Поделиться Поделиться

Формування основ теорії і практики інформаційно-психологічного протиборства в роки Першої світової війни та в міжвоєнний період (1919-1939)

Інформаційно-психологічне протиборство під час Першої світової війни

На самому початку війни уряди воюючих країн, окрім Німеччини, дійшли висновку відносно необхідності створення спеціального апарату для ведення пропаганди серед військ і населення противника й впливу на громадську думку в нейтральних країнах. З цього часу подібні органи почали з'являтись у всіх арміях провідних країн світу. В Німеччині вони з'явилися після 1918 р.

У роки Першої світової війни, холи радіо не стало також засобом масового зв'язку, а гучномовні установки були дуже примітивні й за своєю ефективністю лише трохи відрізнялися від рупорів, пропагандистський і психологічний впливи здійснювалися переважно за допомогою друкарської продукції. її основними видами були: листівки, газети, брошури, листи полонених, плакати, фальшиві продовольчі картки та ін.

Найбільшого поширення в роки Першої світової війни набули листівки. Першими з відомих серед них були листи німецьких військовополонених (які знаходились в англійських таборах) своїм родичам. Завдяки винайденню в Англії офсетного друку копії листів військовополонених готувалися дуже ретельно, навіть колір чорнила в них відповідав оригіналу. Часто німецькі солдати приймали дані листівки за оригінали листів і через те пересилали поштою родичам полоненого. До листів не вносилося жодних змін чи приписок. Пропагандистський сенс полягав у відповідному виборі листів. Перевага віддавалася, по-перше, тим, у яких мова велася про добре ставлення до полонених.

Особливою популярністю у солдатів користувалися ілюстровані листівки. У деяких з них використовувалася гостра класова аргументація. Відповідальність за розв'язування й ведення війни покладалася на німецького кайзера, прусське юнкерство, військову бюрократію. Полоненим давали читати таку літературу, якому Німеччина не допускала в ряди своїх солдатів і робочих під страхом каторги. Тут були й листи К. Лібкнехта, і соціалістичні газети з Німеччини і т. ін. Робилося це для того, щоби через листи полонених вплинути на моральний дух населення Німеччини.

Із зростанням і зміцненням довіри до англійської пропаганди стало можливим за допомогою листівок поступово зменшити ненависть з боку солдатів противника. Це призвело до того, що німецькі солдати на ділянках англо-німецького фронту вже не билися до останнього, а здавалися значно раніше, ніж, наприклад, французам.

Найбільш злободенною в пропагандистському обігу американців стосовно німців була продовольча тема. Одне лише перерахування назв харчових продуктів добового раціону військовополонених мало велику привабливу силу, яка діяла на армію голодних солдатів, які знають, що на їх батьківщині також голодують. Так, у листівці американських експедиційних військ, виконаній у формі німецької польової поштової листівки, Йшлося: " Підніми цю листівку, напиши на ній адресу своєї сім'ї. Коли ти потрапиш в полон до американців, то передай цю листівку першому офіцерові, котрий проводить допит. Він зобов'язаний відправити її твоїм рідним". Далі йшов текст: "Я знаходжуся в полоні, легко (важко) поранений (не поранений). Не турбуйтеся про мене. Нас добре годують: дають яловичину, білий хліб, картоплю, боби й горох, вершки, каву, молоко, масло, тютюн і т. п. (непотрібне закреслювати)".

Разом із листівками з вересня 1918р. англійці почали видання маскувальних окопних газет. Поряд із заголовком в газетах розміщувався портрет кайзера, а також зазначалася ціна - 10 фенінгів. Газети були прекрасним матеріалом для впливу на німецьких солдат, які, щоби хоч якось скоротати час, читали абсолютно завжди, що попадалося їм під руку. Газети виходили тиражем 250-500 тис. примірників щотижня.

Листівки видавалися чималими тиражами. Так, у жовтні 1918 р. тільки в Англії було видано 5 млн 360 тис. листівок. Спочатку пропагандистські матеріали розповсюджувалися спеціально виділеною авіаескадрильєю. У 1918 р. в Англії був винайдений і випробуваний агітаційний снаряд.

З самого початку війни англійці захопили ініціативу у веденні пропаганди на противника й утримували її до кінця. Було зроблено багато помилок, не у всьому їх супроводжував успіх, проте вони багато через що навчилися, унаслідок чого англійська пропаганда майже завжди досягла поставлених цілей. Генерал Людендорф так оцінив ефективність англійської пропаганди на німців: "Ми були так майстерно і в такому обсязі піддані ворожій пропаганді, що незабаром багато хто був не в змозі розрізняти, що є пропагандою противника, а що - його власним сприйняттям... Ми не билися більше до останньої краплі крові. Багато німців не хотіли більше вмирати за Вітчизну".

