди такі тези:

в СРСР не було жодної сім'ї, члени якої не були б репресованими;

велика кількість населення була переміщена (насильницьки депортована ) для роботи в інші (віддалені) місця;

масові заслання не припиняються навіть зараз;

немає вільного вибору професії та роботи;

без дозволу НКВД не дозволяється переїжджати з одного місця в інше, змінювати місце проживання;

незначне запізнення на роботу карається роками в'язниці, засланням;

нарівні з дорослими нещадно експлуатуються діти, підлітки;

колгоспи експлуатують працю селян на користь держави;

релігійна терпимість є, по суті, фальшивою.

Третій період пропагандистських дій збігався з поступовим звільненням України від фашистів. Це змусило німців суттєво змінити тематику і зміст своїх пропагандистських матеріалів. На перше місце вийшла вже апробована тема, що на зміну фашистському режимові прийде набагато кривавіша комуністична диктатура. Стосовно України німецька пропагандистська машина припустилася істотної помилки. Вона полягала у сприйнятті України як географічного поняття, а не потенційної держави. Звідси неналежне зміщення акцентів у пропаганді з національно-державницьких до політико-ідеологічних, що уособлювало собою вибір поміж фашизмом і комунізмом. Це не відповідало менталітету народу, котрий чинив опір усім формам диктатури.

Аналізуючи особливості проведення німецької пропаганди в Україні, слід зробити висновок, що її результативність була пов'язана не стільки з умілим використанням агітаційних матеріалів, скільки із сподіваннями українського народу (звільнення від більшовицької диктатури і відновлення своєї державності), а також становищем на фронтах.

Напередодні Другої світової війни радянський уряд також здійснив відповідні заходи для зміцнення апарату спецпропаганди (СП).

Першим кроком з організації та ведення пропаганди серед військ і населення противника став облік осіб, які володіли іноземними мовами, проведений на підставі Директиви ГПУ РСЧА від 29 червня 1938 р. За наказом Народного комісара оборони СРСР від 10 липня 1939 р. було створено 24 редакції, що випускали газети на іноземних мовах, серед них три - німецькою. Основне завдання редакцій полягало в організації теоретичної та практичної підготовки літературних працівників для того, щоби у разі виникнення війни дозволяється було негайно розгорнути видання літератури відповідними іноземними мовами для поширення серед військ і населення противника.

Командування РСЧА усвідомлювало необхідність подальшого вдосконалення та зміцнення органів спецпропаганди. 6 серпня 1940 р. було ухвалено рішення про створення в політуправліннях прикордонних військових округів спеціальних відділів для роботи серед військ і населення противника, до складу яких входили раніше створені редакції газет, що видавалися іноземними мовами. У політвідділах армій були сформовані відповідні відділення, а в штатах дивізіонних політвідділів з'явилася посада старшого інструктора з роботи серед військ противника.

У складі Головного політуправління на базі відділення з керівництва друкованими засобами, які видавались іноземними мовами, був створений відділ спеціальної пропаганди серед військ і населення противника, котрий із метою конспірації отримав назву 7-го відділу. Оскільки коло завдань розширилося, а їх масштаби значно зросли, офіцери відділу почали налагоджувати взаємодію з різними центральними установами й організаціями: радіокомітетом, ТАРС, Всесоюзною спілкою культурного зв'язку, іноземним видавництвом і його друкарнею "Искра революции", здатними видавати літературу 60 іноземними мовами.

У вересні 1940 р. були розроблені "Тези про цілі і завдання пропаганди серед військ і населення противника". "Тези" були покладені в основу Директиви ГПУ № 0267 від 12 жовтня 1940 р., в якій визначалися головні завдання та функції структур спецпропаганди на мирний і воєнний час. Зокрема, в мирний час потрібно було поглиблено вивчати морально-психологічний стан і систему політичного виховання в арміях імовірних противників, готувати й надавати командуванню огляди військово-політичної ситуації, постійно вдосконалювати знання іноземних мов, тренуватися в написанні та виданні агітаційно-пропагандистських матеріалів.

Таким чином, 12 жовтня 1940 р. майже розпочався процес створення основних структур для роботи серед військ противника у політорганах прикордонних військових округів.

Під час війни радянські органи спецпропаганди повинні були розгорнути широкомасштабну роботу серед військ і населення противника: роз'яснювати їм справжні причини війни, стимулювати пацифістські настрої, завойовувати симпатії до РСЧА й Радянського Союзу, формувати негативне ставлення до дій військово-політичного керівництва країн-агресорів, правдиво, за допомогою конкретних фактів показувати важке становище "простих людей", особливо солдатських родин, закликати військовослужбовців армії противника переходити на радянський бік.

