Поделиться Поделиться

Позиція США у південноамериканському питанні та "доктрина Монро"

Після перемоги над королем і над К. Меттерніхом Д. Каннінг запросив посла США, якому заявив про важливість однодумства і спільних дій Сполучених Штатів і Англії в питанні про незалежність колишніх іспанських колоній в Америці. У неофіційному листі до посла США Д. Каннінг виклав позицію англійського уряду з цього питання. Він констатував, що американські колонії втрачені Іспанією безповоротно і що США і Англії слід їх визнати. При цьому запевнив посла, що Англія сама не має територіальних домагань на дані колонії, проте й не допустить, щоби будь-яка їх частина була захоплена іншою державою. Суть пропозицій Д. Каннінга полягала в через те, що Англія, яка так довго була ворогом США, пропонувала їм тепер союз. У листі мовилося: "Коли Сполучені Штати приймуть цю точку зору, то найбільш справленім і найменш образливим [для інших] способом дій був би виступ обох країн з несхваленням проектів протилежної властивості".

Отримавши важливу депешу від посла про пропозицію союзу з Англією, президент США Джеймс Монро, перш ніж поставити питання на засіданні уряду, послав копію даної депеші Т. Джефферсону і Джеймсу Медісону – двом своїм попередникам, які займали раніше пости президентів США, з проханням повідомити свою думку з цього питання.

У відповіді Т. Джефферсона, датованій 24 жовтня 1823 р., говорилось: "Наше перше й основне завдання – ніколи не втручатися в європейські чвари. Друга – не допускати ніякого втручання Європи в заатлантичні справи. Америка, Північна і Південна, має своє особливе коло інтересів, відмінне від європейських. Маючи Великобританію на своїй стороні, ми можемо не боятися всього світу". Т. Джефферсон висловлювався через те за найтіснішу дружбу з Англією. Він навіть готовий був іти на спільну з Англією війну. Проте Т. Джефферсон вважав, що коли Англія об'єднається з державами двох американських континентів, то навіть уся Європа не посміє виступити війною проти них, бо перевага флоту буде на боці Англії й Америки. При цьому Т. Джефферсон запропонував заявити протест проти дій беззаконного союзу, котрий себе іменує "Священним".

Д. Медісон не тільки погодився з Т. Джефферсоном, проте й запропонував висловити несхвалення вторгнення Священного союзу до Іспанії і втручання держав у грецькі справи.

Д. Монро був вельми схильний зробити завжди за порадою Д. Медісона, проте його статс-секретар Джон Куїнсі Адамс і деякі інші члени кабінету виступили проти проекту Монро – Джефферсона – Медісона. Д. Адамс значно краще, ніж президент і його два консультанти, розгадав суть пропозиції Д. Каннінга. Ухвалення даної пропозиції привело б США до союзу з Англією і дало б Англії право втручатися в американські справи. їм було запропоновано провести незалежний виступ США відносно південноамериканських держав поза прямим зв'язком з пропозицією Д. Каннінга, проте по суті у згоді з ним. При цьому було враховано, що Англія завжди одно не виступить проти CШA, fi європейські інтереси примусять зайняти і в цьому питанні дружню стосовно США позицію.

2 грудня 1823 р. президент Д. Монро звернувся до Конгресу з посланням. Воно починалося з декларації, що політичні системи Європи й Америки не тільки різні, проте й протилежні одна одній. У зв'язку з цим й іншими, дуже важливими для країни моментами США заявляють, що вони не претендують на втручання у внутрішні справи європейських держав, проте категорично заперечують проти розповсюдження політичної системи цих держав, тобто монархічної системи, на будь-якому частину американських континентів.

Сам Д. Адамс охарактеризував свою платформу таким чином: "Серйозно протестувати проти насильницького втручання європейських держав в Південній Америці і не дозволити якого б то не було втручання Європи у справи нашої частини світу...". Безпосередньо проти Франції і проти указу Олександра І від 4 вересня 1821 р. була направлена така частина цього послання: "Американські континенти, користуючись усіма вільними й незалежними умовами, якими вони володіють і які вони підтримують, в даний час не можуть розглядатися як об'єкти для майбутньої колонізації жодної європейської держави...".

Саме це послання президента до Конгресу й отримало назву – доктрина

Монро. Вона стала вдалим кроком американської дипломатії. Цим доктрина Монро зобов'язана була зовсім не Д. Монро, а Д. Адамсу, котрий виступив проти того, щоби США виявилися такими, що йдуть у кільватері англійської зовнішньої політики. Разом з тим, доктрина Монро призвела до нового загострення відносин з Англією, так пізно і з таким трудом налагоджених.

1825 р., коли Д. Адамс вступив на посаду президента, виникла ідея скликання конгресу всіх американських самостійних держав. У зв'язку з цим Д. Каннінг заявив, що спроба створення ліги держав Центральної і Південної Америки не зустріне заперечень Англії. Проте коли США захочуть стати на чолі її, то це буде високою мірою неприємно для британського уряду. Д. Каннінг, безумовно, розраховував, що з часом Іспанська Америка зможе стати Англійською. Через те він негативно ставився до домагань США на панамериканський месіанізм.

Найближчим часом після публікації доктрини Монро Англія, користуючись своєю промисловою перевагою над США, зав'язала з колишніми іспанськими колоніями широкі торговельні зв'язки й уклала торговельні угоди з великою кількістю держав Південної та Іспанської Америки, ніж США.

У доктрині Монро було закладено дві засади: перша – оборонна, що не допускала агресії, колоніальної експансії європейських держав. Виходячи з цього положення, зусилля США були спрямовані на те, щоби не брати на себе зобов'язань, пов'язаних з європейською політикою. Друга – наступальна: США не відмовлялись, як цього вимагав Д. Каннінг, від домагань на території й від особливих прав у Латинській Америці. Вони, налягаючи на себе маску захисника інших американських держав, у той же час претендували на панування над обома американськими континентами, за винятком лише тих частин, які вже були колоніями інших держав.

Таким чином, зовнішня політика США в Латинській Америці в першій половині XIX ст. була спрямована на підтримку визвольної боротьби її народів проти іспанського і португальського колоніальних режимів. При цьому допомога США виражалася головним чином у забезпеченні зброєю латиноамериканських повстанців. Кінцева мета зовнішньої політики США в цьому регіоні полягала в розширенні ринку збуту американських товарів і посиленні впливу на нові держави. В основі зовнішньої політики США була доктрина Монро – американського президента, що висунув 1823 р. формулу "Америка для американців", що на ділі означало "Вся Америка для США". При цьому пропагувалася ідея, що США – захисник усіх латиноамериканських країн. Вони включили в зону своїх інтересів усю Латинську Америку і вели в цьому регіоні активну зовнішню політику.

← Предыдущая страница | Следующая страница →