Поделиться Поделиться

Лабіринти духовного розвитку особистості

Виховання духовно зрілої особистості, для якої поняття добра, справедливості, совісті, обов'язку набули непохитності, стали власними ціннісними орієнтирами, є головною метою сучасної освіти. Однак досягнення її - справа надзвичайно складна. Вона вимагає передусім глибокого теоретичного осмислення.

Духовна безпечність-напруженість у вихованні та розвитку особистості

За умов невизначеності смислоціннісних орієнтирів людини розкриття механізмів розвитку особистості як детермінант її морально-духовного життя набуває особливої значущості. Механізми розвитку особистості як певні способи розгортання цього процесу досліджуються з позиції їх адекватності, ступеня особистісно перетворювальних можливостей, часових характеристик і особливостей. У виховній практиці використовуються механізми наслідування, ідентифікації, емоційного зараження, свідомості і самосвідомості, вольового зусилля. На перший погляд, за комплексного їх використання вагомих проблем у вихованні та розвитку особистості не повинно бути. Однак насправді реалії інші. Сучасна людина далека від морально-духовної досконалості. Дозволяється припустити, що в теоретичних поглядах стосовно сутності згаданих механізмів відсутня важлива ланка, неврахування якої призводить до зниження їх загальної виховної ефективності. Пошук даної ланки змушує виконати диференційованіший аналіз структури способу дії, яким визначається той чи інший виховний механізм.

Духовна безпечність як психічний стан людини

Пошукові зусилля вчених донедавна зосереджувалися на нормативному представленні операційного складу механізмів особистісного розвитку. У дослідженнях механізму свідомості виокремлювали найраціональніші способи переконання: логічну структуру суджень, їх оптимальне словесне оформлення та кількість, з якою без значних внутрішніх ускладнень може оперувати вихованець.

Однак при цьому не осмислювались на високому теоретичному рівні умови, за яких певний виховний механізм стає основою розгортання відповідної внутрішньої діяльності суб'єкта. Адже відомо, що лише за адекватних умов можливе здійснення будь-якої - як внутрішньої, так і зовнішньої - предметно-перетворювальної дії. Таким чином, відсутність чи невідповідність умов гальмує імпульс до дії, попри наявність необхідних засобів її здійснення.

Негативною умовою, що перешкоджає нормативному функціонуванню будь-якого виховного механізму, є внутрішня духовна безпечність.

Духовна безпечність - психічний стан особистості, котрий характеризується безтурботністю, пасивністю, недбалим ставленням до діяльності, відсутністю старанності, необхідної психічної напруженості.

Внутрішня духовна безпечність стримує безперервний процес духовного самозмінювання особистості з усвідомлення свого Я-образу. Безпечність стає суттєвим деструктивним потенціалом, коли із ситуативного явища трансформується у більш-менш сталий психічний стан, що визначає своєрідність різних психічних процесів людини.

Духовна безпечність проявляється в недоречному, поблажливому ставленні особистості до себе. Даний психічний стан може бути вибірковим, пов'язаним лише з конкретними змістово-ціннісними проявами поведінки особистості, а може й охоплювати всю поведінкову сферу. Безпечність не сприяє досягненню духовно значущих цілей особистості. І чим віддаленіші вони у часі, тим ступінь безпечності суб'єкта підвищується.

Духовна безпечність стосується передусім цілей-цінно-стей найвищого рівня, що визначають сенс життя особистості. Через те психологічно загрозливою є безпечність як основа життя суб'єкта в теперішньому часі і як орієнтир майбутнього, простір якого творить морально-духовне зростання особистості. Духовна безпечність суб'єкта призводить до відчуження від власного Я-ідеального, через те його сенсожиттєві орієнтири втрачають притягальну силу. У такій психологічній ситуації суб'єкт змушений експлуатувати свою безпечність, тобто діяти згідно з її природою. Заступивши собою вектор особистісного майбутнього як прагнення до духовної досконалості, безпечність підтримує активну Его-зону, коли суб'єкт вибудовує свою життєву стратегію на основі лише тих утворень, які визначають його теперішнє (актуальна смисло-ціннісна структура) і виникають без будь-яких зусиль суспільно значущої спрямованості. За такої характеристики дані утворення призводять до формування егоїстичної ціннісної орієнтації особистості. В широкому розумінні, суб'єкт з такою орієнтацією формує власну поведінку за реактивним сценарієм, коли будь-які внутрішні чи зовнішні стимули безпосередньо охоплюють його активність без будь-якого свідомого опосередкування, яке може стримати її чи істотно скоригува-ти у суспільно важливому напрямі.

Похожие статьи