Поделиться Поделиться

Світове господарство як міжнародна економічна система

Світове господарство є надзвичайно складною системою, що розвивається згідно з властивими їй законами і закономірностями; сукупність національних господарств, міжнародних економічних організацій у їх взаємодії, що здійснюється через систему міжнародних економічних відносин. Пізнання основних тенденцій та суперечностей їх розвитку дає можливість для створення певного механізму регулювання даної органічної системи. На рівні світового співтовариства немає певних спеціальних організацій, що забезпечували б підтримку економічної рівноваги, тобто збалансованого і пропорційного розвитку всіх елементів глобальної економіки, як це відбувається в національному господарстві. Світова економічна рівновага є продуктом взаємодії всіх країн, які входять до системи міжнародного поділу праці. Стихійний розвиток цих процесів в умовах посилення економічної єдності світу, формування цілісної міжнародної економічної системи може спричинити і вже нині спричинює такі наслідки, які можуть обернутися серйозними катастрофами. На рівні світового співтовариства здійснені окремі спроби регулювання економічної рівноваги, насамперед, за допомогою ряду спеціально створених міжнародних організацій.

Вони охоплюють окремі, найбільш уразливі підсистеми світового господарства: торгівлю, валютно-фінансові й кредитні відносини, промисловий розвиток, навколишнє природне середовище, регіональне економічне та науково-технічне співробітництво тощо. З однієї сторони, світове господарство – це сукупність взаємопов'язаних міжнародним обміном національних господарств, які виступають підсистемами, з іншої – світовий розподіл праці формує світове господарство як єдиний наднаціональний світогосподарський простір, котрий створює інший, більш адекватний поняттю “світове господарство”, рівень світогосподарських відносин. Головне структурне перетворення цих процесів – це зміни співвідношення поміж двома основними підрозділами суспільного виробництва на користь матеріального виробництва: 1) зсув в галузевій структурі послуг в бік виробництва і споживання складних видів діяльності (маркетингу, менеджменту, лізингу реклами, консалтингу, аудиту); 2) галузеві зсуви в промисловості і перехід від традиційних галузей до наукоємних.

Як свідчить аналіз, сучасне світове господарство являє собою розгалужену, складну мегаекономічну систему, цілісність якої забезпечується розвинутим міжнародним поділом і кооперацією праці, взаємодією сукупності інтенсивних міжнародних ринків, валютно-фінансовими і кредитними відносинами. Великі масштаби світогосподарського товарообороту, фінансових, технологічних ресурсів, з одного боку, детермінують дедалі вагомішу роль зовнішньоекономічних факторів у господарському поступі окремих країн. З іншого боку, посилюється вразливість національних економік, особливо середньо- і слаборозвинутих країн відносно турбулентних процесів, фінансових криз, що прокотилися останнім часом по планеті.

Виділимо етапи формування світового господарства як єдиного наднаціонального світогосподарського організму:

I етап – XVII-XVIII ст. Генезис світового ринку – великі географічні відкриття, поява колоніальних володінь, розвиток мануфактур, рух товарів поміж країнами.

II етап – XVIII-XIX ст. Становлення міжнародного поділу праці – промисловий поворот, буржуазні революції, перехід до машинної індустрії, колоніальна експансія, поява ефективних засобів транспорту і зв'язку, світова торгівля товарами і послугами, експорт капіталу за кордон, становлення міцних міжнародних зв'язків.

III етап – ХІХ-ХХ ст. Формування системи світового господарства – електротехнічна революція, економічний розподіл світу, міграція капіталу, антиколоніальний рух, міжнародний рух товарів і факторів їхнього виробництва, розвиток світового відтворювального процесу.

IV етап – середина XX початок XXI ст. Становлення, розвиток і функціонування геоекономічної системи – інформаційно-технологічна і біологічна революції, перерозподіл сфер впливу, політичні й економічні трансформації, деколонізація, рух економічних і фінансових ресурсів у геоекономічному просторі, віртуалізація господарства, формування інтернаціоналізованих відтворювальних циклів, імплікація процесів регіоналізації і глобалізації.

