Поделиться Поделиться

Еволюція економічної політики

На різних етапах розвитку світової цивілізації змінювалися уявлення про суть мети і завдань економічної політики, через те що змінювалася сама економіка, а з нею і держава. Вже у вченнях мислителів Стародавнього Сходу - Конфуція, Сюнь Цзи, в індійських "Законах Ману" висловлювалися ідеї про методи управління господарством і роль імперської влади в підтримці стабільності в державі, регулюванні господарського життя. Нерідко правителі дотримувались порад давніх мислителів. Так, у Стародавній Греції і Стародавньому Римі Ксенофонт, Платон, Арістотель, Варрон, Лукрецій, Сенека висловлювали оригінальні думки з приводу ролі держави в економіці. Середньовічна Європа вже народжує зрілі форми економічної політики. Теорія меркантилізму вперше формулює значення державної політики для захисту інтересів національного купецького капіталу, її роль у здійсненні політики протекціонізму в зовнішньоекономічній діяльності.

Уявлення про економіку мали об' єктивну основу, хоча Адам Сміт називав меркантилізм марновірством середньовіччя. Попередники класичної школи - фізіократи вустами Франсуа Кене проголошували принцип вільної економіки, обмеженої ролі уряду в господарському житті. Класики (Адам Сміт, Девід Рікардо) найкращим регулятором вважали невидиму руку ринку, яка найкраще справляється із завданням підтримки ринкової рівноваги. Державі відводилася роль нічного сторожа - захист прав власності, підтримка принципу вільної конкуренції.

Важливим періодом у розвитку економічної думки про роль уряду в регулюванні господарського життя стала історична школа, що виступала з позицій заохочення державної участі в економіці, критикувала підхід класиків як відірвану від життя теорію. Історичну школу іноді називають теорією національної економіки. Державному управлінню економікою її представники відводили роль фундаменту національного господарства. Далі сформувалася неокласична школа, представники якої Альфред Маршалл, Клод Менгер, Вільям Джевонс відстоювали ідеї волі вибору і негативно ставилися до ідеї активної ролі держави в регулюванні економічних процесів.

Сучасні економічні теорії досить глибоко розходяться в поглядах на економічну роль держави. Протилежні судження характерні кейнсіанству і монетаризму. Економічні школи в основному працювали над вирішенням мікроекономічної проблеми. Однак реальне економічне життя показало обмеженість мікро-економічного підходу. Економічні кризи ринкової системи, що почастішали, поставили перед наукою і господарською практикою нові завдання. Вимагалися нові підходи в осмисленні ролі держави у підтримці макроекономічних пропорцій. Наступив час теорії Джона Мейнарда Кейнса. У праці "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей" здійснено справжню революцію в поглядах на економічну роль держави, присутня різка критика центрального положення класичної школи про здатність ринкового механізму підтримувати економічну систему в стані рівноваги, забезпечувати економічне зростання і повну зайнятість. Звичайно, кейнсіанство трактується як теорія, що вперше обґрунтувала необхідність систематичної і глибокої участі держави в регулюванні економічного життя. Однак з'явилися нові положення, що перевернули звичне уявлення, - ідеї про ефективний попит і роль держави в забезпеченні обсягу. Саме недостатність такого попиту - основа криз і безробіття. Необхідність активного стимулювання попиту, в через те числі збільшення державних витрат, пов'язана з тим, що в людей превалює психологія заощадження прибутків. Споживання зростає менше, аніж ростуть прибутки. Це наслідок відкритого психологічного закону. Оскільки частина, що зберігається, вилучається з обігу, Джон Кейнс сформулював концепцію мультиплікатора - коефіцієнта, що відбиває залежність приросту національного прибутку від приросту інвестицій, тобто приріст прибутку дорівнює приросту інвестицій, помноженому на мультиплікатор. Це означало, що 100 од. інвестицій, вкладених у виробництво через систему міжгалузевих зв' язків, дають багаторазовий приріст національного прибутку. Вихідні категорії кейнсіанства - споживчі, інвестиційні та державні витрати - визначають обсяг сукупного попиту, стимулюють виробництво і зайнятість.

Будь-яка економічна теорія, кейнсіанство тощо в умовах, що динамічно змінюються, уже не може пояснити нові реалії господарського життя, поступаючись місцем новим теоретичним положенням. Так, на зміну кейнсіанству знову, хоча і на більш високому витку спіралі, приходить економічна школа неокласичного, ліберального напрямку - монетаризм. Батьком сучасного монетаризму вважається Мілтон Фрідмен - глава Чиказької економічної школи. За теорією Чиказької економічної школи, ринок сам впорається з проблемою нерівноваги, що час від часу виникає в економіці. Втручання держави у відтворювальний процес лише підсилює нестабільність. Монетаризм змінює вектор стимулювання з попиту на пропозицію. В основу теорії покладена концепція про тісний зв' язок обсягу грошової маси і швидкості їх обігу - з одного боку, і обсягу внутрішнього національного продукту і рівня цін, - з іншого. Мова йде про рівняння Фімера mv = pq; m = pq/v; де m - обсяг грошової маси; v - швидкість обігу грошових одиниць; q - обсяг валового національного продукту; p - загальний рівень цін. Державі монетаризм призначає скромну роль - регулювання грошового обігу і створення умов для розвитку приватного підприємництва. Практиці прискорення процесу нагромадження капіталу, зростання виробництва і зайнятості перешкоджають необгрунтовано високі податки і помилки уряду в економічній політиці. Зростання необгрунтованих державних витрат веде до розкручування інфляційної спіралі, зростання процентних ставок, подорожчання кредиту, обмеження інвестиційного процесу, скорочення виробництва, зростання безробіття.