Одна з перших директив Головного політичного управління після вторгнення німецько-фашистських військ ставила за обов'язок військовим радам і начальникам політорганів зосередити увагу на з'ясуванні трьох складових, що характеризують положення в стані ворога: "про настрої солдатів, яких втрат зазнали частини (з'єднання), що робиться в них на батьківщині".

Характерною особливістю радянських листівок (а саме вони були тоді основним засобом викладення пропагандистського матеріалу) була вкрай революційна спрямованість їх змісту, тенденційне висвітлення практичної діяльності апарату спецпропаганди, що було неприйнятним для вихованих у фашистському дусі солдатів. Про це свідчать, насамперед, 10 тез, які затвердило Радянське бюро військово-політичної пропаганди, що стали основою проведення спецпропаганди в даний період війни. Кожну з десяти тез ГПУ РСЧА видали окремою листівкою 24 червня 1941 р. У них разом з окремими правильними положеннями містилися й заклики, що не враховували реального морально-політичного стану солдатів Вермахту, переважали заклики до "дружби поміж німецьким і російським народами", до " спільної боротьби", "повалення Гітлера" та ін. Про це свідчать і перші листівки, які деякою мірою домінували до грудня 1941 р., а саме: "За що ви воюєте?", "Стій! Тут країна робітників і селян", "Що ви робите?", "Проти кого ви воюєте?".

Фактично в основу змісту спецпропаганди, особливо під час перших оборонних боїв 1941 року, механічно покладалася стара політична теза "робітничої революції", яка була механічно перенесена з часів громадянської війни та воєнної інтервенції в умовах назрівання в Німеччині революційної ситуації.

Використовувались й інші форми і способи ІПВ на війська гітлерівського Вермахту. Радянські органи спецпропаганди видали "Новий солдатський пісенник" - вдала підробка під німецький оригінал, котрий, за свідченням німецького керівництва, був прикладом "пропаганди, спрямованої на підрив віри військ у своє військово-політичне керівництво і спонукав до переходу в полон".

Під час організації спецпропаганди виникла проблема, якому без участі військовополонених ефективно вирішити було неможливо. Вона полягала в через те, що спроби морально-психологічного впливу на противника шляхом дискредитації його політичного й державного керівництва, особистих якостей політичних і військових керівників, цілей війни, висвітлення тяжкого становища країни, насамперед армії та цивільного населення, вимагало детального знання побуту, настроїв, психології громадян і військовослужбовців і багато чого іншого. У протилежному випадку спецпропаганда не давала очікуваного ефекту.

Після першого періоду війни акцент в інформаційно-пропагандистській діяльності змістився з класових аспектів на "загальнолюдські". Робота велася у позаідеологічній сфері: не "проти", а "за". У 1941 році класові принципи використовувалися у понад 60 % радянських пропагандистських матеріалів, а у 1943 році - вже у 35 %.

Новим напрямом у радянській спецпропаганді було використання "сентиментальних тем", де психологічним об'єктом впливу були родинні почуття. Такою листівкою була "Пам'ятай про свою дитину".

Головними завданнями радянських органів спецпропаганди на окупованих німцями територіях було перешкоджання діяльності німецьких окупаційних органів і примушування представників українського населення видавати активістів національно-визвольного руху для їх знищення.

Це положення підтверджується "Довідкою про стан політичної роботи серед населення і партизанів окупованих територій України": "...проводиться значна агітаційно-пропагандистська робота на окупованих територіях України. За період із 15 листопада 1942 р. до червня 1943 р. було поширено 95 видів листівок загальним накладом 10 354 тис. примірників. До того ж, було поширено 30 листів-звернень Політуправління РСЧА (українською мовою) накладом 1 млн 700 тис. примірників. Поширено українських газет "Комуніст", "Радянська Україна", "За Радянську Україну" накладом понад два мільйони примірників. За період квітень-травень вислано 84 500 примірників центральних газет "Правда" та "Известия".

Діяльність радянської пропаганди і спеціальної пропаганди на окупованій Україні була успішною. Це пояснюється тим, що рівень життя в Україні під час німецької окупації був нижчим, аніж за радянських часів, тобто радянська пропаганда мала реальні документи: "...у зв'язку з тим, що робітники та інтелігенція в містах голодують більше, ніж до війни, можливості німецької пропаганди ускладнюються... радянська пропаганда використовує дану ситуацію для своєї діяльності". Німці чинили жорстокі репресії серед населення. Це успішно використовували радянські спецслужби. Як зазначали німці, "...більшовицькі агенти розгорнули дуже активну діяльність і роблять усе, щоби завдати шкоди в тилу окупованих земель".