В результаті цих процесів склалася економічна підсистема – система економічних відносин, що охоплює як відносини, що реалізуються в рамках національних відтворювальних комплексів, так і відносини, що реалізуються в єдиному економічному просторі вільного переміщення товарів, послуг, капіталів, робочої сили, інформації.

Правова підсистема – це сукупність загальних правил підприємницького права і норм господарської поведінки (міжнародне, господарське, цивільне, податкове право).

Одним з головних завдань зовнішньоекономічної політики України за цих обставин є розробка алгоритму оптимальної взаємодії національної економіки зі світовим господарством у контексті інтенсивних і швидкоплинних змін і трансформацій, що відбуваються як в світовій, так і в національній економіках. Високий динамізм цих процесів ускладнює вибір моделі зовнішньоекономічної стратегії, яка в найзагальнішому вигляді має спрямовуватися на формування відкритої економіки, бути структурно орієнтованою, з переважною орієнтацією на розвиток місткого внутрішнього ринку. Трьома найважливішими підсистемами світового господарства є національні господарства, міжнародні економічні організації та міжнародні економічні відносини. Дані господарства перебувають на щабелях суспільного розвитку – 150 слаборозвинуті, приблизно 35 держав – розвинуті, з них понад 10 є високорозвинутими.

Національні господарства і міжнародні економічні організації перебувають у процесі взаємодії та взаємозалежності через систему міжнародних економічних відносин. їхніми структурними елементами є міжнародні економічні відносини у сфері виробництва, обліку, валютно-фінансові зв'язки, інформаційні, науково- технічні. Сьогодні світове господарство усе виразніше набуває прикмет цілісності, характерною ознакою якого є зближення країн, економік, підприємств. Сукупність виробничих систем світового господарства виявляється в системі властивих йому економічних інтересів. Розв'язання суперечностей, що виникають поміж економічними інтересами партнерів у межах світового господарства, відбуваються через узгодження їх економічних інтересів, пошук та реалізацію оптимальних форм, принципів, методів їх існування, компромісів. Світове господарство розвивається за відповідними законами: законом інтернаціоналізації виробництва; законом інтернаціоналізації обміну; законом вартості в його інтернаціональній формі; законом нерівномірності економічного розвитку. З проголошенням державної незалежності Україна стала суб'єктом світового господарства.

Світова економіка (національні, інтернаціональні, міжнародні економічні відносини) слід розділити по суб'єктам, які вступають в економічні відносини – це держава, об'єднання держав, регіони, підприємства, об'єднання підприємств, підприємців; по відтворювальним стадіям – виробництво, розподіл, обмін, споживання; по сферам реалізації – НТП, виробничо-інвестиційна, торгова, валютно-фінансова, кредитна.

Міжнародні економічні відносини, передусім у вигляді натурального обміну, а потім у формі натуральної торгівлі, входять в глибину століть. Пройшло багато століть, перш ніж такі відокремлені господарські зв'язки поміж різними племенами, а пізніше – державами, переросли в стійкий міжнародний розподіл праці. Завдяки цьому його учасники отримали можливість концентрувати свої трудові ресурси і капітали на виробництві тих товарів і послуг, які в умовах даної країни можливо створювати з найбільшою економічною віддачею, а також отримувати через посередництво міжнародного обміну. Така взаємодія опосередковується грошовим обігом і різноманітними кредитно-фінансовими зв'язками, які в контексті свого поступу об'єднали національні господарства в більш чи менш цілісну економічну систему – світове господарство.

Світове господарство, як і будь – яка складна система, має нові ознаки, які не притаманні його складовим національним господарствам. До таких специфічних характеристик світового господарства відносяться:

• Поява на світових ринках товарів та послуг, які мають своєрідне значення для функціонування всіх країн (ринку нафти, ринку зернових, ринку авіаперевезень);

• Формування світових цін на такі товари і послуги, що визначають політику їх національних виробництв;

• Розвиток світового ринку позичкового капіталу, де визначається не тільки його міжнародна ціна, проте і потоки, що мають певні переваги;

• Поява ефекту резонансу перенесення економічних підйомів чи спадів із однієї країни в іншу.

Таким чином, світове господарство на стадії глобалізації характеризується низкою якісно нових властивостей, які відрізняють його від попередніх ступенів інтернаціоналізації господарського життя. Вони обумовлені тим, що ступінь економічної, правової та інформаційної взаємодії країн досягла такої стадії, коли стали можливими наступні три явища.