Які ж рецепти пропонує монетаризм? Передбачається через скорочення бюджетного дефіциту і подорожчання кредиту досягти зменшення попиту. Це веде до банкрутства нерентабельних підприємств і тимчасового спаду виробництва. На ринку збережуться лише сильні товаровиробники, яким необхідно створити сприятливий інвестиційний клімат: зменшити податки на бізнес і здешевити кредити. Внаслідок стає відсутнім зростання інвестицій, виробництва і зайнятості. Збільшення товарної пропозиції веде до зниження цін.

В другій половині 70-х і на початку 80-х років ХХ ст. концепція монетаризму вплинула на розвиток економіки в західних країнах. Проте спроби використати цю теорію для реформування економіки країн пострадянського простору, де не було навіть віддалено подібних із західними країнами умов, привели до серйозних помилок і поглиблення економічної кризи. Уже в 90-х роках широку популярність мала економічна школа - інституціоналізм. Її відомі представники - Томас Веблен, Джон Гел-брейт - виходять із тісного взаємозв' язку динамічно мінливих у процесі еволюції економічних та неекономічних факторів. Основна увага приділяється ролі, що виконують різні інститути в прийнятті економічних рішень. Суспільні інститути - найрізноманітніші за структурою і відносинами - від власності і ринку до сім' ї та профспілки. Особливе місце займають елементи соціальної структури, форми організації регулювання економічної діяльності. Без соціального контролю з боку суспільства за діяльністю всієї сукупності інститутів, і насамперед економічних, не дозволяється досягти ефективного функціонування системи. Особливо важливо це в тих сферах, де найвиразніше виявляється фіаско ринку - економічні, соціально-культурні, регіональні проблеми. Вітчизняна економічна думка в сучасних умовах дедалі більше схиляється до того, щоби методологічною основою проведених економічних реформ ставали ідеї не однієї якоїсь економічної школи - монетаризму чи кейнсіанства, а відповідні специфічним умовам національної економіки та духовно-моральних цінностей народу найцінніші наукові розробки вітчизняних та закордонних вчених.

Марксизм - практично єдина теорія, що заперечує роль ринкового механізму як найефективнішого інструменту економічної системи. Марксизм споконвічно виходив із провідної ролі держави у системі, що прийде на зміну капіталізму. Це суспільство - комунізм, з першою нижчою стадією, іменованою соціалізмом. Інтерпретація марксизму послідовниками школи розділилася на два напрямки - реформаторський (сучасна соціалістична думка на Заході) і радикальний, що одержав розвиток у працях Володимира Леніна і став теоретичною базою проведених після жовтня 1917 року перетворень у Росії.

У таблиці (с. 525) відображено головні концепції державного регулювання економіки, включаючи марксизм, котрий нещодавно займав центральне місце у вітчизняній економічній думці як справді наукова теорія. Проте марксизм не дозволяється поставити в один ряд із західними теоріями навіть регульованої економіки. Економічний механізм царської Росії хоча й ринковий, проте значно деформований всевладдям бюрократичного апарату, котрий розкладав політичний режим. Відомий економіст Іван Чупров гірко жартував: "У світі є чотири види правопорядку. Один - в Англії, де завжди дозволено, за винятком того, що заборонено. Інший - у Німеччині, де завжди заборонено, за винятком того, що дозволено. Третій - у Франції, де завжди дозволено, навіть те, що заборонено. І четвертий - у Росії, де завжди заборонено, навіть те, що дозволено". Естафету командної економіки прийняли в 1917 році більшовики, які в умовах громадянської війни і викликаної війнами розрухи здійснювали жорстко централізовану економічну політику, що одержала назву політики воєнного комунізму. Великий і середній приватний капітал був націоналізований. На селі вводилася продрозкладка, що вилучала в селян практично весь хліб. Вільна торгівля заборонена. Карткова система розподілу товарів першої необхідності введена в місті. Стихійно виникнув спекулятивний тіньовий ринок. Нестримна грошова емісія, якому проводила нова влада, також більше поглибила економічну кризу в країні: інфляція знецінила грошові знаки до мінімуму, обмін прийняв натуральні форми. Економічні важелі впливу на економіку замінені позаекономічним примусом. Насильство в господарській частині тільки продиктоване реальністю. Більшовики, за свідченням Стіве-на Коена, англійського економіста, не мали хоча б частково значущої економічної програми, через те схопилися за першу-ліпшу, що по-трапилася. Здається, значну роль відіграли полегшені, романтичні уявлення керівництва відносно створення комуністичного суспільства. Нова економічна політика (НЕП) почала здійснюватися з весни 1921 року. Вільний місцевий оборот переріс у вільну торгівлю, продрозкладку замінено продовольчим податком, суттєво полегшено тягар селянського господарства. Податок, що зменшився, дав можливість селянам залишки зерна продавати на ринку і купувати необхідні товари промислового виробництва. Пожвавився внутрішній ринок, почалося повільне відродження промисловості. Підприємства, одержавши деяку самостійність, стали впроваджувати комерційний розрахунок, самофінансування, почали функціонувати і грошово-кредитні установи.