Радянська спецпропаганда ґрунтувалася на таких засадах: недостатнє продовольче постачання, голод серед населення багатьох районів; неправдиві твердження німецької пропаганди; неминуче і швидке повернення радянських військ та покарання зрадників; патріотичні гасла, заклики до боротьби за свою батьківщину (більшовицьку).

Аналіз змісту і спрямованості агітаційно-пропагандистських документів і матеріалів того часу свідчить про те, що радянська спецпропаганда не була психологічно адаптована до реального рівня та умов військово-політичної ситуації на німецько-радянському фронті. На противагу цьому німецькі органи пропаганди до війни із СРСР готувалися ґрунтовно і заздалегідь. Відпрацьовувались теми пропагандистських матеріалів, йшла їх "обкатка" під час польових навчань, Велику увагу німецькі пропагандисти приділяли вивченню об'єкта впливу, а саме: морального стану військ, національно-психологічних особливостей представників різних народів СРСР та ін. Для цього активно використовували довоєнні контакти з представниками населення різних районів Радянського Союзу, політичні допити перебіжчиків та осіб із СРСР, а також вивчення відповідної художньої та мемуарної літератури.

Радянські спеціалісти спецпропаганди не використовували психологічного чинника, а коли й ураховували психіку людини й апелювали до її психічних станів, то це зазвичай робили в грубій, образливій формі чи у формі примітивного залякування, що викликало відповідну негативну реакцію. У змісті політичної роботи змішували внутрішню пропаганду із зовнішньою. Внаслідок такого механічного зміщення акцентів радянські політоргани доволі широко застосовували мовні та стилістичні засоби впливу, які були психологічно незрозумілі й недоступні вихованим на інших цінностях реципієнтам радянської інформації - німцям. Як наслідок, це ускладнювало емоційне і, згідно, інтелектуальне сприйняття інформації, оскільки політоргани апелювали не до середнього німецького солдата, а до радянського німецькою мовою.

Негативним у радянській пропаганді було те, що замість того, щоби цілеспрямовано збуджувати емоційну сферу психіки, тобто викликати поведінку, яка, незалежно від мотивів, послаблювала б морально-бойовий потенціал противника, вона бралася за виконання завдань із перевиховання військовослужбовців Вермахту на засадах більшовицьких цінностей.

На другому етапі війни (1943-1945) радянська спеціальна пропаганда, спрямована проти німецької армії, була досить ефективна.

Однією з важливих особливостей СП у роки Другої світової війни стало те, що в даний період формувались головні принципи у змісті пропагандистських матеріалів, удосконалювались форми і способи інформаційного та психологічного впливу на війська й населення противника.

Другою особливістю СП було те, що в перший період війни вона здійснювалась без прямого й безпосереднього контакту з об'єктом впливу. У перші роки Другої світової війни мало уваги надавалось зворотній інформації про ступінь психологічного впливу й реакції об'єкта на даний вплив.

Третьою важливою особливістю в спецпропагандистській діяльності в умовах війни було ведення її іноземною мовою. Під час Другої 224 світової війни німецькі патріотичні організації, такі як Національний комітет "Вільна Німеччина" і "Союз німецьких офіцерів", вели пропаганду рідною, німецькою мовою. Для цих організацій не стояла проблема перекладу їхніх агітаційних матеріалів на іноземну мову.

Наступна особливість спецпропаганди, спрямованої на війська й населення противника в умовах Другої світової війни, полягала в через те, що в даний період здійснювався пошук проблем, які найбільше хвилювали військовослужбовців Вермахту під час бойових дій на території Радянського Союзу.

У роки Другої світової війни політоргани дійшли висновку, що спецпропаганду необхідно вести за такими напрямками:

- роз'яснення справедливих цілей війни з боку Радянського Союзу й викриття несправедливого, загарбницького характеру війни, розв'язаної німецьким фашизмом та його союзниками;

- демонстрація неухильного зростання сил Радянського Союзу й ударної могутності Радянської Армії та Флоту, пропаганда неминучого розгрому німецько-фашистської армії та поразки німецького імперіалізму;

- розкриття "загострення суперечностей" як у гітлерівській армії й німецькому тилу, так і поміж армією фашистської Німеччини та її васалів;

- висвітлення зростання антифашистського руху серед народів держав, окупованих Німеччиною;

- всебічна пропаганда правди про Радянський Союз і демонстрація антинародного характеру фашистського режиму;

- пояснення шляхів виходу з війни особового складу Вермахту і його союзників у формі індивідуальної та колективної здачі в полон і капітуляції.

Таким чином, як свідчить вивчення особливостей ведення пропаганди Німеччиною та СРСР на війська й населення противника, німецькі органи пропаганди напередодні та з початком Другої світової війни перебували на вищому рівні, оскільки врахували всі історичні та практичні надбання досвіду ведення пропагандистських операцій.

← Предыдущая страница | Следующая страница →