По-перше, світове господарство із більш чи менш цілісної економічної системи стало перетворюватися у єдиний всесвітній економічний організм, детермінований не просто міжнародним розподілом праці, проте і величезними, по своїм масштабам, планетарними виробничо-збутовими структурами, глобальною фінансовою системою і планетарними інформаційними мережами. Світовий економічний простір стає єдиним полем для ділових ігор великого бізнесу, коли географія розміщення виробничих сил, галузева структура інвестицій, виробництва і збуту визначається суб'єктами господарського життя з урахуванням глобальної кон'юнктури, а економічні підйоми і спади набувають всесвітніх масштабів на межі XX і XXI ст. Сформувалася структура економіки, яка включає найважливіші аспекти: 1) галузевий аспект – співвідношення видів діяльності; 2) рівень концентрації виробництва і капіталу – співвідношення підприємств різного розміру. Даний аспект тісно пов'язаний з рівнем монополізації і конкуренції на різних ринках, а також з концентрацією ринкової сили; 3) співвідношення форм власності, їх ступеня розповсюдження та ефективності, пропорції поміж державним і приватним бізнесом.

Таким чином, глобалізація економіки в результаті сформованого світового господарства стала всеохоплюючим процесом, що саморозвиваючись, став свого роду ланцюговою реакцією, яка прокладає шлях через усі перепони та кордони, сприяє інколи подоланню глобальних проблем сучасності (військових конфліктів і збереження миру, роззброєння і конверсії бідності, голоду, світової заборгованості, охорони здоров'я, боротьби з міжнародним тероризмом і наркобізнесом) і виробляє пошуки шляхів урегулювання цих проблем. З середини XX ст. аналогічні економічні організації стали формуватися в найбільш розвинутих країнах світу. Мова йде про високоінтегровані блоки країн в рамках митних чи економічних союзів. Найбільш просунутим із них є Європейський Союз, країни – члени якого 2/3 своєї зовнішньої торгівлі просувають всередині регіонів, ввели єдину валюту, визначальну частину зарубіжних інвестицій вкладають в економіку інших країн, інтенсивно взаємодіючи в сфері виробничого кооперування і науково-технічної співпраці. Дані країни за півстоліття перетворилися в достатньо цілісний господарський організм і в економічному і в правовому відношеннях, котрий вже давно виступає як єдиний суб'єкт міжнародних торгово-політичних відносин. Такі регіональні економічні блоки, як НАФТА, МЕРКОСУР, АСЕАН та ін. значно вступають ЄС по ступеню реальної інтегрованості, хоча і рухаються в цьому напрямку. Накопичений практичний досвід за останні півстоліття дозволяє засвідчити, що перетворення національних економік у монолітній регіональній економічній організації стає можливим лише на високій стадії індустріалізації країн – учасників і не менш високої ступені розвитку в них демократії і правової держави. Лише за такої умови зростання соціумів у більш великий організм стає не тільки об'єктивно необхідним, проте і безпечним для інтересів цих держав в економічному, політичному, культурному та інших аспектах. Ця закономірність інтегрування, апробована на регіональних рівнях, діє і в глобальному масштабі. Процес формування єдиного саморегулюючого господарського організму, котрий зародився у високорозвиненому ядрі світової спільноти, по мірі техніко-економічного і соціально-політичного визрівання різних країн світової периферії завжди ширше розгортається по всій планеті. Даний процес виявився пролонгованим на багато десятиріч і з виходом за межі XXI ст.

По-друге, в умовах глобалізації національні і всесвітні економічні відносини розпочинають змінюватися ролями. Найбільш розвинуті в той чи інший період національні господарства визначили характер, форми і механізми міжнародних відносин, нав'язуючи іншим країнам і світовій спільноті в цілому способи господарського облаштування. Внутрішньоекономічні відносини сформувалися первинними, міжнародні – вторинними. Голландія XVIII ст. чи Англія XIX ст. були не тільки лідерами економічного прогресу, проте і зразками для наслідування зі сторони окремих європейських країн. В XXI ст. така роль перейшла до США, країни, яка до сих пір нав'язує свою економічну модель майже всьому світу.