Таблиця

КОНЦЕПЦІЇ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ В ПРОЦЕСІ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ

Період

Теорії вільної економіки

Теорії регульованої економіки

XVI- XVII ст

Концепція

Представники

Концепція

Представники

XVIII ст.

Меркантилізм

Т. Манн, Дж. Локк, Д. Юм

XIX ст.

Класична теорія

В. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо

XX ст.

Меркантилізм

К. Менгер, Е .Бем-Баверк, Ф. Візер

Марксизм

К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін, Дж. Кларк

Неокласичний напрямок

А. Маршалл, А. Пігу

30-ті році.

50-ті році.

Кейнсіанство

Дж. М. Кейнс

60- 90-ті

році.

Неолібералізм

В. Ойкен, Л. Ерхард

Неокейнсіанс-тво

Э. Хансен, Е. Доммар, Р. Харрод

Монетаризм

М. Фрідмен, К. Бруннер, А. Мельцер, Д. Лейдер

Економіка пропозиції

А. Лаффер, Дж. Гільбер, М. Фельдс-тайн

Неокласичний синтез

П. Самуель-сон

Теорія суспільного вибору

Дж. М. Бью-кенен

Інституціоналізм

Т. Веблен, Дж. Голбрейт, Р. Хейлбронер

Здійснення нової економічної політики хоча й обумовило зростання виробництва, підвищення життєвого рівня людей, однак країна залишалася переважно аграрною з перевагою ручної праці. Неминуче постало питання про проведення індустріалізації. Проте багаторічних нагромаджень від розвитку легкої промисловості, як при здійсненні індустріалізації в західних країнах, не було. Зовнішні джерела фінансування були відсутні. Зустрілися дві точки зору. Одна бачила джерело нагромадження в мобілізації додаткового продукту, створеного селянським господарством. Це називалося перекачуванням коштів за рахунок так званих ножиць цін - високі ціни на товари для села, низькі ціни на сільськогосподарські товари. Це загрожувало руйнуванням селянського господарства, що склалося за століття. Інша точка зору не заперечувала необхідності залучення для індустріалізації засобів села, проте вважала, що робити це треба обережно, створивши насамперед умови для зародження середняцького господарства, не захоплюватися понадіндустріалізацією. Перемогла перша точка зору використовувати джерела нагромадження за рахунок мобілізації додаткового продукту, створеного селянським господарством. Однак вилучення додаткового продукту (насправді, більшої частини необхідного продукту) дозволяється було здійснити тільки застосувавши насильство.

Почалось здійснюватися насильницьке усуспільнення, що одержало назву колективізації. Багато політиків і вчених - Микола Кондратьєв, Олександр Чаянов та ін. - виступили проти згубного для селянського господарства та й, як показала вся дальша історія, для всієї країни, помилкового курсу. Однак Йосифу Сталіну і його оточенню вже вдалося створити основи тоталітарного режиму. Точка зору опонентів його політики відкинута, а самі вони потім репресовані. Форсування строків індустріалізації перетворилося на важку трагедію для народу. Вилучення в селян хліба як експортного товару для одержання валюти і закупівель за кордоном техніки призвело насамперед ті райони, що були житницею країни, - Україна, Дон, Кубань, Поволжя, Чорнозем' я Росії - до тяжкого становища. Поступово, проте наполегливо формувалася казарменно-кріпосницька форма господарювання на селі.

До сфери загального одержавлення залучена і промисловість. Створено центральнокеровану економіку. Протягом 50-80-х років ХХ ст. боязкі спроби послабити адміністративні пута так і не увінчалися успіхом, і до початку 90-х років ХХ ст. система прийшла до занепаду. У сучасних умовах знову, як і багато років через те, країни пострадянського простору перебувають на зламному етапі. Україна, що стала суверенною державою, ось уже десятиліття шукає шлях реформування економіки. Взаємодія економіки і політики залишається винятково актуальним, торкається проблеми економічної безпеки країни.

Похожие статьи