Поделиться Поделиться

Стан жіночої освіти

Шкільна реформа 1804 р. не сприяла розвитку жіночої освіти. Для дівчат-дворянок існували інститути шляхетних дівчат (закриті привілейовані навчально-виховні заклади; в Україні були створені в Харкові (1812), Полтаві (1817), Одесі (1828), Керчі (1835), Києві (1838); дівчата перебували в інститутах з 6 до 18 років; навчання й виховання мали вузькостановий характер; при деяких інститутах вихованки одержували педагогічну підготовку в спеціальних додаткових однорічних класах; Після 1917 р. були ліквідовані); пансіони (в Україні почали створюватися у другій половині XVIII ст., найбільшого поширення набули в 1800-1830-х pp.; створювали й навчали в них переважно іноземці (французи та німці); викладали іноземні мови, літературу, музику, спів, малярство, танець; особлива увага приділялася вихованню світських манер; діяли в Харкові, Охтирці, Сумах, Києві; розпорядженням російського міністерства освіти від

1828 р. мали дотримуватися тих самих навчальних програм, ідо й державні школи, що привело до зменшення їх кількості); домашня освіта; жіночі виховні заклади для недворянок готували гувернанток, акушерок та ін. З 1843 р. почали засновуватися середні школи духовного відомства – єпархіальні училища – середні навчальні заклади; були напівзакритими; призначалися переважно для доньок православного духовенства (навчалися безкоштовно); навчалася незначна частина представниць інших станів (за плату); термін навчання становив шість років; навчальний курс був близьким до курсу жіночих гімназій; випускниці мали право на звання домашнього вчителя, а також учителя початкових шкіл (з 1884 – церковнопарафіяльних); з 1900 при училищах було відкрито спеціальний, сьомий, педагогічний клас, при деяких діяли початкові школи, у яких вихованки старших класів проходили педагогічну практику; підпорядковувалися Синоду. У 1858 р. було відкрито кілька жіночих середніх навчальних закладів відомства імператриці Марії. 10 травня 1860 р. вийшло "Положення про жіночі училища Відомства народної освіти". Згідно з цим документом було створено два типи жіночих училищ: першого розряду (термін навчання 6 років; вивчали Закон Божий, російську мову та словесність, арифметику з елементами геометрії, географію, загальну та російську історію, природознавство, фізику, чистописання, рукоділля, за бажанням німецьку чи французьку мову, малювання, музику, співи) і другого розряду (термін навчання 3 роки; вивчали Закон Божий, російську мову, географію, російську історію, арифметику, чистописання, рукоділля). Метою училищ було давати релігійно- моральну й розумову освіту, необхідну для майбутньої дружини та матері. Дозволялося отримувати освіту дівчаткам усіх станів (дозвіл був лише на папері, а в реальному житті в них навчалися діти більш заможних верств населення). Існували на пожертвування приватних осіб, міських купецьких і міщанських товариств, держава майже не брала участі у фінансуванні училищ. Жіночі училища були у значно скрутнішому становищі порівняно з чоловічими. Обмеженість навчальних планів і програм, коротший термін навчання не дозволяли дати таку саму освіту представницям жіночої статі, як представникам чоловічої.

У 1861 р. було створено комітет, котрий мав вивчати проблеми сумісного навчання хлопчиків і дівчат. У 1870 р. (згідно з "Положенням про жіночі гімназії та прогімназії Міністерства народної освіти") замість жіночих училищ почали створюватися жіночі гімназії та прогімназії. Термін навчання в перших був семирічним, у деяких із них відкривався додатковий восьмий клас – педагогічний; у других – чотири роки (зміст навчання відповідав чотирьом нижчим класам гімназії). У гімназіях вивчали Закон Божий, російську мову та словесність, історію, географію, математику, фізику, чистописання, французьку й німецьку мови, малювання, співи. Навчальні програми в жіночих гімназіях з окремих дисциплін (математики, фізики, історії та російської мови) були вужчі порівняно з такими чоловічих гімназій. Навчання проводилось російською мовою. Більшість жіночих гімназій і прогімназій утримувалися міськими думами. їх роботу контролювали адміністрації навчальних округів. Навчання було платним. Випускниць до університетів не приймали. З 1872-1876 pp. їм було дозволено вступати на вищі жіночі курси. У кінці XIX ст. більшість вищих жіночих курсів було закрито, поновили вони свою діяльність лише на початку XX ст.

У 1900 р. був створений відділ для керівництва жіночими професійними навчальними закладами (відділення наукового комітету з технічної та професійної освіти Міністерства народної освіти). Засновувалися навчальні заклади для професійної освіти жінок приватними особами. Вони відкривалися й розвивалися без чіткого навчального плану, не мали згідно й організації, не визначені були права, переваги. Однією з таких була Києво-Лук'янівська практична школа домоводства, відкрита в березні 1911 р., яка призначалася для навчання дівчат молочному господарству, скотарству, птахівництву, шиттю, рукоділлю. Термін навчання становив три роки.

З 1905 р. у Києві функціонувала школа нянь. Тут готували помічниць доглядальниць дитсадків. Даний заклад прирівнювався до училища третього розряду.

У 1910 р. в Одесі були відкриті вищі жіночі медичні курси. У 1913 р. товариством взаємної допомоги працюючим жінкам були відкриті історико-філологічне, юридичне та медичне відділення вищих жіночих курсів у Харкові. У Києві в 1914 р. були три вищі жіночі навчальні заклади: Вищі жіночі курси, Жіночий медичний інститут, Вечірні вищі жіночі курси А. В. Жикуліної.

До університетів жінкам було дозволено вступати лише в 1906 р. Однак даний дозвіл проіснував недовго, трохи згодом він був скасований. Лише в 1914 р. жінкам знову було формально надано право навчатися на факультетах університетів, хоча цим правом рідко хто користувався.

У 1908 р. у Києві Фребелівським товариством був відкритий Фребелівський жіночий педагогічний інститут для підготовки вихователів дітей дошкільного віку з курсом навчання тривалістю 3 роки. На той час у Києві працювали дві державні жіночі гімназії, 22 приватні гімназії, жіноча громадська гімназія.

Велику роль у розвитку жіночої освіти відігравали недільні школи. Найвідомішою серед них була Харківська недільна школа Християн Данилівни Алчевської. Після заборони царським урядом недільних шкіл ця школа працювала в будинку Алчевської нелегально. Існувала до 1919 р.

Похожие статьи