В результаті сформованих тисячоліттями процесів структура сучасного світового господарства являє собою систему ринкового господарства, що складається із національних ринків товарів, послуг, капіталів різних країн, інтернаціоналізації виробництв та інтернаціональних об'єднань окремих груп країн, їх міжнародних фінансових центрів. Особливістю сучасного світового ринку виступає його поліцентричний характер, котрий проявляється у відсутності єдиного центру і наявності переплетення ринків різних регіонів і країн. Сучасне світове господарство характеризується рухом товарів, сировини, палива, золота, грошей, продовольства, капіталів, різних послуг. До початку 90-х pp. світове господарство трималося на двох системах суспільно-виробничих відносин – соціалізму і капіталізму, що виникли після закінчення Другої світової війни. В результаті краху СРСР відбувся перехід країн Східної і Центральної Європи до ринкової економіки та відбулася інтеграція їх у світове господарство завдяки приватизації, торгівлі, кредитам та інвестиціям.

Інша прикмета світового господарства полягає в через те, що на його розвиток, структуру та еволюцію великий вплив здійснив зріст виробничих сил і науково-технічної революції. Особливе місце в еволюції світового господарства відіграла науково-технічна революція, що сприяла зміні методів торгівлі, виробництва, валютного і грошово-кредитного регулювання. В умовах фундаментальних наукових відкриттів і бурхливого розвитку науково-технічного прогресу існування промислових національних анклавів стає нерентабельним, відносно замкнута національна валютна, інвестиційна, кредитна політика стала неефективною і марнотратною, а зовнішня торгівля завжди більш дефіцитною для ряду західних країн. В межах всесвітнього господарства завжди це зумовило розвиток інтеграційних процесів окремих країн (особливо Західної Європи), транснаціональних корпорацій, що створили інтернаціональні виробництва, відбувся випуск конкурентоспроможних товарів, інвестицій, зростання транснаціональних кредитно-фінансових інститутів, які забезпечують фінансування світової економіки за рахунок кредитів і вкладів в цінні папери. За допомогою інтеграційних процесів від компаній до держав у межах світового господарства промислово-розвинутим країнам вдалося подолати обоюдні протиріччя, підвищити загальну ефективність національних економік, здійснити укріплення матеріально-технічної основи ринкового господарства, подолання соціальних конфліктів, руху національних товарів і послуг на ринки інших країн, поновлення основного капіталу і розгортання нових технологічних процесів, підвищення ефективності міграційних потоків робочої сили, подолання валютно-фінансових розбіжностей.

Таким чином, матеріальною основою світового господарства став міжнародний розподіл праці, котрий розглядається в єдності двох процесів:

1) міжнародної спеціалізації виробництва;

2) міжнародної кооперації виробництва.

Означимо, що сутність міжнародного розподілу праці включає поглиблення НТП, перехід до нового способу виробництва – постіндустріальної; пріоритет ключових ресурсів розвитку – знання, наука, людський (інтелектуальний) потенціал; перехід до соціально-орієнтованого розвитку в розвинутих країнах. Ключові господарські суб'єкти в світовій економіці: транснаціональні корпорації (ТНК), довгострокові стратегічні союзи ТНК, транснаціональні банки (ТНБ), транснаціональні інституційні інвестори (страхові компанії, недержавні інституційні та інвестиційні фонди і компанії), транснаціональні фінансово-промислові групи (ФПГ), світові фінансові центри, великі фондові, товарні і валютні біржі. Інша група – національні держави, різні території як окремі суб'єкти, субсуверенні утворення, саморегульовані некомерційні організації професійних учасників фінансових ринків, союзи підприємців, торгові палати, профспілки, міжнародні економічні і фінансові організації, регіональні інтеграційні союзи.

У зв'язку з цим виникає питання: якою будуть Україна і Росія через 40 років? На думку російських економістів, Росія до 2050 р. стане однією з високорозвинутих держав світу і однією з самих багатих країн з точки зору ВВП на душу населення і обгонить навіть найбагатші країни Західної Європи. А якою буде Україна? На це питання відповісти важко, так як це буде залежати від сценаріїв можновладців, кардинальної перебудови як державних, так і приватних інституцій; від подолання тих ризиків, з якими вона зіткнеться у найближчі роки; від структурної перебудови економіки; від подолання глобальних проблем сучасності. Проте перспектива – до 2050 pp. досягти рівня добробуту високорозвинутих країн світу.