Першою, на думку британських фахівців, умовою ефективності пропаганди на противника було те, що вона розглядалася як державна справа. Практично це виражалося в через те, що міністерство інформації було частиною державного апарату й знаходилося в щонайтіснішому зв'язку з прем'єром, міністерством закордонних справ і військовими відомством.

По-друге, в Англії чудово розуміли, що успіх пропаганди великою мірою залежить від ЇЇ масового застосування; англійці не шкодували грошей на пропаганду, пам'ятаючи, що витрати окупляться сторицею.

По-третє, міністерству інформації вдалося так будувати й проводити пропаганду, що для її об'єктів залишалася прихованою основна мета - привернути противника на свою сторону. Найкраща пропаганда та, за якої об'єкт впливу не відчуває, що на нього впливають.

В 1922 р. у 12-му томі Британської енциклопедії були викладені принципи англійської пропаганди. Головні з них зводилися до наступного: "Правда має ціну тільки тоді, коли вона дієва. Повна правда взагалі зайва і майже завжди здатна привести до помилок. Використовувати правду дозволяється лише частково. Підозрілість, якому викликає всяка явна пропаганда, зменшує її ефективність. З цього слід зробити висновок, що велика частина роботи повинна вестися непомітно".

Тактичні принципи пропаганди були сформульовані таким чином:

- повинні бути розповсюджені такі способи навіювання, які можуть викликати специфічний інтерес серед окремих груп населення;

- мають бути вибрані такі способи навіювання, які можуть анулювати небажані ідеї, що викликані в населення можливими для умовчання подіями;

- необхідно використовувати такі способи навіювання, які мають шанси не викликати спростування до тих пір, поки не буде досягнута мета пропаганди. З цього виходить, що потрібно уникати суперечностей самому собі в одних і тих самих контекстах, що спрямовуються на одну і ту ж групу населення.

Згідно до цих принципів вдалий вибір матеріалу для пропаганди припускає точне передбачення не тільки найближчих результатів його розповсюдження, проте також і протидій, які можуть бути ним викликані.

Найбільш практичний метод для пропагандиста полягає в через те, щоби виробити в собі звичку в думках ототожнювати себе з тими, на кого він хоче вплинути, і досліджувати всі можливі підходи для того, щоби заволодіти їхньою увагою. Через те персонал для пропаганди повинен бути набраний з осіб, що близько знають ті групи населення, з якими їм доведеться мати справу.

За час Першої світової війни відбулося небувале за такий короткий проміжок часу вдосконалення як теорії, так і техніки пропаганди на війська та населення противника. Пропагандистські органи воюючих держав опанували прийоми спритного підроблювання брехні під правдоподібність, почали ґрунтувати свою діяльність на досягненнях психології, привертали до роботи найкращі сили журналістів, лінгвістів і графіків, отримали у своє розпорядження великі матеріальні кошти. Від вузького кола тематики на початку війни (переважно дискредитація військово-політичного керівництва), від наївних, погано виконаних з точки зору поліграфії листівок пропагандистські органи воюючих держав вже на другому році війни перейшли до використання значно ширшого кола тем, уміло розпалювали суперечності в таборі противника, здійснювали психологічний вплив на його війська, розповсюджували занепадницькі настрої серед цивільного населення.

Розрізнені спочатку пропагандистські органи країн Антанти до кінця війни почали скоординовувати свої плани, нарощувати зусилля на головних напрямах: на пропаганді безнадійності військово-політичного становища Німеччини й Австро-Угорщини, переконанні населення й армій цих країн у непохитній потужності держав Антанти і, нарешті, на пропаганді полону.

Розуміння важливості вирішення пропагандистських задач і прагнення погоджувати зусилля призвели до скликання в серпні 1918 р. в Лондоні загальносоюзницької конференції з пропаганди. За своєю суттю вона була першим міжнародним форумом у галузі формування теорії пропаганди на війська й населення противника. Ця конференція підвела підсумки діяльності пропагандистських органів, узагальнила накопичений досвід і виробила рекомендації з ведення узгодженої поміж союзниками пропаганди на Німеччину й Австро-Угорщину. До кінця війни пропаганда країн Антанти підкорялася єдиному верховному командуванню. Був створений спеціальний штаб із організації впливу на війська та населення противника, в якому діяли різні національні секції.

Відразу ж після закінчення Першої світової війни керівники армій провідних світових держав виявили підвищену цікавість до її політичного досвіду. Його вивчення та узагальнення велося не лише заради інтересу, воно здійснювалося перш за завжди для того, щоби пропагандистські апарати армій могли повністю врахувати прорахунки та помилки, допущені ними самими, а також їхніми противниками. П. Уорбертон писав: "Сьогодні основним завданням у війні є не знищення збройних сил противника, як це було раніше, а подавлення морального стану населення ворожої країни в цілому до такого рівня, щоби воно примусило відповідний уряд піти на укладення мирного договору. Збройне зіткнення армій - це лише один із способів досягнення даної мети ".

Таку думку поділяли багато західних соціологів та військових, хоча практично для втілення її в життя було зроблено дуже мало, оскільки аж до самого початку війни з гітлерівською Німеччиною більшість політичних керівників провідних держав світу була переконана, що узагальнення досвіду попередньої війни буде цілком достатньо для ведення успішної пропаганди в майбутніх протистояннях.

Таким чином, Перша світова війна дала винятково могутній поштовх для розвитку пропаганди як засобу досягнення військової мети, перетворила її в спеціальний вид зброї, що дійсно допомагає армії виконувати бойові завдання.

Під час Першої світової війни пропаганда на війська і населення противника з випадкової зброї перетворилася на один з провідних військових інструментів. Цьому об'єктивному процесу сприяла поява поліграфічних машин, які забезпечують розмноження листівок мільйонними тиражами, впровадження недорогих засобів доставки друкарської продукції до адресата, розповсюдження письменності серед більшості населення країн, що брали участь у війні.

У ході війни вперше були створені спеціальні органи й організації, що займаються питаннями ведення пропаганди на війська і населення противника.

Основними темами для інформаційно-пропагандистських матеріалів стали: залякування противника своєю потужністю (часто уявною); проголошення справедливого характеру війни зі свого боку і звинувачення супротивника у веденні війни несправедливої, загарбницької; загострення протиріч у таборі противника (зокрема національних, расових, майнових, релігійних, правових), розкол союзів; дискредитація політичного й військового керівництва противника; пропаганда полону.

До кінця Першої світової війни склалася одна з основних форм ведення пропаганди на війська й населення противника - друкована пропаганда з її видами: листівка, газета, брошура, плакат, листи військовополонених тощо. Подальший розвиток отримала усна пропаганда, зокрема з використанням простих технічних засобів. У обмежених масштабах вперше заявила про себе радіопропаганда. З'явився майже весь комплект технічних засобів розповсюдження інформаційно-пропагандистських матеріалів: повітряні кулі, авіабомби, авіаційні контейнери, агітснаряди, агітміни, агітгранати.

У період Першої світової війни були сформульовані окремі теоретичні положення, що стосуються принципів ведення пропаганди:

1. Першою вельми важливою умовою ефективності пропаганди на війська й населення противника стало те, що вона повинна бути державною справою і вестися державними організаціями. При цьому в кожному конкретному випадку її застосування мають бути поставлені ясні, реальні цілі й завдання. У коаліційній війні необхідна координація зусиль у сфері пропаганди на війська й населення противника, тобто пропаганда повинна бути справою об'єднаного командування.

2. Успіх пропаганди великого мірою залежить від її масового застосування. У зв'язку з цим вона повинна використовувати всі наявні в її арсеналі форми й методи, для її забезпечення повинні виділятися необхідні матеріальні та технічні кошти. Пропаганда повинна вестися на зрозумілій народу мові, зокрема з використанням відповідних діалектів.

3. Пропаганда має здійснюватись так, щоби її об'єкт не підозрював, що даний інформаційно-пропагандистський документ спеціально призначений для нього. Найкраща пропаганда та, за якої об'єкт впливу не відчуває, що на нього впливають.

4. Люди зазвичай охоче вірять через те, через що їм хочеться вірити. Пропаганда на війська та населення противника завжди повинна враховувати дані потреби й інтереси та згідно до них будувати зміст своїх інформаційно-пропагандистських матеріалів.

5. Контроль за проходженням інформації, суворий нагляд за публікацією різних вістей, цензура та заборона на інформацію постійно негативно впливають на маси, викликають загальне обурення. Пропаганда повинна використовувати цю обставину, бо наполовину інформовані особи завжди жадають дізнатися завжди, а це - знахідка для пропагандиста.

6. Дискредитації не підлягають особи, які мають авторитет серед певної групи населення чи особового складу збройних сил. Особливо педантично слід підходити до ведення пропаганди, спрямованої на дискредитацію коронованих персон, керівників партій і рухів.

Під час Першої світової війни була вирішена дуже важлива проблема інформаційно-психологічного протиборства не тільки у цілому, в рамках усієї війни, що ведеться, проте й забезпечення вирішення задач конкретної бойової операції засобами пропаганди.

← Предыдущая страница | Следующая страница →