Виклики, перед якими стоять Україна і Росія?

Виклик 1 – перехід від “наздоганяюючого розвитку” до розвитку на технологічній межі (існує точка зору фахівців, що Росія до 2050 р. досягне рівня добробуту розвинутих країн Західної Європи, а Україна?); для досягнення цього рівня країна може розвиватися шляхом “розвитку навздогін” і в значній мірі спиратися на досвід розвинутих країн, переймаючи їх виробничі та управлінські технології. З виходом на технологічну межу, яка наступає з досягненням країною високого рівня добробуту, істотно скорочуються можливості для росту за рахунок трансферту технологій і перед країною задача переходу до зростання за рахунок інновацій, що стає задача за рахунок не просто зміни структури економіки, а й за рахунок змін в інституційних формах, які існують в країні, сформувати умови для переходу від “розвитку навздогін” до “розвитку країни на технологічній межі”, яка робить країну високотехнологічною.

Виклик 2 – глобалізація і швидкий розвиток країн, що розвиваються (завдяки поступовому пониженню перешкод для торгівлі товарами і послугами, а також технічному прогресу – пониження транспортних витрат і часу, необхідного для перевезення товарів і пасажирів, а також для передачі інформації; в останні роки різко зростають об'єми міжнародної торгівлі товарами, збільшуються міжнародні потоки капіталів та інформації; співвідношення об'ємів торгівлі товарами до ВВП поміж 1990-1995 і 2000-2005 pp. збільшилось з 30,9 до 40,5%););

Виклик 3 – зміна глобальної структури виробництва (інноваційні зміни виробничих процесів – це розміщення окремих стадій і різних країнах в залежності від наявності в них факторів виробництва, в результаті чого створюються транснаціональні компанії, країни починають спеціалізуватися не на окремих товарах, а на окремих виробничих процесах; при цьому зростає торгівля всередині галузевої торгівлі і торгівлі компонентами, а також посередніми товарами; наприклад, поміж 1990 і 2000 pp. частка імпортованих компонентів у загальному імпорті Австрії зросла на 17%, Канади – на 8%, Японії – на 0,2% і США – на 0,5%; розвивається аутсорсинг, котрий отримав широке розповсюдження в торгівлі послугами, в сфері офшорного програмування та інших послуг, що здійснюються за допомогою сучасних засобів комунікації).

Виклик 4 – вплив на країни, що розвиваються, і поява нових лідерів (лідером зростання на протязі 40-50 років являється Азія; швидкий розвиток спостерігається практично у всіх країнах Південної та Південно-Східної Азії; в останні роки безпрецедентні для себе темпи економічного росту демонструють і країни Африки; проте найбільший інтерес у економістів і політиків в останні роки викликає розвиток світових гігантів – Китаю та Індії, темпи яких зростають від 7% до 12% на рік);

Виклик 5 – глобалізація фінансових ринків (останніми роками фінансовий ринок зростає за рахунок зростання капіталізації ринків, які розвиваються; так і за рахунок більшої лібералізації фінансових потоків, при цьому фінансовий ринок стає в більшій мірі глобальним, ніж товарний; з'явилися глобальні і регіональні фінансові центри, які являються центром фінансування для компаній всього світу чи даного регіону, зростають потоки поміж країнами, проте у цьому форматі Україна відноситься до країн з недостатньо розвинутою фінансовою системою);

Виклик 6 – зростання попиту на продовольчі товари, енергетичні та інші ресурси (бізнес і населення нових країн, що розвиваються, пред'являють новий попит на продовольчі товари, енергетичні та інші ресурси; дані проблеми ставлять весь світ перед глобальними проблемами, починаючи від необхідності дорегулювання сільськогосподарського виробництва і закінчуючи проблемою реалізації сумісних заходів відносно зниження негативних наслідків зміни клімату і його попередження в тій мірі, в якій це можливо). З цими викликами Україна повинна справитися, так як вона буде відкинута на узбіччя прогресу.

← Предыдущая страница | Следующая страница →